Сектором

Використання зарубіжного досвіду для боротьби з тіньовим

Аналіз міжнародного досвіду боротьби з тіньовою економікою та корупцією свідчить про те, що за сучасних умов прояви тонізації і корупції стали тими чинниками, що створюють реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку більшості країн світу, негативно впливають на всі сторони суспільного життя.

На сьогодні кримінальні елементи певною мірою змінили форми і методи протиправної діяльності, дедалі частіше спрямовують свої зусилля на встановлення контролю над найбільш прибутковими сферами економічних відносин, залучають до реалізації корисливих задумів корумпованих представників органів влади, намагаються проникнути до управлінських структур різних рівнів для лобіювання власних інтересів. Значна частина кримінальних формувань має тісні міжрегіональні та міжнародні зв’язки.

Незважаючи на багатоаспектність природи виникнення та поширення тіньових та корупційних проявів у кожній окремій державі, до основних факторів, що сприяють їх поширенню, можна віднести, з одного боку, зростаюче зубожіння широких верств населення, погіршення криміногенної ситуації, високі показники нерівності розподілу прибутків, відсутність системи соціального захисту в одних країнах, а з іншого – нарощування економічного потенціалу та щорічне збільшення фінансових надходжень у вигляді іноземних інвестицій – в інших країнах. Корупція у більшості держав Центральної та Східної Європи, а також у країнах, які виникли на пострадянському просторі, тісно пов’язана з тим, що вони знаходяться в стані економічної та суспільної трансформації.

Чинники успішної протидії тінізації та корупції вже давно відомі та апробовані міжнародною спільнотою. Це, насамперед, відкритість влади, прозорість та зрозумілість процедур прийняття державних рішень, дієві механізми контролю за діяльністю державних органів з боку громадянського суспільства, свобода слова, свобода та незалежність засобів масової інформації.

За умов масштабної корупції акцент робиться саме на усуненні причин, а не на боротьбі з конкретними проявами. Так для правових систем деяких розвинутих країн узагалі не характерно використання в законодавстві терміну «боротьба» – законодавці закладають в нормативно-правовому акті принципи попередження правопорушень, які стосуються певної сфери діяльності.

Однією з головних складових формування і реалізації ефективної системи боротьби з корупцією є чітка взаємодія держав, у першу чергу їх правоохоронних органів, на регіональному і міжнародному рівнях, участь у заходах боротьби з цим негативним явищем, запроваджених у межах Організації Об’єднаних Націй, Радою Європи, Інтерполом, Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та іншими міжнародними інституціями.

Так найважливішими серед останніх документів Європейського Союзу у сфері боротьби з корупцією є Комюніке Європейської комісії від 28 травня 2003 р. щодо комплексної політики Європейського Союзу з протидії корупції, в якій визначено основні засади боротьби з цим негативним явищем в Євросоюзі та окреслено принципи вдосконалення протидії корупції в нових країнах-членах, країнах-кандидатах і третіх країнах, а також Рамкове рішення Ради Європейського Союзу № 568 від 22 липня 2003 р. "Про боротьбу з корупцією в приватному секторі", в якому визначається поняття "активної" та "пасивної" корупції і встановлюються санкції у відношенні осіб, у тому числі юридичних, за вчинення такого роду злочинів.

Основною метою створеної у травні 1999 року "Групи країн проти корупції" (GRECO), що діє в межах Ради Європи, є оцінка рівня корупції в державах-членах організації, виявлення недоліків у національних механізмах боротьби з корупцією, підтримка в проведенні необхідних законодавчих та інституційних реформ у цій сфері, здійснення контролю за виконанням угод і правових документів, прийнятих Радою Європи відповідно до програми дій проти корупції.

Корупція, як соціальне явище, притаманна будь-якому суспільству, будь-якій державі, жодна країна у світі сьогодні не може оголосити себе вільною від корупції. Однак окремим країнам світу вдається ефективно боротися з цим негативним явищем.

Так досить чітка й ефективна система боротьби з корупцією, яка спирається на солідну нормативно-правову базу та однозначну підтримку суспільства діє у Фінляндії. Саме цю країну міжнародна неурядова організація по боротьбі з корупцією "Трансперенсі Інтернешнл" визначає як одну з найменш корумпованих країн серед 133 країн світу. Фінляндія як член Європейського Союзу є учасником усіх основних нормативних документів Євросоюзу з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Однак імплементація європейських законів у національну правову систему здійснюється цією країною досить виважено. Головним принципом цього процесу є органічне поєднання національного законодавства Фінляндії із загальноєвропейським із мінімально можливими змінами першого.

