Свобода совісті й толерантність

Коротка характеристика конституційно правових основ забезпечення свободи совісті в Україні

В сучасному світі досить актуальною є проблема свободи совісті, яка має теоретичний і практичний аспекти. Зміст категорії “свобода совісті” — це право громадян сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або додержуватися гуманістичного світогляду. Свобода совісті є одним із конкретних проявів свободи людини в суспільстві.

Її ядром слід вважати совість. Совість — це вираз моральної самосвідомості особи, її моральна самооцінка.

Свобода совісті тісно пов’язана зі становищем релігії і церкви в суспільстві, співвідношенням релігійних чинників з державою та її політичними інституціями.

Згідно з Конституцією України, свобода совісті — це право на свободу світогляду і віросповідання, свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої.

У нашій країні законодавче закріплюються такі умови для здійснення свободи совісті:

1. Політико-правові — в обмеженні можливостей церкви втручатися у державні справи; для цього церква відокремлюється від держави; здійснюється певна секуляризація державно-правових відносин та народної освіти; юридичне забезпечується право сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або вести гуманістичну пропаганду.

2. Ідеологічні — в доступності масам освіти, нау­ки, культури; у забезпеченні права особи на всебічний розвиток.

В українській державі свобода совісті є конституційним принципом, нормою державного права: кожному громадянину надано право і забезпечена можливість вільно визначати своє ставлення до релігії, тобто сповідати будь-яку релігію чи бути вільно-мислячим. Свобода совісті оберігається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним правом; питання, що стосується забезпечення свободи совісті, вміщено в законах про працю, народну освіту, інших законодавчих актах.

В нашій країні діє Закон “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р. з наступними доповненнями й внесеннями. Цей закон та інші законодавчі акти, видані відповідно до нього, складають законодавство України про свободу совісті та релігійні організації.

Свобода совісті — це можливість людини діяти згідно зі своїми переконаннями, уявленнями про добро й зло, моральне й аморальне, якщо вони не суперечать загальнолюдським моральним засадам, що панують у тому чи тому суспільстві. Свобода совісті не звільняє особу від відповідальності за недодержання моральних норм суспільства, порушення норм демократичного співжиття. Дотримання принципу свободи совісті означає визначення необхідності встановлення в міжособистісних стосунках і відносинах із владою принципу толерантності.

Проблема толерантності тісно пов’язана зі свободою совісті. Толерантність сприяє свободі вияву вільної совісті індивіда, вона є не тільки умовою проголошення права на свободу релігійного самовизначення, вибору певних світоглядних орієнтацій, а й своєрідним механізмом його реалізації на практиці. Оскільки толерантність є морально-етичним принципом поведінки й відносин різних соціальних елементів — церков, конфесій, віруючих, то це передбачає їх вза­ємоповагу, свідому відмову від насильства та агресії, принижен­ня гідності.

Толерантність має кілька визначальних принципів:

• Визнання рівності, суверенності, свободи релігії та переконань суб’єктів комунікації. Важливим є міжнародно визнаний принцип «усі різні — усі рівні».

• Визнання права суб’єктів комунікації на власне розуміння істини, власну позицію в житті, світоглядні та моральні орієнтири та цінності. При цьому їх культурна, моральна, естетична, релігійна своєрідність розглядається як гідність особи.

• Безумовна відмова від монополії на істину, відкритість і повага до протилежної позиції, погляду, істини, іншої системи знань.

Проблема толерантності у сфері міжконфесійних відносин набула сьогодні особливої гостроти з погляду її прикладного характеру. Толерантність постає як головний принцип, умова, чинник подолання міжконфесійних конфліктів, що є в Україні. Водночас толерантність є орієнтиром оцінки культури міжконфесійних відносин. Певна річ, толерантність не вирішує всіх етноконфесійних проблем, але вона стає одним з гарантів непоширення нетерпимості й насильства, агресії між представниками різних релігійних конфесій.

Дата добавления: 2015-05-22