Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці

До найбільш відомих і придатних для управління можна віднести теорії трьох головних шкіл:

1) психоаналіз 3. Фрейда (цю школу пройшли Карл Юнг, Альфред Адлер, Харрі Салліван, Еріх Фромм й інші видатні психологи);

2) поведінкова школа (до її теоретиків відносять Івана Павлова, американських психологів Джона Б. Уотсона і Берреса Ф.Скіннера);

3) теорія росту, чи "гуманістична психологія" (яскравими представниками є американські психологи Абрахам Маслоу і Карл Роджерс).

Психоаналіз, який вважається одним з найбільш повних вчень про людську індивідуальність, заснований на двох доктринах Зигмунда Фрейда /1856 - 1939 рр./: по-перше, це доктрина психічного детермінізму. Згідно з нею, в духовному житті немає ніякої непослідовності: кожна думка, спогад, почуття чи дія мають свою причину. Якщо ви змогли побачити причини, розібралися в них, значить ви зрозуміли дійсні мотиви людини. Таким чином, будь-яке психічне явище має під собою визначену причину; по-друге. твердження 3. Фрейда полягає в тому, що несвідомі процеси грають більш значну роль у формуванні мислення і поведінки, ніж свідомі, та взагалі велика частина свідомості несвідома. На думку 3. Фрейда, саме тут приховані основні детермінанти особистості, тут джерело психічної енергії, спонукання й інстинкти.

Отже, структуру особистості, відповідно до 3. Фрейда, складають три іпостасі, інстанції: "Ід" (1(1), чи "Воно", "Его" (Еgо), чи "Я", і "Супер-Его" (Sирег-Еgо), чи "Над - Я", де "Ід" - це первісна, основна, центральна частина структури особистості, вона містить все успадковане при народженні, її зміст майже цілком несвідомий; "Его", навпаки, підкоряється принципу реальності, постійно знаходиться у зв'язку з зовнішнім середовищем і виробляє ефективні способи спілкування з зовнішнім світом; "Супер-Его" — це власне моральні принципи людини, що визначають прийнятність чи неприйнятність для неї того чи іншого способу поведінки. Ця остання частина структури розвивається не з "Ід", а з "Его", вона є суддею і цензором.

Щодо управлінської діяльності, то керівнику теорія психоаналізу не пропонує конкретних методів рішення тих чи інших практичних проблем, однак допоможе зрозуміти, чому люди поводяться так чи інакше. Некоректна поведінка підлеглого чи керівника, або завзятий їх опір чому-небудь можуть бути пояснені захистом від чогось, великим бажанням визнання чи гординею. Поведінка персоналу організації не завжди логічна і розумна, а самі люди не завжди можуть пояснити свої імпульси і бажання, тому керівник повинен уміти бачити, розпізнавати приховані мотиви.

Американський психолог Джон Б. Уотсон /1878 — 1958 рр./ вважається засновником біхевіоризму. Ним була запропонована програма побудови нової психології, предметом якої автор вважав не свідомість, а поведінку. У своїх поглядах він використав вчення І. Павлова про умовні рефлекси і застосував концепцію умовного рефлексу до теорії научіння, стверджуючи, що всю поведінку людини можна описати двома термінами — стимул і реакція, де стимул — це зміна зовнішнього середовища, а реакція — відповідь організму на стимул.

Інший американський психолог Б. Ф. Скіннер значно розширив класичну теорію умовних рефлексів, виділивши з їхнього розмаїття "оперантні" (від "операція") реакції, що виробляються організмом мимовільно. Виокремлені реакції можна підсилити чи послабити за допомогою покарання чи заохочення. Ці положення вже більш, ніж психоаналітична теорія, застосовні в управлінні й прийняті керівниками як знаряддя впливу на підлеглих. Такі чинники, як зарплата, прагнення людини зберегти своє місце, статус тощо, піддаються контролю з боку керівника і можуть ним регулюватися. Вчений звертає також увагу на асиметрію між позитивним і негативним "підкріпленням" стимулів (особливо загрозою санкцій). Автор вважає, що негативне посилення впливу викликає часто непередбачені, дивні, небажані наслідки; позитивне ж підкріплення стимулу теж викликає зміни в поведінці, але звичайно в бажаному напрямку. Позитивне "підкріплення" формує поведінку індивіда, підвищує самооцінку людини. Переважна більшість керівників не достатньо знають про цінні якості позитивного підкріплення, вважають його не дуже діючим. За Б.Ф. Скіннером, "підкріплення" має бути:

