КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Поняття та істотні умови договору страхування
Зберігання автотранспортних засобів Новий вид зберігання, передбачений в ЦК України, — це зберігання автотранспортних засобів. Специфікою цього договору є його публічність у разі, коли зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 977 ЦК України). Форма укладення цього договору письмова. Укладення договору та факт прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвід-чується квитанцією (номером, жетоном). Певною специфікою наділяє законодавець зберігання транспортного засобу у разі, коли це зберігання здійснюється боксом та гаражем на спеціальних стоянках (ч. 2 ст. 977 ЦК України). У цьому разі зберігач зобов'язується не допускати проникнення у них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою покла-жодавця. Глава 16. Договір страхування Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельними і гаражними кооперативами та їх членами, якщо в законі чи статуті цих кооперативів не встановлюється інше. Договір охорони Спеціальним різновидом договору зберігання, який виділяє ЦК України, є договір охорони (ст. 978 ЦК України). Специфікою цього договору є те, що його суб'єктом є не зберігач, а охоронець, яким може бути суб'єкт підприємницької діяльності. Об'єктом даного права є майно або недоторканність особи. Договір охорони має оплатний характер. Даний договір поділяється на два основних підвиди: договір охорони майна (як правило, нерухомого) та договір охорони особи (сек'юріті). При цьому охоронець зобов'язується, на відміну від договору зберігання, де зберігач забезпечує схоронність майна, забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Певними особливостями наділяються також і обов'язки володільця майна або особи, які охороняються. Вони наділяються двома основними обов'язками: 1) виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки; 2) щомісяця сплачувати охоронцю встановлену плату. Рекомендована література: Брагинский М. И. Договор хранения. — М.: Статут, 1999. Цьібуленко 3. И. Обязательства хранения в советском гражданском праве. — Саратов, 1980. Глава 16 Договір страхування Страхові правовідносини як різновид цивільно-правових відносин можуть виникати з різних юридичних фактів. Одним із таких фактів може бути договір страхування — цивільно-правовий право-чин, що укладається за взаємною згодою сторін. При цьому характерною рисою договірних стосунків є рівність сторін, їх юридична незалежність одна від одної. Окрім цього, страхові правовідносини можуть виникати і внаслідок імперативної вказівки, передбаченої в законі чи підзаконному нормативному акті. Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО... У даному разі йдеться про обов'язкове страхування, основні види якого визначаються у ст. 7 Закону України «Про страхування»1. Держава встановлює обов'язкове страхування тоді, коли необхідність відшкодування матеріального збитку чи надання іншої грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретної потерпілої особи, але й суспільні інтереси в цілому2. При цьому державне обов'язкове особисте страхування певних категорій осіб, умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх життя чи здоров'я, замінюється на безпосередню виплату компенсацій потерпілим з Державного бюджету України. І обов'язкове, і добровільне страхування оформляється договором (страховим полісом). Договір страхування виступає як документ, що підтверджує виникнення та існування страхових правовідносин. Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування — це письмова угода між страхувальником та страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору. У договорі страхування отримують належне вираження характеристики цивільно-правового договору як правового інституту, і в зв'язку з цим договір страхування належить до категорії двосторонніх, оплатних та реальних договорів. Угода про страхування укладається між страхувальником і страховиком, у кожного з яких є взаємні права та обов'язки. Оплатність договору страхування означає, що страхувальник сплачує страховий платіж з розрахунку отримати в майбутньому страхове відшкодування. При цьому, якщо обов'язок страхувальника є безумовним, то обов'язок страховика здійснити страхову виплату виникає лише у разі настання страхового випадку (крім окремих видів особистого страхування). Відповідно до ст. 983 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором. Визначення договору страхування консен-суальним припускає можливість виплати страховиком страхового 1 У редакції Закону України від 4 жовтня 2001 р. // ВВР. — 2002. — № 7. — Ст. 50. 2 Страховое дело: Учебник / Под ред. Л. И. Рейтмана. — М., 1992. — С. 43. Глава 16. Договір страхування відшкодування ще до сплати страхувальником першого страхового платежу, що є вкрай невигідним для страховика. Відповідно до цивільного законодавства договір страхування визнається укладеним лише у тому разі, коли між сторонами в належній формі було досягнуто згоди за всіма його істотними умовами, тобто такими, без яких він не може вступити в силу. Істотною умовою договору страхування є визначення предмета договору. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником третім особам (страхування відповідальності). Крім цього, у договорі страхування мають бути визначені: страховий ризик (перелік страхових випадків), розмір страхової суми, розмір страхового платежу і строки його сплати, строк дії договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (статті 980, 982 ЦК України). Під страховим ризиком слід розуміти обумовлені в договорі події, шкідливий наслідок яких може спричинити зменшення чи втрату майнових інтересів страхувальника. Ці події характеризуються тим, що сторони договору можуть передбачити лише ймовірність, але аж ніяк не неминучість їх настання1, тому, наприклад, у Франції договір страхування належить до категорії ризикових договорів. У свою чергу страховий випадок — це подія, передбачена договором страхування або законодавством, що відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (вигодонабувачу). Страхова сума у договорі страхування визначає граничний розмір зобов'язань страховика щодо відшкодування збитків, зумовлених настанням страхового випадку. В особистому страхуванні страхова сума встановлюється за згодою сторін і обмежується лише фінансовими можливостями страхувальника щодо сплати страхових внесків. При здійсненні майнового страхування страхова сума визначається страховою (дійсною) вартістю майна або її частиною. Страхування відповідальності передбачає встановлення у договорі ліміту відповідальності страхувальника, який бере на себе страховик. Визначити наперед розмір шкоди, заподіяної страхувальником третім особам, неможливо. Тому при укладенні договору стра- 1 Серебровский В. И. Значение и понятие страхования // Страховое право. — 1998. — № 1. — С. 31. Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАБО... хування відповідальності еквівалентом страхової суми береться середня ймовірна величина збитків, заподіяних, наприклад, джерелом підвищеної небезпеки за певний період на певній території. Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Відповідно до ст. 982 ЦК України істотною умовою договору страхування є також строки сплати страхового внеску. Розмір страхових внесків визначається відповідно до страхових тарифів. Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми чи об'єкта страхування. Розраховуються страхові тарифи математично на підставі відповідних статистичних даних про настання страхових випадків. За бажанням сторін істотними можуть бути визнані й інші умови. До них належать: момент набрання договором страхування чинності, франшиза, пільги та знижки. Специфічною умовою, що часто фігурує у договорах страхування, є франшиза. Франшиза — це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону України «Про страхування»). Ці збитки покриваються страхувальником самостійно за рахунок власних коштів. У договорі страхування франшиза встановлюється у твердому грошовому еквіваленті або у відсотковому відношенні до страхової суми. Розрізняють умовну та безумовну франшизу. Умовна франшиза передбачає звільнення страховика від обов'язку відшкодувати збитки, що не перевищують встановленої суми, і повне відшкодування збитків, розмір яких є більшим від суми франшизи. Встановлення у договорі безумовної франшизи означає, що зі страхового відшкодування завжди вираховується сума франшизи. § 2. Сторони договору страхування, їхні права та обов'язки До кола учасників договору страхування належать: страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач та страхові посередники (страхові агенти та страхові брокери). Страховик посідає особливе місце у страховому правовідношен-ні, оскільки саме з його діями пов'язане досягнення основної мети, заради якої виникає страхове правовідношення, — виплата страхової суми у розмірі та випадках, передбачених договором. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю (з мінімальною кількістю учасників не менше трьох осіб). Нещодавно в Україні почали створюватися кептивні страхові компа- Глава 16. Договір страхування нії. Кептив (англ. сарМуе) — це акціонерна страхова компанія, яка обслуговує корпоративні страхові інтереси засновників, а також самостійно господарюючих суб'єктів, що належать до структури бага-топрофільних концернів або великих фінансово-промислових груп. Діяльність кептиву безпосередньо пов'язана з комерційними банками, пенсійними та інвестиційними фондами, іншими фінансово-кредитними інститутами. Саме ці фінансові та банківські структури, як правило, виступають засновниками кептивних страхових компаній. Необхідною умовою виходу страхової компанії на страховий ринок України є наявність ліцензії для проведення страхових операцій на території України. З 17 вересня 1993 р. до 15 грудня 1999 р. правом видачі ліцензій був наділений Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. У даний час повноваження Комітету здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого створено Департамент нагляду за страховою діяльністю. З метою розвитку та захисту національного страхового ринку чинне законодавство визначає, що страховою діяльністю в Україні можуть займатися виключно страховики-резиденти. У зв'язку з цим загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 49 відсотків. Статтею ЗО Закону України «Про страхування» передбачено, що мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя (майнове страхування і страхування відповідальності), встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. Для більш повної реалізації своїх можливостей страховики за договором між собою можуть створювати об'єднання у формі спілок, асоціацій, метою створення яких є координація діяльності, представництво та захист спільних майнових інтересів, здійснення спільних програм. Однак займатися страховою діяльністю об'єднанням заборонено. Асоціації і спілки діють на підставі установчого договору та статуту і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. При цьому члени асоціацій (спілок) зберігають свою самостійність і права юридичних осіб. До числа таких об'єднань належать Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), Авіаційне страхове бюро (Повітряний кодекс України, частини 2, 3 ст. 103) та Морське страхове бюро (Кодекс торговельного мореплавства України, частини 3, 4 ст. 242). Закон дозволяє громадянам та юридичним особам створювати товариства взаємного страхування з метою захисту своїх майнових ін- Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО... тересів. Членство у таких товариствах здійснюється через страхове правовідношення, тому початок членства збігається з початком дії договору страхування. Відповідно до чинного законодавства страховики можуть реалізовувати свої послуги через посередників: страхових агентів і брокерів. Діяльність страхових посередників на страховому ринку України регламентується Законом України «Про страхування» (ст. 15) та Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. Відповідно до цього Закону страховими агентами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які діють на ринку страхових послуг від імені та за дорученням страховика. Через них страховик може укладати договори страхування, отримувати страхові платежі. На агентів покладаються функції рекламування страхових послуг і консультування страхувальників з різних питань. За свою діяльність вони отримують комісійну винагороду у розмірах, передбачених умовами агентської угоди (договору доручення) зі страховиком. Страховий брокер — це фізична чи юридична особа, що зареєстрована у встановленому порядку як суб'єкт підприємницької діяльності та здійснює посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі брокерської угоди (договору комісії) з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери — це громадяни, які зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування. Страхувальниками можуть бути фізичні та юридичні особи, що уклали договір страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України і вносять страхові платежі. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи на території України користуються правом на страховий захист нарівні з громадянами і юридичними особами України. Результатом укладення між страхувальником та страховиком договору страхування є виникнення правовідношення, зміст якого об'єднує в собі права та обов'язки обох сторін. Конкретний перелік прав та обов'язків визначається договором страхування, однак Законом України «Про страхування» в імперативному порядку передбачені ті обов'язки сторін, виконання яких є обов'язковим. Згідно зі ст. 21 вказаного Закону на страхувальника покладаються такі обов'язки: 1) своєчасно вносити страхові платежі; 2) при укладенні договору страхування надавати інформацію стра- Глава 16. Договір страхування ховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; 3) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку; 4) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування; 5) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (ст. 989 ЦК України). Наведений перелік не є вичерпним, тому в договорі страхування можуть передбачатися й інші обов'язки страхувальника. Права страхувальника поєднуються з відповідними обов'язками страховика, основними серед яких є: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування; 3) у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування у передбачений договором термін. За несвоєчасну виплату страхової суми страховик несе майнову відповідальність шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається угодою сторін; 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору; 5) за заявою страхувальника у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, переукласти з ним договір страхування; 6) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, передбачених законодавством України (ст. 988 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про страхування»). Певні обов'язки страховика випливають і з інших норм закону. Так, наприклад, страховик зобов'язаний видати документ на підтвердження укладення договору страхування (страхове свідоцтво чи поліс), скласти страховий акт (аварійний сертифікат). За взаємною домовленістю сторін на страховика можуть бути покладені додаткові обов'язки1. Крім сторін, до кола учасників договору страхування належать застраховані особи та вигодонабувачі. Застрахована особа — це фізична особа, про страхування якої страхувальник укладає із страховиком договір особистого страху- 1 Залєтов О. М., Слюсаренко О. О. Основи страхового права України: Навч. посібн. — К., 2003. — С. 126-139. Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО... вання, тобто особа, в житті якої може відбутися страховий випадок, безпосередньо пов'язаний з особистістю чи обставинами її життя. Це може бути неповнолітня особа — дитина (при страхуванні її батьками), недієздатний інвалід (при страхуванні його опікуном) чи працівник (при страхуванні працівника фірмою) і т. д. За загальним правилом на укладення таких договорів особистого страхування потрібна згода самих застрахованих осіб, оскільки у визначених законодавством випадках вони можуть набувати прав і обов'язків страхувальника за договором. Страхувальники мають право укладати договори страхування на користь третіх осіб — вигодонабувачів (ст. З Закону України «Про страхування»). Якщо при особистому та майновому страхуванні ці особи конкретно зазначаються у договорі й страхувальник може замінювати їх до настання страхового випадку, то при страхуванні цивільної відповідальності такої можливості немає. У цьому разі статусу вигодонабувача набувають ті особи, яким страхувальник завдасть майнової шкоди, а тому вказати їх наперед у договорі неможливо. Як самі потерпілі особи, так і розмір завданої їм шкоди визначаються лише після настання страхового випадку.
Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 757; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |