Економіки

Аналіз зарубіжного досвіду по боротьбі з тіньовим сектором

Напрацьовуючи багаторічний досвід, правоохоронні та контролюючі органи країн світу постійно вдосконалюють форми та методи організаційно-правової протидії легалізації (відмиван­ню) коштів злочинного походження. Правове забезпечення протидії відмиванню доходів злочинного походження (далі - ДЗП) визнано світовим співтовариством одним із найважливіших елементів боротьби з організованою злочинністю. Основні чинні міжнародні нормативно-правові документи з питань боротьби з відмиванням доходів, до яких приєдналися практично всі розвинені країни, - це Конвенція ООН "Про боротьбу з незаконним обо­ротом наркотичних і психотропних речовин" від 20.12.1988р. (Віденська конвенція) і Конвенція Ради Європи "Про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію прибутків від злочинної діяльності" (так звана Страсбурзька конвенція), Директива Ради Європейського співтовариства "Про запобігання використання фінансової системи для відмивання грошей" від 10.06.91, які ратифікувала Україна у 1994 і 1997 роках [24].

За різними оцінками, сьогодні у світі обертаються злочинні гроші на суму, еквівалентну 500 млрд дол. США. За даними Міжнародного валютного фонду, у тіньовому секторі економіки обертається понад 20 % капіталів (8 трлн дол. США) від світового ВВП, серед яких є кошти, здобуті злочинним або іншим проти­правним шляхом. "Проблема протидії відмиванню цих коштів загострюється тим, що при сучасних засобах зв'язку немає ефек­тивних процесуально-правових та технічних засобів, які б могли їх затримати". На думку експертів ООН, основними характер­ними рисами відмивання доходів злочинного походження є гнуч­кість і адаптація таких операцій, що пояснюється винахідливістю правопорушників, наявністю у них необмежених ресурсів, а також можливостей використання новітніх науково-технічних досягнень та фахової допомоги з боку носіїв передових знань. Виходячи з цього, перед світовим співтовариством виникає необхідність по­стійної роботи над розвитком правових, організаційно-розпоряд­чих і процедурних механізмів контролю за відмиванням доходів злочинного походження [87].

Світова практика свідчить, що у процедурі контролю за рухом грошових коштів і протидії фактам відмивання грошей бе­руть участь суб'єкти, які представляють різні гілки державної влади і, в першу чергу, виконавчої. У США, наприклад, до них належать міністерства фінансів, юстиції, банківські, правоохоронні та інші органи.

Вказані відомства і підпорядковані їм установи та органі­зації розробили систему ознак підозрілих операцій і спеціальну процедуру їх експертизи, спрямовану на виявлення можливих порушень і кримінальної діяльності. Крім того, робота спеціаль­них підрозділів фінансових органів спрямована на конкретну пере­вірку компетентності, кваліфікованості, чесності і непідкупності банківських працівників та співробітників інших фінансових уста­нов, в обов'язки яких входить виявлення сумнівних операцій. Тобто у процесі проведення перевірки органи контролю цих уста­нов можуть зосередити увагу на фактах потенційного шахрайства, внутрішніх зловживаннях, злочинних діях, у тому числі на відми­ванні коштів.

Для перевірки дотримання Закону США "Про обмеження банківської таємниці" та розслідування можливих порушень законів можуть здійснюватися спеціальні ревізії. Для цього, наприклад, Федеральна корпорація зі страхування вкладів ство­рила свій відділ боротьби з економічною злочинністю, до якого увійшли спеціально підготовлені інспектори з перевірки потен­ційно злочинної діяльності.

При проведенні перевірки органи контролю визначають достовірність складання і подання звітів. З цією метою продив­ляються відповідні фінансові документи. Якщо орган контролю вбачає ймовірність злочинної діяльності, він доповідає про це орга­нам Міністерства юстиції США. Крім того, ці органи вимагають від банківських установ складання та подання спеціальних актів перевірки, що свідчать про злочинні дії, або якщо існує підозра їх наявності. Деякі федеральні органи контролю вимагають від банківських установ регулярного надання таких звітів до відповід­них правоохоронних органів.