Для фінської правової системи не є характерними закони з використанням терміну "боротьба" з визначенням певного виду злочину. Фінський законодавець заклав принципи попередження та застереження вчинення злочиніву кожному нормативно-правовому акті, що визначають конкретну сферу діяльності, а не вид злочину. Згідно з положеннями Кримінального Кодексу Фінляндії, за вчинення дій, що можуть кваліфікуватися як "корупція", передбачено санкції від штрафу до ув’язнення строком до чотирьох років в залежності від ступеня суспільної небезпеки злочину.

У галузі боротьби з корупцією у Бельгії пішли не лише традиційним репресивним шляхом - установлення кримінальної відповідальності за корупційні діяння, а також подбали про попередження корупції. Так ця проблема знайшла своє відображення у межах реформи COPERNIC (модернізації державного управління), зокрема у секторі фінансового контролю. Бельгія розширила поняття корупції стосовно зловживання владою, не обмежуючись лише кримінальним аспектом, а й залишивши місце для таких понять, як роз’яснення норм (правил, стандартів), їх нагадування, транспарентність поведінки, що приведе до вироблення кодексу поведінки (деонтології).

Досвід боротьби з корупцією у Німеччині та Словаччинісвідчить про ефективність задіяння громадськості для боротьби з корупцією. Зокрема, відомство кримінальної поліції федеральної землі Нижня Саксонія впровадило прийом анонімних повідомлень від громадян про економічні злочини. Таке рішення було прийнято за результатами пілотного проекту, під час якого за чотири місяці до вищезазначеного спецпідрозділу, який складається всього з 9 працівників прокуратури та 33 поліцейських, надійшло 184 повідомлення. Карні справи було відкрито у 124 випадках, з яких 30  % стосується справ щодо корупції [50; 37].

У структурі Міністерства внутрішніх справ Словацької Республіки діє Антикорупційний комітет, до повноважень якого входить проведення превентивних заходів та розслідування фактів корупції серед співробітників міністерства та поліцейських структур країни.

З метою отримання інформації про посадові злочини та локалізації цього явища в правоохоронних структурах установлено спеціальну телефонну лінію, по якій громадяни країни можуть повідомляти про відомі їм протиправні дії правоохоронців. Одночасно в міжнародній інформаційній мережі "Інтернет" створено веб-сторінку, де бажаючі можуть висловити свої пропозиції щодо необхідних заходів по боротьбі з корупцією в державних установах.

Крім того, в деяких державах у боротьбі з корупцією активно використовуються різноманітні громадські організації. Зокрема у Швеції незалежним моніторингом за рівнем корумпованості в тих чи інших сферах суспільства займається створена 1994 року громадська організація "Демократичний аудит", яка об’єднує в собі провідних шведських політологів, економістів та інших науковців. Поряд із моніторингом стану розвитку демократичних свобод у шведському суспільстві, ця організація займається і вивченням специфічних питань, у т. ч. пов’язаних із боротьбою з корупцією.

Разом з цим слід зазначити, що втілення в життя ефективних заходів із боротьби з корупційними проявами в окремих країнах не проходить без суттєвих проблем, подолання яких вимагає підвищення ефективності ведення боротьби з корупцією, створення дієздатних систем протидії цьому негативному явищу.

Так не дивлячись на актуальність цього питання у Польщі, у цій країні до останнього часу не приймався окремий законодавчий акт щодо корупції. Вважалося, що достатньою правовою основою для боротьби з корупцією є низка статей Кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за різні види хабарництва та перевищення повноважень посадовими особами. Однак загрозлива для держави поширеність корупції та потреба більш повної реалізації підписаних Польщею (у зв’язку зі вступом до Європейського Союзу) міжнародно-правових угод спонукала польську владу до вжиття додаткових заходів. Зокрема, наприкінці 2002 року урядом Польщі затверджено Державну програму боротьби з корупцією під назвою "Антикорупційна стратегія".На виконання цієї програми створена та працює Надзвичайна кодифікаційна комісія сейму Польщі, яка готує зміни до Кримінального, Кримінально-процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів.

Крім того, з 24 серпня 2006 р. увійшов в дію Закон про "Центральне антикорупційне Управління (ЦАУ, Centralny Urzad Antykorupcyjny)". Основною метою діяльності ЦАУ є боротьба зі зловживаннями владою та використанням привілеїв для досягнення особистої і майнової користі, а також діяльністю, спрямованою проти економічних інтересів держави. ЦАУ повинне переслідувати корупційну злочинність, ретельно перевіряти майнові декларації чиновників та працівників сфери самоуправління, слідкувати за спробами порушити заборону поєднання громадських (державних) функцій із господарською діяльністю.

