Люблінська унія 1 страница

Бересте́йська у́нія (пол. Unia brzeska, англ. Union of Brześć, біл. Берасьцейская унія, рос. Брестская уния) — рішення Київської митрополіїРуської православної церкви на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності.Унію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.

Потреба Унії постала після розколу християн у 1054 р. на західну католицьку і східну православну церкви. Між візантійською і латинською Церквами першу Унію укладено на соборі в Ліоні (1274), другу — на Флорентійському соборі (1439), проте ні одна, ані друга не довели до повної єдності християн. Було кілька спроб об'єднання руської (українсько-білоруської) Церкви з римською: на Ліонському І соборі (1245) брав участь архієпископПетро, висланий правдоподібно київським князем Михайлом II або галицьким Данилом I, щоб одержати від Заходу через папу Інокентія IV допомогу проти татар. Внаслідок розмов Данила і Василька з папським леґатом Плано де Карпіні дійшло до Унії Данила з Римом (1253) і надання.

17.Виникненняукраїнськогокозацтва та ЗапорозькоїСічі. Реєстровекозацтв

Виникнення українського козацтва - цеісторично-об’єктивний процес. Спричинили до цього:наявністьвеличезногомасивувільних земель степовоїзони (Дикого Поля), з багатимиприродними ресурсами, щопотребувалозаселення і господарськогоосвоєння;погіршення становища українського народу, щообумовлюваловтечі селян і міськоїбідноти на окраїниПольсько-Литовськоїдержави в пошукахкращоїдолі. Такожтудиїхалиавантюристи, злодії,шукачіпригод та ін;умовиіснування, оскількипостійноюбулазагрозанападів татар, обумовлювали потребу до появи у козацтвавійськовоїорганізації.Початки козацтвапростежуються у XV ст., коли на вільніприкордонніземліПольсько-Литовськоїдержави приходили найбільшсміливі і відчайдушні люди, якихсаміумовижиттяпримушували до військовоїорганізації. Публікабуларізноманітна - від селянина втікача до магната - шукачапригод. Представленібулирізнінаціональності, але більшість становили українці. СелилисякозакипонадДніпром, у верхів’яхПівденного Бугу та їхчисленних притоках. Важливимрегіономформуванняукраїнськогокозацтва стали містаКанів і Черкаси. УРосіїкозаківтривалий час називаличеркасами. Козацькийустрійбувдемократичним. Об’єднувалисякозаки в громади, всіпитаннявирішували на радах, де обирали отаманівтаіншу старшину. Займалисякозакихточимміг, по різномуздобувализасоби для життя, а саме, маливласнегосподарство, займалисяземлеробством, скотарством, різнимипромислами, ремеслами, торгівлею, аботількивійськовою справою, такожнаймалися, займалисяздобичництвом та ін.Що собою представляв устрійЗапорозькоїСічі? Січбулафортецею, всерединіякої - майдан, площа для проведення ради, церква, стовп для покарань, а навколо - великіхати - курені, будинки для старшини, канцелярії, арсеналу, різнімайстерні та ін.

18.Релігійні процеси в Україні в ХVІ ст. Реформаційний та контрреформаційний рух в Україні. Виникнення братств. Утворення греко-католицької церкви.

Церковнийрух в Україні в XVI століття1Православна церква не булла безборонним глядачемусього того, що принесли їй реформаційні рухи та католицька реакція. Протестантські ідеї захопили інтелігенцію та міщанство, а почасти й духовенство; різні сектанти боролися, звичайно, не тільки з католиками, але й з православними. Скрізь почали голосно говорити про занепад православної церкви, про малу моральність вищоїдуховної влади, про непорядки в управлінні і т. ін., що дійсно відповідало правді. Усе це відразу примусило духовенство критичніше глянути на себе "й пізнати свої недоліки. Інтелігенція, особливо родовита й заможна, потроху йшла до протестантів, а це дуже помітно відбивалося на православній церкві: вона позбавлялася своїх сильних патронів, а з ними часто й матеріальних достатків. Ідучи в протестантство, той чи інший пан часто відбирав церкву в своїх підданих і перероблював її на збори, користуючись середньовічною засадою: cujusregio, ejusreligio. Утиски на православ'я, що загрожували навіть самому його існуванню, відразу знайшли йому новихо боронців і поставили на ноги весь український народ. Більшим пізнішим приводом для цього булла між іншим голосна тоді календарна реформа. Папа Григорій XIII в 1582 р. Видав відомого свого наказу дочислити до дня 5 лютого 10 днів і на майбутнє опускати на кожні 400 літ три високоснідні. Тому, щорозпорядженняце походило від папи, православнійого не прийняли, а через те, що календарну реформу почали вводити силою, український народ рішуче запротестував протии неї й зрікся її прийняти. Ця календарна справа стала православнимновим сигналом для об'єднання й для оборони своєї віри. 2Реформаційні і контрреформаційні рухи на українських землях. Ідеї реформації в діяльності братствРеформація, що розпочалась в Європі на початку XVI ст., знайшла своє поширення і на теренах Речі Посполитої. Поштовхом до поширення ідей реформації стала секуляризація.

19. Національно-Визвольна Війна Українського Народу Під Проводом Б. Хмельницького 1648-1657 Рр.

Причини політичного характеру - напередодні національно-визвольної війни в Україні не було своєї держави. Більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої, феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адміністрації. В українського народу фактично не було перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої. Однією з причин війни стала невідповідність між набуттям козацтвом фактичного політичного лідерства в українському суспільстві та погіршенням його становища за «Ординацією 1638 p.», яку польський сейм ухвалив в січні 1639 р. Згідно з «Ординацією» реєстр зменшувався на 6 тис. і включав козаків, які не брали участь у повстаннях. При цьому ліквідувалося виборність козацької старшини, козацьке судочинство. Причини соціального характеру - знищення природних багатств на українських землях (наприклад, спалення лісів заради виробництва і продажу на європейських ринках поташу); зростання панщини (5-6 днів на тиждень), натуральної та грошової ренти; збільшення податків і відпрацювань селян на користь держави; посилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів; розгул магнатсько-шляхєтської сваволі, посилення експлуатації з боку орендарів, які намагалися під час оренди землі отримати максимальний прибуток; більшість міст на території українських земель перебували в приватній власності, розвитку ремесла і торгівлі перешкоджав весь суспільно-політичний устрій Речі Посполитої з її анархією і сваволею, системою оренд і застав, постоями військ на утриманні міщан, митною системою; українці були позбавлені права працювати в цехах, а заняття ремеслом поза цехами суворо переслідувалося. Початок і хід Національно-визвольної війни. Очолив народне повстання чигиринський сотник Богдан (Зіновій) Хмельницьким, що на собі відчув сваволю польської шляхти й труднощі безправного становища. He знайшовши справедливості, він із невеликим загоном однодумців виїхав па Січ, де в січні 1648 р. був обраний гетьманом Війська Запорозького. Ставши гетьманом, Б. Хмельницький у своїх універсалах закликав народ до повстання. Початок війни. Бойові дії у 1648-1649 pp.

На Запоріжжі Богдан Хмельницький незабаром здобув загальну пошану і його обрали гетьманом. Він вміло використав свій військовий та дипломатичний талант і очолив козацьке повстання, яке згодом переросло у Національно-визвольну війну і отримало величезну підтримку з боку населення.
На думку Хмельницького, зручним кандидатом на роль покровителя й захисника України на міжнародній арені був турецький султан. Він був достатньо могутнім для того, щоб відбивати у поляків бажання нападати на Україну, й водночас надто віддаленим, щоб відкрито втручатись в її внутрішні справи. Відтак у 1651 році після обміну посольствами Оттоманська Порта формально прийняла своїми васалами гетьмана та Військо Запорозьке на таких же умовах зверхності, що їх мали Крим, Молдавія та Валахія. Угода Московщини з Польщею змусила Б.Хмельницького визначити нові пріоритетні напрямки української зовнішньої політики: унезалежнити Україну від агресивної політики Москви; відібрати в Речі Посполитої ті північно-західні українські землі, що до складу козацької держави ще не війшли; знешкодити татарський Крим і, врешті, здобути міжнародне визнання своїх династичних намірів, які полягали у тому, щоб скріпити військовий титул гетьмана суверенним титулом княжим і забезпечити спідковість верховної влади на Україні
Новопостала тоді на сході Європи коаліція держав, у якій по великих трудах гетьманській дипломатії поталанило забезпечити собі один а перших голосів, одразу поставила нову українську державу на становище не лише суверенної країни, але й цілком самостійної у веденні власної міжнародної політикиДо цієї коаліції держав входили: Швеція, Прусія, Литва, Україна, Семигород, Молдавія та Волощина. Вона була утворена на противагу Москві з одного боку та Польщі і Криму – з іншого.

21. Українсько-російський договір 1654 р., історична та правова оцінка.

Українсько-російський договір 1654 р., історична та правова оцінка.
Перед Хмельницьким постала проблема: або капітулювати перед Польщею, оскільки сил на тривалу боротьбу не вистачало, або шукати порятунку в союзі з Росією. Коли він звернувся 1653 р. з конкретними пропозиціями тісного союзу України з Москвою проти Польщі, за яким цар мав здійснювати над Україною протекторат, Земський собор у жовтні 1653 р. виніс остаточне рішення: просити царя, щоб він прийняв Україну «під свою високу руку задля православної віри». На Україну було вислано спеціальне посольство під проводом боярина Бу-турліна, яке прибуло до Переяслава для зустрічі з гетьманом.
31 грудня 1653 р. Росія оголосила війну Польщі. 18 січня 1654 р. відбулася публічна церемонія, під час якої гетьман і козацька старшина присяглися на тім» «щоб бути Їм із землями і городами під царською великою рукою невідступною. Ніякого письмового договору в Переяславі не було укладено. Після від'їзду Бутурліна козацька старшина з гетьманом узялася за вироблення умов угоди. Був написаний проект договору у формі петиції до царя з 23 пунктів, привезений у Москву наприкінці березня переяславським полковником П. Тетерею І військовим суддею Самійлом Зарудним.
«Березневі статті», написані Хмельницьким і затверджені російським урядом, передбачали визнання за козацькою Україною створеного в межах ЇЇ території політичного устрою, суду і судочинства, адміністративного поділу, армії, соціально-економічних відносин, незалежності в проведенні внутрішньої політики. Єдиною сферою, де частково обмежувалися права України, були її зносини з іншими державами. Крім того, вона повинна була виплачувати російській скарбниці певну суму грошей від своїх прибутків.

На зламі історичних епох, при переході від Середньовіччя до Нового часу у всіх європейських країнах надзвичайно гостро стояло питання про роль церкви і релігії. Виникнення централізованих держав супроводжувалося формуванням національно-релігійних ідеологій. У результаті католицизм переміг в Італії, Іспанії, Франції, протестантизм — у Швейцарії, Голандії, англіканство — у Британії. На українських землях виникло протистояння двох християнських церков. Українське населення сповідувало православ'я, а Річ Посполита була оплотом католицтва. Католицька церква за підтримки уряду виявляла значну активність та агресивність. З дозволу короля на території держави діяв орден єзуїтів. Польщі порівняно швидко вдалося перевести в католицтво феодальну верхівку суспільства, народ же зберігав відданість православ'ю.

Реформаційний та контрреформаційний рух в Україні

Вплив Реформації на українських землях виявився не стільки в поширенні нових віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православної церкви. Такі ідеї, як демократизація церкви, наближення її до народу, переклад Біблії та богослужбових книг на живу українську мову, заснування шкіл, друкарень, знайшли широкий розголос в Україні, особливо в діяльності братств. Православні українці отримали важливі засоби протидії поширенню католицизму на українських землях, пристосовуючи ідеї для власних потреб. Разом з тим боротьба протестантів з католицькою церквою стала зразком для православних в оновленні власної церковної організації. Цей вплив виявився, зокрема, у намаганні братств взяти під контроль діяльність духовенства, а також підготувати власні кадри європейських освічених.

23.Боротьба за збереження незалежності. І.Виговський, Ю.Хмельницький.

Велику небезпеку для українських земель становили постійні напади татар і турків. У середині XV ст., після розпаду Золотої Орди, на теренах Кримського півострова, у пониззі Дніпра, на Приазов'ї та Прикубанських землях утворилася держава під назвою Кримське ханство, столицею якої стало місто Бахчисарай. На чолі цієї держави стояла войовнича династія Гіреїв. 1478 року хан Менглі-Гірей визнав себе васалом турецького султана. Державною релігією Кримського ханства став іслам, а мусульманське духовенство відігравало важливу роль в управлінні державою.Наприкінці XV ст. кримські хани почали здійснювати загарбницькі походи на українські, російські, польські, молдовські та литовські землі. Татари мали досить боєздатну й підготовлену армію. Напади татар спустошували Поділля, Волинь, Холмщину, Галичину та Київщину. 1482 року Менглі-Гірей організував великий похід в Україну, під час якого захопив і пограбував Київ. «Київ взя і вогнем сожже», — свідчить літописець. Після цього погрому місто надовго втратило колишнє політичне й економічне значення.Підсумком кожної татарської навали в Україну було, насамперед, захоплення великої кількості здобичі й невільників. Торгівля невільниками, здебільшого в Кафі, примножувала прибутки кримських ханів. Після татарських походів цілі райони України перетворювалися на пустелю. Протягом 1450-1556 pp. орди кримських татар учинили 86 грабіжницьких нападів на українські землі.

Війну почала Туреччина. Після перемоги над польсько-шляхетським військом у Цецорській битві 1620 р. вона почала готуватися до завоювання Речі Посполитої. Навесні 1621 року султан Осман ІІ зібрав велике військо і рушив до Молдови. Його бойові сили становили близько 100 тис. чол. До

24.Україна у другій половині ХVІІ ст. Поділ України на Лівобережну і Правобережну. Доба «Руїни».

Наприкінці XVI ст. боротьба селянства і козацтва проти кріпосництва і національно-релігійного гноблення загострилася. Почастішали й антифеодальні виступи міщан. Між козаками, селянами та міщанами уже сформувалися відносини спільності інтересів, взаєморозуміння та взаємопідтримки. У 80-х роках XVI ст. відбулося кілька локальних виступів козаків, селян та міщан. Перше велике антифеодальне козацько-селянське повстання розпочалося у 1591 р. і тривало до 1593-го. Воно проходило на Поділлі, Волині і Київщині. Повсталих підтримували міщани деяких міст та реєстрові козаки. Очолив повстання Криштоф Косинський — шляхтич з Підляшшя. За бойові заслуги він одержав від сейму маєток Рокитну на річці Рось. У 1591 р. Косинський став гетьманом Запорозької Січі. У цей же час староста Білої Церкви, полонізований і окатоличений князь Януш Острозький відібрав маєток у Косинського. Обурені запорожці і реєстровці під проводом Косинського у кінці 1591 р. підійшли до Білої Церкви, взяли її, а потім Переяслав, Трипілля та інші міста, а також захопили зброю, військове спорядження, боєприпаси у білоцерківському і київському замках. Гетьман з великим загоном козаків укріпився у трипільському замку. До Трипілля рушив старший над реєстровцями Язловецький, який зібрав місцевих.

Однією з характерних рис української культури XVI—XVIII століття є особливий інтерес, який виявляло суспільство до питань освіти.Оскільки культура розвивалася в умовах польської експансії та зіткнення католицької і православної церков, то кожна з сторін прагнула використати всі засоби для посилення свого впливу. Своєрідним результатом такого протистояння стала широка мережа різноманітних шкіл.Тривалий час основним типом навчальних закладів були початкові, парафіяльні (приходські) школи при православних монастирях і церквах. Рівень та форми навчання в них вже не відповідали вимогам часу. Після утворення Речі Посполиту у 1569 році в Україні з'явилися єзуїтські колегіуми — по суті вищі школи, які були добре організовані і фінансово забезпечені. Головною умовою прийому до єзуїтського коледжу було сповідування католицизму. Ці навчальні заклади за

26. Автономія Лівобережної України в складі Російської держави. Д.Многогрішний, І. Самойлович.

