До психолога звернулись батьки зі скаргами на високий рівень агресивності сина. Психолог одразу розпочав корекцію, але проведена робота не вплинула на поведінку хлопчика

Визначити, який принцип психокорекції порушений у наступній ситуації?

В даній ситуації порушений принцип

Оскільки,

Принципи психологічної корекції

В організуванні корекційної роботи психологам необхідно дотримуватися таких принципів:

• автономності особистості,

• особистісного досягнення (суб’єктної активності),

• особистісної мотивованості,

• нормативності та індивідуальності розвитку,

• випереджального розвитку,

• системності розвитку,

• діяльнісного принципу корекції,

• залучення значущих осіб,

• психокорекційного контакту і рівності позицій,

• єдності діагностики та корекції.

Принцип автономності особистості. Особистість у розвитку — це поступово глибша індивідуалізація, виразніша своєрідність, спочатку відособленість від зовнішніх впливів, а відтак психологічна стійкість до них, саморегуляція, саморозвиток і відносна автономія особистості. Тому корекційний вплив має бути спрямований не на зміну клієнта, а на стабілізацію порушеної психологічної рівноваги з опорою на все сильне, позитивне в особистості. Інакше кажучи, психолог у роботі має керуватися етичним принципом «не зашкодь».

Принцип особистісного досягнення. Сутність його полягає у визнанні права самого клієнта взяти для себе з психокорекційних можливостей те, що зможе, або те, що захоче. Адже одним із завдань психокорекції є створення умов для особистісного зростання, а не досягнення особистістю наперед регламентованих результатів.

Оскільки психокорекція здійснюється з орієнтацією на власні резерви (внутрішній потенціал) клієнта і не має директивного характеру, то психолог відповідає за обґрунтованість корекції, а клієнт за її результат.

Принцип особистісної мотивованості. Практично неможливо досягти позитивного результату від корекційного впливу без зацікавленого, уважного і серйозного ставлення клієнта до своєї проблеми, психолога, ситуації загалом. Інакше кажучи, психокорекційний процес має бути особистісно-мотивованим («хочу змінитися», «перебороти», «навчитися» та ін.). Звідси випливає найважливіше завдання психокорекції — формувати мотивацію самовиховання і саморозвитку, сприяти переростанню корекції в самокорекцію. Від реалізації цього положення залежить ефективність виховного і корекційного процесів. На думку сучасного американського психолога Роберта Бернса, основна мета розвитку Я-концепції «полягає в тому, щоб перейти від зовнішніх джерел підкріплення і зворотного зв’язку, що сприяють підвищенню самооцінки, до внутрішніх джерел або до самопідкріплення як до засобів, що регулюють розвиток позитивного і адекватного самосприйняття».

Отже, психолог має вибудовувати психокорекційну роботу так, щоб викликати у клієнта (особливо це стосується підлітків і юнацтва) інтерес, бажання, прагнення до самопізнання і саморегуляції, тобто актуалізувати та активізувати його потребу в саморозвитку, а самого клієнта сприймати суб’єктом саморозвитку.

Принцип нормативності та індивідуальності розвитку. Здійснюючи корекційну роботу, психолог має орієнтуватися на основні закономірності психічного розвитку, його вікові норми і формування особистості дитини. Водночас він не може оперувати поняттям «узагальнена норма» (вікова, статева тощо). Усі дані про закономірні риси, симптоми чи властивості мають бути «переплавлені» з огляду на їх індивідуальний прояв у реальній поведінці чи психологічному складі людини, з якою проводять корекційну роботу. При постановці цілей корекції слід зіставляти нормативний розвиток і конкретні особливості варіантів індивідуального розвитку. Інакше кажучи, у психокорекції надзвичайно важлива реалізація індивідуального підходу, який дає змогу намітити в межах вікової норми програму оптимізації розвитку для конкретного клієнта з урахуванням його індивідуальності та самостійного шляху розвитку. Своєрідною формою профілактики виникнення можливих відхилень у розвитку на подальших вікових стадіях є повне використання потенційних можливостей кожної вікової стадії розвитку, про що має завжди пам’ятати психолог.

Принцип випереджального розвитку. Цей принцип розкриває спрямованість корекційної роботи і обумовлює необхідність передбачення в ній профілактичних і розвивальних завдань. У центрі уваги психолога має бути перспектива розвитку, а основним змістом корекційної діяльності — створення «зони найближчого розвитку». Тобто завданням психологічної корекції є не лише подолання труднощів, що вже виникли, а й створення умов, за яких можна їм запобігти, заблокувати, а також повноцінно сформувати вікові психологічні новотвори.

Принцип системності розвитку. Психічний розвиток особистості в онтогенезі має складний системний характер. Будь-яка проблема розвитку виникає внаслідок причин, які можуть бути зовнішнім проявом внутріособистісного конфлікту, фрустрованості значущої потреби, відсутності поведінкових навичок чи відігравати роль механізму психологічного захисту. Причому одне джерело, одна причина може мати широкий спектр зовнішніх негативних проявів поведінкового, емоційного, характерологічного плану, які можуть впливати одне на одного, погіршуючи або — за умов виправлення — покращуючи загальний стан людини, ситуативно зменшуючи її психологічні проблеми. Неусвідомлена, невідреагована причина психологічної проблеми зумовлює нові труднощі психологічного життя людини. Тому психолог має спрямовувати корекційний вплив переважно на усунення причин труднощів психічного розвитку дитини, а не на їх симптоматику.

Діяльнісний принцип корекції. Сутність його полягає в корекційних зусиллях, виборі засобів і способів досягнення мети, тактики здійснення корекційної роботи, шляхів та способів реалізації поставлених цілей. Оскільки завданням корекції є створення умов для особистісного зростання, то вона має використовувати природні рушійні сили людини. Такими силами є її діяльність і система відносин (О. М. Леонтьєв, В. М’ясищев). Саме тому корекційний вплив завжди здійснюється в контексті діяльності, будучи засобом, що орієнтує активність. При цьому корекційну роботу слід вибудовувати не як просте тренування умінь і навичок, окремі вправи з удосконалення психічної діяльності, а як цілісну, осмислену діяльність, що органічно вписується в систему щоденних життєвих стосунків клієнта.

У корекційній роботі з дітьми у вітчизняній психології послуговуються поняттям «провідна діяльність». У дошкільному віці — це ігрова діяльність, важлива для корекції особистості дитини і розвитку її пізнавальних процесів. У молодшому шкільному віці поряд з ігровими суттєвого значення набувають продуктивні види діяльності. У підлітковому віці особливо ефективні групові форми корекції, у юнацькому — індивідуальне консультування, тренінги спілкування.

У кожному віці варто надавати перевагу тим видам діяльності і системам відносин, які є особистісно значущими для учасників корекції, мають яскраве індивідуальне забарвлення, стосовно яких виникають гострі емоційно насичені переживання.

Принцип залучення значущих осіб. Особистість — продукт системи значущих відносин. Тому до реалізації цілей корекції психолог має залучати батьків та інших осіб з оточення дитини. Практика засвідчує, що досягнення корекційного успіху в роботі психолога з дитиною саме по собі ще не гарантує перенесення позитивних зрушень у її реальну життєдіяльність у родині, школі, дитячому садку. Повна реалізація цілей корекції можлива лише з урахуванням зміни системи відносин дитини в її найближчому соціальному оточенні. З огляду на це необхідно активно впливати на близьких дитині дорослих з метою підвищення їхньої психологічної культури, зміни позиції і ставлення до дитини, навчити їх адекватних способів комунікації.

Принцип психокорекційного контакту і рівності позицій. Американський психолог Карл-Ренсом Роджерс (1902—1987) наголошував на таких умовах особистісних змін у процесі психотерапії: емпатії, безоцінному ставленні до людини, щирості та непідробності у спілкуванні з нею. Причому він їх розглядав не як передумови психотерапевтичного підходу, а як внутрішні настанови психотерапевта.

Емпатія передбачає зосередження на позитивному сприйнятті внутрішнього світу клієнта, намагання заглибитись у нього, готовність адаптувати своє сприйняття до його сприйняття.

Безоцінне ставлення до людини полягає в умінні реагувати на її емоційні прояви, вчинки, не оцінюючи їх за прийнятими стандартами. Це потужний засіб психологічної допомоги, який дає відчуття захищеності, сприяє особистісному розвитку. Особливо важливий для корекційного процесу складник безоцінного ставлення — віра психолога у можливості позитивного зростання особистості. Приймати дитину — означає виявляти до неї терпимість, намагатися дивитися на світ її очима, розуміти і допомагати їй.

Важлива особливість психокорекційного контакту психолога з клієнтом полягає в рівності позиції, пов’язаній із визнанням суб’єкт-суб’єктного діалогового спілкування. Ідеться про взаємне визнання права кожного на відповідальність, керівництво, пошук, психологічну незалежність і особистісне зростання. При цьому сам фахівець — психокоректор — стає активним суб’єктом психологічної взаємодії, а одним із його провідних завдань є формування в клієнтів (особливо в підлітків і юнацтва) усвідомлення себе суб’єктом саморозвитку, який відповідає за власні поведінку, емоції та рішення.

Принцип єдності діагностики і корекції. Він відображає цілісність процесу надання психологічної допомоги як особливого виду діяльності практичного психолога. Діагностика причини конкретного психологічного явища або проблеми розвитку не є для практичного психолога самоціллю, вона завжди підпорядковується головному завданню — розробленню рекомендацій щодо психічного розвитку особистості або його корекції. Завдання корекційної роботи можна правильно визначити лише на основі повної діагностики та оцінювання проблеми.

Діагностична робота з метою планування й визначення завдань корекції має низку специфічних особливостей:

— комплексність діагностики. Ця умова випливає з розуміння цілісності особистості та системності її розвитку. Тому дослідження причин і природи психологічних проблем потребує застосування психодіагностичних методик, спрямованих на вивчення різних аспектів психологічної реальності людини: психічних процесів, властивостей, особистісних якостей, стилю поведінки та ін.;

— здійснення діагностики проблем дитини в контексті дослідження міжособистісних взаємин у родині та значущому для дитини оточенні;

— вивчення не лише актуального стану дитини, а й особливостей її психічного розвитку на попередніх вікових етапах (психологічний анамнез);

— дотримання принципу активності самих досліджуваних. Усі діагностичні процедури мають бути особистісно мотивовані для них, а діагностика фахівця — перетворюватися на самодіагностику, коли її учасники ставлять перед собою завдання самовивчення і визначення цілей і шляхів самовдосконалення;

— одночасне здійснення діагностики і корекції на всіх етапах роботи. З огляду на це корекційні прийоми є водночас прийомами і діагностики, і самодіагностики учасників корекції. Отримана інформація про «внутрішнє Я» допоможе краще зрозуміти свої переживання і психологічні проблеми, а отже, сприятиме їх подоланню.

Дотримання зазначених принципів сприятиме ефективному перебігу психокорекційного процесу і досягненню високих результатів.

Ефективність психологічної корекції значною мірою залежить від аналізу психологічної структури дефекту і його причин. Складність і своєрідність аномального розвитку дитини потребує ретельного методологічного підходу до його аналізу та психокорекційного впливу. Розробка принципів як базових ідей є значущою в теорії та практиці психологічної корекції.

Важливий принцип психологічної корекції аномального розвитку — принцип комплексності психологічної корекції, який розглядають як єдиний комплекс клініко-психолого-педагогічних впливів. Ефективність психологічної корекції значною мірою залежить від урахування клінічних і педагогічних факторів у розвитку дитини. Наприклад, комунікативні тренінги, котрі психолог проводить у клініці з метою оптимізації процесу спілкування дітей, не будуть дієвими, якщо він не враховуватиме клінічних факторів й того соціального середовища (медичний персонал клініки, педагоги, батьки), в якому перебувають діти.

Принцип психологічної корекції — це принцип поєднання діагностики та корекції. Перш ніж вирішити, чи потрібна дитині психологічна корекція, слід виявити особливості її психічного розвитку, рівень сформованості певних психологічних новоутворень, відповідність рівня розвитку умінь, знань, навичок, особистісних і міжособистісних зв'язків до вікових періодів. Завдання корекційної роботи можна правильно сформулювати лише на основі повної психологічної діагностики як зони актуального, так і найближчого розвитку дитини.

Схема і підбір діагностичних та психокорекційних методів мають відповідати нозології захворювання дитини, особливостям її вікових характеристик, специфіці провідної діяльності, яка властива кожному віковому етапу.

Психологічна діагностика й корекція — процеси, котрі доповнюють один одного. Процедура психологічної корекції має величезний діагностичний потенціал. Наприклад, за жодного психологічного тестування так не розкриваються комунікативні здібності особистості, як у процесі групових психокорекційних занять. Під час ігрової психокорекції найліпше виявляються психогенні переживання дитини. Водночас психологічне діагностування має корекційні можливості, особливо у процесі використання навчального експерименту.

Сутність принципу особистісного підходу полягає в тому, що дитину розглядають як цілісну особистість з урахуванням усіх її труднощів та індивідуальних особливостей. У процесі психологічної корекції аналізують не окрему функцію чи ізольоване психічне явище людини, а особистість у цілому.

Принцип діяльнісного підходу. Особистість виявляється і формується у процесі діяльності. Дотримання такого принципу є важливим під час психологічної корекції дітей і підлітків. Психокорекційна робота передбачає не лише тренування умінь і навичок дитини, виконання окремих вправ, спрямованих на удосконалення психічної діяльності, а й цілісну, осмислену діяльність дитини, що органічно вписується в систему її щоденних життєвих відносин. Психокорекційний процес має здійснюватися з урахуванням основного виду діяльності дитини: якщо це дошкільник — у контексті ігрової діяльності, якщо школяр — у навчальній діяльності. Але з огляду на специфіку та завдання психокорекційного процесу потрібно орієнтуватися не тільки на провідний тип діяльності дитини, а й на той вид діяльності, що важливий для особистості дитини й підлітка. Це особливо суттєво під час корекції емоційних порушень у дітей. Ефективність корекційного процесу залежить від використання продуктивних видів діяльності дитини, наприклад, малювання, конструювання, танців, драматизації та ін.

Ієрархічний принцип психологічної корекції ґрунтується на положенні Л.С. Виготського, який вважав, що основним завданням корекційної роботи є створення зони найближчого розвитку особистості й діяльності дитини. Тому сутність психологічної корекції полягає у цілеспрямованому формуванні психологічних новоутворень, що становлять найголовнішу характеристику віку.

Реалізація каузального принципу психологічної корекції спрямована на усунення причин і джерел відхилень у психічному розвиткові дитини. Складна ієрархія зв'язків між симптомами та їх причинами, структура дефекту визначають завдання й цілі психологічної корекції. Наприклад, першопричиною емоційних порушень і порушень поведінки у дітей можуть бути як соціальні фактори, так і біологічні або їх поєднання. Це формує стратегію психокорекції. Якщо причиною емоційного неблагополуччя дитини є сімейні конфлікти, то психокорекційний процес має спрямовуватися на нормалізацію сімейних стосунків.

Дата добавления: 2015-05-22