Крім того, з метою посилення законодавчого забезпечення протидії проявам корупції та організованої злочинності в країні, готуються відповідні зміни до Кримінального кодексу Польщі.

Для боротьби з проявами корупції в лавах суддівського корпусу, інших учасників судового процесу, зали проведення засідань у польських судах з 2006 року почали обладнуватись відеокамерами та мікрофонами, які дозволять фіксувати хід судових засідань та поведінку кожного з їх учасників (суддів, прокурорів, адвокатів, протоколістів). Подібним чином будуть обладнані 68 залів у 34 окружних судах. Повна вартість обладнання складе 5 млн євро. На думку керівників Міністерства юстиції Польщі, це введення не лише полегшить роботу з фіксації судового процесу, а й сприятиме підвищенню дисципліни серед його учасників.

Практика боротьби правоохоронних органів Польщі з проявами корупції свідчить також про ефективність застосування Закону про протидію введенню до фінансового обігу матеріальних засобів нелегального чи невизначеного походження, а також про протидію фінансуванню тероризму від 16 листопада 2000 р.

Досить значний ефект у справі протидії корупційним явищам досягнуто при застосуванні Закону Республіки Польща від 16 листопада 2000 р., яким створено новий державний орган фінансової розвідки, що передбачає втілення таких завдань: припинення злочинних дій у фінансовому секторі та створення банку даних для всіх компетентних державних інститутів, які протидіють використанню нелегальних джерел доходів. Генеральний інспектор фінансової інформації виконує посередницькі функції по збору, аналізу, оцінці та передачі даних, а також координації взаємодії між різними фінансовими інститутами і правоохоронними органами.

Існує також зворотній зв’язок – правоохоронні органи надають необхідну інформацію органу фінансової розвідки для її використання відносно зобов’язаних інститутів (припинення угод, блокування рахунків тощо). Таким чином до одного центру збігається інформація про конкретні фінансові угоди та про діяльність щодо встановлення їхньої причетності до фінансових чи економічних злочинів. Представники правоохоронних органів мають можливість співставити базу фінансових даних із базою даних про злочини.

Зазначена система дозволяє також досить ефективно виявляти корупційні дії представників влади та вести ефективну боротьбу з ними.

Досить активно намагаються боротися з корупцією уряди країн Балтії.

Одночасно, на думку спеціалістів, унаслідок нескоординованості дій між правоохоронними органами Латвії (боротьбу з цим негативним явищем у країні здійснюють аж 16 різних структур, у т. ч. правоохоронних), країна залишається найкорумпованішою у Європейському Союзі. У зв’язку зі вступом Литви до Європейського Союзу у заяві Європейського Парламенту теж зазначається про необхідність активізації боротьби в цій країні з корупцією та організованою злочинністю, особливо на кордоні [50; 43].

З огляду на актуальність проблеми боротьби з корупцією, одним із головних завдань сучасності для багатьох держав світу є перегляд комплексу організаційно-правових та інших заходів на національному рівні з метою їх удосконалення, підвищення рівня взаємодії на двосторонньому та регіональному рівнях, а також активізація діяльності в межах міжнародних організацій у сфері боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

Практика роботи у цьому напрямі правоохоронних органів зарубіжних країн свідчить про те, що саме досконалість нормативно-правового забезпечення протидії вказаному явищу та наявність ефективної системи протидії йому на національному й міжнародному рівнях є однією з головних умов успішного вирішення зазначеного питання. Слід також зазначити, що у багатьох державах світу з метою здійснення цілеспрямованих заходів розроблені, ухвалені та діють спеціальні закони щодо боротьби з корупцією.

Наприклад, у Румунії з 2000 року діє закон № 78/2000 "Про попередження, виявлення та покарання корупційних дій», а з 1 березня 2003 р. набув чинності закон № 39 від 21 січня 2003 р. «Про попередження та боротьбу з організованою злочинністю".

У деяких країнах світу існують закони, які безпосередньо спрямовані на боротьбу з корупцією, або регулюють окремі аспекти у межах законів щодо боротьби з організованою злочинністю або законах, які регулюють державну службу (Білорусь, Литва, Румунія).

Так у ст. 2 Закону Республіки Білорусь № 47-3 від 10 червня 1997 р. "Про заходи боротьби з організованою злочинністю та корупцією" вказується, що "види та ознаки діянь, пов’язаних з організованою злочинністю та корупцією, а також кримінально-правові заходи покарання осіб, що їх скоїли, встановлюються Кримінальним кодексом Республіки Білорусь".

Водночас, у багатьох державах світу, зокрема в Австрії, Чехії, Швеції та в деяких інших, немає єдиного спеціального закону у сфері боротьби з корупцією. У цих країнах нормативно-правові документи з цих питань охоплюють низку законодавчих актів, а діяльність державних органів регламентована відповідними частинами Кримінального кодексу або, як один із варіантів, на основі співробітництва з міжнародними організаціями, насамперед Інтерполом і Європолом.

Наприклад, у Швеції проблема корупції не розглядається як така, що становить значну небезпеку для суспільства, відповідно, у країні не існує будь-яких спеціальних урядових програм чи спеціалізованих державних органів по боротьбі з корупцією. Питання корупції та хабарництва виписані у загальному шведському законодавстві, зокрема Кримінальному кодексі, Кодексі про судочинство, Акті про аудит та інших законодавчих і підзаконних актах.

Національне законодавство Великобританії у сфері боротьби з корупцією є досить розгалуженим, оскільки певні норми матеріального права, які стосуються правовідносин, що виникають унаслідок вчинення тими чи іншими посадовими особами корупційних дій, можуть міститися у різних актах (не тільки кримінального, а також інших галузях права).

З огляду на те, що законодавство у цій сфері не є кодифікованим, існувала певна складність його застосування правоохоронними органами Великобританії, тому 24 березня 2005 р. МВС Великобританії внесло на розгляд заінтересованих міністерств і відомств Великобританії законопроект про боротьбу з корупцією. Оновлений законопроект узагальнює попереднє антикорупційне законодавство, і серед іншого скасовує парламентський імунітет від відповідальності за діяння, що містять ознаки корупційних.

Удосконалення законодавчої бази з метою ефективної боротьби з корупцією та організованою злочинністю в багатьох державах світу стало поштовхом для розробки комплексу інших додаткових заходів організаційного, правового та інформаційного характеру. Зокрема, у деяких державах ухвалено національні стратегії (доктрини, директиви тощо) або програми у сфері боротьби з корупцією, які мають перспективний характер і передбачають здійснення комплексу організаційно-правових та інших заходів щодо подальшого вдосконалення існуючої системи протидії корупції.

Так парламент Швейцарської Конфедерації, виходячи з необхідності адекватного реагування на потенціальні загрози внутрішній безпеці, 3 вересня 1999 р. затвердив "Директиви щодо організації та здійснення політики безпеки", що стало першою фазою створення і розвитку нових інструментів у сфері боротьби з корупцією та організованою злочинністю у країні. З метою удосконалення системи забезпечення національної безпеки 2002 року у Швейцарії було фактично завершено формування нової структури державних органів у цій сфері.

Важливу роль у боротьбі з корупцією відіграють Національні програми по боротьбі з корупцією, прийняті урядами багатьох держав світу. Першочергову увагу в цих програмах приділено створенню механізмів та системи ефективного контролю, в т. ч. і за роботою недержавних організацій та широкого спектру незалежних засобів масової інформації. З метою проведення ефективної політики у сфері боротьби з корупцією у більшості держав створені та діють спеціалізовані антикорупційні структури.

Так типовою для багатьох країн Західної Європи є структура спеціалізованих служб у Франції: Центральна рахункова Палата (лише виявляє порушення), Служба попередження корупції, Центральна дирекція юридичної поліції, Центральна дирекція загального інформування, Центральний офіс покарання фінансових порушень у фінансовій сфері. Усі ці структури є державними і фінансуються з бюджету, кожна служба працює у визначеній для неї сфері. Одночасно французькі фахівці вважають, що створення спеціалізованих служб і органів по боротьбі з корупцією має розглядатися не як головна мета, а як засіб для досягнення мети.

Урядом Румуніїу березні 2003 року створена спеціалізована структура по боротьбі з корупцією - Національна Прокуратура по Антикорупції. (Зазначена прокуратура розслідує справи, в яких спричинена матеріальна шкода дорівнює еквіваленту 100 тис. євро або протиправні дії, які скоєні членами парламенту, уряду, судових органів, префектами, керівниками державних організацій, банків тощо).

В Італії для боротьби з організованою злочинністю, в тому числі й корупцією, створено міжвідомчий спеціальний орган - "Управління розслідувань Антимафія" (ДІА). Основна частина кадрів ДІА складають фахівці слідчих органів Державної поліції, карабінерів та Фінансової гвардії із залученням цивільних фахівців у галузі інформатики, технічного та адміністративного забезпечення. До компетенції цього органу віднесено злочини з наявністю ознак "угруповання мафіозного типу".

У деяких інших державах повноваження щодо протидії корупції покладено на одну із силових структур або їх розподілено між кількома відомствами.

