КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Люблінська унія 1 страница
Берестейська унія. Бересте́йська у́нія (пол. Unia brzeska, англ. Union of Brześć, біл. Берасьцейская унія, рос. Брестская уния) — рішення Київської митрополіїРуської православної церкви на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності.Унію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року. ]Ранні спроби на здійснення церковної Унія Потреба Унії постала після розколу християн у 1054 р. на західну католицьку і східну православну церкви. Між візантійською і латинською Церквами першу Унію укладено на соборі в Ліоні (1274), другу — на Флорентійському соборі (1439), проте ні одна, ані друга не довели до повної єдності християн. Було кілька спроб об'єднання руської (українсько-білоруської) Церкви з римською: на Ліонському І соборі (1245) брав участь архієпископПетро, висланий правдоподібно київським князем Михайлом II або галицьким Данилом I, щоб одержати від Заходу через папу Інокентія IV допомогу проти татар. Внаслідок розмов Данила і Василька з папським леґатом Плано де Карпіні дійшло до Унії Данила з Римом (1253) і надання.
18.Релігійні процеси в Україні в ХVІ ст. Реформаційний та контрреформаційний рух в Україні. Виникнення братств. Утворення греко-католицької церкви. Церковнийрух в Україні в XVI століття1Православна церква не булла безборонним глядачемусього того, що принесли їй реформаційні рухи та католицька реакція. Протестантські ідеї захопили інтелігенцію та міщанство, а почасти й духовенство; різні сектанти боролися, звичайно, не тільки з католиками, але й з православними. Скрізь почали голосно говорити про занепад православної церкви, про малу моральність вищоїдуховної влади, про непорядки в управлінні і т. ін., що дійсно відповідало правді. Усе це відразу примусило духовенство критичніше глянути на себе "й пізнати свої недоліки. Інтелігенція, особливо родовита й заможна, потроху йшла до протестантів, а це дуже помітно відбивалося на православній церкві: вона позбавлялася своїх сильних патронів, а з ними часто й матеріальних достатків. Ідучи в протестантство, той чи інший пан часто відбирав церкву в своїх підданих і перероблював її на збори, користуючись середньовічною засадою: cujusregio, ejusreligio. Утиски на православ'я, що загрожували навіть самому його існуванню, відразу знайшли йому новихо боронців і поставили на ноги весь український народ. Більшим пізнішим приводом для цього булла між іншим голосна тоді календарна реформа. Папа Григорій XIII в 1582 р. Видав відомого свого наказу дочислити до дня 5 лютого 10 днів і на майбутнє опускати на кожні 400 літ три високоснідні. Тому, щорозпорядженняце походило від папи, православнійого не прийняли, а через те, що календарну реформу почали вводити силою, український народ рішуче запротестував протии неї й зрікся її прийняти. Ця календарна справа стала православнимновим сигналом для об'єднання й для оборони своєї віри. 2Реформаційні і контрреформаційні рухи на українських землях. Ідеї реформації в діяльності братствРеформація, що розпочалась в Європі на початку XVI ст., знайшла своє поширення і на теренах Речі Посполитої. Поштовхом до поширення ідей реформації стала секуляризація.
20. Зовнішня політика Богдана Хмельницького
На Запоріжжі Богдан Хмельницький незабаром здобув загальну пошану і його обрали гетьманом. Він вміло використав свій військовий та дипломатичний талант і очолив козацьке повстання, яке згодом переросло у Національно-визвольну війну і отримало величезну підтримку з боку населення.
21. Українсько-російський договір 1654 р., історична та правова оцінка. Українсько-російський договір 1654 р., історична та правова оцінка.
