Сприймання як активний процес побудови перцептивного образу за допомогою перцептивних дій

Сприймання (перцептивні процеси) – це психічний процес відображення предметів та явищ дійсності в сукупності їхніх властивостей та частин при безпосередній дії на органи чуття. ФІЗІОЛОГІЧНОЮ ОСНОВОЮ СПРИЙМАННЯє умовно-рефлекторна діяльність внутрішньоаналізаторного і міжаналізаторного комплексу нервових зв'язків, обумовлюваних явищ. Суттєво, що у людини результати і процес сприймання опосередковуються другою сигнальною системою, завдяки чому людина усвідомлює предмети, які відображує і регулює формування перцептивних образів.

Фізіологічна природа сприймання – це аналітико-синтетична діяльність кори півкуль головного мозку. Виділяють чотири рівні перцептивної дії: знаходження об’єкта, розрізнення, ідентифікація (ототожнення об’єкта з відомим об’єктом), впізнання (передбачає категоризацію, тобто віднесення предмета до певного класу).

35.Феноменологія сприймання:сприймання простору,часу,руху,людини. Сприйняття (сприймання) – це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії на органи чуття з розумінням цілісності відображуваного.

Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора сприйняття може бути:

– зорове (розглядання скульптури, картини і под.);

– слухове (слухання оповідання, концерту і т. ін.);

– тактильне (обмацування, доторкування).

Процес сприйняття здійснює зазвичай низка взаємодіючих аналізаторів. Як приклад, можна назвати Навіть процес зорового сприйняття, коли зоровий аналізатор є провідним, потребує участі рухового аналізатора, без якого неможливі рухи очей. Різні види сприйняття рідко можна спостерігати в чистому вигляді, здебільшого вони комбінуються один з одним. Наприклад, сприйняття кінофільму має зоровий і слуховий характер, бо глядач сприймає кадри, що проходять перед його очима на екрані, і розмову, і музику, з яких складається звукова частина картини. Включається в цей процес і руховий аналізатор, який бере участь у сприйманні мови і музики. Перевага того чи іншого аналізатора в сприйманні визначається характером самого обєкта.

Буває сприйняття:

– простору; часу; руху;

– предмета; мови; музики;

– людини людиною.

Сприйняття простору – це відображення у психіці людини розташування, величини, форми, обґємності, віддаленості один від одного предметів та явищ на землі й у небі.

Сприйняття простору має велике значення. Воно є обовґязковою умовою її орієнтування в цьому середовищі.

У процесі сприйняття простору розрізняють сприйняття величини, форми, обґємності й віддаленості предметів.

Взаємодія людини з довкіллям включає й саме тіло людини з характерною для нього системою координат. Людина, яка відчуває світ, сама є матеріальним тілом, що займає певне місце в просторі та має певні просторові ознаки: величину, форму і виміри тіла, спрямування рухів у просторі.

Доведено, що в основі різноманітних форм просторового сприйняття лежить функціонування комплексу аналізаторів, які взаємодіють між собою. Особливу роль у просторовому орієнтуванні виконує руховий аналізатор, за допомогою якого встановлюється ця взаємодія.

Сприйняття форми і величини предмета здійснюється за допомогою зорового, тактильного і кінестатичного аналізаторів. Однак основну роль відіграє зоровий аналізатор.
Через взаємодію зорового і кінестезичного аналізаторів забезпечується адекватне сприйняття розміру, форми, рельєфу предметів та їх віддаленості від нас.

Сприйняття величини та форми залежить від попереднього досвіду людини. Чим краще людина обізнана з конкретною формою, тим легше вона вирізняє її серед інших форм.

За віддаленості предметів велике значення в сприйманні простору має взаємне розташування світлотіней, яке залежить від розташування предметів. Людина зауважує ці особливості й навчається, користуючись світлотінями, правильно визначати розташування предметів у просторі.

У сприйманні простору, зокрема відстані, беруть участь нюхові та слухові відчуття. За запахом можна, наприклад, визначити, що десь близько є їдальня, за звуком кроків – розпізнати, далеко чи близько від вас іде людина.

Сприйняття часу – це відображення об*єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються в навколишньому світі.

Фізіологічною основою процесу сприйняття часу є умовні рефлекси на час, які постійно виробляються у людини. Воно здійснюється шляхом взаємодії аналізаторів, якими ми відображаємо інші аспекти явищ об*єктивної дійсності.

