Загальна характеристика епохи Відродження

кінця XIV–XVI ст. представниками були Микола Кузанський, Нікколо Макіавеллі, Микола Копернік, Джордано Бруно, Томас Мор, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело та ін.

мислення цього періоду наз. антропоцентричним. У центрі уваги була людина. Характерною рисою є орієнтація на мистецтво. Адже саме за допомогою мистецтва змальовується розмаїтий світ людського буття та його величезна цінність. Саме людина, її тілесність, почуття вперше в епоху Відродження усвідомлюються і змальовуються такими, якими вони є насправді: не носієм гріховності (Середньовіччя), а як вища цінність і онтологічна реальність. Ідеалом людини В. є її різнобічна діяльність орієнтується не на практичну економічну діяльність, а на культуру. Пріоритетним в ієрархії духовних цінностей стає не походження чи багатство, а особисті достоїнства та благородство. Метою життя виступає тепер не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння людям, суспільству, а не Богу. характерних рис В. є гуманізм.

Віродження інтересу до античної ф. та культури, які стали зразками діяльності й поведінки людей. Ідеалом стає не релігійне, а світське знання. Цьому сприяли певні соціально-історичні передумови – нові наукові винаходи та відкриття, розкол християнської церкви на католицьку і православну, хрестові походи тощо. «бум спілкування» зі світом природи та іншими людьми.

Центром філофських досліджень стала людина, не тільки як результат Божого творіння, а й космічного буття. Людину аналізували не на грунті її взаємодії з Богом, а з погляду проблем її земного існування. У цей період виникла нова система духовних цінностей, у якій людина сприймалася як природна істота. почався процес звільнення культури від впливу церкви, цінності християнської культури залишались актуальними, але вже не були визначальними. мислителі та вчені у своїх дослідженнях спиралися на розум і досвід, а не на інтуїцію та божественне одкровення.

Ф. В. поділяють на такі головні напрями: гуманістичний, неоплатонічний, натурфілософський, реформаційний, політичний, утопічно-соціалістичний.

В. - орієнтація на мистецтво, з допомогою якого замальовується різноманітний світ людського почуття та його величезна користь. Нова епоха трансформувалась, орієнтуючись на відродження античного стилю мислення і чуттєвості. Звідси, власне, і започаткована назва Ренесанс, або Відродження.

Принципово новим для ренесансної епохи було піднесення значення краси, насамперед краси чуттєвої. Глибоке пізнання природи, людини, космосу. Практичного значення набула різнобічна освіченість митця, його обізнаність у різних галузях наукових знань, зокрема математиці. Ренесансний гуманізм обґрунтовує новий ідеал людини — творчої особистості, здатної до самопізнання, покликаної пізнати і перетворити світ, відкрити себе і перетворити себе.

Для ренесансної культури властиве стихійне самоутвердження людської особистості в її творчому відношенні до навколишнього світу і до себе самої. В В. простежувалися спроби абсолютизувати людський розум, здібності та прагнення людини до прогресу.

Відомі три основні історичні типи неоплатонізму — античний, середньовічний і ренесансний.

Античний неоплатонізм органічно поєднував ідеї Платона й Арістотеля, згідно з якими досконала краса — це зорово і загалом чуттєво сприйманий космос. Надмірно споглядальний Середньовічний неоплатонізм (християнський) виник на ґрунті глибокого віровчення про абсолютну особистість. Найвищою красою вважався Бог і створений ним світ. надмірно теологічний. Ренесансний неоплатонізм особистість абсолютна не в своєму надсвітовому існуванні, а у вияві творчих здібностей. передусім антропоцентричний.

Дата добавления: 2015-05-22