Особливості уваги як психічного процесу

Класифікація та види уяви.

Поняття про уяву.Види уяви та їх особливості.

Уява (імажинативний процес) – це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду. Уява як особливий психічний пізнавальний процес знаходиться дещо осторонь від інших пізнавальних процесів, а разом з тим займає проміжне місце між сприйманням, мисленням та пам’яттю

Фізіологічні механізми:

1. Діяльність кори головного мозку.

2. Глибокі відділи мозку, а саме: гіпоталамо-лімбічна система та підкіркові ділянки мозку.

За метою: мимовільна (уява, яка не керується спеціально визначеною метою), довільна (образи, які людина створює вольовим зусиллям, довільно).

Залежно від характеру діяльності довільну уяву поділяють на: відтворюючу, або репродуктивну, - це створення образів, які відповідають певному опису, схемі, шаблону; творчу – це створення нових образів.

За активністю: активна уява (спрямована на виконання логічного або творчого завдання, проявляється як творча або відтворююча); пасивна уява (створення образів, які не втілюються в життя, вона може бути мимовільна – сни, довільна – марення, вигадки).

За змістом:художня уява (базується на чуттєвих образах), наукова (базується на плануванні досліджень, висуненні гіпотез), технічна (оперування образами просторових відношень).

Мрія – уява, спрямована на майбутнє.

Антиципуюча уява (передбачення) – здатність людини передбачати майбутні події.

Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях. Увага не самостійний психічний процес, це динамічна сторона інших психічних процесів.

Фізіологічні основи уваги:

1. Павлов визначив фізіологічні основи уваги через поняття «оптимальний осередок збудження» - коли збуджуються одні клітини мозку, інші гальмуються (людина здатна проявляти увагу до тих подразників, які викликали збудження).

2. О.О. Ухтомський уточнив це поняття і розробив «принцип домінанти» - збудження розподіляється в нервовій системі нерівномірно, кожна діяльність може викликати такі осередки, які відрізняються інтенсивністю та стійкістю. Домінанта – більш стійкий осередок підвищеної збудливості центрів кори головного мозку.

3. Сучасні погляди. Характер протікання уваги пов’язують із загальною активацією діяльності мозку. Механізми, які підтримують тонус кори півкуль головного мозку, пов’язані з такими утвореннями: гіпоталамічна система, гіпокамп, ретикулярна формація, яка знаходиться в стовбурі мозку та підкоркових ділянках і є фільтром для сигналів.

47.Властивості уваги. Функції. Увага – це здатність певний час зосереджуватися на одному об’єкті. Експериментальними дослідженнями доведено, що увазі притаманні періодичні мимовільні коливання.

Концентрація – ступінь інтенсивності, зосередженості уваги.

Розподіл уваги – здатність людини виконувати декілька справ одночасно. Умовою розподілу уваги є можливість виконувати деякі види діяльності автоматично.

Переключення – свідоме, осмислене, перенесення уваги з одного об’єкта на інший. Реалізується за таких умов: суб’єктивне ставлення людини до певних видів діяльності, особливості попередньої і наступної діяльності.

Обсяг (об’єм) уваги – кількість об’єктів, які ми можемо охопити з достатньою якістю одночасно.

Відволікання – мимовільне переміщення уваги з одного об’єкта на інший. З відволіканням пов’язана така характеристика, як розсіяність: надлишок різноманітних неглибоких інтересів; однобока зосередженість на певній діяльності.

Функція уваги – зосередження свідомості на предметі діяльності.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Це пояснюється більш вираженою гальмівною дією вагомих для особистості предметів і переживань щодо менш значущих, які в цей час на неї діють.

Увагу зумовлюють не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об’єкти. Цю здатність називають уважністю.

Недостатній розвиток уважності виявляється в розосередженості та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й підтримувати свою увагу.

Види уваги

За регуляцією розрізняють мимовільну, довільну та післядовільну увагу.

Мимовільна увага – виникає спонтанно, без зусиль свідомості, під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму.

Довільна увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Довільна увага своїм головним компонентом має волю.

Головним збуджувачем довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов’язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності.

Післядовільна увага – виникає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги, долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження.

За спрямованістю увага буває зовнішня і внутрішня.

