Свідомість і мова: філософські підходи до їх осмислення

Свідомість і справді породжується матерією і тому за своїм змістом і організацією (так би мовити, за своєю внутрішньою «логікою») є її відображенням. Але відобра­ження це аж ніяк не «дзеркальне», оскільки породжується свідомість не матерією взагалі як такою і навіть не приро­дою, а матеріальним процесом практичного перетворення матеріального світу. Лише у практиці (як наголошувалося вище) стають досяжними для людини безпосередньо не тільки наявні (дійсні), але й можливі характеристики об'єктивної реальності. Тому людська свідомість виявля­ється здатною (лише^-маючи своїм безпосереднім джерелом практику) відображати не тільки наявний стан речей (дійсність), сферою якого старий матеріалізм і обмежував існування матеріального світу, але й усю множину можли­востей, тобто всю повноту матеріального буття.

Лише у такий спосіб стає можливим пояснити не тільки, так би мовити, «дзеркальний» (відображаючий наявне існу­вання), але й творчий (відображаючий можливості) зміст свідомості. Так само й відчуття — вони перше, вихідне у пізнанні, а не «єдино суще» (як вважають суб'єктивні іде­алісти), оскільки мають своєю передумовою практику і тому становлять першу ланку пізнання, яка зв'язує остан­нє (через практику) з пізнаваним світом.

Вже у найелементарніших ситуаціях діяння людина упевнюється у можливості вибору різних його варіантів, серед яких є багато таких, що виключають одночасну реа­лізацію одне одних через їх взаємосуперечливість. Легко помітити далі, що все реалізоване (як у людській діяль­ності, так і в природних процесах навколишнього світу) є результатом зіткнення тенденцій протиборства, суперечнос­ті протилежностей. І вже надто впадає у вічі плинність, мінливість, пластичність усього зовні стійкого і непоруш-ного. Це було помічено багатьма мислителями вже в гли­боку давнину. Так, Геракліт прямо уподібнює світ річці, в яку неможливо вступити двічі, оскільки на того, хто вхо­дить в одну й ту ж річку, течуть все нові й нові води.

Свідомість - вища форма відображення об'єктивної дійсності, яка характерна лише для людини. Спосіб її відношення до світу і до самої себе, опосередкований всезагальними формами суспільно-історичної діяльності людей.

Довгі тисячоліття людство шукало відповідь на питання, в чому суть феномена свідомості, яка його природа.

Ідеалізм вважає свідомість активним началом матерії. Внаслідок чого свідомість наділялася надматеріальним, надприроднім характером. Фактично свідомість відривалась від людини і природи. Свідомість стверджували ідеалісти може бути зрозуміло тільки із самої себе.

Згідно з дуалізмом у світі завжди існували 2 самостійні субстанції: матерія і свідомість. Свідомість, як і матерія є вічною, вона не виникала і не народжувалась. Відповідно відпала й необхідність вирішення питання про її походження. Близько до дуалістичної була концепція Тейяра де Шардена, на його думку конкретний зміст свідомості осягнути не можливо.

У Маркса свідомість, по-перше, розглядалась як функція головного мозку, по-друге, як необхідна сторона практичної діяльності людини. Вона виникає, функціонує і розвивається в процесі взаємодії людини з реальністю, на основі її чуттєво-практичної діяльності, суспільно-історичної практики.

Щодо сучасної світової філософії, то її трактування "онтології суб'єктивності і свідомості" не є однозначним. Представники різних шкіл або описували свідомість в її суттєвій чистоті та феномен виразності (Гуссерль, Сартр), або фіксували життя свідомості на феномонально-тілесному рівні (Ніцше, Мерло-Понті), або виявили детермінацію свідомості через мовні та інші структури несвідомого -герменевтика, психоаналіз, структуалізм.