Так у Словацькій Республіці ліквідовано Центральне координаційне управління боротьби з корупцією та Комітет боротьби з корупцією і створено відділ боротьби з корупцією Секретаріату Уряду Словаччини, основним завданням якого є координація дій міністерств та відомств у сфері боротьби з корупцією. Безпосередньо реалізацією заходів у межах "Національної програми боротьби з корупцією" займаються Управління боротьби з корупцією Президії поліцейського корпусу МВС Словаччини та Словацька інформаційна служба (СІС). Крім цього, основні повноваження по боротьбі з корупцією перейшли від Міністерства фінансів до Міністерства юстиції Словаччини.

З метою координації діяльності державних органів у сфері боротьби з корупцією на національному рівні та підготовки пропозицій щодо вдосконалення існуючої системи протидії цьому явищу в багатьох державах створено міжвідомчі комісії з представників профільних міністерств і відомств.

Зокрема в Угорській Республіці було створено комісію з фахівців у галузях права, управління та економіки, якою на сьогодні розроблені проекти та внесені зміни і доповнення до понад 20 законодавчих актів. Серед основних нововведень, спрямованих на протидію корупції, експерти відзначають: обмеження обігу готівкових коштіві запровадження порядку здійснення розрахунків між господарськими структурами на суми понад 200 тис. форинтів (одна тисяча доларів США) лише через банківські установи; зменшення кола осіб, які мають відстрочки та пільги у сплаті податку та митних зборів звуження поняття податкової таємниці та підвищення рівня інформованості державно-адміністративних органів(передусім податкового управління, поліції та фінансово-митної служби).

Згідно з прийнятою міжнародною спільнотою Кримінальною конвенцією "Про боротьбу з корупцією" та ратифікованою Верховною Радою України 16 березня 2005 р. Цивільною конвенцією "Про боротьбу з корупцією", розроблених Радою Європи 1999 року (м. Страсбург), а також Конвенцією ООН проти корупції (Резолюція від 31 жовтня 2003 р.), убачається за доцільне імплементувати міжнародно-правові норми вказаних документів в українське правове поле з метою його гармонізації з міжнародними правовими стандартами та впровадити світовий досвід у сфері протидії корупції, дотримуючись виваженої політики у цьому питанні [90].

Отже, виходячи з вищенаведеного досвіду зарубіжних країн, варто зазначити, що певні принципи по боротьбі з тінізацією вже використовуються в нашій країні. Є також ряд методів і принципів, які обов’язково потрібно використовувати в Україні для боротьби з відмиванням грошей, проте, закорумпованість відповідних органів цього не дозволяє.

Висновки до 3-го розділу

Детінізація економіки є першопріоритетним та принципово важливим напрямком сучасної економічної політики України. Водночас багатоаспектність та розгалуженість проявів тінізації засвідчує безперспективність лише симптоматичних репресивних методів протидії тінізації у вигляді посилення контрольно-каральних функцій держави.

До основних заходів щодо протидії тінізації потрібно віднести такі: запровадження податкових стимулів до нагромадження та інвестування коштів в інноваційний сектор юридичними особами, які пропонується надавати за фактичними результатами діяльності; звуження фінансової бази тіньового господарювання через зменшення рівня оподаткування фізичних осіб на величину документально підтверджених коштів, витрачених на розвиток людського капіталу; обов'язкове обґрунтування джерел походження грошових коштів при купівлі товарів, вартість яких перевищує певну заздалегідь визначену суму; залучення до реалізації стратегії легалізації представників міжнародних організацій, спеціалізованих на протидії нелегальному господарюванню, та громадянського суспільства; реформування системи звітності правоохоронних органів відповідно до стандартів розвинених країн; забезпечення дієвого захисту та державних гарантій прав власників та інвесторів; та інші.

Варто також зконцентрувати увагу на зарубіжному досвіді розвинутих країн по боротьбі з тіньовим сектором економіки, де не тільки ліквідовують наслідки протиправної діяльності а й дбають про попередження тіньової діяльності.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Відмивання (легалізація) коштів, здобутих злочинним шляхом, створює глобальну загрозу належному функціонуванню світової фінансової системи.

Саме поняття "тіньова економіка" найбільш повно визначене західним вченим Е. Фейгом. Він вважає, що "тіньова" економіка включає всю економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового національного продукту.

Прояви "тіньової" економічної діяльності спостерігаються майже на всіх етапах організації і здійснення господарювання, мають свої специфічні особливості, що обумовлює зважений диференційований підхід до вирішення проблем "детінізації", актуалізує необхідність удосконалення комплексу господарсько-правових, адміністративно-правових і кримінально-правових способів, спрямованих на запобігання "тонізації" економіки.

В сучасному законодавстві України системоутворюючими нормативними актами щодо прямого регулювання боротьби з організованою злочинністю та корупцією, як інституції публічного права, можна вважати Закони України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю"від 30 червня 1993 р. та "Про боротьбу з корупцією"від 5 жовтня 1995 р.

Створються міжнародні організації та організації національного рівня для боротьби з тінізацією економіки та відмиванням грошей. Одним з каталізаторів еволюції міжнародних організацій, що стали на захист фінансових макро- та мікро- систем, став FATF, що був створений у 1989 році. Група з розробки фінансових заходів з відмивання грошей (FATF) - це міжурядовий орган, завданням якого є розробка і сприяння стратегії боротьби з відмиванням грошей як на національному, так і на міжнародному рівні. Таким чином, Група з розробки фінансових заходів є ”органом формування стратегії”, діяльність якого спрямована на формування необхідної політичної волі для здійснення реформування національного законодавства та регуляторної системи з метою боротьби з відмиванням грошей.

Діяльність деяких регіональних та міжнародних органів, таких як Група країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону з відмивання грошей (APG), Група країн Карибського басейну з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (CFATF), Комітет експертів з оцінки заходів з відмивання грошей Ради Європи та Група представників офшорних країн у сфері банківського нагляду (OGBS) у повному обсязі або частково присвячена здійсненню аналогічних завдань щодо своїх країн-членів, які ставить FATF по відношенню до країн, які до неї входять.

З роками удосконалюючи національні програми боротьби з "відмиванням" грошей в різних країнах створювались спеціалізовані державні органи, які отримували можливість швидко обмінюватися інформацією між фінансовими установами та правоохоронними органами. Такі спеціалізовані органи у світовій практиці отримали назву органи фінансової розвідки (FIU).

Вершиною зусиль міжнародних організацій у боротьбі з "відмиванням" грошей було створення у 1995р. в Брюселі в Егмонт – Аренбергському Палаці Егмонтонської групи.

Діяльність Егмонтонської групи спрямована на забезпечення діалогу (форуму) для органів фінансової розвідки з метою підтримання їх національних програм протидії "відмиванню" грошей. Така підтримка заключається в систематизації і обміні інформацією між FIU, покращення рівня підготовки експертів і працівників цих органів, сприяння спілкуванню між FIU різних країн, обміном застосування найновіших форм, методів і технологій.

З метою запровадження комплексу заходів щодо детінізації економіки в Україні, збільшення обсягів реального ВВП, підвищення суспільного добробуту Кабінетом Міністрів України було розроблено Державну програму детінізації економіки на 2005-2010 роки.

Проте, незважаючи на таку кількість організацій по боротьбі з тіньовим сектором та розробкою для того відповідних програм, рівень тіньової економіки України в 2008 р. виріс на 2,3 процентних пункту і досяг 31,1% від ВВП. Як повідомили в Міністерстві економіки, різке збільшення тіньового сектора відбулося в другій половині року, оскільки в першому півріччі рівень тіні зменшився до 28%. В цілому рівень тіньової економіки знижувався, починаючи з 2004 р., коли він складав 30,7%, а її нинішній розмір став максимальним з 2001 р.

Тому, для того щоб зменшити рівень тінізації економіки України та закорумпованість органів влади потрібно використовувати досвід розвинутих країн, рівень тінізації в яких становить мінімальні значення. Адже, саме таким способом ми можемо вирішити існуючі проблеми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001 року (і змінами і доповненнями).

2. Закон України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р. (зі змінами і доповненнями).

3. Закон України "Про антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 р. (зі змінами і доповненнями).

4. Закон України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р. (зі змінами і доповненнями).

5. Закон України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 р. (зі змінами і доповненнями).

6. Закон України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 р. (зі змінами і доповненнями).

7. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993р. (зі змінами і доповненнями).

8. Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990р. (зі змінами і доповненнями).

9. Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. (зі змінами і доповненнями).

10. Закон України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 р. (зі змінами і доповненнями).

11. Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23 грудня 1993 р. (зі змінами і доповненнями).

12. Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" від 15 лютого 1995 р. (зі змінами і доповненнями).

13. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991р. (зі змінами і доповненнями).

14. Закон України "Про митну справу в Україні" від 25 червня 1991 р. (зі змінами і доповненнями).

15. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. (зі змінами і доповненнями).

16. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р. (зі змінами і доповненнями).

17. Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 30 червня 1993 р. (зі змінами і доповненнями).

18. Законом України "Про Президента України"від 5 липня 1991 р. (зі змінами і доповненнями).

19. Закон України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру". (зі змінами і доповненнями).

20. Закон України "Про службу безпеки України" від 25 березня 1992 р. (зі змінами і доповненнями).

21. Закон України "Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів" від 4 лютого 1994 р. Зі змінами і доповненнями.

22. Закон України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 р. (зі змінами і доповненнями).

23. Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р. (зі змінами і доповненнями).

24. Конвенція ООН "Про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин" від19 грудня 1988 р. (зі змінами і доповненнями).

25. Постанову ВРУ "Про невідкладні заходи щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією" № 3207-XII від 7 травня 1993 р.

26. Постанова ВРУ "Про основні засади і напрями становлення економіки України в кризовий період"№ 61/94-ВР від 15 червня 1994 р.

27. Постанова ВРУ "Про стан боротьби із злочинністю та забезпечення законності в державі" № 640/97-ВР від 18 листопада 1997 р.

28. Постанова ВРУ "Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби із злочинністю" № 2931-XII від 26 січня 1993 р.

29. Постанова КМУ "Про вступ України до Інтерполу" від 30 вересня 1992 р.

30. Постанова КМУ "Про хід виконання Програми заходів щодо запобігання злочинності у сфері економіки" № 109 від 22 січня 1996 р.

31. Положенням "Про Національне центральне бюро Інтерполу" затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. № 220.

32. Указ Президента України "Питання посилення боротьби з корупцією та іншими злочинами в сфері економіки" № 484/94 від 27 серпня 1994 р.

33. Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні" № 628/96 від 5 серпня 1996 р

34. Указ Президента України "Про заходи щодо вдосконалення діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю" № 829/94 від 30 грудня 1994 р.

35. Указ Президента України "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян" № 143/2002 від 18.02.2002 р.

36. Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 квітня 1998 року "Про ефективність функціонування системи запобігання злочинним проявам проти особи і суспільства"" № 449/98 від 8 травня 1998 р.

37. "Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки. "Боротьба з організованою злочинністю і корупцією"" затверджена Указом Президента України № 837/96 від 17 вересня 1996 р.

38. "Національна програма боротьби з корупцією"затверджена Указом Президента України № 319/97 від 10 квітня 1997 р.

39. Базилевич В.Методичні аспекти оцінки масштабів тіньової економіки.-2004.-№ 8.-С.36-44.-(Упр. економікою: теорія та практика).

40. Базилюк А.В., Коваленко С.О. Тіньова економіка в Україні. – К.: НДЕІ Мінекономіки України, 2007. – 206 с.

41. Барановський О., Сіденко В. Проблеми власності та легалізації капіталів і доходів в Україні // Національна безпека і оборона. – 2004. – № 2.

42. Бежан О.М. Роль держави у формуванні системи протидії "тінізації капіталу" // Прометей.- 2004.- №3 (15). – С. 44-47.

43. Бородюк В., Турчинов О., Приходько Т. Методи розрахунку обсягів тіньової економіки // Економіка України. – 1997. – № 5. – C. 53.

44. Бородюк В., Турчинов О., Приходько Т. Оцінки масштабів тіньової економіки та її вплив на динаміку макроекономічних показників // Економіка України. – 1996. – № 11.

45. Бюлетень НБУ. - 2008. - № 12. - С. 49, 52

46. Варналій З.С. Тінізація малого підприємництва (економічні та правові аспекти). – К. Інститут приватного права і підприємництва АПрН України, 2004. – 56 с.

47. Варналій З.С., Павлюк А. П. Регіональна політика сприяння розвитку малого підприємництва в Україні // Страт. панорама. – 2004. – № 3. – С. 79.

48. Герчикова И. Н. Международные экономические организации. - М.: АО «Консалтбанкир», 2000. – 624c.

49. Гончарук А. Я. Концепція та стратегічні напрями легалізації діяльності малих і середніх підприємств // Соціально-економічні досліджен­ня в перехідний період. Регіональна політика: досвід Європейського Союзу та його адаптація до умов України: Зб. наук. пр. – Л.: ІРД НАН України, 2003. – Вип. 5 (XLIII). – Ч. І. – С. 308–317.

50. Гончарук А. Я., П’ятак В. А. Проблема іллегалізації малого і середнього бізнесу в контексті покращання інвестиційного клімату // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Сб. науч.тр. – Донецк: ДонНУ, 2004. – С. 432–435. ─ C. 434.

51. День. -2007. - №512.

52. День. - 2007. - №513.

53. Доля Л. М. Стан боротьби зі злочинністю у банківській системі України: шляхи нейтралізації та протидії. // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2003. - № 8. – С. 67.

54. Зінов'єв Ф.В. Держава та тіньова економіка // Держава та регіони.
Сер.: Економіка та підприємництво.- 2004.- № 4. С. 97-99.

55. Кабачинская С. Золотое дно // Зеркало недели. –- 2007. – № 32. – 18 янв. – С. 8.

56. Камлик М.І., Романюк Б. В., Сущенко В. Д. Організована злочинність в Україні / За ред. Я. Ю. Кондратьєва. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2005. – С. 11.

57. Комерсант-Україна. 2008. - № 11. – с.59

58. Кореспондент //Тема: Корупція. – 2007. - №35. – с. 40-46.

59. Корупція в світі // Кореспондент. 2008. - №37. – с.9.

60. Квасов С.А. Організаційно-економічний механізм виявлення та попередження тіньової діяльності: Автореф. дис. канд. екон. наук. /;
Н.-д. екон. ін-т М-ва економіки та з питань європ. інтегр. України.– К.,
2005. –19 с.

61. Корнус В.Г. Оцінка тіньового сектора економіки України // Зб. наук. пр. Донец. держ. ун-ту упр. Сер.: "Економіка".- 2004.- Т. 5, вип. 34: "Економіка та маркетинг підприємства і території".

62. Луніна І. О. Державні фінанси та реформування міжбюджетних відносин України: Автореф. дис. д-ра екон. наук: 08.04.08/ Інститут економічного прогнозування НАН України. - К. - 2008.

63. Мазур І. Корупція як інститут тіньової економіки//Економіка
України.-2005.-№ 8.-С.68-74.-(Економіка і право).

64. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Красавиной Л. Н. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 606 с. – С. 190.

65. Невмержицький Є.В. Корупція в Україні: причини, наслідки, механізми протидії: Монографія. – К.: КНТ. 2008. – 368с.

66. Некрасов В.А., Борець Л.В., Мироненко С.Ю. Виявлення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (оперативно-розшуковий аспект): К., Видавничий дім «Скіф», КНТ, 2008.-88с.

67. Николаева М., Шевяков А. “Теневая” экономика. Методы анализа и оценки (обзор работ западных экономистов). – М., 2005. – С. 53.

68. Пасховєр. О. Тема: Хабарі і відкати // Кореспондент. – 2006. - №45. – с.28-36.

69. Пасховєр О., Тимків О., Панова К. Тема: Податки // Кореспондент. – 2007. - №6. – с.28-32.

70. Попович В. М. Тіньова економіка як предмет економічної кримінології. – К.: Правові джерела, 2007. – 448 с.

71. Предборський В. До питання про сутність тіньової економіки//Підприємство, господарство і право.-2007.-№ 12.-С.111-115.-(Економіка).

72. Ріст корупції. Кореспондент №27 від 19.7.2008р.

73. Рымарчук А. И., Лысенков Ю. М., Капустин В. В., Синявський С. А. Отмывание грязных денег: международные и национальные системы противодействия. // К.: Юстиниан. -2003.

74. Смірнов А. Звичка давати // Кореспондент. – 2005. - №6

75. Смородинская Я. Бегство капиталов как объект международных исследований // Вопросы экономики. – 2007. – № 9. – С. 135-147.

76. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004–2015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції». – http://zakon.rada.gov.ua/signal/strat eg.pdf

77. Турчинов О. Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження. – К.: Артек, 2006. – 300 с.

78. Фитуни Л. Теневой оборот и «бегство капитала». – М.: Вост. лит., 2003. – 264 с. – C.14

79. Черевко О. Детінізація економіки (Аналіз, оцінка та механізм зниження рівня тіньової економіки). – К.: Видавничий дім «Корпорація», 2004.

80. Шелудько Н. М. Проблеми тіньової економіки в Україні // Фінанси України. – 2007. - №9.

81. Шреплер Х. Международные экономические организации: Справочник. – М.: Междунар. отношения, 2006. – 276 с.

82. Шумська С. С. Доларизація та відтік коштів з української економіки // Економіка і прогнозування. – 2006. – № 4.

83. Prospects for the Global Economy, Global Economic Prospects 2008, January 9, 2008

84. The World Economy 2008. - http:// www.ingenta.com/journals/browse/twe

85. www.sta.gov.ua

86. www.minfin.gov.ua

87. http://ntsu.com.ua/no_comments/926.html

88. http://www.fatf-gafi.org/dataoecd/0/0/37029619.pdf.

89. http://www.rbc.ua/ukr/newsline/2009/04/28/536625.shtml

90. http://ua.proua.com/news/2008/10/17/155616.html

Дата добавления: 2015-05-22