• конкретним (спирається на максимально можливий інформаційний зміст);

• невідкладним (наприклад, практика виписування чека безпосередньо біля верстату під час обходів підприємства);

• система механізмів зворотного зв'язку повинна працювати нате, щоб враховувати досяжність. Це означає, що потрібно винагороджувати і малі перемоги;

• користуватися багатозначною увагою з боку вищого керівництва;

• непередбачені, несподівані заохочення спрацьовують краще. Малі нагороди часто-густо більш ефективні, ніж великі.

Згідно з гуманістичною психологією, особистість є унікальною цілісною системою, котра являє собою відкриту можливість самоактуалізації, що притаманна тільки людині. Отже, основні положення гуманістичної психології стосовно особистості можна сформулювати наступним чином: 1) людина повинна вивчатися тільки в її цілісності; 2) кожна людина є унікальною, саме тому аналіз окремих випадків не менш виправданий, чим статистичні узагальнення; 3) головною психологічною реальністю є переживання людиною світу і себе в ньому; 4) людське життя має розглядатися як єдиний процес становлення і буття людини; 5) людина є активною, творчою особою; 6) людина наділена потенціями до безперервного розвитку і самореалізації; 7) людина наділена певним ступенем свободи від зовнішньої детермінації завдяки смислам і цінностям, якими вона керується у своєму виборі.

Відомими вченими цього підходу до особистості є американські психологи А. Маслоу і К. Роджерс. Карл Роджерс /1902 - 1987 рр./ при створенні своєї теорії особистості виходив з того, що кожна людина наділена здатністю до особистісного самовдосконалення. У зв'язку з цим важливим компонентом структури особистості, за К. Роджерсом, є Я-концепція, що формується у процесі взаємодії суб'єкта з навколишнім середовищем і є інтегральним механізмом саморегуляції поведінки людини. Я-концепція може бути позитивною, негативною і амбівалентною (суперечливою). Наскільки людина задоволена життям, наскільки вона відчуває щастя від життя залежить від того, в якій мірі її досвід, її "реальне Я" та "ідеальне Я" співвідносяться між собою. Найважливіша характеристика психологічно зрілої особистості - її відкритість для досвіду, гнучкість, вдосконалення людського Я.

Абрахам Маслоу /1908 - 1970 рр./ висунув концепцію цілісного підходу до людини. Згідно з його вченням, основна потреба людини - це потреба в самоактуалізації, реалізації потенційних можливостей людини, її здібностей і талантів. А. Маслоу запропонував класифікацію потреб і взаємозв'язків між ними, побудувавши своєрідну ієрархію, у якій вищі запити не виступають на перший план, поки не задоволені нижчі потреби. Згідно А. Маслоу, усі потреби утворюють ієрархічну структуру, котра, як домінанта, визначає поведінку людини. Потреби фізіологічні, у безпеці, що називаються первинними потребами нижчого рівня, слугують підставою для задоволення потреб вищого порядку — соціальних, в успіху, у самовираженні (самоактуалізації). При цьому потреби вищого рівня не мотивують поведінку людини, поки не задоволені, принаймні частково, потреби нижчого гатунку.

