Механізми психологічного захисту особистості

П’ЯТЬ ОСНОВНИХ СТИЛЕЙ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТІ

(СІТКА ТОМАСА-КІЛМЕНА)

Стиль Стиль Активні

конкуренції співробітництва дії

Міра, з якою

людина намагається СТИЛЬ

задовольнити КОМПРОМІСУ

свої дії

Стиль Стиль Пасивні

ухилення пристосування дії

Індивідуальні дії Спільні дії

Якими є особливості поведінки в кожному стилі? Розглянемо їх більш детально, використовуючи погляди К.У.Томаса та Р.Х.Кілмена, а також вітчизняних авторів.

Який стиль найкращий? Виявляється, немає стилів поганих або гарних. Так вважає К.Томас, автор даного підходу в теорії конфліктів. «Кожна людина в ідеалі повинна володіти усіма стилями. Уся справа у тому, що для різних ситуацій найкращими є різні стилі поведінки».

Кожна особистість характеризується індивідуальною комбі­нацією прийомів, які дозволяють їй долати труднощі. Ці прийоми можуть бути розглянуті як форми адаптації, до яких належать добре організовані способи усвідомлення того, що відбувається, та прийоми, що досягаються шляхом послідовного ряду пристосувань.

Підхід людини до визначення ситуації залежить від її картини світу. Під картиною світу (perspective) розуміється впорядкований погляд на навколишній світ, на те, що сприймається як саме собою зрозуміле у фізичних об’єктах, подіях та людській природі. Картина світу людини – це контурна схема, яка випереджає досвід, визначає його і керує ним (Шибутани Т. Социальная психология. – М.: Просвещение, 1966. – С.104). Оскільки кожен опановує єдиний у своєму роді досвід, він напрацьовує особливі способи дії з багатьма конвенційно визначеними об’єктами, і таким чином формує свої власні значення. Такі значення є особистими не тому, що недоступні іншим, а тому, що організація тенденцій поведінки є ідіосинкра­зичною (там же, С.102).

Критичні ситуації, якщо піти від порівняно легких до найскладніших їх форм (від стресу, через фрустрацію та конфлікт до кризи), вимагають від людини різної внутрішньої праці. Різного роду стресові реакції часто виявляються у вигляді граничної активації внутрішніх ресурсів особистості, яка відстоює свої колишні можливості реалізації життєвих задумів. Більш складні ситуації можуть вимагати від людини перегляду рівня своїх життєвих домагань та одночасної реконструкції свого «Я».

У ситуаціях, коли інтенсивність потреби наростає, а умови її задоволення відсутні, поведінка регулюється за допомогою механізмів психологічного захисту. Психологічний захист визначають як нормальний механізм, спрямований на попередження розладів поведінки не тільки у рамках конфліктів між свідомістю та несвідомим, але й між різними емоційно забарвленими установками. Психологічний захист виявляється у тенденції людини зберігати звичну думку про себе та світ, зменшувати дисонанс, відкидаючи або викривлюючи інформацію, що розцінюється як несприятлива або та, що руйнує попереднє уявлення про себе та інших.

Досвід, несумісний з уявленнями людини про себе, має тенденцію не допускатися до усвідомлення. Це досягається або викривленням сприйняття, або запереченням сприйнятого, або його забуванням. Механізми психологічного захисту особистості першим серед психологів почав вивчати Зігмунд Фрейд. Потім багато уваги цьому явищу присвятила його дочка Анна Фрейд. До механізмів психологічного захисту переважно відносять: заперечення, витіснення, проекцію, ідентифікацію, раціоналізацію, заміщення тощо.

При запереченні інформація, що тривожить та може призвести до конфлікту, не сприймається людиною. Наприклад, в інформацію про те, що рак легень спричиняється палінням цигарок, повірили 54 % людей, які не палять, і лише 28 % з тих, хто палить.

Витіснення – це активне вилучення зі свідомості неприємного мотиву або неприємної інформації (так ми можемо повністю забути про неприємну зустріч).

Проекція – неусвідомлений перенос (приписування) власних почуттів, бажань та потягів, які людина не хоче визнати своїми, розуміючи їх соціальну неприпустимість, на іншу особу. Класичним прикладом дії цього механізму є так званий ханжа, якому всюди ввижається щось аморальне.

Ідентифікація – несвідомий перенос на себе почуттів та якостей, притаманних іншій людині – недоступних, але бажаних для себе.

Раціоналізація – псевдорозумне пояснення людиною своїх бажань, вчинків, насправді викликаних причинами, визнання яких загрожувало б втратою самоповаги. Прикладом є поведінка лисиці з байки Езопа, яка не змогла дістати бажаний виноград і тому вирішила, що він кислий.

Заміщення – перенесення дії, спрямованої на недоступний об’єкт, на дію з доступним об’єктом. Зменшує напруження, створене недоступним об’єктом потреби, але не приводить до бажаної мети.

Вищенаведені механізми у цілому можна охарактеризувати як засіб боротьби з тривогою. Людина звертається до них у випадку своєї нездатності ефективно контролювати деякі життєві ситуації. Вони забезпечують несвідому компенсацію цієї нездатності, ослаблюючи пов’язані з нею стрес і тривогу. Проте надмірне використання цих механізмів послаблює контакт з навколишньою дійсністю, і як наслідок – ефективність пристосування до неї.

Лідер (від грец. Leader – ведучий)

– це особистість, за якою усі інші члени групи признають право брати на себе найбільш відповідальні рішення (Психология: Словарь / Под общ. ред.: А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. – М., 1990. – С. 189).

Характеризуючи поняття «лідер», слід підкреслити деякі моменти. По-перше, лідер не завжди висувається на посаду групою, а спонтанно займає лідерську позицію з відкритої чи прихованої згоди групи. По-друге, він висувається на роль неофіційного керівника, але з його особистістю ідентифікується система групових цінностей, норм, яка не обмежується системою офіційно визначених значень. По-третє, лідер висувається на відповідну роль в умовах важливих для життєдіяльності групи ситуацій.

Феномен лідерства є практично у кожній малій групі, яка скла­дається з трьох осіб.

Для того, щоб стати лідером групи, людина повинна

– мати особистісні якості,

– бути наділена харизмою впевненості в собі,

– мати організаторські здібності,

– прагнення до співробітництва,

– вміти надихати людей,

– бути проінформованою щодо справ групи,

– відзначатися високим рівнем престижу, авторитету у групі.

Однак встановлення між людиною та групою людей тих чи інших стосунків влади залежить як від особистих якостей, так і від зовнішніх обставин, а інколи просто від випадку, вміння звернути увагу на себе в той момент, коли групі необхідне керівництво її діяльністю.

У сучасних умовах існують різні типології лідерства. На наш погляд, найбільш популярними є такі: вожак, лідер (у вузькому смислі слова), ситуативний лідер.

«Вожак» – найавторитетніший член групи, який володіє даром навіювання та переконання.

«Лідер» – менш авторитетний. Він впливає на частину групи.

«Ситуативний лідер» володіє особистісними якостями, які допомагають йому в конкретній ситуації: спортивні заходи, свята і т.ін.

Стадії розвитку групи,

спільні для різних робочих груп та різноманітних виробничих ситуацій.

Стадія	Характеристика стадії
Формування	Члени групи знайомляться один з одним та з навколишнім середовищем
Психологічна напруженість	Члени групи виявляють обережність у ставленні один до одного, ведуть боротьбу за лідерство, з’ясовують відмінності у точках зору щодо загальних тем. Невизначеність, деякі члени групи перебувають у стресовому стані
Нормалізація	Встановлення загальних думок, рольових очікувань та норм поведінки
Діяльність	Група приступає до виконання свого завдання. Соціальні ролі вже розподілені, специфіка діяльності – визначена. Деталі взаємно уточнюються у процесі спільної діяльності, спілкування, у різноманітних життєвих ситуаціях. Люди яскравіше і детальніше розкривають один перед одним свої індивідуальні особливості, вчаться розуміти і враховувати потреби та інтереси один одного, прогнозувати поведінку і дії партнерів

Дата добавления: 2015-05-22