Проникнення ідей німецької класичної філософії в Україну в першій половині ХІХ ст.. Г.Лодій, Й. Шад, Д. Велланський(Кавунник)…

Немає нужди спеціально доводити, що розвиток німецької класичний філософії пішло надалі найрізноманітнішими шляхами. Критичне осмислення гегелівської філософії багато в чому лягло в основу багатства і різноманітності західноєвропейської філософської думки в тій або іншій формі ідеї Г. Гегеля, як і усієї західноєвропейської філософської класики, вплинули на розвиток філософської думки в Україні.

Першим яскравим проявом російсько-українського шеллегинанства були твори ДАНИЛО МИХАЙЛВИЧА ВЕЛЛАНСКОГО(Кавунника) (1774-1847), російського ученого-медика, що закінчив Медико-хірургічну академію і декілька років

що стажувався в Німеччині. У 1805 р. була видана його робота: "Пролюзия до медицини як грунтовної науки". Мета пізнання, по Велланскому, полягає у відшукуванні загального ідеального початку в природі, а не в "обіймах предметів". Але оскільки абсолютна суть світу надчуттєва, людський розум не в змозі пізнати її звичайними чуттєвими здібностями. Вищою пізнавальною здатністю людського розуму є надприродна інтуїція.

Різноманіття матеріального світу в основі має єдину неділиму ідею, що називається абсолютом або універсумом. І неорганічна і органічна при-рода розглядаються при цьому як вираження "світового життя", її буття і дії. У неорганічному житті абсолют розкривається в динамічних процесах магнетизму, электротицизма і хімізму.

Кожен з цих процесів розпадається на дві протилежності: магнетизм, що виражає протяжність, є єдністю протилежних сил - тяжіннями і відштовхуваннями; электротицизм складається з тих, що діють на поверхні позитивного і негативного зарядів; хімізм означає цілісність явища, що включає безліч протилежно спрямованих дій.

Спільною з Фіхте Шад вважає тільки "трансцендентальну точку зору, відмінну від буденного вживання розуму". Філософствування, по думці Шада, повинне здолати рефлексію(Reflexoionspunkt), з тим щоб привести до знання, у світлі якого зникає будь-яка об'єктивність, а усе реальне буде визначене як чисту дію(als blouses Handein). Потім Шад робить, образно кажучи, теологічний хід. "Ur-Reale" він вважає як виключно абсолютну дію, до того ж нічим не обмежене. Воно, на його думку, не може бути зведене ні до самовизначення("Selbstbestimmen"), ні до визначеності("Bestimmtwerden").

Основа цьому наступне: будь-яке визначення припускає обмеження, а там, де обмеження відсутнє, природно, не може бути і визначення. Звідси ми приходимо до висновку, що абсолютна дія, яка не має нічого спільного з визначенням, - немислимо і незбагненно. Якщо ж ми і можемо якимсь чином його помислити, то робиться це наперекір усім законам мислення. Виходить, "Ur-Reale" і є Бог. Дія("Handein") відповідно до вчення Фіхте покладається як Я і Не-Я, тобто як свідоме і несвідоме.

Ще одним послідовником німецької класичної філософії в Україні був ЛОДіЙ ПЕТРО ДМИТРОВИЧ(1764 - 1829) - філософ-ідеаліст, професор Львівського і Краківського університетів. З позицій сенсуалізму критикував кантіанство. Його критику філософії Канта можна виразити наступною цитатою: "Кант дуже неправильно звинувачує таку знамениту пізнавальну силу людського розуму, нібито оний по властивості своєму марний і наповнений обманами і нібито нас по природженій і неминучій необхідності тільки обманює порожніми привидами. Бо розум людський буває діяльний не по одному тільки бажанню доставити своїм поняттям підлегле(суб'єктивне) досконалість і систему, але також ще і по істотному своєму духу ця діяльність його прагне до відкриття (об'єктивного) достатньої основи усіх наших знань, і діяльність ця може тільки задоволена бути досягненням його мети, тобто достатньої предлежательного основи"

60. Два напрями професійної (класично) філософії і Україні ХІХ-ХХ ст. – духовно академічний і університетський

Українська "університетська" філософія XIX—XX ст. зазнавала великого впливу німецької класичної філософії І. Канта, Г. Гегеля, Й. Фіхте й особливо Ф. Шеллінга. Гегельянців було представлено головним чином професорами Київського університету Орестом Новицьким (1806—1884) і Сильверстом Гогоцьким (1818—1883). Вони високо цінували історико-філософську концепцію Гегеля і водночас критикували її за надмірний раціоналізм, оскільки найцінніший зміст духовного світу живе в переконаннях серця, а не в поняттях розуму, а також доводили, що німецькі філософи помилялись у прагненні замінити християнську віру знаннями.

На думку О. Новицького, предметом філософії е усвідомлююче "Я", усвідомлюване "не — Я" і перша причина того й іншого, тобто "Я" — дух, що пізнає себе, обмежений зовнішніми речами; "не — Я" — світ зовнішній, що визначається духом; Бог — те, що нічим не обмежене, вище і за дух, і за світ, чинник і кінець усього. Проте спочатку ці три моменти — людина, світ і Бог — постають перед мисленням в єдності та загальності. При подальшому дослідженні буття мислення вивчає і людину, і світ, і Бога відокремлено, і тільки на останьому етапі дослідження за допомогою філософського світосприйняття і людина, і світ, і Бог знову сходяться в єдине буття.

С. Гогоцький вважав, що правильним у Г. Гегеля було те, що історія філософії мусить відображати розвиток ідей філософії" де поступ історичного спрямування філософії визначається об'єктивно, а не бажанням дослідника. Недоліки філософії Гегеля він вбачав у суперечності його системи та методу інтерпретації принципу тотожності мислення та буття, тлумаченні тріади "буття — ніщо — становлення".

Послідовником Ф. Шеллінга в Україні був перший ректор Київського університету Михайло Максимович (1804—1873). М. Максимович стверджував, що філософія не може базуватися суто на розумі, потрібне "серце", оскільки вона є любов'ю до мудрості. Він цікавився проблемами історії, літератури, а особливо українським пісенним фольклором. На матеріалі порівняльного аналізу українського пісенного фольклору з російським М. Максимович зробив цікаву спробу дослідження відмінностей між українською та російською ментальністю. Ці його дослідження в подальшому мали певний вплив на творчість М. Гоголя і М. Костомарова. Головне спрямування розвитку академічної філософії в Україні кінця XIX — початку XX ст. визначили тенденції, притаманні тогочасній європейській філософській думці. Характерною її особливістю є криза породженої просвітительською традицією раціоналістичної філософії, яка гідне завершення і вираз віднайшла у філософських системах речників німецької класичної філософії. Усвідомлюється неспроможність притаманного класичній філософії намагання створити всеосяжні системи, перетворити філософію на «науку наук», що прибирала на себе роль диктатора щодо спеціальних галузей наукового знання.

З одного боку, реакцією на позицію класичної філософії є започаткована О. Контом, Г. Спенсером і розвинута на початку XX ст. емпіріокритицизмом філософія позитивізму, що виходила з переконання в тому, що все позитивне знання може бути одержане лише як здобуток окремих спеціальних наук, а тому філософія як особлива наука, що претендує на самостійне дослідження реальності, не мас права на існування. Науці, твердили позитивісти, не потрібна якась філософія, що здіймається над нею. Те, що варто називати філософією, покликане здійснювати синтез наукового знання, слугувати загальним підсумком досягнень природничих та суспільних наук.

Дата добавления: 2015-05-22