Велике значення у сприйманні часу належить кінестетичному аналізаторові. Він виконує важливу роль у сприйнятті ритму. Під ритмом розуміють низку подразників, які послідовно змінюють один одного і мають періодичний характер.

Сприйняття тривалості часу залежить від змісту діяльності людини. На оцінку часу впливає установка особистості. Людині, котра очікує неприємних подій, час здається швидкоплинним. При очікуванні приємного зазвичай здається, що ця подія довго не настає.

При згадуванні минулого спостерігається інша оцінка часу. Час, наповнений у минулому переживаннями, діяльністю, згадується як більш тривалий, ніж він був насправді, а значні періоди життя, позначені малоцікавими й одноманітними подіями, згадуються як швидкоплинні.

Сприйняття руху – це відображення зміни положення обґєктів у просторі. Воно дає змогу орієнтуватися у відносних змінах у взаємному розташуванні та взаємовідношенні предметів навколишньої дійсності.

Відомості про переміщення предметів людина отримує, безпосередньо сприймаючи рух. Встановити, в який бік летить літак, з якою швидкістю він рухається, куди спрямований удар ворога можна на підставі досвіду просторової орієнтації.

Сприйняття руху також здійснюється на базі висновків. Наприклад, про незначні зміни у швидкості автомобіля судять, спостерігаючи за змінами в показниках спідометра. Існують пози бігу, стрибків, ходьби, повзання, за допомогою яких, з огляду на особистісний досвід, доходять висновків про здійснюваний рух.

Якщо через незначні проміжки часу показувати низку зображень, які відтворюють етапи рухів предмета, то складається враження руху. Це явище дістало назву стробоскопічного ефекту. На його основі здійснюється сприйняття руху під час перегляду кінофільму.

Сприйняття руху здійснюється зоровим, слуховим і кінестетичним аналізаторами. Сприйманню руху допомагає осмислення змін у навколишньому середовищі на основі індивідуального досвіду і знань особистості.

Сприйняття людини людиною здійснюється на основі зовнішності, поведінки, манер, мови, жестів, емоцій, діяльності. Сприймаючи дії, рухи, вчинки, діяльність людини. ю люди уточнюють свої враження один про одного, доходять до психологічної сутності іншого, корегують своє ставлення до іншоїлюдини. Усе це відбувається у процесі спілкування і детерміноване віком, професією статтю, установками, вихованням і т.д.

За активністю сприйняття поділяють на навмисне (довільне) і ненавмисне (мимовільне).

Ненавмисне сприйняття спричинено особливостями навколишніх предметів: їх яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля.

Навмисне сприйняття має іншу характеристику. Здійснюючи його, людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає обґєкти сприйняття. Таким сприйняттям, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг.

У процесі пізнання навколишньої дійсності сприйняття може перейти в спостереження.

36. Поняття про пам'ять.Значення памяті. Пам'ять - це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам'ятовування, зберігання та наступного відтворення. Вона є необхідною умовою психічного розвитку людини, адже нові утворення ґрунтуються на основі зафіксованих здобутків. Завдяки пам'яті відбувається становлення особистісної ідентичності, усвідомлюється її єдність і цілісність, а людина набуває потрібних для діяльності знань, умінь та навичок. Досвід охоплює не лише індивідуальне, а й суспільне життя. Індивід привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури, що є ланкою зв'язку між минулим, сучасним і майбутнім.

Без уявлень пам'яті неможлива розумова діяльність і взагалі здатність нормально жити. Людина, позбавлена пам'яті, за словами І.М. Сєченова, постійно перебувала б у становищі новонародженого.

Пам'ять - складник пізнавальної діяльності індивіда, причому не лише чуттєвої, а й раціональної, що забезпечує його включення в практичну діяльність.

Пам'ять виконує функцію нагромадження, збереження і відтворення раніше сприйнятого і пережитого, почуттєвого і раціонального пізнання людиною оточуючого середовища і самого себе з метою адекватного пристосування, здійснення цілеспрямованої діяльності. Пам'ять та увага дуже тісно пов’язані з функціональною активністю відчуттів, сприймань, мислення, свідомості та інших психічних процесів, які урізноманітнюють наше життя і, дійсно доводять, що людина – найкраще організована та найрозумніша істота на Землі.