Важливу роль в організації безпосередньої перевірки фінан­сових операцій щодо відмивання грошей у Сполучених Штатах відіграють управління банків, створені в кожному штаті. Банківські департаменти штатів несуть відповідальність за належне здійснення контролю та нагляду в таких фінансових установах, як банки, кредитні та інші фінансові установи. Коли до розслідування конкретної справи "залучається" поліція та органи обвинувачен­ня, саме Банківському департаменту надано право перевірки бухгалтерського обліку, обробки даних, необхідних для встанов­лення факту відмивання грошей і отримання доказів для кримі­нального переслідування правопорушників.

У Банківському департаменті штату Нью-Йорк у 1987 році створено відділ спеціальних розслідувань, який ще не є право­охоронним органом, але у законодавчі органи внесена пропозиція щодо надання йому такого статусу. Відділ займається вивченням, пошуком і підготовкою інформації, що стосується злочинної діяльності, перевіряє біографічні дані претендентів на фінансове і банківське обслуговування, яким видається ліцензія. Ці та ряд інших перевірочних функцій, наданих цьому відділу, раніше вва­жалися суто поліцейськими. Наприклад, процедура видачі деяких ліцензій може включати перевірку відбитків пальців з метою виявлення того, чи не був претендент засудженим. Якщо відділом отримана інформація про правопорушення, він починає співпра­цювати з правоохоронними органами на місцях, на федеральному рівні або рівні штату. Мета цієї взаємодії - забезпечення узгодже­ності дій щодо виявлення і припинення відмивання коштів зло­чинного походження.

В інших країнах також прийняті спеціальні закони, спря­мовані на боротьбу з легалізацією злочинних доходів. Деякі з них у своїй нормотворчій практиці використовують термін "доходи, отримані від незаконної діяльності". Під поняттям доходу, отри­маного від незаконної діяльності, розуміють доходи, отримані від вчинення широкого діапазону злочинів. Такий діапазон доходів, включених у поняття "відмивання", передбачають відповідні норми в Італії, Австрії, Німеччині і деяких інших країнах. Вод­ночас законодавства Великобританії, Франції, Канади, Люксем­бурга під доходами незаконного походження розуміють тільки злочини, пов'язані з наркобізнесом.

Міністерству фінансів США, із затвердженням Акта про банківську таємницю, стала надаватися основна роль у боротьбі із злочинністю, пов'язаною із відмиванням грошей. Міністерство відповідає за видання підзаконних нормативних документів, застосування Акта і координацію зусиль тих організацій, яким делегована функція їх реалізації. Хоча, згідно із цим законом, Міністерство фінансів може притягувати тільки до цивільно-правової відповідальності. У ситуаціях, що вимагають криміналь­ного покарання, воно працює спільно з атторнеями Міністерства юстиції США.

Наприкінці 1989 року Міністерством фінансів США була створена система контролю за фінансовими злочинами, яка об'єд­нала численні джерела даних з метою значного розширення мож­ливостей урядових органів щодо аналізу інформації про підозрілі операції з легалізації (відмивання) грошей. Основними підроз­ділами Міністерства фінансів, що ведуть цю роботу, є: Апарат ревізора з грошового обігу; Федеральна корпорація зі страхуван­ня вкладів; Правління федеральної системи й резервів; Управління контролю за економікою; Національна адміністрація кредитного союзу. Міністерство фінансів їм делегує відповідні повноваження.

Протягом останніх семи-восьми років було створено ряд спеціалізованих недержавних закладів, що співпало із зусиллями різних країн щодо розробки організаційних структур, поклика­них вести боротьбу з відмиванням незаконних доходів. Ці заклади відомі під назвою "групи із збору фінансової інформації" (FIU). Вони стали посередниками в оперативному обміні інформацією між фінансовими установами і правоохоронними органами. Водночас ці агентства виконують функції захисту інформації про осіб, не замішаних у незаконній діяльності.

З 1995 року ряд FIU почали спільну роботу в межах нефор­мальної організації, відомої як "Егмонтська група" (за назвою Палацу Егмонт-Аренберг у Брюсселі, де відбулося її перше засідання). Метою групи є сприяння реалізації національних про­грам боротьби з відмиванням незаконних доходів. Воно полягає у розширенні і систематизації правового забезпечення обміну опе­ративною інформацією між співробітниками організації про підоз­рілі фінансові операції, удосконаленні кваліфікації співробітників FIU, які входять до Егмонтської групи, розвитку технічних і технологічних можливостей щодо покращання зв'язку між FIU. Перше засідання Егмонтської групи стало кульмінацією декількох років міжнародних зусиль, спрямованих на боротьбу з відмиванням незаконних доходів. Інтеграції міжнародного спів­робітництва у цій галузі сприяло і прийняття таких міжнародних документів, як Віденська конвенція ООН про боротьбу з незаконним оборотом наркотичних і психотропних речовин, Заява про принципи Базельського комітету щодо регулювання банківської практики нагляду й особливо 40 Рекомендацій FATF щодо боротьби з відмиванням незаконних доходів, інші ініціативи Європейського Союзу і Ради Європи.

Незважаючи на спеціалізований характер FIU, їх часто сплутують з державними поліцейськими структурами. Однак до функцій цих груп входить лише попередня перевірка матеріалів, що надаються їм фінансовими та іншими бізнесовими структу­рами у порядку, визначеному законом. Внаслідок такого підхо­ду вдалося уникнути вживання термінів "збір інформації", "розвід­ка", які у бізнесових колах сприймаються з негативним відтінком.

Отже, FIU у контексті статусу Егмонтської групи є недер­жавним координаційним центром, до якого, згідно із законо­давством, що регулює боротьбу з відмиванням ДЗП, надходить фінансова інформація. Там її попередньо вивчають, після чого на­правляють відповідним державним органам для здійснення слідчих заходів. Тобто до функцій FIU входять прийом, аналіз і передача інформації. Але згідно з інформаційною запискою про FIU "не виключається можливість виконання інших дій на основі отрима­ного в такий спосіб матеріалу, у тому числі і функції розслідування фактів правопорушень, про які свідчить отримана інформація" [81; 127].

Міжнародний досвід правоохоронних і контролюючих органів свідчить, що способи протиправних діянь стають усе більш витонченими. При цьому використовуються недоліки та прорахунки у національних системах регулювання фінансових операцій, прогалини і розбіжності в нормативному регулюванні бізнесу. Усе частіше використовуються небанківські установи, які надають фінансові послуги, але не мають ефективного правового регулювання щодо створення механізмів комплексного контролю з боку органів держави. З метою протидії легалізації (відмиванню) грошей та перекриття каналів переміщення злочинної діяльності з однієї країни в іншу чи з одного фінансового сектора в інший багато країн прийняло законодавчі акти, які встановлюють більш жорсткий обов'язковий контроль за фінансовими операціями, джерелами походження та рухом капіталів. Як приклад, відслідкуємо міжнародну практику організаційно-правової протидії використанню гральних закладів для легалізації (відмивання) коштів злочинного походження.

Федеральне законодавство США вимагає від фінансових установ здійснювати необхідну звітність про підозрілі операції та ідентифікувати осіб, які здійснюють такі операції. У частині 103 Закону "Про грошові та інвалютні звіти" дається визначення установ грального бізнесу, які підпадають під регулювання даного закону. Такими є заклади, які мають оформлену належним чином ліцензію для здійснення в США бізнесу зі створення та утримання грального закладу і щорічний прибуток від ігор складає більше 1 млн дол. США. Основна вимога даного Закону - зобов'язати гральні заклади заповнювати звіти про кожну фінансову операцію, пов'язану з надходженням чи видачею готівки, на суму більше 10 тис. доларів США. Для звітності за такими операціями гральні заклади запов­нюють форму 8362 "Звіт казино про валютні операції". Така форма заповнюється також у разі проведення багаторазових операцій, які можна розглядати як одноразову операцію в тому випадку, коли казино відомо, що вони проводяться однією і тією ж особою чи від її імені іншими особами на суму більше 10 тис. дол. США протягом грального дня. Гральні заклади, які отримують прибуток менше 1 млн дол. США у рік, зобов'язані заповнювати форму 8300 (валюта, одержана від торгівлі чи бізнесу).

Разом з тим, гральний заклад повинен здійснювати додат­кову звітність щодо кожного вкладу, відкритого рахунка чи надан­ня кредиту. На момент здійснення таких фінансових операцій необ­хідно з'ясувати і внести в облікові книги ім'я, адресу постійного місцезнаходження чи номер картки соціального забезпечення відповідної особи. Гральний заклад зобов'язаний зберігати ори­гінал чи мікрофільмовані копії таких документів:

- усі квитанції виплат, одержаних на рахунок клієнта. У звіті вказуються ідентифікаційні дані особи, від якої одержані кошти, сума і дата прийнятих коштів;

- квитанції про дебетування та кредитування рахунка клієнта;

- квитанції та інші документи, що засвідчують фінансову операцію за депозитним і кредитним рахунками, де реєструються усі фінансові операції;

- записи про кожен факт надання кредитів на суму більше З000 дол. США, умови надання кредиту та виплати по ньому. У звіті вказуються ідентифікаційні дані клієнта, дата та сума фінан­сової операції;

- записи про кожну вимогу, одержану закладом чи особою щодо фінансової операції, де фігурують іноземні особи чи залу­чаються кошти за межами США;

- звіти закладу, що складаються у процесі щоденної діяль­ності та за допомогою яких можна відновити депозитний рахунок клієнта і прослідкувати рух сплаченого чека;

- усі записи документів і розпоряджень, які зобов'язані мати заклади відповідно до державних та місцевих законів чи вимог;

- усі записи, які здійснюються чи використовуються казино для відслідкування гри клієнта;

- звіти про осіб, які купили, "поставили на кон" та викупили жетони чи фішки на суму понад 3000 дол. США протягом одного ігрового дня. У такому звіті має вказуватися ім'я, адреса постій­ного місця проживання, номер рахунка в закладі, номер картки соціального забезпечення, дата, час і сума такої операції, ім'я та номер ліцензії працівника закладу, який підготував звіт;

- списки всіх клієнтів, відомих закладу під декількома імена­ми та прізвищами;

- окремий звіт з переліком фінансових операцій між закла­дом та клієнтом з використанням фінансових інструментів номі­нальною вартістю 3000 дол. США і більше;

- звіти про всіх осіб, які підлягали перевірці та обліку, але перевірочну інформацію одержати не вдалося. До звіту повинна включатися вся наявна, інформація про клієнтів, опис інформації, яку не вдалося знайти та перевірити, дата, час і сума фінансової операції, у зв'язку з якою виникла потреба у перевірці [89].

Згідно зі ст. 6 Закону ФРН "Про виявлення прибутків від тяжких злочинних діянь" від 25 жовтня 1993 року особлива увага приділяється ідентифікації клієнтів при здійсненні сумнівних операцій. Так, кредитно-фінан­сові установи або гральні заклади зобов'язуються встановлювати посвідчення особи своїх клієнтів навіть у випадку неперевищення останніми максимальної суми в 20 тис. DM (на сьогодні відповід­на сума в EURO) при проведенні фінансових операцій, якщо є об'єктивні ознаки, які дозволяють припустити, що дані операції є підозрілими. Ідентифікація клієнта відповідно до зазначеного Закону вимагає надання клієнтами паспорта або іншого доку­мента, що засвідчує особу. Ідентифікаційні дані згідно з ст. 9 Закону враховуються кредитно-фінансовими установами, сис­тематизуються і зберігаються протягом 6 років з моменту прове­дення фінансової операції. З одного боку, про них інформуються відповідні правоохоронні органи, з іншого - ці дані в будь-який момент протягом шести років надаються на запит правоохорон­них органів.

За зазначеним законом, співробітники кредитно-фінансових установ і гральних закладів у разі встановлення ними ознак сумнівної операції повинні негайно сповіщати про це компетентні органи (за законодавством ФРН - прокуратуру), які приймають рішення щодо можливості подальшого проведення операції. Кри­терії підозрілих фінансових операцій містяться в рекомендаціях Міністерства внутрішніх справ і внутрішньобанківських правилах. За законодавством ФРН, є кримінальнокараним замах на здійс­нення легалізації (відмивання) злочинно придбаних цінностей (ч. З ст. 261 КК). У такому випадку це може бути пошук і вибір бан­ківських або фінансових установ, ділових партнерів, попередні домовленості без здійснення конкретних дій з метою легалізації (відмивання) доходів злочинного походження. Для попередження зловживань у казино міста Баден-Бадена завжди є співробітник від­повідного податкового контролю, який спостерігає за рухом гро­шей у гральному закладі.

Закон про заходи, спрямовані на боротьбу з вияв­ленням злочинних капіталів, прийнятий парламентом Фінляндії у 1998 році, вимагає відслідковування фінансових операцій щодо законності, яке здійснюється у двох напрямах. По-перше, це вияв­лення будь-яких фінансових операцій, що викликають хоча б найменшу підозру в контролюючих органів; по-друге, перевірка походження коштів за фінансовими операціями, сума яких пере­вищує встановлену законом межу та підлягає обов'язковому конт­ролю. Закон зобов'язує банки та фінансові установи, які мають відношення до значних сум готівкових чи безготівкових коштів, повідомляти про проведені фінансові операції клієнтами спеціальні підрозділи Національного бюро розслідувань Фінляндії (НБР) - відділи по розслідуванню фактів відмивання грошей.

Відповідно до норм Закону сторона, яка зобов'язана інформувати НБР про підозріле походження майна, включеного до операції, повинна встановити особу клієнта як при проведенні регулярних операцій, так і в кожному окремому випадку, якщо сума однієї чи декількох взаємопов'язаних операцій перевищує 15 тис. екю. Мінімальна сума, що підлягає контролю, становить 90 тис. фінських марок (близько 12 тис. дол. США) [89].

Встановлення особи клієнта з фінансових операцій здійсню­ється і щодо осіб, які одержують виграші, роблять ставки у ка­зино, беруть участь у парі, іграх на тоталізаторі, коли величина валютної частини капіталу при проведенні однієї чи декількох операцій перевищує 3 тис. екю чи 18 тис. фінських марок (близько 3,5 тис. дол. США). Якщо є підозра, що клієнт діє від імені іншої особи, то ця особа має бути також встановлена всіма доступними засобами. Відомості про клієнтів зберігаються у спеціальному досьє протягом 5-ти років з дня проведення операцій.

Закон Австралії про звіти з фінансових операцій передбачає ряд інформаційних схем, які повинні допомогти пра­восуддю розкривати джерела незаконних доходів. Це складання звітів "найбільш важливих фінансових операцій", які відносяться тільки до операцій, пов'язаних з розрахунками готівкою. У тих випадках, коли здійснюються операції з виплатою готівки у роз­мірі 10 тис. австралійських доларів або з виплатою готівки в іно­земній валюті в розмірі, еквівалентному зазначеній сумі, касир як традиційної, так і нетрадиційної фінансової установи (наприклад, казино) повинен повідомляти про цю та інші сумнівні операції в Агентство по збору звітів про грошові операції (CTRA).

За законом Японії про контроль за обмінними опе­раціями, кредитно-фінансовим установам необхідно інформувати правоохоронні органи про грошові перекази, починаючи із суми 5 млн. ієн.

З викладених положень зарубіжного законодавства випли­ває, що кожна країна створює свою власну систему протидії зловживанням та захисту фінансових установ (у т.ч. гральних закладів) від їх використання для відмивання коштів, одержаних злочинним шляхом. В основному засоби захисту зводяться до встановлення контролю з боку держави за походженням та рухом капіталів.

Дата добавления: 2015-05-22