Початок війни. Бойові дії у 1648-1649 pp. Перші перемоги повсталі здобули в битвах на Жовтих Водах 5-6 травня 1648 p. і під Корсунем 16 травня 1648 р. Протягом літа 1648 р. повстання охопило території Київщини, Поділля, Волині та Лівобережної України.На початку війни Богдан Хмельницький і козацька старшина прагнули лише до відновлення втрачених прав і вільностей, надання рівних прав православній і католицькій церквам, і тому після перших перемог почали мирні переговори з поляками. Але останні не пішли на поступки, а тільки тягли час, щоб зібрати військо для подальшої боротьби з повсталими.13 вересня 1648 р. козацьке військо здобуло перемогу над поляками в битві під Пилявцями. Протягом жовтня - листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, діставши викуп, залишили місто й рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли до р. Вісли, але, дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я з ним і повернув козацьку армію до України.23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва. Тут, як стверджують історики, у Б. Хмельницького відбувся перелом у поглядах на основну ціль боротьби. Досі він не піднімався вище інтересів свого стану - козацтва. Тепер же він усвідомив свої обов'язки щодо всього народу. Під час переговорів із поляками він заявив про свій намір звільнити всю Україну й український народ від польської влади. Гетьман переосмислив уроки минулорічної боротьби, вперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національної державної ідеї. Протягом цього часу відбувалися серйозні зміни в самосвідомості українців: пришвидшувався розвиток ідеї Батьківщини, її єдності та незалежності, чуття спільної мети й національної ідентичності.Польська влада була неспроможна піти на компроміс, і продовження війни було неминучим. 5-6 серпня 1649 р.

27. Особливості внутрішньої та зовнішньої політики Гетьманщини за діяльності І.Мазепи.

грандіозністю: розвалити Польщу і Крим за допомогою Москви, вийшовши в такий спосіб із васальної залежності Туреччини. Налагоджуючи дипломатичні стосунки з Москвою, Україна шахувала польські експансійні намагання, відкриваючи собі шлях до провадження Так, у лютому 1650 року, коли Польща намагалась втягнути гетьмана у війну в Туреччиною, а татарський хан - використати козацького ватажка у війні з Московщиною, Б. Хмельницький відновив овій союз із Туреччиною, чим приборкав одразу обох неспокійних сусідів. Складаючи 2 серпня 1650 року на руки посла Османа-аги присягу вірності Османській імперії, Хмельницький в такий спосіб зірвав московсько-польський союз, що був обернутий проти Туреччини, - в разі утворення його Україна перетворилася б на театр воєнних дій супротивників.Але вже того ж року Великий гетьман розпочинає вперту дволітню боротьбу за встановлення українського контролю над Волощиною, наслідком якої був шлюб його старшого сина Тимофія з донькою волоського господаря Лупулла Роксаною, скріплений у селі Рашків 21 серпня 1652 року. Під цими намірами простежувалось прагнення Б.Хмельницького через Волощину зайняти стосовно Порти безпосередньо, без васальної залежності від Криму, становище удільного князя і знайти на Заході осередок («Князівство Подільське», пізніше «Князівство Сарматське» з князем Юрієм Хмельницьким на чолі), навколо якого під протекторатом Туреччини українська державність могла б оформитись і зміцнитись.Ці плани не мали остаточного успіху через загибель сина Великого гетьмана Тимофія Хмельницького, вбитого під Сучавою у вересні 1652 року.Невдовзі Б.Хмельницький і його оточення розробили новий великий задум, що вражав своєю власної активної зовнішньої політики на європейському континенті. Одним з перших проявів цього, після підписання Переяславської угоди 1654 року, було намагання гетьмана встановити винятково український

