Поняття та істотні умови договору страхування

Зберігання автотранспортних засобів

Новий вид зберігання, передбачений в ЦК України, — це збе­рігання автотранспортних засобів. Специфікою цього договору є його публічність у разі, коли зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 977 ЦК України).

Форма укладення цього договору письмова. Укладення договору та факт прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвід-чується квитанцією (номером, жетоном).

Певною специфікою наділяє законодавець зберігання транспорт­ного засобу у разі, коли це зберігання здійснюється боксом та гара­жем на спеціальних стоянках (ч. 2 ст. 977 ЦК України). У цьому разі зберігач зобов'язується не допускати проникнення у них сто­ронніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою покла-жодавця.

Глава 16. Договір страхування

Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельними і гаражними кооперативами та їх членами, якщо в законі чи статуті цих кооперативів не вста­новлюється інше.

Договір охорони

Спеціальним різновидом договору зберігання, який виділяє ЦК України, є договір охорони (ст. 978 ЦК України). Специфікою цього договору є те, що його суб'єктом є не зберігач, а охоронець, яким може бути суб'єкт підприємницької діяльності. Об'єктом даного права є майно або недоторканність особи. Договір охорони має оплатний характер.

Даний договір поділяється на два основних підвиди: договір охо­рони майна (як правило, нерухомого) та договір охорони особи (сек'юріті).

При цьому охоронець зобов'язується, на відміну від договору збе­рігання, де зберігач забезпечує схоронність майна, забезпечити не­доторканність особи чи майна, які охороняються. Певними особли­востями наділяються також і обов'язки володільця майна або особи, які охороняються. Вони наділяються двома основними обов'язка­ми: 1) виконувати передбачені договором правила особистої та май­нової безпеки; 2) щомісяця сплачувати охоронцю встановлену пла­ту.

Рекомендована література:

Брагинский М. И. Договор хранения. — М.: Статут, 1999. Цьібуленко 3. И. Обязательства хранения в советском гражданском праве. — Саратов, 1980.

Глава 16 Договір страхування

Страхові правовідносини як різновид цивільно-правових відно­син можуть виникати з різних юридичних фактів. Одним із таких фактів може бути договір страхування — цивільно-правовий право-чин, що укладається за взаємною згодою сторін. При цьому харак­терною рисою договірних стосунків є рівність сторін, їх юридична незалежність одна від одної. Окрім цього, страхові правовідносини можуть виникати і внаслідок імперативної вказівки, передбаченої в законі чи підзаконному нормативному акті.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

У даному разі йдеться про обов'язкове страхування, основні види якого визначаються у ст. 7 Закону України «Про страхування»¹.

Держава встановлює обов'язкове страхування тоді, коли необхід­ність відшкодування матеріального збитку чи надання іншої грошо­вої допомоги зачіпає інтереси не лише конкретної потерпілої особи, але й суспільні інтереси в цілому². При цьому державне обов'язкове особисте страхування певних категорій осіб, умови праці яких по­в'язані з підвищеним ризиком для їх життя чи здоров'я, замінюєть­ся на безпосередню виплату компенсацій потерпілим з Державного бюджету України.

І обов'язкове, і добровільне страхування оформляється догово­ром (страховим полісом). Договір страхування виступає як доку­мент, що підтверджує виникнення та існування страхових право­відносин.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування» договір стра­хування — це письмова угода між страхувальником та страхови­ком, за якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати за­вданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у ви­значені терміни та виконувати інші умови договору.

У договорі страхування отримують належне вираження характе­ристики цивільно-правового договору як правового інституту, і в зв'язку з цим договір страхування належить до категорії двосторон­ніх, оплатних та реальних договорів.

Угода про страхування укладається між страхувальником і страховиком, у кожного з яких є взаємні права та обов'язки. Оплатність договору страхування означає, що страхувальник спла­чує страховий платіж з розрахунку отримати в майбутньому стра­хове відшкодування. При цьому, якщо обов'язок страхувальника є безумовним, то обов'язок страховика здійснити страхову виплату виникає лише у разі настання страхового випадку (крім окремих видів особистого страхування).

Відповідно до ст. 983 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування набирає чинності з моменту вне­сення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором. Визначення договору страхування консен-суальним припускає можливість виплати страховиком страхового

¹ У редакції Закону України від 4 жовтня 2001 р. // ВВР. — 2002. — № 7. — Ст. 50.

² Страховое дело: Учебник / Под ред. Л. И. Рейтмана. — М., 1992. — С. 43.

Глава 16. Договір страхування

відшкодування ще до сплати страхувальником першого страхового платежу, що є вкрай невигідним для страховика.

Відповідно до цивільного законодавства договір страхування ви­знається укладеним лише у тому разі, коли між сторонами в належ­ній формі було досягнуто згоди за всіма його істотними умовами, тобто такими, без яких він не може вступити в силу. Істотною умо­вою договору страхування є визначення предмета договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездат­ністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володін­ням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страху­вання); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником третім особам (страхування відповідальності). Крім цього, у договорі стра­хування мають бути визначені: страховий ризик (перелік страхових випадків), розмір страхової суми, розмір страхового платежу і строки його сплати, строк дії договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (статті 980, 982 ЦК України).

Під страховим ризиком слід розуміти обумовлені в договорі по­дії, шкідливий наслідок яких може спричинити зменшення чи втрату майнових інтересів страхувальника. Ці події характеризую­ться тим, що сторони договору можуть передбачити лише ймовір­ність, але аж ніяк не неминучість їх настання¹, тому, наприклад, у Франції договір страхування належить до категорії ризикових до­говорів.

У свою чергу страховий випадок — це подія, передбачена дого­вором страхування або законодавством, що відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової су­ми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (вигодонабувачу).

Страхова сума у договорі страхування визначає граничний роз­мір зобов'язань страховика щодо відшкодування збитків, зумовле­них настанням страхового випадку. В особистому страхуванні стра­хова сума встановлюється за згодою сторін і обмежується лише фінансовими можливостями страхувальника щодо сплати страхо­вих внесків. При здійсненні майнового страхування страхова сума визначається страховою (дійсною) вартістю майна або її частиною.

Страхування відповідальності передбачає встановлення у догово­рі ліміту відповідальності страхувальника, який бере на себе стра­ховик. Визначити наперед розмір шкоди, заподіяної страхувальни­ком третім особам, неможливо. Тому при укладенні договору стра-

¹ Серебровский В. И. Значение и понятие страхования // Страховое право. — 1998. — № 1. — С. 31.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАБО...

хування відповідальності еквівалентом страхової суми береться се­редня ймовірна величина збитків, заподіяних, наприклад, джере­лом підвищеної небезпеки за певний період на певній території.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Відповідно до ст. 982 ЦК України істотною умовою договору страхування є також строки сплати стра­хового внеску. Розмір страхових внесків визначається відповідно до страхових тарифів.

Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці стра­хової суми чи об'єкта страхування. Розраховуються страхові тари­фи математично на підставі відповідних статистичних даних про настання страхових випадків.

За бажанням сторін істотними можуть бути визнані й інші умо­ви. До них належать: момент набрання договором страхування чин­ності, франшиза, пільги та знижки. Специфічною умовою, що часто фігурує у договорах страхування, є франшиза. Франшиза — це час­тина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з догово­ром страхування (ст. 9 Закону України «Про страхування»). Ці зби­тки покриваються страхувальником самостійно за рахунок власних коштів. У договорі страхування франшиза встановлюється у твердо­му грошовому еквіваленті або у відсотковому відношенні до страхо­вої суми. Розрізняють умовну та безумовну франшизу.

Умовна франшиза передбачає звільнення страховика від обов'яз­ку відшкодувати збитки, що не перевищують встановленої суми, і повне відшкодування збитків, розмір яких є більшим від суми франшизи. Встановлення у договорі безумовної франшизи означає, що зі страхового відшкодування завжди вираховується сума франшизи.

