Метафізика, ії головні проблеми

Термін “метафізика” означає: 1) “мета” (з грецької – між, після, через). – префікс, що характеризує проміжний стан речі, її зміну, переміщення тощо; 2) в сучасній науці вживається для позначення складних систем,наприклад, метатеорія (теорія про теорію), метаматематика, металогіка, метагалактика. “Фізика” – природа, наука про природу, що вивчає загальні властивості матеріального світу. Термін “метафізика” дослівно означає “після фізики”. Даний термін був вперше застосований у зв’язку з класифікацією філософської спадщини Арістотеля Андроніком Радоським (1-е століття до нашої ери), який об’єднав різні лекції і замітки Арістотеля з філософії під такою назвою. Згодом термін “метафізика” набув іншого, більш широкого філософського значення.

Поняття “метафізика” в історико-філософському аспекті має ряд значень:

1) метафізика – це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу);

2) метафізика – це синонім філософії;

3) метафізика в переносному розумінні (буденному) вживається для означення чогось абстрактного, малозрозумілого, умоспоглядального;

4) метафізика – це наука про речі, спосіб з’ясування світоглядних питань (сенс життя, основне питання філософії тощо), які не піддаються осягненню за допомогою експерименту та методів конкретних наук;

5)метафізика – це концепція розвитку, метод пізнання, альтернативний діалектиці. В значенні “антидіалектика” термін “метафізика” запровадив у філософію Гегель.

Метафізика (др.-греч. τα μετα τα φυσικά - "Те, що після фізики" [1]) - розділ філософії, що займається дослідженнями первісної природи реальності, світу і буття як такого.

1. Етимологія

Спочатку слово "Метафізика" використовувалося як позначення збірника 14 книг Аристотеля з міркуваннями про перші причини ("перших пологах сущого"), що залишилися після нього в необробленому вигляді, які у виданні філософських робіт, підготовленому Андроніком Родоський, були розташовані після (μετά τά) Арістотелевої " Фізики "(φυσικά), від чого і отримали свою назву.

Микола Дамаський, перипатетиків I ст. н. е.., цитує їх під цією назвою. Зрозуміле в переносному сенсі, як позначає сам зміст "першої філософії" ("первофілософіі") за Арістотелем, назва Метафізика вказує на вивчення того, що лежить за межами фізичних явищ, в основі їх. Цей сенс терміна і залишився в загальній свідомості.

Вперше цей термін був вжитий неоплатоніком Симпліций в V столітті, а в середні століття одержав широке поширення, ставши синонімом філософії, що розглядається як вчення про початки всього сущого, що вважалися незмінними, духовними й недоступними чуттєвого досвіду началами.

Етимологічне значення метафізики в ході історії значно змінювалося. У зв'язку з цим, можна розрізняти:

Античну (давню) метафізику

Класичну (епоха Нового часу) метафізику

Сучасну метафізику

Про зміст метафізики говорити завжди важко, тому що термін, який прожив більше 2.5 тисяч років, обріс багатьма значеннями і неможливо прийняти якесь одне з них у якості основного, і, спираючись на нього, описати "предмет метафізики". Розумніше вказати на ті питання, які завжди висловлювали зміст метафізики.

2. Метафізичні питання

Що є причина причин? Які витоки витоків? Які початку почав?

Що є "безпосереднє", "наявне"? Де - буквально або понятійно-топологічно - ці початку розташовуються? Чому вони не вбачаються "просто", що заважає і заважає їм щось бути видимими "безпосередньо", без додаткових "операцій"?

Які вимоги до "операціями", виконання яких могло б гарантувати отримання достовірних відповідей на ці питання? Хто або що взагалі ставить ці питання (чому ці питання взагалі існують)?