Зокрема структуалізму К.Леві-Стросса і герменевтиці Гадамера. Для Леві-Стросса базовим у дослідженнях свідомості є несвідоме - об'єктивна формальна, структура. Цю властивість несвідоме отримує завдяки тісному зв'язку своїх структур з мовою. Мова - це одночасно і факт культури, який відр.ізняє нас від тварин, і факт завдяки якому започатковуються і утверджуються всі форми життя

Мова є базисом, який слугує провідником впливу свідомого на соціальне життя.

Вихідним пунктом відповіді на це питання повинно стати чітке уявлення про те, що таке мова. Мова – система знаків, за допомогою якої люди спілкуються, здійснюють пізнання світу і самопізнання, бережуть і передають інформацію, управляють поведінкою один одного. У мові можна виділити природну систему знаків (звук, пластика людського тіла: пози, жести, міміка) і штучну, спеціально створену людьми (мова математики, живопису, музики, дорожні знаки і т.д.). Мова – один із головних моментів функціонування спільноти. Вона виконує в товаристві багато функцій: номінативну (спроможність мови позначати і подавати світ речей і процесів), пізнавальну (участь у процесі пізнання), комунікативну (участь у процесі спілкування людей) і т.д.

Свідомість і мова нерозривно пов'язані. Щоб свідомість людини стала існуючою для інших людей, щоб вони дізналися про його зміст, необхідно висловити її назовні, тобто об'єктивувати за допомогою мови, не обов'язково словесної. Наприклад, почуття радості, захоплення, журби і т.д. можна передати особливим вираженням обличчя, очей, у мові танцю, музики.

Зв'язок свідомості з мовою виявляється й у тому, що виникнення індивідуальної свідомості можливо тільки, якщо людина включена у світ мови і насамперед - словесного. Саме в мовному спілкуванні з дорослими дитина починає говорити про себе «Я», несвідомо засвоює логіку мислення, закодовану в мовних пропозиціях. Рідна мова формує в людині несвідомим для нього засобом почуття ритму, музикальності (адже кожне звучне слово- це цілий музичний твір), а також багато інших якостей його душі і розуму. Якщо врахувати, що формування свідомості особистості починається з дитинства, то стає зрозумілої величезна роль мовного простору, у якому знаходиться дитина. Варто зауважити таку залежність: чим багатші утримання свідомості і взагалі духовного світу людини, тим більше йому потрібно мовних знаків для його передачі, і навпаки.

Не можна не сказати про те, що кожна культура напрацьовує свій визначений набір слів, за допомогою якого свідомість її представників виявляє себе зовні. У різних мовах по-різному співвідноситься кількість слів, що виражають предметно-логічне і емоційно-турботливе утримання свідомості. Так, європейські мови є переважно номінативними, тобто пристосованими, в основному, для назви предметів і їхніх властивостей. Європейці зафіксували в мові свою орієнтованість на інтелектуально-раціональне відношення до світу.

Особливу увагу треба звернути на те, що великі зміни відбуваються в сучасній українській мові: багато хто раніше часто уживане слово, такі як любов, совість, справедливість і т.д., вытесняются зі словника і на зміну їм приходять інші – секс, «крутий», «просунутий» і ін. Соціально табуірованими виявилися слова, за допомогою яких виражалися ідеї патріотизму, почуття любові до Батьківщини, народу і т.д. Лавина іноземних слів і неологізмів веде до трансформації національної української мови. Зміна мови – процес двосторонній: з одного боку, він відбиває зміни, що пройшли у свідомості людей, а з іншого, - сприяє подальшої трансформації їхньої свідомості. Зберігаючи свою мову від «розмивання» нація зберігає одне з найважливіших умов своєї культурної самоідентифікації. Не випадково, наприклад, у Франції ввели квоту на вжиток англо-американських термінів у засобах масової інформації, а також їхнє використання в назвах магазинів, кафе й інших установ. За зберігання чистоти національної мови виступає громадськість Японії і Китаю.

Дата добавления: 2015-05-08