Нікомахова етика

2 (IV). Оскільки всяке пізнання і всякий свідомий вибір спрямовані до того чи іншого блага, [15] повернімося знову до наших розмірковувань: до чого, за нашим визначенням, прагне наука про державу і що є найвищим з усіх благ, здійснюваних у вчинках.

Стосовно назви погоджуються майже всі, причому як більшість, так і люди витончені (οί χαρίεντες[81]) називають [найвищим благом] щастя, а під благоденством і благополуччям мають на увазі те ж саме, що й під щасливим життям [20]. Але в питанні про те, що є щастя, виникає розбіж­ність, і більшість дає йому інше визначення, ніж мудреці.

Дійсно, для одних щастя — це щось наочне й очевидне, скажімо задоволення, багатство чи пошана: у різних людей різне; а часто [навіть] для однієї людини щастя — то одне, то інше; адже, захворівши, [люди бачать щастя] у здоров'ї, збіднівши — у багатстві, а знаючи за собою неуцтво [25], захоплюються тими, хто розмірковує про що-небудь велике і таке, що перевищує їхнє [розуміння].

Деякі вважали[82], що крім цих численних благ є й деяке Інше — благо саме по собі, яке виступає для всіх цих [благ] причиною, завдяки котрій вони — блага.

Марна справа, очевидно, обговорювати всі думки, досить обговорити найбільш поширені [30] або ж ті, що мають якісь підстави. Ми не повинні забувати, що ті розмірковування, які ведуть від начал, і ті, які приводять до начал, різняться між собою. Адже й Платон задавався цим питанням і дошукувався, від начал чи до начал [іде] шлях [розмірковувань] — як на стадіоні 1095b, біжать або від атлотетів до кінця [стадіону], або навпа­ки[83]. Починати, звичайно, треба з відомого, а воно буває двох видів: відоме нам і відоме безвідносно. Так що й нам все-таки належить починати з відомого нам. Ось чому, щоб стати гідним слухачем [розмірковувань] [5] про прекрасне і справедливе, та й взагалі про предмети державної нау­ки, треба бути вже добре вихованим у своїх звич­ках. Дійсно, начало [тут] — це те, "що" [дано], і, якщо це досить очевидно, то не виникне потреби ще й у "чому". Така [вихована] людина або має начала [тобто принципи], або легко може їх набути.

А той, кому не дано ні того, ні іншого, нехай послухає Гесіода:

(10) Той всенайкращий, хто сам здатен про все розсудити,

Добрий і той, хто порадникам гарним завжди довіряє.

Той, хто ж розважити сам не в змозі, ні взяти до серця

Інших поради, — з людей найнерозумніший муж[84].

3 (V). Але продовжимо розмірковування з того місця, звідки ми відволіклися[85]. Очевидно, небезпідставно благо [15] і щастя уявляють собі, виходячи із [власного] способу життя. Відповідно більшість, тобто люди вельми грубі, [розуміють під благом і щастям] задоволення, і тому для них бажане життя, сповнене насолод. Адже існує три основні способи життя[86]: по-перше, щойно згаданий, по-друге, державний і, по-третє, споглядальний.

І ось багато людей, свідомо обираючи тваринний [20] спосіб життя, повністю виявляють свою ницість, однак знаходять виправдання в тому, що багато могутніх людей уподібнюються у своїх пристрастях Сарданапалу[87].

Люди витончені і діяльні [розуміють під благом і щастям] пошану[88], а мета державного способу життя майже це і є. Але й таке здається дуже поверховим у порівнянні з шуканим [благом]. Дійсно, вважається, що почесті [25] більше залежать від тих, хто їх надає, ніж від того, кому їх надають, а в благу ми вгадуємо щось внутрішньо властиве і невідчужуване. Крім того, почестей, здається, домагаються через бажання пересвідчитись у власній доброчесності. Тому й домагаються пошани у людей розсудливих і знайомих і притому пошани за доброчесність. Ясно, таким чином, [30] що для таких доброчесність краще [ніж почесті]. Можливо, її навіть краще можна собі уявити певною метою державного способу життя. Але, виявляється, з цією метою не цілком співпадає й вона. І дійсно, володіти доброчесністю можна, як здається, і під час сну чи все життя проводячи в бездіяльності, а 1096а також бідуючи і зазнаючи найбільших нещасть. Але того, хто так живе, навряд чи хтось назве щасливим, хіба тільки відстоюючи положення [свого вчення]. Але годі про це. Адже про це достатньо вже було сказано в творах для широкого кола[89].

Третій спосіб життя — споглядальний. Ми розглянемо [5] його в належному місці[90].

Користолюбець — неначе підневільний, і багатство — це, звичайно, не шукане благо, бо воно корисне задля чогось іншого. Тому-то названі раніше [задоволення й почесті] можна вважати радше цілями, бо вони бажані самі по собі. Але виявляється, і вони не цілі, хоч на користь того, [що вони цілі], сказано багато слів. [10] Отже, облишмо це.

<…>

5 (VII). Повернімося тепер знову до шуканого блага: чим воно могло б бути? Здається, що воно різне для різних дій i мистецтв: одне благо для лікарського мистецтва, інше — для військового і подібним же чином — для всіх інших [мистецтв]. Що ж тоді взагалі благо для кожного з них? Може, те, задля чого все робиться? Для лікарського мистецтва [20] — це здоров'я, для військового — перемога, для будівельного — будинок, у різному — різне, а для всякого вчинку і свідомого вибору — це ціль, тому що саме задля неї всі роблять усе інше. Тому, коли щось із того, що робиться, є ціллю, то воно й буде благом, здійснюваним у вчинку, а якщо таких цілей декілька, то відповідно й благ декілька.

Отже, навіть обравши інший шлях, розмірковування приходить до того ж самого; слід [25], одначе, постаратися прояснити це ще більше.

Оскільки цілей декілька, а ми вибираємо з них якусь певну (наприклад, багатство, флейти і взагалі знаряддя) як засіб для іншого, то ясно, що не всі цілі довершені. Найвище ж [благо] уявляється чимось довершеним. Отже, якщо існує тільки якась одна довершена ціль, то вона й буде шуканим благом [30], якщо ж цілей декілька, то [шукане благо] — найдовершеніша з них. Ціль, яку переслідують саму по собі, ми вважаємо більш довершеною, ніж [ту, до якої прагнуть] задля іншого, причому ціль, яку ніколи не обирають як засіб для Іншого, вважаємо більш довершеною, ніж цілі, які обирають <як> самі по собі, так і як засоби для Іншого, а безумовно довершеною називаємо мету, що обирається завжди сама по собі і ніколи як засіб для іншого. Вважається, що перш за все такою метою є щастя; 1097b його ж бо ми завжди обираємо задля нього самого і ніколи задля чогось іншого, тоді як шану, задоволення, розум і всяку доброчесність ми обираємо як задля них самих (бо кожне з цих [благ], нехай з нього навіть і нічого не випливає, ми б усе-таки вибрали), так і задля щастя, оскільки [5] вони уявляються нам засобами досягнення щастя. Щастя ж ніхто не обирає ані задля цих [благ], ані задля чогось іншого.

Здається, те ж саме станеться, якщо вийти з самодостатності, тому що довершене благо вважається самодостатнім. Поняття самодостатності ми застосовуємо не до однієї людини, яка веде самотнє життя, але до людини разом з батьками, дітьми, [10] дружиною і взагалі всіма близькими і співгромадянами, оскільки людина— за природою [істота] суспільна[91]. Але тут слід встановити певні межі: дійсно, якщо розширювати [поняття суспільства] до предків, нащадків і до друзів наших друзів, то доведеться зайти в нескінченність. Але це слід розглянути в належному місці[92]. [Тут] ми вважаємо самодостатнім те, що одне [15] тільки робить життя гідним вибору і таким, в якому не бракує нічого, а таке ми і вважаємо щастям. Крім того, [ми вважаємо, що щастя] гідне вибору найбільше з усіх [благ], але в той же час не стоїть в одному ряду з іншими — інакше ж бо щастя було б більш гідним вибору з [доданням навіть] найменшого з благ, тому що доданням породжується перевага в благах, а більше з благ [20] завжди більш гідне вибору. Отже, щастя як мета дій — це, очевидно, щось довершене і самодостатнє.

6. Втім, називати щастя найвищим благом здається чимось загальновизнаним, але неодмінно слід [при цьому] ясніше визначити ще й його суть. Можливо, так станеться, якщо взяти до уваги призначення [25] людини, бо, подібно до того як у флейтиста, скульптора і всякого майстра, та й взагалі [у тих], у кого є якесь призначення і заняття, властиве благо і досконалість укладені, здається, у їхній справі, так само, мабуть, і в людини [взагалі], якщо тільки для неї існує якесь [визначене] призначення. Але хіба ж то можливо, щоб у теслі і взуттьовика було певне призначення і заняття, а в людини [30] не було б жодного, і щоб вона за природою була неробою? Чи подібно до того, як для ока, руки, ноги і взагалі кожної з частин [тіла] виявляється певне призначення, так і в людини [взагалі] можна передбачити крім всього цього певне призначення? Тоді що б це могло бути?

Дійсно, життя здається [чимось] загальним [як для людини, так] і для рослин, а шукане [нами] властиве тільки людині. 1098а Таким чином, треба виключити з розгляду життя з точки зору живлення і зростання. Наступним буде життя з точки зору почуття, але й воно з усією очевидністю те загальне, що є i в коня, і в бика, і у всякої живої істоти.

Залишається, таким чином, якесь дійове життя наділеної здатністю судження істоти. При цьому одна його [частина] — покірна розсуду, а друга [5] — наділена ним і мислить. Хоч і таке життя визначається двояко, слід вважати його саме діяльністю, тому що це значення, очевидно, головніше.

Якщо ж призначення людини — діяльність душі, узгоджена з розсудом чи не без участі розсуду, (причому ми стверджуємо, що призначення людини по роду тотожне призначенню [людини] доброчесної, як тотожне призначення кіфариста і доброчесного [10] кіфариста, і це вірно для всіх [взагалі випадків], а перевага по доброчесності — це [лише] додаток до призначення (так, призначення кіфариста — грати на кіфарі, а призначення доброчесного кіфариста — грати добре), якщо це так,, <то ми вважаємо, що призначення людини — деяке життя, а життя це — діяльність душі і вчинки за участю розсуду, [призначення ж] доброчесного мужа — здійснювати це добре і [15] правильно, адже кожна [справа] робиться добре, якщо її виконують згідно з властивою їй доброчесністю; якщо все це так[93]>, то людське благо являє собою діяльність душі згідно доброчесності, а якщо доброчесностей декілька — то згідно найкращої і найбільш довершеної. При цьому — впродовж всього життя. Адже одна ластівка не робить весни І один [теплий] день також; подібним же чином ні за один день, ні за короткий час не стають блаженними і щасливими [20].

Дата добавления: 2015-05-22