3. Приклади визначень і описів метафізики

Іммануїл Кант, передмова до першого видання Критики чистого розуму

На частку людського розуму в одному з видів його пізнання випала дивна доля: його беруть в облогу питання, від яких він не може ухилитися, тому що вони нав'язані йому його власною природою, але в той же час він не може відповісти на них, так як вони перевершують всі його можливості. У таке утруднення розум попадає не зі своєї вини. Він починає з основоположень, застосування яких в досвіді неминуче і в той же час в достатній мірі підтверджується досвідом. Спираючись на них, він піднімається (у відповідності зі своєю природою) все вище, до умов все більш віддаленим. Але так як він зауважує, що на цьому етапі його справа повинна завжди залишатися незавершеним, тому що питання ніколи не припиняються, то він змушений вдатися до основоположні, які виходять за межі всякого можливого досвіду і тим не менш здаються настільки незаперечними, що навіть буденний людський розум погоджується з ними. Однак внаслідок цього розум занурюється в морок і впадає в протиріччя, які, щоправда, можуть привести його до висновку, що десь в основі лежать приховані помилки, але виявити їх він не в змозі, так як основоположні, якими він користується, виходять за межі всякого досвіду і в силу цього не визнають вже критеріїв досвіду. Поле битви цих нескінченних суперечок називається метафізикою.

Гегель, введення до Науці логіки (про неможливість давати внеположни визначення логіці і про історичну заміні метафізики - "логікою")

Ні в якій іншій науці не відчувається настільки сильно потреба починати з самого сенсу справи, без попередніх роздумів, як у науці логіки. У кожній іншій науці розглядається нею предмет і науковий метод розрізняються між собою; рівним чином і зміст цих наук не починає абсолютно з самого початку, а залежить від інших понять і пов'язане з навколишнім його іншим матеріалом [...]. Логіка ж, навпаки, не може брати як передумови жодної з цих форм рефлексії або правил і законів мислення, бо самі вони складають частину її змісту і спочатку повинні отримати своє власне обгрунтування всередині неї. [...] Вона тому не може заздалегідь сказати, що вона таке, тільки всі її виклад породжує це знання про неї самої як її підсумок (Letztes) і завершення. [...] Об'єктивна логіка, таким чином, займає скоріше місце колишньої метафізики, якась була висівшімся над світом науковим будівлею, яке мало бути споруджено тільки думками. - Якщо візьмемо до уваги останню форму (Gestalt) розвитку цієї науки, то ми повинні сказати, по-перше, що об'єктивна логіка займає місце онтології - тієї частини зазначеної метафізики, яка повинна була досліджувати природу ens [сущого] взагалі [...]. - Але тоді об'єктивна логіка остільки охоплює і інші частини метафізики, оскільки метафізика прагнула осягнути чистими формами думки особливі субстрати, запозичені нею спочатку з [області] уявлення, - душу, світ, Бога [...]. Логіка розглядає ці форми вільно від зазначених субстратів, суб'єктів подання, розглядає їх природу і цінність в собі і для себе самих.

Фрідріх Ніцше, Воля до влади.Досвід переоцінки всіх цінностей (слід мати на увазі, що ця робота готували до друку не самим Ніцше, але вже звично розглядається в корпусі його класичних текстів)

Якщо прийняти ті два положення, що шляхом становлення нічого не досягається і що під усім становленням немає такого великого єдності, в якому індивід міг би остаточно потонути, як в стихії вищої цінності, то єдиним виходом залишається можливість засудити весь цей світ становлення як марево і вигадати як істинного світу новий світ, потойбічний нашому. Але як тільки людина розпізнає, що цей новий світ створений їм тільки з психологічних потреб і що він на це не мав рішуче ніякого права, виникає остання форма нігілізму, що містить у собі невіра у метафізичний світ, що забороняє собі віру в справжній світ. З цієї точки зору реальність становлення визнається єдиною реальністю і воспрещаются всякого роду манівці до прихованих світів і помилковим божествам, але, з іншого боку, цей світ, заперечувати який вже більше не хочуть, стає нестерпним... - Що ж по суті сталося? Свідомість відсутності будь-якої цінності було досягнуто, коли стало ясним, що ні поняттям "мети", ні поняттям "єдності", ні поняттям "істини" не може бути витлумачений загальний характер буття. Нічого цим не досягається і не купується; бракує всеосяжного єдності у множині совершающегося: характер буття не "правдивий", - а хибна... в кінці кінців немає більш підстави переконувати себе в бутті істинного світу... Коротко кажучи: категорії "цілі", "єдності", "буття", за допомогою яких ми повідомили світу цінність, знову із'емлются нами - і світ здається знеціненими...

4. Історія метафізики

Метафізика зберігає статус одного з центральних значень (понять, категорій, способів мислення) філософії на всьому протязі історії з часів античності до наших днів. Для багатьох філософів вона є синонімом філософії в цілому.

