Філософія Стародавнього Риму

Епіктет «У чому наше благо?»

Тільки про ту людину можна казати, що вона вільна, яка живе так, як бажає. Розумна людина завжди живе так, як хоче. І жоден на цьому світі не може їй в цьому завадити, тому що вона тільки того і бажає, що можливо отримати. Саме тому розумна людина вільна.

Ніхто не бажає бути винним, ніхто не хоче жити в омані, ніхто спеціально не обирає для себе такого життя, від якого він буде сумувати та страждати. Відповідно, всі люди, які живуть неправедним життям, живуть так не за своїм бажанням, а проти волі. Вони не бажають ні смутку, ні страху, але між тим постійно страждають та бояться. Вони роблять те, чого не бажають. Відповідно, вони не є вільними.

«…» Проте, якщо ти розкажеш йому [сенатору] всю правду, що він не є вільним, тоді він звичайно поб’є тебе.

«…» Чому ти вважаєш, що я – раб?

А як ти гадаєш: чи не раб той, хто діє не за своєю волею, а через примус?

Така людина, звичайно, раб. Проте мене жоден не може змусити ні до чого, окрім Цезаря, нашого володаря!

Ось зараз вже ти сказав, що в тебе є володар; таким чином є той, хто зможе тебе примусити.

«…» Чи мав ти колись коханку – все рівно вільну чи рабиню?

Якщо і мав, тоді це не стосується нашої розмови.

«…» А хіба твоя коханка не змушувала тебе робити те, чого ти не хотів? Чи не витрачав ти на неї більше, ніж бажав? Чи не сварився через неї зі своїми родичами та знайомими? … Чи не цілував у неї ноги?... Що після цього ти називатимеш рабством?

«…» Ніхто не скаже, що такий лев вільний; навпаки, кожен скаже, що чим солодшим є його життя, тим він більше раб… Деякі тварини навіть відмовляються від їжі, аби не жити у полоні… Ось чому я називатиму вільною тільки ту людину, яка діє у відповідності зі своїм сумлінням, не боїться жодних лих та страждань, навіть, самої смерті. Діоген казав: «Тільки той є істинно вільним, хто завжди готовий померти».

Подивимось не те, як хоче жити раб. Передусім він прагне, щоб його відпустили на волю… А як тільки його відпустили на волю починає шукати до кого можна прилеститись, аби погодували, адже колишній господар вже не годує. Заради цього він готовий робити мерзенні речі. Поступово він знову опиняється в рабстві. І ось він страждає та плаче. Коли йому стає важко, тоді він згадує про колишнього господаря та каже: «А не зовсім погано ж було в мого господаря… Скільком людям я тепер маю догодити, аби розбагатіти».

Він прагне багатства і тому змушений терпіти усілякі страждання. А коли отримає багатство, тоді виявиться, що він оплів себе неприємними обов’язками. Він розмірковує: «Ось якби я став великим полководцем, тоді б усі мої нещастя скінчились би…». І він вирушає у похід. Він витримує різні випробування, страждає і все ж рушає в похід і вдруге і втрете. Нарешті він досягає того, чого бажав і його роблять сенатором. Він той самий раб. Ланцюги його зробилися красивими, але це ланцюги, що позбавляють його свободи.

Якщо він хоче позбавитись своїх нещасть, тоді нехай дізнається про справжнє благо життя. Нехай він на кожному кроці діє у відповідності з законами правди та добра, які записані в нього у душі, і тоді він отримає справжню свободу.

«…» Я нещасливий, тому що я хворий.

Неправда, ти нещасливий, бо не маєш терпіння перенести свою хворобу.

«…» Хто тоді вільний?

… Для людини найбільше благо це його свобода.

Якщо свобода благо, тоді вільна людина не може бути нещасливою… Якщо свобода благо, тоді вільна людина не може бути негідником. Тому, якщо побачиш людину, яка принижує себе перед іншими, знай, що вона невільна. Це раб, що прагне або обіду, або привабливої посади… Вільна людина розпоряджається сама собою. І тому, якщо бачиш, що хтось хоче розпоряджатись іншими, тоді знай, він є невільним… Якщо людина прагне чогось, що не зможе отримати, тоді вона теж є рабом.