№ 22 Релігійні процеси в Україні в xvI ст. На зламі історичних епох, при переході від Середньовіччя до Нового часу у всіх європейських країнах надзвичайно гостро стояло питання про роль церкви і релігії. Виникнення централізованих держав супроводжувалося формуванням національно-релігійних ідеологій. У результаті католицизм переміг в Італії, Іспанії, Франції, протестантизм — у Швейцарії, Голандії, англіканство — у Британії. На українських землях виникло протистояння двох християнських церков. Українське населення сповідувало православ'я, а Річ Посполита була оплотом католицтва. Католицька церква за підтримки уряду виявляла значну активність та агресивність. З дозволу короля на території держави діяв орден єзуїтів. Польщі порівняно швидко вдалося перевести в католицтво феодальну верхівку суспільства, народ же зберігав відданість православ'ю. Реформаційний та контрреформаційний рух в Україні Вплив Реформації на українських землях виявився не стільки в поширенні нових віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православної церкви. Такі ідеї, як демократизація церкви, наближення її до народу, переклад Біблії та богослужбових книг на живу українську мову, заснування шкіл, друкарень, знайшли широкий розголос в Україні, особливо в діяльності братств. Православні українці отримали важливі засоби протидії поширенню католицизму на українських землях, пристосовуючи ідеї для власних потреб. Разом з тим боротьба протестантів з католицькою церквою стала зразком для православних в оновленні власної церковної організації. Цей вплив виявився, зокрема, у намаганні братств взяти під контроль діяльність духовенства, а також підготувати власні кадри європейських освічених.
23.Боротьба за збереження незалежності. І.Виговський, Ю.Хмельницький. Велику небезпеку для українських земель становили постійні напади татар і турків. У середині XV ст., після розпаду Золотої Орди, на теренах Кримського півострова, у пониззі Дніпра, на Приазов'ї та Прикубанських землях утворилася держава під назвою Кримське ханство, столицею якої стало місто Бахчисарай. На чолі цієї держави стояла войовнича династія Гіреїв. 1478 року хан Менглі-Гірей визнав себе васалом турецького султана. Державною релігією Кримського ханства став іслам, а мусульманське духовенство відігравало важливу роль в управлінні державою.Наприкінці XV ст. кримські хани почали здійснювати загарбницькі походи на українські, російські, польські, молдовські та литовські землі. Татари мали досить боєздатну й підготовлену армію. Напади татар спустошували Поділля, Волинь, Холмщину, Галичину та Київщину. 1482 року Менглі-Гірей організував великий похід в Україну, під час якого захопив і пограбував Київ. «Київ взя і вогнем сожже», — свідчить літописець. Після цього погрому місто надовго втратило колишнє політичне й економічне значення.Підсумком кожної татарської навали в Україну було, насамперед, захоплення великої кількості здобичі й невільників. Торгівля невільниками, здебільшого в Кафі, примножувала прибутки кримських ханів. Після татарських походів цілі райони України перетворювалися на пустелю. Протягом 1450-1556 pp. орди кримських татар учинили 86 грабіжницьких нападів на українські землі. Хотинська війна Війну почала Туреччина. Після перемоги над польсько-шляхетським військом у Цецорській битві 1620 р. вона почала готуватися до завоювання Речі Посполитої. Навесні 1621 року султан Осман ІІ зібрав велике військо і рушив до Молдови. Його бойові сили становили близько 100 тис. чол. До
24.Україна у другій половині ХVІІ ст. Поділ України на Лівобережну і Правобережну. Доба «Руїни». Наприкінці XVI ст. боротьба селянства і козацтва проти кріпосництва і національно-релігійного гноблення загострилася. Почастішали й антифеодальні виступи міщан. Між козаками, селянами та міщанами уже сформувалися відносини спільності інтересів, взаєморозуміння та взаємопідтримки. У 80-х роках XVI ст. відбулося кілька локальних виступів козаків, селян та міщан. Перше велике антифеодальне козацько-селянське повстання розпочалося у 1591 р. і тривало до 1593-го. Воно проходило на Поділлі, Волині і Київщині. Повсталих підтримували міщани деяких міст та реєстрові козаки. Очолив повстання Криштоф Косинський — шляхтич з Підляшшя. За бойові заслуги він одержав від сейму маєток Рокитну на річці Рось. У 1591 р. Косинський став гетьманом Запорозької Січі. У цей же час староста Білої Церкви, полонізований і окатоличений князь Януш Острозький відібрав маєток у Косинського. Обурені запорожці і реєстровці під проводом Косинського у кінці 1591 р. підійшли до Білої Церкви, взяли її, а потім Переяслав, Трипілля та інші міста, а також захопили зброю, військове спорядження, боєприпаси у білоцерківському і київському замках. Гетьман з великим загоном козаків укріпився у трипільському замку. До Трипілля рушив старший над реєстровцями Язловецький, який зібрав місцевих.
25. Занепад Правобережжя. П.Дорошенко.