§ 2. Сторони договору страхування, їхні права та обов'язки

До кола учасників договору страхування належать: страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач та страхові посе­редники (страхові агенти та страхові брокери).

Страховик посідає особливе місце у страховому правовідношен-ні, оскільки саме з його діями пов'язане досягнення основної мети, заради якої виникає страхове правовідношення, — виплата страхо­вої суми у розмірі та випадках, передбачених договором.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, створені у формі акціонерних, пов­них, командитних товариств або товариств з додатковою відповідаль­ністю (з мінімальною кількістю учасників не менше трьох осіб). Нещодавно в Україні почали створюватися кептивні страхові компа-

Глава 16. Договір страхування

нії. Кептив (англ. сарМуе) — це акціонерна страхова компанія, яка обслуговує корпоративні страхові інтереси засновників, а також са­мостійно господарюючих суб'єктів, що належать до структури бага-топрофільних концернів або великих фінансово-промислових груп. Діяльність кептиву безпосередньо пов'язана з комерційними банка­ми, пенсійними та інвестиційними фондами, іншими фінансово-кре­дитними інститутами. Саме ці фінансові та банківські структури, як правило, виступають засновниками кептивних страхових компаній.

Необхідною умовою виходу страхової компанії на страховий ри­нок України є наявність ліцензії для проведення страхових опера­цій на території України.

З 17 вересня 1993 р. до 15 грудня 1999 р. правом видачі ліцензій був наділений Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. У даний час повноваження Комітету здійснює Міністерство фінан­сів України, у складі якого створено Департамент нагляду за стра­ховою діяльністю.

З метою розвитку та захисту національного страхового ринку чинне законодавство визначає, що страховою діяльністю в Україні можуть займатися виключно страховики-резиденти. У зв'язку з цим загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних грома­дян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 49 відсотків. Статтею ЗО Закону України «Про страхування» перед­бачено, що мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя (майнове страхування і страхування відповідальності), встановлю­ється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займа­ється страхуванням життя, — 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Для більш повної реалізації своїх можливостей страховики за договором між собою можуть створювати об'єднання у формі спілок, асоціацій, метою створення яких є координація діяльності, представництво та захист спільних майнових інтересів, здійснення спільних програм. Однак займатися страховою діяльністю об'єд­нанням заборонено. Асоціації і спілки діють на підставі установчо­го договору та статуту і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. При цьому члени асоціацій (спілок) зберіга­ють свою самостійність і права юридичних осіб. До числа таких об'єднань належать Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), Авіаційне страхове бюро (Повітряний кодекс України, частини 2, 3 ст. 103) та Морське страхове бюро (Кодекс торговель­ного мореплавства України, частини 3, 4 ст. 242).

Закон дозволяє громадянам та юридичним особам створювати то­вариства взаємного страхування з метою захисту своїх майнових ін-

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

тересів. Членство у таких товариствах здійснюється через страхове правовідношення, тому початок членства збігається з початком дії договору страхування.

Відповідно до чинного законодавства страховики можуть реа­лізовувати свої послуги через посередників: страхових агентів і бро­керів. Діяльність страхових посередників на страховому ринку України регламентується Законом України «Про страхування» (ст. 15) та Положенням про порядок провадження діяльності стра­ховими посередниками, затвердженим постановою Кабінету Мініст­рів України від 18 грудня 1996 р.

Відповідно до цього Закону страховими агентами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які діють на ринку страхових послуг від імені та за дорученням страховика. Через них страховик може укладати договори страхування, отримувати страхові платежі. На агентів покладаються функції рекламування страхових послуг і кон­сультування страхувальників з різних питань. За свою діяльність во­ни отримують комісійну винагороду у розмірах, передбачених умова­ми агентської угоди (договору доручення) зі страховиком.

Страховий брокер — це фізична чи юридична особа, що зареєстро­вана у встановленому порядку як суб'єкт підприємницької діяльнос­ті та здійснює посередницьку діяльність на страховому ринку від сво­го імені на підставі брокерської угоди (договору комісії) з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери — це громадяни, які зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та пере­раховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхово­го відшкодування.

Страхувальниками можуть бути фізичні та юридичні особи, що уклали договір страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України і вносять страхові платежі. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи на території України користуються правом на страховий захист нарівні з громадянами і юридичними особами України.

Результатом укладення між страхувальником та страховиком договору страхування є виникнення правовідношення, зміст якого об'єднує в собі права та обов'язки обох сторін. Конкретний перелік прав та обов'язків визначається договором страхування, однак За­коном України «Про страхування» в імперативному порядку пе­редбачені ті обов'язки сторін, виконання яких є обов'язковим.

Згідно зі ст. 21 вказаного Закону на страхувальника поклада­ються такі обов'язки: 1) своєчасно вносити страхові платежі; 2) при укладенні договору страхування надавати інформацію стра-

Глава 16. Договір страхування

ховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значен­ня для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; 3) вживати заходів щодо запо­бігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання стра­хового випадку; 4) повідомити страховика про настання страхово­го випадку в термін, передбачений умовами страхування; 5) по­відомити страховика про інші діючі договори страхування щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (ст. 989 ЦК України). Наведений перелік не є вичерпним, тому в договорі страхування можуть передбачати­ся й інші обов'язки страхувальника.

Права страхувальника поєднуються з відповідними обов'язками страховика, основними серед яких є: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжи­ти заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування; 3) у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування у передба­чений договором термін. За несвоєчасну виплату страхової суми страховик несе майнову відповідальність шляхом сплати страхуваль­никові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається угодою сторін; 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку щодо запобігання або зменшення збит­ків, якщо це передбачено умовами договору; 5) за заявою страхуваль­ника у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, переукласти з ним договір страхування; 6) тримати в таємни­ці відомості про страхувальника та його майнове становище, крім ви­падків, передбачених законодавством України (ст. 988 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про страхування»).

Певні обов'язки страховика випливають і з інших норм закону. Так, наприклад, страховик зобов'язаний видати документ на під­твердження укладення договору страхування (страхове свідоцтво чи поліс), скласти страховий акт (аварійний сертифікат). За взаєм­ною домовленістю сторін на страховика можуть бути покладені до­даткові обов'язки¹.

Крім сторін, до кола учасників договору страхування належать застраховані особи та вигодонабувачі.

Застрахована особа — це фізична особа, про страхування якої страхувальник укладає із страховиком договір особистого страху-

¹ Залєтов О. М., Слюсаренко О. О. Основи страхового права України: Навч. посібн. — К., 2003. — С. 126-139.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

вання, тобто особа, в житті якої може відбутися страховий випадок, безпосередньо пов'язаний з особистістю чи обставинами її життя. Це може бути неповнолітня особа — дитина (при страхуванні її ба­тьками), недієздатний інвалід (при страхуванні його опікуном) чи працівник (при страхуванні працівника фірмою) і т. д. За загальним правилом на укладення таких договорів особистого страхування потрібна згода самих застрахованих осіб, оскільки у визначених за­конодавством випадках вони можуть набувати прав і обов'язків страхувальника за договором.

Страхувальники мають право укладати договори страхування на користь третіх осіб — вигодонабувачів (ст. З Закону України «Про страхування»). Якщо при особистому та майновому страхуванні ці особи конкретно зазначаються у договорі й страхувальник може за­мінювати їх до настання страхового випадку, то при страхуванні цивільної відповідальності такої можливості немає. У цьому разі статусу вигодонабувача набувають ті особи, яким страхувальник за­вдасть майнової шкоди, а тому вказати їх наперед у договорі немож­ливо. Як самі потерпілі особи, так і розмір завданої їм шкоди визна­чаються лише після настання страхового випадку.

Дата добавления: 2015-05-10