Відносно Арістотелівської філософії можна пов'язувати метафізику з буттям Ума (арістотелівський Нус). Відносно Платонівської філософії можна сказати, наприклад, що метафізика "пов'язана" з світом ідей (Платонівський ідеями).

Безперервність зв'язку понять між античністю і сучасністю відчутна в сьогоднішньому повсякденному слововживанні "метафізичного" як синоніму "ідеального", "надчуттєвого", що лежить за межами явленого.

Незважаючи на те, що ця спорідненість поняття в повсякденному слововживанні виправдано, але воно ж і брехливе. Так, наприклад, "ідеальне" античності - це зовсім не те "ідеальне", яке присутнє у Карла Маркса або у платоніки XX століття.

Спільним у такому слововживанні мається на увазі те, що не "бачиться оком", не вбачається безпосередньо і "просто", те, що потребує якихось особливих операцій (магічних або метафоричних - сходження, сходження, повернення, інтелектуальних - абстрагування, редукції, і так далі) для досягнення витоку (почав, причин).

Зміст поняття "метафізика" і ставлення до неї змінювалося неодноразово:

Аристотель у всій своїй "Метафізика" жодного разу не вживає слово "метафізика", (якщо не вважати назви книги, не їм самим даного), а в самому тексті безпосередньо обговорює, описує і аналізує проблеми "почав". Природно, що Аристотель так поступає не тільки тому, що такий був коло його співрозмовників, яким не потрібно було давати визначень, але тому, що характер пояснень у Аристотеля принципово відрізняється від того, до чого "звикло" Новий час.

Фома Аквінський та інші середньовічні європейські філософи звертаються з метафізикою, як з чимось закінченим, дозрілим, які мають фіксоване, раз і назавжди задане значення (задане Аристотелем, зокрема), і нужденним тільки в належному роз'ясненні, аргументації і послідовному застосуванні.

Декарт застосовує принцип епосі щодо всіх фундаментальних (і тому - метафізичних) тверджень, виключаючи з розгляду будь-які підстави, які можуть бути поставлені під сумнів. Декарт приходить, таким чином, до єдиного безперечного твердженням - "я сумніваюся, значить мислю, отже існую" (неможливо поставити під сумнів сам факт сумніву).

З кінця XVIII століття, з епохи освіти, метафізика починає систематично розглядатися не тільки як осмислена сукупність висловлювань про світ, буття і сущому, які можуть бути істинні чи хибні (як було у Аристотеля), але як особливий спосіб розуміння взагалі - спосіб, який орієнтується в тому числі на вже існуючі висловлювання і розуміння. Тобто вже існуючі "до" XVIII століття висловлювання і розуміння "увійшли" в готівковий світ, опинилися під тим же знаком питання, що й існування "простого стільця".

Іммануїл Кант критикує твердження про "дослідному" походження знання. Кант розрізняв апріорне, додосвідні і апостеріорної, послеопитное знання. Апріорними формами сприйняття (бо ж навіть в чистому сприйнятті ми отримуємо знання) він називав простір і час, апріорними оголошував ряд розумових категорій і схематизм їх функціонування.

Гегель в XIX столітті вимушений спеціально обговорювати саме поняття "початок". Він починає свою книгу "Науки логіки" із заяви про те, що жодних визначень початку перед самим початком логіки (об'єктивної метафізики) бути не може, і ситуація з "началами" йде не так, як у засадах, скажімо, математики.

5. Метафізика в другій половині XIX століття

Ідеї, висловлені Кантом, розвивали численні позитивісти. На відміну від Канта, вони вважали, що у своїй метафізиці взагалі не залишають місця метафізичного, трансцендентальному, внеположного фактичної готівки, але тільки "досвід", факт.

Критики позитивістів (зокрема, матеріалісти) вказували на те, що жоден позитивіст не здатний обійтися без узагальнюючих категорій та понять, яким немає ніякого відповідності в наявному світі фактів. Пізня критика з позицій марксизму позитивістів кінця XIX століття (В. І. Ленін "Матеріалізм і емпіріокритицизм") пов'язувала філософську діяльність позитивістів зі спадщиною І. Канта, з кантіанської "річчю в собі". У контексті марксистських робіт слово "метафізика" вживалося як синонім обману, брехні і реакційної ідеології класів-експлуататорів. В цілому, ні позитивісти, ні матеріалісти не залишили робіт, що увійшли в загальновизнану класику метафізики. Так трапилося тому, що вони вважали, ніби в їх орієнтації на факти, науку, підкорення "природи" і "соціальних сил" метафізика відсутня.