На зламі історичних епох, при переході від Середньовіччя до Нового часу у всіх європейських країнах надзвичайно гостро стояло питання про роль церкви і релігії. Виникнення централізованих держав супроводжувалося формуванням національно-релігійних ідеологій. У результаті католицизм переміг в Італії, Іспанії, Франції, протестантизм — у Швейцарії, Голандії, англіканство — у Британії. На українських землях виникло протистояння двох християнських церков. Українське населення сповідувало православ'я, а Річ Посполита була оплотом католицтва. Католицька церква за підтримки уряду виявляла значну активність та агресивність. З дозволу короля на території держави діяв орден єзуїтів. Польщі порівняно швидко вдалося перевести в католицтво феодальну верхівку суспільства, народ же зберігав відданість православ'ю. Освіта Однією з характерних рис української культури XVI—XVIII століття є особливий інтерес, який виявляло суспільство до питань освіти.Оскільки культура розвивалася в умовах польської експансії та зіткнення католицької і православної церков, то кожна з сторін прагнула використати всі засоби для посилення свого впливу. Своєрідним результатом такого протистояння стала широка мережа різноманітних шкіл.Тривалий час основним типом навчальних закладів були початкові, парафіяльні (приходські) школи при православних монастирях і церквах. Рівень та форми навчання в них вже не відповідали вимогам часу. Після утворення Речі Посполиту у 1569 році в Україні з'явилися єзуїтські колегіуми — по суті вищі школи, які були добре організовані і фінансово забезпечені. Головною умовою прийому до єзуїтського коледжу було сповідування католицизму. Ці навчальні заклади за
26. Автономія Лівобережної України в складі Російської держави. Д.Многогрішний, І. Самойлович. Початок війни. Бойові дії у 1648-1649 pp. Перші перемоги повсталі здобули в битвах на Жовтих Водах 5-6 травня 1648 p. і під Корсунем 16 травня 1648 р. Протягом літа 1648 р. повстання охопило території Київщини, Поділля, Волині та Лівобережної України.На початку війни Богдан Хмельницький і козацька старшина прагнули лише до відновлення втрачених прав і вільностей, надання рівних прав православній і католицькій церквам, і тому після перших перемог почали мирні переговори з поляками. Але останні не пішли на поступки, а тільки тягли час, щоб зібрати військо для подальшої боротьби з повсталими.13 вересня 1648 р. козацьке військо здобуло перемогу над поляками в битві під Пилявцями. Протягом жовтня - листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, діставши викуп, залишили місто й рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли до р. Вісли, але, дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я з ним і повернув козацьку армію до України.23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва. Тут, як стверджують історики, у Б. Хмельницького відбувся перелом у поглядах на основну ціль боротьби. Досі він не піднімався вище інтересів свого стану - козацтва. Тепер же він усвідомив свої обов'язки щодо всього народу. Під час переговорів із поляками він заявив про свій намір звільнити всю Україну й український народ від польської влади. Гетьман переосмислив уроки минулорічної боротьби, вперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національної державної ідеї. Протягом цього часу відбувалися серйозні зміни в самосвідомості українців: пришвидшувався розвиток ідеї Батьківщини, її єдності та незалежності, чуття спільної мети й національної ідентичності.Польська влада була неспроможна піти на компроміс, і продовження війни було неминучим. 5-6 серпня 1649 р.
27. Особливості внутрішньої та зовнішньої політики Гетьманщини за діяльності І.Мазепи.