28.Ліквідація царизмом політичної автономії України і Запорізької Січі 1 жовтня 1653 - Земський Собор у Москві ухвалив рішення про прийняття України під „високу руку”. А 1 листопада 1653 московське посольство на чолі з Василем Бутурліним вже було на кордоні з Україною. У посольство входили окольничий Іван Олферьєв, диякон Ларіон Лопухін. З ними їхало духовенство з іконами, корогв, хрестами, чином Спаса - дар царя Хмельницькому – та великий ескорт. Гетьман був зайнятий війною і організацією похорону Тимоша, тому прибув до Переяслава лише 6 січня 1654. Він уникав урочистих прийомів і не запрошував послів до себе. Всі переговори проходили сухо і офіціально. 8 січня відбулася Рада козацької верхівки, на якій було остаточно прийнято рішення про перехід України під зверхність московського царя. У цей же день на площу були скликані люди, перед якими гетьман проголосив промову. У ній Богдан Хмельницький зробив акцент на потребі України у верховному володарі, і назвав 4 потенційних кандидатів на цю роль: польського короля, кримського хана, турецького хана та московського царя – і заявив, що найкращим для союзу є православний цар. Задоволена тим, що вибір упав на православного правителя, натовп схвально загув. Тоді Бутурлін, Хмельницький та присутня там старшина увійшли в Успенську церкву, щоб скріпити це рішення спільною присягою. Але несподівано випадок завів справу у глухий кут. За прийнятими в Польщі традиціям Хмельницький сподівався, що присягати будуть обидві сторони. Але Бутурлін відмовився присягати від імені царя, кажучи, що цар є самодержцем і не присягає своїм підданим. Розлючений відмовою Бутурліна, Хмельницький гордо вийшов з церкви, погрозивши взагалі скасувати угоду. Проте Бутурлін уперто стояв на своєму. Нарешті, боячись втратити царську підтримку через, здавалося б, просту формальність, Хмельницький погодився дати клятву на вірність цареві.

29. Національно-визвольна і антикріпосницька боротьба в Україні в середині та другій половині XVIII ст.

Пошматовані українські землі знаходилися під постійним соціальним, національним та релігійним гнітом. Iне лише з боку російського самодержавства. Ще тяжчим, ніж на Лівобережжі та Слобожанщині, підвладних Московщині, був гніт з боку Речі Посполитої на Правобережжі, Волині та в Галичині. Найхарактернішою особливістю економіки цього регіону (краю) у XVIIIст. був подальший розвиток великого магнатсько-шляхетського землеволодіння та фільварково-панщинного господарства. Заведені у Східній Галичині порядки переносились і на відносно вільні землі Волині та Правобережжя. Органи влади придушували прояви національно-визвольних рухів, мріяли про відновлення і реставрацію порядків, що існували до Визвольної війни. Магнати і шляхта посилювали визиск посполитих, зростала панщина, збільшувалися натуральні та грошові повинності. Селянам доводилося утримувати за власний кошт зростаюче польське військо, розташоване на українських землях. Пани вимагали, щоб селяни-кріпаки відбували панщину 4-5 днів на тиждень, виконували численні повинності: споруджували та ремонтували будинки й господарські приміщення, впорядковували шляхи, мости. У панському інвентарі (описі майна) про повинностіселянина-кріпака села Вовковия на Волині читаємо: «Прокіп Холод: синів - два, коней - чотири, волів - чотири, панщини зимою і літом - чотири дні, шарварків - дванадцять днів, толочних - два дні, зажинків - два дні, за берест - один день, за конвалії - один день, за опеньки - один день, за рижики - один день, сім мотків пряжі, один півень, одна курка, сто штук грибів». Селян, які відмовлялися виконувати повинності, жорстоко карали - як сам пан, так і місцеві органи влади.

Згідно з переписом 1775 p., магнатам належало понад 82% земельних угідь в Україні. Наприкінці XVIII ст.

30. Поширення декабриристського руху в Україні. Українське питання в програмних документах декабристів.

Декабристський рух в Україні — це діяльність таємних організацій декабристів в Україні: Союзу благоденства, Південного товаристваі Товариства об'єднаних слов'ян та події, пов'язані з повстанням Чернігівського полку.

Україна поряд із Санкт-Петербургом стала основною територією поширення декабристського руху. Ядром декабристського руху в Україні стало Правобережжя. Тут була розквартирована друга армія, офіцери якої служили в Західній Європі під час наполеонівських воєн.

У найбільш активних формах діяльність декабристів здійснювалась на території нинішніх Полтавської, Вінницької, Київської, Черкаської іЖитомирської областей. На початку XIX ст. в Російський імперії оживився суспільно-політичний рух, одним з різновидів якого були масонські ложі: у Києві („З’єднані слов’яни”) та в Полтаві („Любов до істини”), а також декабристський рух. Вже незабаром після утворення Союзу спасіння діяльність декабристів перекинулася на південь Російської імперії. Провідний радянський декабристоведакадемік М. В. Нечкіна зазначає, що в ньому широко була представлена Україна. Це родові гнізда Муравйових-Апостолів (Полтавська губернія), Давидових і Поджіо (Київська губернія), з Полтавською губернією пов'язані також декабристи Якубович Олександр Іванович, Шимков Іван Федорович, Андрієвич Яків Максимович, Краснокутський Семен Григорович, Бечаснов Володимир Олександрович і Лісовський Микола Федорович; з Чернігівською — Мозгалевський Микола Йосипович; зі Слобожанщиною — брати Борисови. Подільська губернія представленаЮшневським, Тізенгаузеном, П. Ф. Вигодовським; Юліан Люблінський проживав у Новограді-Волинському.

31. Соціально-економічний розвиток українських земель у Російській та Австро-Угорській імперіях у другій половині XIX ст.

Перш за все необхідно зазначити, що основні українські землі на поч. ХХ ст. залишалися поділеними між двома імперіями – Австро-Угорською (близько 15%) і Російською (85%). Якщо порівняти становище українського народу в складі цих імперій, то можна зробити висновок, що в соціально-економічній сфері в Російській імперії українцям жилося відносно легше, оскільки тут, особливо на Донбасі та Подніпров'ї, після реформ 60–70-х рр. ХІХ ст. відбувався бурхливий промисловий розвиток, були в наявності великі простори земель (південь України) тощо. В Австро-Угорській імперії економічний розвиток західноукраїнських земель був значно уповільнений [більш детально ці проблеми розглянемо в наступних питаннях].

Щодо духовно-культурного і національного розвитку, то слід підкреслити, що, навпаки, в Російській імперії більшість проявів національного життя всіляко придушувалися, досить згадати сумнозвісні Валуєвський 1863 р. та Емський 1876 р. укази [заборона української мови]. В Австро-Угорській імперії українці мали певні (хоч звичайно й обмежені) права, зокрема: навчання в початкових школах велося рідною мовою, видавалися українські газети і журнали, діяли українські товариства "Просвіта", НТШ тощо.

Репресивна політика царського самодержавства щодо українства змусила національних діячів з Наддніпрянської України звернути увагу на використання легальних умов Галичини для поширення ідей національного відродження України. Поступово твориться концепція Галичини як "П'ємонту національного відродження" [нагадаємо, що північноіталійський П'ємонт у др. пол. ХІХ ст. відіграв роль осередку національного об'єднання Італії]. До її реалізації спричинилися і наддніпрянські діячі – М. Драгоманов, В. Антонович, О. Кониський, М. Грушевський та ін.

32. Утворення перших політичних партій РУРП, УНДП, УСДП та діяльність культурноосвітнього товариства «Просвіта» на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст.

У вересні 1899 року частина радикально налаштованих членів РУРП, що вийшла з партії, створила окрему Українську соціал-демократичну партію (УСДП). Лідерами її були М. Ганкевич, С. Вітик, Ю. Бачинський та ін.