Пам'ять погіршується від неповного її використання. Розвиток пам'яті насамперед залежить від зацікавленого включення особистості в продуктивну діяльність. Виховання пам'яті нерозривно пов'язане з вихованням самої особистості. Тільки повноцінна діяльність особистості сприяє розвиткові доброї пам'яті. Інтерес, зацікавленість, активне ставлення до діяльності сприяють мимовільному запам'ятовуванню. Для запам'ятовування важливим є перше враження, його якість і глибина. Ефект запам'ятовування значно посилюється, якщо інформація є для суб'єкта необхідною. Удосконалення пам'яті вимагає постійних тренувань. Регулярна й напружена робота пам'яті стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам'яті. Запам'ятовувати треба в доброму настрої й на «свіжу голову», коли ще не настала втома. Під час запам'ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом. Слід обробляти інформацію для запам'ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації. Для розвитку пам’яті існує багато вправ, виконання яких допомагає кращому та ефективнішому сприйнятті та запам’ятовуванню.

37. Класифікація і види пам’яті.

1. За змістом матеріалу: рухова пам’ять (запам’ятання та відтворення рухів, є основою рухових навичок), емоційна (зберігає переживання та почуття, пов’язані з подіями минулого), образна (зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні уявлення, які узагальнені в певні образи), словесно-логічна (пов’язана з мисленням та мовою, спрямована на запам’ятовування смислу, загального змісту інформації).

2. За характером мети діяльності: мимовільна (здійснюється без спеціальної мети, без вольового зусилля, вона є наслідком певної практичної діяльності), довільна (пам’ять, яка протікає з чітко поставленою метою щось запам’ятати, відтворити, для цього використовується спеціальні мнемотехнічні прийоми).

3. Час закріплення та збереження матеріалу:сенсорна пам’ять (фіксується в периферичних частинах аналізаторів, це миттєвий відбиток різної модальності); короткочасна (утримує та відтворює інформацію, яка надходить із сенсорної пам’яті. Швидке запам’ятання та нетривале збереження інформації – 20-30 секунд); тривала (зберігає людський досвід, забезпечує тривале збереження матеріалу), тривала пам’ять із свідомим доступом і закритим доступом; оперативна пам’ять (запам’ятання в процесі конкретної діяльності, включає елементи короткочасної і тривалої пам’яті); феноменальна пам’ять (відтворення без змін після тривалого зберігання).

4. За усвідомленістю: механічна (запам’ятання внаслідок декількох повторень); логічна (передбачає переробку та осмислення інформації).

38. Процеси пам’яті. Явище ремінісценції.

1. Запам’ятання – закріплення нового матеріалу.

2. Збереження – процес, який забезпечує утримання матеріалу в пам’яті.

3. Забування – процес, який визначає втрату чіткості матеріалу, зменшення його обсягу, неможливість відтворення.

4. Відтворення – процес, який відновлює матеріал, що зберігається в пам’яті.

Зустрічаються випадки, коли людина не може згадати чогось у даний момент (наприклад, відразу після сприймання інформації), але пригадує або впізнає це через деякий час. Таке явище одержало назву ремінісценція (смутне пригадування). Сутність ремінісценції полягає в тому, що наступне відтворення матеріалу, якого ми не могли відразу повністю відтворити, через день — два після сприймання поповнюється фактами і поняттями, які були відсутні при першому відтворенні матеріалу. Це явише часто спостерігається при відтворенні словесного матеріалу великого за обсягом, що зумовлено втомою нервових клітин. Ремінісценція виявляється частіше в дошкільників та молодших школярів. Дещо рідше це явище зустрічається в дорослих. За да -ними Д.І. Красил міткової, при відтворенні матеріалу ремінісценція зустрічається у 74% дошкільників, у 43,5% молодших школярів і в 35,5% підлітків. Це пояснюється тим, що діти не завжди відразу як слід осмислюють матеріал у ході його сприймання і тому передають його неповно, їм необхідний певний проміжок часу для його осмислення, у результаті чого відтворення стає повнішим. Якщо ж матеріал осмислюється відразу, то ремінісценція не спостерігається. Тому в старших школярів рідше виникає це явище. У явищі ремінісценції виявляється єдність процесів запам'ятовування, забування та відтворення, які є різними сторонами одних і тих самих нейродинамічних процесів.

39. Теорії пам'яті

Упродовж століть створено чимало теорій (психологічних, фізіологічих, хімічних та ін.) про сутність і закономірності пам'яті. Вони виникали в межах певних напрямів психології, і тому розв'язували цю проблему з позицій відповідних методологічних принципів.

Дата добавления: 2015-05-22