грандіозністю: розвалити Польщу і Крим за допомогою Москви, вийшовши в такий спосіб із васальної залежності Туреччини. Налагоджуючи дипломатичні стосунки з Москвою, Україна шахувала польські експансійні намагання, відкриваючи собі шлях до провадження Так, у лютому 1650 року, коли Польща намагалась втягнути гетьмана у війну в Туреччиною, а татарський хан - використати козацького ватажка у війні з Московщиною, Б. Хмельницький відновив овій союз із Туреччиною, чим приборкав одразу обох неспокійних сусідів. Складаючи 2 серпня 1650 року на руки посла Османа-аги присягу вірності Османській імперії, Хмельницький в такий спосіб зірвав московсько-польський союз, що був обернутий проти Туреччини, - в разі утворення його Україна перетворилася б на театр воєнних дій супротивників.Але вже того ж року Великий гетьман розпочинає вперту дволітню боротьбу за встановлення українського контролю над Волощиною, наслідком якої був шлюб його старшого сина Тимофія з донькою волоського господаря Лупулла Роксаною, скріплений у селі Рашків 21 серпня 1652 року. Під цими намірами простежувалось прагнення Б.Хмельницького через Волощину зайняти стосовно Порти безпосередньо, без васальної залежності від Криму, становище удільного князя і знайти на Заході осередок («Князівство Подільське», пізніше «Князівство Сарматське» з князем Юрієм Хмельницьким на чолі), навколо якого під протекторатом Туреччини українська державність могла б оформитись і зміцнитись.Ці плани не мали остаточного успіху через загибель сина Великого гетьмана Тимофія Хмельницького, вбитого під Сучавою у вересні 1652 року.Невдовзі Б.Хмельницький і його оточення розробили новий великий задум, що вражав своєю власної активної зовнішньої політики на європейському континенті. Одним з перших проявів цього, після підписання Переяславської угоди 1654 року, було намагання гетьмана встановити винятково український
28.Ліквідація царизмом політичної автономії України і Запорізької Січі 1 жовтня 1653 - Земський Собор у Москві ухвалив рішення про прийняття України під „високу руку”. А 1 листопада 1653 московське посольство на чолі з Василем Бутурліним вже було на кордоні з Україною. У посольство входили окольничий Іван Олферьєв, диякон Ларіон Лопухін. З ними їхало духовенство з іконами, корогв, хрестами, чином Спаса - дар царя Хмельницькому – та великий ескорт. Гетьман був зайнятий війною і організацією похорону Тимоша, тому прибув до Переяслава лише 6 січня 1654. Він уникав урочистих прийомів і не запрошував послів до себе. Всі переговори проходили сухо і офіціально. 8 січня відбулася Рада козацької верхівки, на якій було остаточно прийнято рішення про перехід України під зверхність московського царя. У цей же день на площу були скликані люди, перед якими гетьман проголосив промову. У ній Богдан Хмельницький зробив акцент на потребі України у верховному володарі, і назвав 4 потенційних кандидатів на цю роль: польського короля, кримського хана, турецького хана та московського царя – і заявив, що найкращим для союзу є православний цар. Задоволена тим, що вибір упав на православного правителя, натовп схвально загув. Тоді Бутурлін, Хмельницький та присутня там старшина увійшли в Успенську церкву, щоб скріпити це рішення спільною присягою. Але несподівано випадок завів справу у глухий кут. За прийнятими в Польщі традиціям Хмельницький сподівався, що присягати будуть обидві сторони. Але Бутурлін відмовився присягати від імені царя, кажучи, що цар є самодержцем і не присягає своїм підданим. Розлючений відмовою Бутурліна, Хмельницький гордо вийшов з церкви, погрозивши взагалі скасувати угоду. Проте Бутурлін уперто стояв на своєму. Нарешті, боячись втратити царську підтримку через, здавалося б, просту формальність, Хмельницький погодився дати клятву на вірність цареві.
29. Національно-визвольна і антикріпосницька боротьба в Україні в середині та другій половині XVIII ст.
Пошматовані українські землі знаходилися під постійним соціальним, національним та релігійним гнітом. Iне лише з боку російського самодержавства. Ще тяжчим, ніж на Лівобережжі та Слобожанщині, підвладних Московщині, був гніт з боку Речі Посполитої на Правобережжі, Волині та в Галичині. Найхарактернішою особливістю економіки цього регіону (краю) у XVIIIст. був подальший розвиток великого магнатсько-шляхетського землеволодіння та фільварково-панщинного господарства. Заведені у Східній Галичині порядки переносились і на відносно вільні землі Волині та Правобережжя. Органи влади придушували прояви національно-визвольних рухів, мріяли про відновлення і реставрацію порядків, що існували до Визвольної війни. Магнати і шляхта посилювали визиск посполитих, зростала панщина, збільшувалися натуральні та грошові повинності. Селянам доводилося утримувати за власний кошт зростаюче польське військо, розташоване на українських землях. Пани вимагали, щоб селяни-кріпаки відбували панщину 4-5 днів на тиждень, виконували численні повинності: споруджували та ремонтували будинки й господарські приміщення, впорядковували шляхи, мости. У панському інвентарі (описі майна) про повинностіселянина-кріпака села Вовковия на Волині читаємо: «Прокіп Холод: синів - два, коней - чотири, волів - чотири, панщини зимою і літом - чотири дні, шарварків - дванадцять днів, толочних - два дні, зажинків - два дні, за берест - один день, за конвалії - один день, за опеньки - один день, за рижики - один день, сім мотків пряжі, один півень, одна курка, сто штук грибів». Селян, які відмовлялися виконувати повинності, жорстоко карали - як сам пан, так і місцеві органи влади. Згідно з переписом 1775 p., магнатам належало понад 82% земельних угідь в Україні. Наприкінці XVIII ст. 30. Поширення декабриристського руху в Україні. Українське питання в програмних документах декабристів.
Декабристський рух в Україні — це діяльність таємних організацій декабристів в Україні: Союзу благоденства, Південного товаристваі Товариства об'єднаних слов'ян та події, пов'язані з повстанням Чернігівського полку. Україна поряд із Санкт-Петербургом стала основною територією поширення декабристського руху. Ядром декабристського руху в Україні стало Правобережжя. Тут була розквартирована друга армія, офіцери якої служили в Західній Європі під час наполеонівських воєн. У найбільш активних формах діяльність декабристів здійснювалась на території нинішніх Полтавської, Вінницької, Київської, Черкаської іЖитомирської областей. На початку XIX ст. в Російський імперії оживився суспільно-політичний рух, одним з різновидів якого були масонські ложі: у Києві („З’єднані слов’яни”) та в Полтаві („Любов до істини”), а також декабристський рух. Вже незабаром після утворення Союзу спасіння діяльність декабристів перекинулася на південь Російської імперії. Провідний радянський декабристоведакадемік М. В. Нечкіна зазначає, що в ньому широко була представлена Україна. Це родові гнізда Муравйових-Апостолів (Полтавська губернія), Давидових і Поджіо (Київська губернія), з Полтавською губернією пов'язані також декабристи Якубович Олександр Іванович, Шимков Іван Федорович, Андрієвич Яків Максимович, Краснокутський Семен Григорович, Бечаснов Володимир Олександрович і Лісовський Микола Федорович; з Чернігівською — Мозгалевський Микола Йосипович; зі Слобожанщиною — брати Борисови. Подільська губернія представленаЮшневським, Тізенгаузеном, П. Ф. Вигодовським; Юліан Люблінський проживав у Новограді-Волинському. 31. Соціально-економічний розвиток українських земель у Російській та Австро-Угорській імперіях у другій половині XIX ст.
Перш за все необхідно зазначити, що основні українські землі на поч. ХХ ст. залишалися поділеними між двома імперіями – Австро-Угорською (близько 15%) і Російською (85%). Якщо порівняти становище українського народу в складі цих імперій, то можна зробити висновок, що в соціально-економічній сфері в Російській імперії українцям жилося відносно легше, оскільки тут, особливо на Донбасі та Подніпров'ї, після реформ 60–70-х рр. ХІХ ст. відбувався бурхливий промисловий розвиток, були в наявності великі простори земель (південь України) тощо. В Австро-Угорській імперії економічний розвиток західноукраїнських земель був значно уповільнений [більш детально ці проблеми розглянемо в наступних питаннях]. Щодо духовно-культурного і національного розвитку, то слід підкреслити, що, навпаки, в Російській імперії більшість проявів національного життя всіляко придушувалися, досить згадати сумнозвісні Валуєвський 1863 р. та Емський 1876 р. укази [заборона української мови]. В Австро-Угорській імперії українці мали певні (хоч звичайно й обмежені) права, зокрема: навчання в початкових школах велося рідною мовою, видавалися українські газети і журнали, діяли українські товариства "Просвіта", НТШ тощо. Репресивна політика царського самодержавства щодо українства змусила національних діячів з Наддніпрянської України звернути увагу на використання легальних умов Галичини для поширення ідей національного відродження України. Поступово твориться концепція Галичини як "П'ємонту національного відродження" [нагадаємо, що північноіталійський П'ємонт у др. пол. ХІХ ст. відіграв роль осередку національного об'єднання Італії]. До її реалізації спричинилися і наддніпрянські діячі – М. Драгоманов, В. Антонович, О. Кониський, М. Грушевський та ін. 32. Утворення перших політичних партій РУРП, УНДП, УСДП та діяльність культурноосвітнього товариства «Просвіта» на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст.
У вересні 1899 року частина радикально налаштованих членів РУРП, що вийшла з партії, створила окрему Українську соціал-демократичну партію (УСДП). Лідерами її були М. Ганкевич, С. Вітик, Ю. Бачинський та ін.
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 448; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |