Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та професіоналізму

Важливою характеристикою особистості є її активність, тобто прагнення розширювати сферу своєї діяльності. Активна взаємодія особистості з природою, суспільством та із самою собою - це той методологічний принцип, що дає можливість розкрити специфіку становлення мінливої особистості у світі, що також змінюється. Він дозволяє врахувати не тільки роль об'єктивних чинників у їхній реальній дії на особистість, але і потенційні характеристики (у тому числі психічні властивості, якості, природні особливості тощо) самої особистості. Таким чином, активність водночас є формою вираження потреб особистості та її характеристикою як суб'єкта життєдіяльності. Йдеться про те, що активність сприяє злиттю індивіда із соціумом (ідентифікація) і виділенню, збереженню свого «Я» (автономізація), тобто активність виступає способом формування, перетворення особистості та подолання зустрічних детермінант у процесі її становлення. Це досягається різними шляхами: в одному випадку - шляхом оптимального використання природних здібностей і можливостей індивіда, в іншому - шляхом знаходження оптимально-індивідуального темпу життя, у третьому - визначення своєчасності включення особистості в соціальні процеси. Активність - багатомірна категорія, вона реалізується в системі цільових установок, ціннісних відносин, ціннісних орієнтацій, що визначають мотиваційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, нахилів, вибір способів діяльності й спілкування. Формування активності полягає в прийнятті й засвоєнні цінностей особистістю. Цей складний процес утворює наступну структуру: сприймання, розуміння, прийняття.

У випадку, якщо деякі з етапів пропущені, процес буває неповним, що, як правило, приводить до механічного прийняття чужих зразків і стереотипів поведінки. Складний процес формування активності особистості завершується прийняттям цінностей, трансформацією цінностей повідомлення у власні цінності реципієнта, їхнє перетворення у внутрішній регулятор поведінки. В основі особистості лежать ті цінності, що нею прийняті, вони і регулюють індивідуальну поведінку, забезпечують власну соціально-моральну активність. Вплив на особистість відбувся в тому випадку, якщо його результатом є зміна в діяльності. Однак не в кожному випадку вплив завершується прийняттям цінностей, а тільки тоді, коли: зовнішні цінності не суперечать вже існуючим в особистісній структурі цінностям; нова орієнтація, що виникла в результаті прийняття цінностей, дозволяє особистості задовольнити які-небудь свої потреби; не виникає внутрішнього дискомфорту, когнітивного дисонансу.

Активно взаємодіючи з навколишньою дійсністю, особистість розвивається. При цьому вона не тільки перебуває у злагоді із природою, суспільством, культурою, але і всупереч їм. Парадоксальність подібної гармонії та дисгармонії особистості особливо яскраво виявляється, коли розглядається питання про рівні її розвитку. А. Мілтс умовно виділяє п'ять рівнів розвитку особистості.

Перший рівень характеризується зникненням особистості, а людина виступає як "гвинтик", як об'єкт управління. Мораль на цьому рівні або зовсім відсутня, або виступає як маска, декорація. Історії відомі тиранічні й інші режими, де більшість населення виступають у якості "гвинтиків" державної машини. Така державна система породжує армію наглядачів, духовно і фізично знищує людину, губить творчі сили суспільства. Другий рівень - рівень "текстуальної", однозначної людини, людини догматичного складу, що за текстом не здатна бачити підтекст. Однозначна людина чітко поділяє людей на друзів чи ворогів, на оптимістів і песимістів, прогресивних і реакційних, матеріалістів й ідеалістів і т.п. "Текстуальна" людина живе в більш-менш замкнутій системі, де реальність бачиться з позиції "абсолютного і правдивого спостерігача". На третьому рівні, рівні здорового глузду, особистість здатна сприймати підтекст, символіку, розмаїття життя, але в той же час відчуває ворожість до поглядів, що кардинально відрізняються від загальноприйнятих істин. Особистості четвертого рівня, рівня обдарованих, талановитих людей з високим творчим потенціалом, з нестандартним мисленням, не можуть обмежитися виконанням роботи лише по вказівці зверху, а завжди прагнуть привнести в неї своє особистісне начало. Вони готові піти на ризик, узяти на себе відповідальність за вчинене. П'ятий рівень розвитку особистості існує, скоріше, як виключення, а не правило. Це рівень геніїв, чия діяльність пов'язана з відвагою.

Конкретні суспільно-історичні, соціально-психологічні умови, соціальне середовище, навчання, виховання, відіграючи важливу роль у розвитку психіки людини, детермінують процес формування особистісної активності. Володіючи певною психологічною самопрезентацією (через індивідуальні психологічні особливості) і вступаючи в реальну взаємодію з навколишнім середовищем, де індивід виступає як активний суб'єкт, особистість реалізує себе і прагне до самоактуалізації. При цьому психічні процеси і властивості особистості формуються в умовах дійових зв'язків людини із соціумом. Рушійною силою психічного розвитку як саморуху, як активного просування до вершин, до акме виступають суперечності, що виникають у житті людини і знаходять своє розв'язання завдяки її активності та зустрічної активності з боку соціального середовища. Як суб'єкт психічної активності індивід протистоїть власній психіці як об'єкту здійснюючи її рефлексію, регуляцію, корекцію, захист По відношенню до самого себе також здійснюється суб'єктом відповідна активність.

А. Маслоу звертає увагу на такі характеристики особистості, яка реалізує потребу в самоактуалізації й розвитку активності:

•більш ефективне сприймання реальності;

•прийняття себе, інших, природи;

• спонтанність, простота, природність;

• концентрація уваги на проблемі (на відміну від концентрації уваги на собі);

• незалежність, потреба у відокремленості;

• автономія: незалежність від культури і оточення;

• свіжість сприймання;

• містичність і досвід вищих станів;

• почуття причетності, єдності з іншими;

•глибокі міжособистісні стосунки;

• демократичний характер відносин;

• розмежування засобів і цілей;

• філософське почуття гумору;

• креативність;

• опір окультурюванню

Самоактуалізація, за А. Маслоу, - це відчуття своєї внутрішньої природи, це чесність і прийняття відповідальності за власні дії, можливість кращого життєвого вибору, постійний процес розвитку свого потенціалу до максимально можливого.

Розглядаючи процес формування активності особистості та її здатності до самоактуалізації в онтогенезі, вітчизняний психолог Л. Бурлачук виокремлює такі критерії розвитку особистості:

• природне пересування особистості від однієї вікової фази психічного становлення до іншої;

• закономірне просування особистості від меншої повноти й багатства втілення вселюдського буття в індивідуальному житті до більшої повноти й багатства;

• просування особистості пов'язане з розширенням її життєвого простору, з оволодінням усе новими і новими видами життєдіяльності;

• просування особистості від менш змістовних до більш змістовних життєвих цілей;

• досягнення особистістю творчих життєвих результатів (особистість, яка розвивається і є внутрішньо вільною, творить себе і навколишній світ. Це творення є ядром її буття і знаходить вияв у всіх аспектах індивідуальної життєдіяльності: у спілкуванні, вчинках, збагаченні свого духовного, морального, професійного складу тощо. Для особистості має значення вираження своєї індивідуальності, неповторності, унікального ставлення до навколишнього світу);

• "суперечливість-проблемність" життя (особистість, яка піклується про свій саморозвиток, яка творить світ, відкриває об'єктивно існуючі суперечності життя. При цьому існуючі суперечності інтерпретуються нею, перетворюючись таким чином на проблемність, яка потребує вирішення. Якість "проблемності" надає життю особистості нового змісту. Особистість не може вже проходити повз те, що відбувається, а цілеспрямовано аналізує його, намагається зрозуміти й встановити причинно-наслідковий зв'язок подій, конструктивно вирішити суперечності адекватним для свого "Я" шляхом);

• особистість, що розвивається - це особистість, яка постійно перебуває в стані самопізнання. Це особистість, яка володіє здатністю до рефлексії, що допомагає їй виходити за межі безпосередніх життєвих ситуацій, узагальнювати значення свого "Я", розуміти сутність своїх життєвих взаємовідносин. Центр ваги переноситься особистістю із ситуативного на істотне, на опосередковане: відбувається перехід від розвитку окремих психічних властивостей до узагальнення й розвитку цілісності свого "Я". Особистість, таким чином, іде від меншого до більшого, від менш досконалого до більш досконалого, від досягнення менш значного до більш значного життєвого результату.

Загалом, формування психологічної готовності здійснювати той чи інший вид діяльності активно, творчо, проявляючи при цьому індивідуальні здібності й властивості, розуміння сутності професіоналізму, бачення шляхів, що ведуть до нього, має сьогодні не тільки теоретичне, але й практичне значення. Непрофесіоналізм, по-перше, призводить до втрат у сфері виробництва, в економіці, зовнішній і внутрішній політиці тощо; по-друге, він сприяє росту напруги у взаємостосунках; по-третє, веде до росту міжособистісних конфліктів, до психологічного дискомфорту. Отже, надзвичайно важливо, щоб людина опинилася на своїй вершині, зайняла своє місце у житті. Саме тому, коли ми говоримо про високий професіоналізм людини, то з цим поняттям пов'язуємо не тільки яскравий розвиток здібностей, активності й творчості, але й глибокі та широкі знання у тій галузі діяльності, в якій цей професіоналізм проявляється, а також нестандартне володіння вміннями.

Дата добавления: 2015-05-22