«…» Для того аби жити правильно та добре, треба вміти жити вільно. Подивись на своє життя та зрозумій, що залежить від тебе одного, або ж знаходиться лише у твоїй владі… Ти не маєш влади над своїм народженням та смертю. Тому твоє тіло не підвладне тобі, а комусь іншому, хто сильніший за нього… Проте жоден не зможе змусити тебе повірити в те, що ти вважаєш оманою. Жоден не зможе примусити, якщо ти не боїшся в’язниці чи смерті. У нашій владі знаходяться наші бажання та небажання.

Ніхто не може забрати у тебе твоє, ніхто не може тобі ні в чому завадити. Відповідно, є можливість жити без образ та хвилювань. Люди сумують тоді, коли трапляється те, чого вони боялися. Ти ж не бійся, нікому не заздри, живи спокійно, бажай лише того, що у твоїй волі, що є чесним та у тебе під рукою… Якщо ти нічого не бажаєш від інших та не очікуєш отримати, тоді люди не є страшними для тебе, як одна бджола для іншої. Проте, якщо своє щастя ти вбачаєш у владі інших людей, тоді ти будеш боятися людей.

Контрольні питання:

1) Яке благо є найвищим для людини?

2) Кого Епіктет вважає рабом?

3) Чи згодні Ви з розумінням свободи, яке пропонує Епіктет?

4) Які критерії свободи Ви б запропонували?

5) Чи може, на вашу думку, людина бути вільною в цьому світі?

Тіт Лукрецій Кар «Про природу речей»

Книга 1. Окремим речам особливі сили властиві.

Ніщо цілковито не зникає.

Все є тіла і порожнеча.

Ні, немає кінця Всесвіту зовсім.

Матерія також немає кордонів.

В світі усе незмінне, бо більше нічого немає.

Книга 3. Дух є лише частка людини.

Дух і душа знаходяться у зв’язку.

Розум – оселя духу.

Душа розсіяна по всьому тілу.

Їх розриває лише загибель.

Книга 4. Поняття істини породжують почуття.

Почуття треба сприймати на довіру.

Книга 6. Треба вигнати страх з душі.

Про це каже своїм станом природа.

Контрольні питання:

1) Чому Лукреція вважають послідовником Епікура?

2) Що схожого у поглядах на світ у Лукреція та Демокріта?

Секст Емпірик «Три книги пірронових положень»

Три роди філософії: догматична (Аристотель, стоїки, Епікур), академічна (Платон), скептична. Скептична здібність – та, що протиставляє в будь-який спосіб явище мислимому і приходить спочатку до утримання від суджень, а потім до незворушності. Протилежні положення ведуть боротьбу одне з одним. «Утримання від суджень» – стан розуму, коли ми нічого не стверджуємо і не заперечуємо. «Незворушність» – безтурботність та спокій душі. Будь-якому положенню можна протиставити інше, рівне йому; внаслідок чого, як здається, ми приходимо до необхідності відмовитись від всяких догм. Це основа скепсису. Все базується на 10 тропах: 1) різноманітність живих істот; 2) різниця між людьми; 3) різні будови органів чуття; 4) на навколишньому середовищі; 5) на положеннях,проміжках і місцевостях; 6) на домішках; 7) на співвідношенні величин і будові підлеглих предметів; 8) на тому, відносно чого; 9) на повсякчасних та нечастих зустрічах; 10) на різних способах судження.

Те, що Бог існує не очевидно, бо можна б було збагнути де він, хто він і звідки. Існування Бога не можна довести як очевидне або неочевидне. Ті, хто стверджують, що Бог є вдаються до безчестя. Вони визнають, що Бог – причина, а спираючись на його діла визнають його нечестивим. Скептик дотримується міри, оскільки не висловлює думки, що потерпають від поганого за природою. Той, хто припустив начебто будь-що за природою є благом чи злом, той відчуває певною мірою збентеження.

Контрольні питання:

1) Які основні принципи скептицизму?

2) Як розуміє Бога Секст Емпірик?

3) Чому не є можливим доведення існування Бога?

