Філософське вчення І. Канта

Світ, який стає доступним пізнанню і про який наука отримує певні знання, - це світ явищ, світ «речей для нас» (у термінології Кан­та), тобто світ, яким він уявляється і яким дається в емпіричному досвіді. Той порядок і ті закономірності, що наука спостерігає і досліджує у фізичному світі, не є порядком і закономірностями самого світу. Ці закономірності і зв'язки є «упорядковуючими» формами самого розуму. Сам розум «вносить» у світ певний порядок і логіку. Людина, наприклад, може пізнавати і розумі­ти події світу тільки як причинно обумовлені, але це не означає, за Кантом, що закон причинності властивий об'єктивному світу. Наука пізнає тільки явища, а не сутності речей, тільки зовнішні прояви того, що знаходиться по той бік чуттєвого досвіду. Наука відповідає на питання «як?», а не «чому?», вона може дослідити механізм природних явищ, - наприклад, обчислити силу гравітації, але не може розкрити її природу і сутність.

Людина, за словами Канта, є «громадянином двох світів» - при­родного і надприродного, а звідси і ставлення до неї може бути двоїстим - як до «речі» і як до особистості. З одного боку, людина належить фізично­му, природному світу явищ, у якому панує закон причинності. В емпіричному світі явищ даремно шукати свободу. Тут людина діє як «річ», як природне, фізичне тіло. Тут вона позбавлена свободи, оскільки всі її вчинки можна пояснити дією зовнішніх причин - обставинами життя, соціальним середо­вищем та іншими факторами - економічними, природними, культурними то­що. Проте людина як особистість, як духовна істота є «громадянином надприродного світу», світу свободи. Світ свободи - це внутрішній, ду­ховний світ людини. Для Канта він є, разом з тим, образом вічного Духу, Божественного буття. У сфері свободи діє не теоретичний розум, не мислен­ня і пізнання, а практичний розум, основою якого є воля. За Кантом, людина як особистість не є частиною природи, вона має волю, а звідси - можливість вибирати за своєю волею добро або зло, тобто чинити моральний вибір. Мо­раль не можлива без свободи. Кант стверджував, що заперечувати свободу людини - означає заперечувати всю мораль. Свобода є передумовою мора­льних вчинків, адже, якщо людина не вільна, то вона і не відповідає за свої вчинки, тим самим руйнуються основи моралі. Людина як особистість, як суб'єкт моралі виявляється вільною істотою. Саме тому вона і є «громадяни­ном надприродного світу», світу духу, світу Божественного буття. Наявність у людини моральності і свободи свідчить про її справжнє походження - «не від світу цього». Коріння людського буття - за межами фізичного, матеріа­льного світу, позбавленого свободи.

У центрі Кантівської філософії стоїть людина, її гідність і її доля. В "Критиці практичного розуму" Кант викладає оригі­нальну етичну теорію. Вихідним принципом етики Канта є принцип гуманізму, який стверджує, що всяка особистість - самоціль і ні в якому випадку не повинна розглядатися як за­сіб здійснення яких би то не було завдань, хоча б це були за­вдання загального блага. Основний закон етики - категорич­ний імператив (формальне внутрішнє веління, обов'язкове для кожного індивіда): “...поводься згідно до такої максими, керуючись якою ти в той же час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом”. Вчинок людини, по Канту, є моральним, якщо він зроблений єдино з поваги до морально­го закону. В випадку конфлікту між людськими пристрастями і моральним законом Кант вимагає безумовного підпорядку­вання моральному боргу.

Кант – засновник німецької філософії. Протистоїть емпіризму і раціоналізму – пізнання вважає основою чуттєвого і раціонального пізнання. Річ діє на органи чуття, виникає предмет сприйняття, який носить суб'єктивний характер, завдяки мисленню почуття підводяться під те чи інше поняття, узагальнюються. Поділяє дійсність на чуттєво-пізнавальний світ речей для нас (феномен, явище) і мислимий світ речей самих по собі (ноумен – сутність). Сутність явищ завжди буде за межами нашого знання, знати абсолютно все неможливо, тому поведінка людини має бути максимально виваженою. Критерію істинності знання не існує. За формою критерієм є несуперечливі судження.

Дата добавления: 2015-05-22