Універсальне філософське значення методу, який досліджує процес конституювання в свідомості

Відскановано: Гуссерль Е. Формальна і трансцендентальна логіка. // Зарубіжна філософія ХХ ст.: К. 1993. Кн. 6, с. 62-67

Едмунд ГУССЕРЛЬ

Жодний філософ не зміг уникнути тернистого шляху дослідження, на який ми добровільно вступили. Універ­сальний взаємозв'язок всього того, що мислить Я, з жит­тям свідомості вже за часів Декарта визнаний як основ­ний філософський факт і особливо багато про це гово­риться в новий час. Але тут немає необхідності про це філософствувати, ще й приховувати це за тонким мережи­вом думок; натомість необхідно проникнути у величезну конкретику цього взаємозв'язку і зробити його дійсно фі­лософськи плідним. Філософ повинен з самого початку усвідомити собі те, що ми з добрими намірами спеціально часто підкреслювали: все, що для нього може існувати й існувати так або інакше (і відповідно повинно мати для нього смисл і значення), мусить усвідомлюватися у ви­гляді його власного інтенціонального результату, який відповідає особливості цього сущого, згідно з власним «тлумаченням» (як я це вже відобразив у своїх «Ідеях»). Ми не повинні обмежуватися порожньою загальністю сло­ва «свідомість» або порожніми словами «досвід», «суджен­ня» і тому подібне, розглядати свідомість як щось філо­софськи іррелевантне, віддати її психології — тій психо­логії, яка сліпа до інтенціональності як справжнього суттєвого життя свідомості і, у всякому разі, до інтенціо­нальності як телеологічної функції, тобто як конституюю-чого результату. Свідомість зберігається методично від­критого, так що її можна безпосередньо «побачити* в смислотворчій діяльності, яка творить смисл в онтологіч­них модальностях. Можна прослідкувати, як предметний смисл (потоковий предмет потокових думок) формується шляхом трансформації цих думок в новий смисл під час функціонування їх мотиваційного зв'язку, оскільки наявне вже раніше сформоване смислом, який лежить в основі і випливає з попередньої діяльності. Якщо до предмета, ви­браного для прикладу, застосувати таке інтенціональне тлумачення, то відразу виявиться, що це велетенське зав­дання ніколи не може бути розв'язане, тому що воно пе­редбачає розкрити смислотворче життя в його універсаль­ності і разом з тим зробити зрозумілими всі смислові об­рази природного, наукового, всезагального вищого куль­турного життя, все, що в ньому виступає як «суще», в його універсальній онтологічній єдності, а саме, виключ­но з його конституюючого джерела.

Звичайно, спочатку потрібно розкрити метод, оскільки відкриття Брентано інтенціональності, як не дивно, не призвело до того, щоб побачити в ній комплекс резуль­татів, що включені, як застигла історія, в наявну інтенціональну єдність, що конституюється, і в спосіб, яким во­на дана, як історія, яку можна розкрити з допомогою стро­гого методу. Виходячи з цього фундаментального пізнання, будь-який вид інтенціональної єдності стає «трансцен­дентальним керівництвом» конститутивного «аналізу» і цей аналіз отримує, в зв'язку з цим, цілком своєрідний ха­рактер; це не аналіз в звичайному розумінні (реальний аналіз), а розкриття інтенціопальних імплікацій[132] (перехід від досвіду до системи досвіду, який визначено як мож­ливий).

Дата добавления: 2015-05-22