Прокл «Першооснови теології»

1. Усяка множина причетна до Єдиного.

2. Усе причетне до Єдиного і єдине, і не єдине.

12. Початок і найперша причина всього благо.

14. Усе суще або нерухоме, або рухоме. І якщо воно рухоме, то чи само по собі, чи рухоме іншим.

20. Вище за всі тіла – сутність душі; вище за всі душі – інтелектуальна природа, вище за неї – Єдине.

28. Усе вічне є одночасно цілісне.

83. Усе здатне пізнавати себе, здатне всіляко повертатися до себе.

89. Усе істино суще складається з границі і безмежності.

103. Усе – в усьому, але в кожному особливим чином.

115. Усякий бог вище сущого, вище життя, розуму.

120. Первинне провидіння – в богах.

124. Усякий бог пізнає розподільне нерозподільно, тимчасове – позачасовим.

129. Усяке божественне тіло божественне завдяки обожненій душі.

160. Кожен божественний розум досконалий.

169. Усякий розум має у вічності і сутність, і потенцію й активність.

170. Усякий розум мислить усе одразу.

171. Усякий розум є неділима сутність.

172. Усякий розум належить до вічного, незмінного.

186. Усяка душа є безтілесна сутність і відокремлена від тіла.

187. Усяка душа неминуща і не знищувана.

188. Усяка душа є життя, і живе.

189. Вона жива сама через себе.

Контрольні питання:

1) Що таке Єдине у Прокла?

2) Як він розуміє душу?

3) Чим є у Прокла розум?

Рекомендована література:

1.Антисери Д., Реале Дж. Западная философия от истоков до наших дней. Т. 1. Античность. – СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1994. – 880 с.

2.Беседы Эпиктета. – М.: Ладомир, 1997. – 312 с.

3.Прокл. Первоосновы теологии. – М.: Прогресс, 1993. – 320 с.

4.Тит Лукреций Кар. О природе вещей. – М.: Худож. лит., 1983. – 383 с.

5.Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. – М.: Высш. шк., 1981. – 374 с.

«Натурфілософія XVI ст.»

Дж. Бруно «Про причину, початок та єдине. Діалог п’ятий»

Теофіл. Всесвіт єдиний, безмежний та непорушний. Єдина, кажу я, абсолютна можливість, єдина дійсність, єдина форма або душа, єдина матерія або тіло, єдина річ, єдине суще, єдине найвеличніше та найкраще. Він (Всесвіт) жодним чином не може бути охоплений і тому немає міри та кордонів, а тому безмежний та безкінечний, а відповідно, непорушний. Він не рухається у просторі, адже нічого немає поза ним, куди б він міг переміститися, через те, що він є всім.

Він не народжується, бо немає іншого буття, якого він може бажати чи очікувати, адже він володіє усім буттям. Він не знищується, бо немає іншої речі, в яку він міг би перетворитись, так як він є усілякою річчю. Він не може зменшуватись чи збільшуватись, адже він безмежний, так як не можна до нього нічого додати, так само не можна від нього щось відняти, тому що безмежне немає частин, що є співмірними.

Якщо крапка не відрізняється від тіла, центр від кола, скінчене від безкінечного, найвеличніше від малого, ми впевнено можемо стверджувати, що весь Всесвіт цілком центр або ж що центр Всесвіту скрізь і що кола немає в жодній частині, адже воно відмінне від центра; або ж коло скрізь, але центру немає ніде, бо він відмінний від кола. Ось чому не тільки не є неможливим, але необхідно, аби найкраще, най величне, безмежне було усім, скрізь, у всьому, бо як просте та неподільне, воно може бути всім,, скрізь і в усьому. Тому не дарма кажуть, що Зевс наповнює усі речі, мешкає в усіх частинах Всесвіту, є центром, того, що має буття, єдине в усьому, для чого єдине є всім. Будучи всіма речами і охоплюючи усе буття у собі, він робить те, що усяка річ знаходиться в іншій речі.