У другій половині XIX століття Фрідріх Ніцше присвятив все своє життя і філософську роботу боротьбі з метафізикою (Філософія життя). Вся "стара" метафізика вкриває від думки фундаментальне потрясіння, зникнення почав, ліквідацію основ, панування чистого становлення, торжество Ніщо ("Бог помер").

Драматичний і знаменний зміст боротьби Ніцше можна позначити як творче, трагічне надання цінності миру на тлі визнання всепроникного і неусувне нігілізму. Нігілізм неможливо "критикувати", оскільки не спостерігається жодної позиції, яка була б внеположна самому нігілізму. Саме історичне виникнення критичної філософської позиції в античності (Сократ) розцінювалося Фрідріхом Ніцше як метафізичне падіння.

6. Метафізика в XX-XXI століттях (Новітній час)

В цілому, XX століття характеризується жорстокої рефлексією мови, в тому числі мови, якою пишуться словникові статті.

У XX столітті декартівський принцип Епосі було відтворено Едмундом Гуссерлем в феноменології. Едмунд Гуссерль проголошує гасло "Назад, до речей", і вдається до крайнього скрупульозності у створенні нових, "адекватних" термінів для опису свого шляху "назад" до речей, "якими вони є".

Мартін Хайдеггер в XX столітті розцінював творчість Фрідріха Ніцше як вершину західної метафізики, вичерпну всі можливі метафізичні розумові ходи і конструкції. Хайдеггер сприйняв ницшевской проблематику нігілізму, "Ніщо", і розробляв цю проблематику у зв'язку з існуванням науки, техніки, безумовно співвідносячи саме існування техніки та її "прогрес" з нігілізмом.

Ницшевской сприйняття загальності нігілізму та відсутності "позиції", внеположни нігілізму, Хайдеггер переосмислив як проблему буття мови. Дійсно, будь-яка "позиція" є такою тільки в силу своєї виразності у мові, і, отже, відсутність "що?" тягне за собою пошуки "як?". Метафізика по Хайдеггеру - це відповідь на питання "що вона є?".

Мартін Хайдеггер вважав метафізику неминучим супутником будь мовної діяльності. (Зокрема, відому "Волю до влади" Фрідріха Ніцше він характеризував як "заміну" одного сорту метафізики власне метафізикою "волі до влади".)

Представники аналітичної філософії в XX столітті, зокрема, Людвіг Вітгенштейн, розглядали метафізику як мовну гру, значення слів у якій неопределено і визначені бути не можуть. І це означає, що метафізичні питання представляють із себе не питання без відповідей, а просто мовну плутанину, відповідь на яку не має сенсу. Ясність світу дана цілком і повністю, але вона невимовно в слові і недоступна запитування (містицизм).

Постмодерністи XX століття, наслідуючи Ніцше і Хайдеггеру, оголошують війну метафізиці в цілому, вважаючи, що за проклятими питаннями про першооснову варто первісне й метафізичне поняття цілісного суб'єкта, який хоче "щось зрозуміти" ("Метафізика присутності").

"Насправді" немає нічого, крім текстів, немає ніякого "насправді" (знімається проблема істинності) і розуміти тексти просто нікому, оскільки в принципі відсутня внеположна текстам інстанція, як розуміє цілісний суб'єкт. "Цілісний суб'єкт", "я" - не більше і не менше, ніж текст в ряду інших текстів (або сам представляє з себе цей ряд).

Деконструктівісти фактично переносять декартівського епохи на рівень фрази, слова, літери. Текстом є "все". При цьому, в дусі Гегеля, це "все" є тотожним "ніщо".

Тексти взаємопов'язані за своїми законами, успадковують один одному, цитують один одного. Так, Вікіпедія - цілком постмодерністський проект, Що допускає і свої жартівливі, іронічні дублікати.

Питання подолання метафізики розглядаються такими сучасними філософами як Юрген Хабермас і Карл-Отто Апель.

Дата добавления: 2015-05-22