Західна та східна парадигми філософського знання

Філософія є складовою культури, світоглядом певного народу. Вона несе на собі скарб культури даного народу, властивого йому способу сприйняття світу. Цим зумовлена відмінність однієї національної філософії, наприклад німецької, від іншої — французької. Однак, якщо європейська філософська думка в своїй основі все ж таки єдина (побудована на спільному корені — давньогрецькій філософії), то відмінність між європейською філософією та індійською й китайською суттєва. Вони не замислюються, що з позиції східної традиції так можна висловитись і про західну. Між європейською філософією, з одного боку, та індійською і китайською філософіями — з іншого, існують відмінності.
Перша відмінність полягає у нечіткому розмежуванні між міфологією та філософією, релігією та філософією на Сході. Індійська філософія тривалий час перебувала в лоні міфології, пізніше тісно перепліталася з релігійними течіями. У Європі ж, попри те, що в певні періоди (наприклад, у середньовіччі) філософія була тісно пов´язана з релігією, а протягом усієї історії існують релігійні філософські течії, філософія не розчинялася в релігії, а в Давній Греції була відокремлена від міфології. Європейська філософська традиція тісно пов´язана з наукою. Друга відмінність — домінування етичної (Індія) і соціально-етичної (Китай) проблематики, а в європейській філософії — вчення про світ (онтологія) і пізнання (гносеологія). Третьою є відмінність суб´єктів філософування. В Китаї та Індії в силу різних обставин особа не посідала того місця в суспільстві, як у Греції чи Римі. Тому в китайській та індійській філософії панують не особи (погляди окремих мислителів), а школи. В Європі ж школи є скоріше винятком, ніж правилом. Крім того, школа в європейській традиції — це не просто коментування поглядів учителя, а розвиток, зміна ідей.
Ці особливості соціально-економічного ладу спричинили консерватизм суспільного розвитку Індії та Китаю, де одні й ті ж соціальні структури існували протягом тисячоліть. Консерватизмом азійських суспільств можна пояснити й те, що в розвитку філософії в цих країнах малопомітні будь-які зміни. Філософські системи незмінно існують протягом століть, розвиток відбувається, в основному, у формі коментарів до творів учителя — засновника школи. Низький рівень товарно-грошових відносин, домінування родинно-корпоративних зв´язків, деспотичний тип держави зумовили й слабкий розвиток особистості та її ролі в суспільному житті й культурі країн Сходу. Азійський спосіб виробництва перешкоджав і розвитку природознавства. Відомі значні досягнення китайської медицини, технічні винаходи, але теоретичної науки, Китай та Індія не знали.

54.Управління як особлива форма діяльності людини у філософії Сократа Управління людьми, вчив Сократ, є "царськемистецтво". До ньогоможнадопускати лише тих, хтооволодів основами усіхзнань, добре вихований, маєсхильністьдо керівництва, визначаєтьсячеснотами. Справжніми царями й іншими правителями є не ті, хто тільки носить ознакицарськоївладиабовибраний ким попало, чи згідножеребкування, чи добивсявладинасильством, а ті, хтохоче і вмієуправляти відповідно до загальноприйнятих норм і принципів не тільки в умовах конкретно взятого суспільства, але і людства в цілому.Управлінець, вчив Сократ, може бути різногорівня — відкерівникагрупи з кількохосіб до управителя провінцією і навіть царством, але загальноюрисою всіх ступенів і рангів повинна бути доброчесність, вміння критично оцінити самого себе, прагнення до здійсненнявсезагального блага. Сократ бувпершим, хтовиходячи з поняттязагального, проголосив принцип універсальногоуправлінського процесу.

Дата добавления: 2015-05-22