Керівники у своїй управлінській діяльності можуть скористатися концепцією А. Маслоу для розуміння того, яким вимогам повинна відповідати у своїй поведінці та ставленні до оточуючих самоактуалізуюча особистість. До психологічних характеристик такої особистості Р. Немов відносить:

• активне сприймання дійсності й здатність добре в ній орієнтуватися;

• прийняття себе та інших людей такими, якими вони є;

• безпосередність у вчинках і спонтанність у вираженні своїх думок і почуттів;

• зосередження уваги на тому, що відбувається ззовні, на противагу орієнтації тільки на внутрішній світ;

• наявність почуття гумору;

• розвинуті творчі здібності,

• неприйняття умовностей, але без показного їх ігнорування:

• стурбованість добробутом інших людей, а не забезпеченням тільки власного щастя;

• здатність до глибокого розуміння житгя;

• налагодження з людьми, що вас оточують, хоча і не з усіма, доволі доброзичливих особистісних відносин;

• здатність дивитися на життя відкритими очима, оцінювати його об'єктивно;

• безпосереднє включення у життя з повним зануренням у нього;

• надання переваги у житті новим, небезпечним шляхам,

• вміння покладатися на свій досвід, розум і почуття, а не на думку інших людей, традиції чи умовності, позиції авторитетів;

• відкрита і чесна поведінка у всіх ситуаціях;

• готовність стати непопулярним, бути засудженим з боку більшості оточуючих людей за нетрадиційні погляди;

• здатність брати на себе відповідальність, а не уникати її;

• докладання максимуму зусиль для досягнення поставлених цілей;

• вміння бачити і, якщо це необхідно, долати опір інших

людей.

Що стосується управління господарською діяльністю, то вперше проблема мотивів, стимулів і людських потреб була поставлена Адамом Смітом /1723 - 1790 рр./, який вважав, що людьми керують егоїстичні мотиви, постійне прагнення людей поліпшувати своє матеріальне становище. Але А. Сміт вів мову насамперед про мотивацію підприємця, яку він розумів. Що ж стосується мотивації робітників, учасників виробничого процесу, то вона його не цікавила зовсім. Дана прогалина була заповнена американським теоретиком організації Ф. У. Тейлором, який стверджував, що робітниками керують тільки інстинкти задоволення потреб фізіологічного рівня, тому їх можна "пускати в хід" за допомогою елементарних стимулів. Ф. У Тейлор був переконаний, що біологічною природою людини праця не передбачена, тому кожен працює тільки через необхідність, кожен прагне працювати менше, а одержувати більше, на що підприємець повинен відповідати політикою "платити менше, а вимагати більше". Саме тому примусова сила адміністратора є головною мотивацією до праці. Це положення було покладене Тейлором в основу розробленої ним системи інструкцій-розпоряджень, норм виробітку й обгрунтування мотивації через погодинну оплату праці, яка не дозволяє працівнику розпоряджатися своїм часом, адміністрація ж задає темп праці, забороняючії самовільні зупинки і перерви.

Могутнім стимулом підвищення продуктивності праці стали надлишок робочої сили, неповна зайнятість населення. Вони, безперечно ж, впливали на мотивацію суб'єктів і об'єктів управління Разом з тим, окремі дослідження мотивації, в основному в рамках психології, не робили вирішального впливу на управлінську практику підприємців. Ситуація стала потроху змінюватися, коли в 30-і роки в США виник гуманістичний напрямок в управлінні, який був збагачений дослідженнями А. Маслоу, Г Олпорта, К. Роджерса й інших. Соціальні зміни в суспільстві, потреби підприємництва, управління, господарювання почали стимулювати розвиток теорій мотивації та досліджень мотиваційних механізмів. І як визнання цього мотивація стала однією з найважливіших функцій управління. Вона була включена в численні посібники з підприємництва і управління.

Серед загально відомих і описаних у вітчизняній науковій літературі варто відзначити також наступні теорії особистості:

• теорія відносин (О. Лазурський, В. Мясищев);

• теорія діяльності (Л. Виготський, О. Леонтьєв);

• теорія спілкування (Б. Ломов, О. Бодальов, К. Абульханова-Славська);

• теорія установки (Д. Узнадзе та інші);

• інтегральна теорія особистості В Ядова (в ній об'єднані соціологічні, соціально-психологічні й загально-психологічні характеристики людини. Вчений також висунув і обгрунтував диспозиційну концепцію особистості);

• соціа.іьно-психологічна теорія особистості (Б Паригін, Є.Кузьмін та інші).

Дата добавления: 2015-05-22