Діксон.Породжене та те, що породжує... завжди належать одній субстанції. Завдяки цьому для нас не є дивним вислів Геракліта, який стверджує, що всі речі є сутністю єдиного, яке завдяки змінності все утримує у собі. Так як всі форми знаходяться у єдиному, тоді відповідно до нього можна застосувати всі визначення, завдяки цьому протилежні судження виявляються істинними. І те, що утворює множинність в речах – це не суще, не річ, але те, що відкривається почуттям та знаходиться на поверхні речі.

Теофіл.Найдосвідченішим та досконалим геометром був би той, хто зміг би звести до одного єдиного положення всі положення, які розсіяні в початках Евкліда; найвеличнішим логіком той,хто всі думки звів би до одної. Тут міститься ступінь розуму, бо нижчі можуть збагнути багато речей лише за допомогою багатьох видів, порівнянь та форм, більш високі за допомогою небагатьох, найвищі за допомогою дуже небагатьох. Перший розум в одній думці найдосконалішим чином охоплює все; божественний розум, абсолютна єдність, без будь-якого уявлення є тим, що розуміє і те, що зрозуміло. Відповідно рухаючись до досконалого пізнання, ми згортаємо множинність, а при сходженні до речей розгортаємо єдність. Сходження відбувається від єдиного сущого до індивідів, підйом – від останніх до першого.

Коли ми прагнемо до початку та субстанції речей, ми рухаємось до неподільності; і ми ніколи не думаємо, що досягли першого сущого та всезагальної субстанції, якщо не досягли цього єдиного неподільного, яке охоплює все. Завдяки цьому ми гадаємо, що досягли розуміння субстанції та сутності, оскільки досягли розуміння неподільності.

Звідси стає зрозумілим, що ми маємо стверджувати, що субстанція за своєю сутністю немає числа та міри, а тому єдина та неподільна в усіх окремих речах; останні отримують своє окреме значення від числа, тобто від речей, які лише відносяться до субстанції.

Протилежності об’єднуються в єдиному, тому усі речі суть єдиного, всяке число, скінчене та безкінечне, парне та непарне, можна звести до одиниці.

Якщо ми добре поміркуємо, тоді побачимо, що знищення є не чим іншим, як виникненням і виникнення ніщо інше, як знищення; любов є ненависть, а ненависть є любов. Що є найкращою протиотрутою, ніж отрута? В найсильніших отрутах – найкращі ліки.

Кулеподібне має межу в рівному, увігнуте заспокоюється та перебуває в опуклому, гнівний живе поруч зі спокійним, найбільш гордому завжди подобається скоромний, скупому – щедрий.

Підведемо підсумки, хто хоче збагнути найбільші таємниці природи, нехай спостерігає мінімуми та максимуми: протиріч протилежності. Глибинна магія полягає у вмінні вивести протилежність, перед цим знайшовши точку опору.

Контрольні питання:

1) До ідей яких давньогрецьких філософів є близькими погляди Бруно?

2) Яку модуль Всесвіту філософ пропонує?

3) В чому полягає пантеїзм Бруно?

Рекомендована література:

1.Горфункель А.Х. Философия епохи Возрождения. – М.: Высш. шк., 1980. – 368 с.

2.Гусєв В.І. Історія західноєвропейської філософії XV – XVII ст. – К.: Либідь, 2000. – 368 с.

3.История философии: Учебник для вузов / под. ред. В.В. Васильева, А.А. Кротова, Д.В. Бугая. – М.: Академический проект, 2005. – 680 с.

4.Йейтс Ф.А. Джордано Бруно и герметическая традиция. – М.: Новое литературное обозрение, 2000. – 528 с.

5.Рассел Б. Історія західної філософії. – К.: Основи, 1995. – 759 с.

6.Скирбекк Г., Гилье Н. История философии: Учеб. пособие / под. ред. С.Б. Крымского. – М.: Гуман. Изд. Центр ВЛАДОС, 2003. – 800 с.

7.Соколов В.В. Европейская философия XV – XVII веков. – М.: Высш. шк., 1984. – 448 с.

8.Філософія: Навч. посібник. / за ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2003. – 457 с.

«Західноєвропейська філософія доби Просвітництва»

Опрацювання зазначеної теми має здійснюватись за таким орієнтовним планом:

Джон Локк «Два трактати про державне управління»

Дата добавления: 2015-05-22