Зовнішня увага (сенсорна, рухова) – відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їх відображенні нашою свідомістю.

Внутрішня увага (інтелектуальна увага) – спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів (сприймання, пам’яті, уваги, мислення), психічних органів і переживань.

48. Воля та її осн.ознаки.Функції волі.

Воля – форма психічного відображення, що проявляється в здатності до вибору дій, пов’язаних з подоланням зовнішніх чи внутрішніх перешкод.

Функції: 1) спонукальна (здатність до мобілізації, активізації зусиль на шляху до досягнення мети; 2) гальмівна (стримування, спрямоване на зменшення мотивації, обмеження небажаної активності).

Воля є важливим компонентом психіки людини, нерозривно пов’язаної з мотивами, пізнавальними та емоційними процесами;

Вольові дії за своєю природою причинно зумовлені, виникають в процесі активної взаємодії з середовищем;

Вольові властивості (якості) особистості являють собою стійкі психічні утворення;

Вольова активність має складну психологічну структуру і включає в себе 1) ставлення до зовнішніх впливів; 2) мотивацію; 3) свідому саморегуляцію

Воля виявляється в таких вольових якостях особистості, як цілеспрямованість (уміння людини підкоряти свої дії поставленим цілям), наполегливість (уміння людини мобілізувати свої можливості для тривалої боротьби з труднощами), витримка (уміння гальмувати дії, почуття, думки, що перешкоджають здійсненню прийнятого рішення), рішучість (уміння приймати і запроваджувати в життя швидкі й обґрунтовані рішення), дисциплінованість (свідоме підпорядкування своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленому порядку), самостійність (уміння не піддаватися впливам різних факторів, що відволікають від досягнення мети, діяти на основі своїх поглядів і переконань), ретельність (уміння виконувати свої зобов’язання в термін) і ін.

Розвиток (самовиховання) волі можливий при дотриманні ряду умов: систематичному тренуванні у подоланні труднощів, починаючи з порівняно незначних труднощів у повсякденному житті (режим дня, заняття спортом тощо); обов’язковому здійсненні прийнятих рішень; постановці привабливої, особистісно значимої і соціально корисної мети; виділенні і проходженні ряду етапів на шляху до поставленої мети.

49. Простий і складний вольовий акт.Характеристика етапів вольових дій.

Розрізняють два типи вольових дій (вольового акту): 1) простий вольовий акт (спонукання до дії переходить в саму дію майже автоматично). Його структура: виникнення спонукання та усвідомлення мети; досягнення мети. 2) складна вольова дія (складний вольовий акт) – безпосередньо дії передує врахування її наслідків, прийняття рішення, складання плану його здійснення. Його структура: мета і прагнення її досягти; усвідомлення ряду можливостей досягнути мети; поява мотивів, що підкріплюють чи відкидають ці можливості; боротьба мотивів і вибір; прийняття однієї з можливостей у вигляді версії прийняття рішення; здійснення прийнятого рішення.

Прийняття рішення і його виконання викликають особливий емоційний стан, а саме вольове зусилля – це форма емоційного стресу, що мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, уяву) та створює додаткові мотиви до дії, які відсутні або недостатні, та переживається як стан значної напруги. В результаті вольового зусилля гальмується дія одних стимулів та підсилюється дія інших. Результат вольового зусилля – це емоційне задоволення, яке переживається як перемога над собою.

Традиційно у психології власне вольовими діями називають дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети й пов´язані з подоланням труднощів.

Дослідник В. Іванніков наводить такі характеристики вольової дії:

- усвідомленість, цілеспрямованість, навмисність, її беруть до виконання за власним свідомим рішенням;

- підстави (соціальні чи особисті) для вольової дії існують завжди;

- її спричиняє дефіцит спонукання за активних умов або дефіцит гальмування при стримуванні;

- потребує додаткового спонукання (або гальмування) і закінчується досягненням поставленої мети.

Основні ознаки вольових дій виявляються у такому:

- свідомому подоланні перешкод на шляху до досягнення мети;

- конкуруючих мотивах;

- наявності вольового зусилля.

Загальні характеристики вольових дій є такі:

- їх виконують на підставі прийняття свідомого рішення;

- спрямовані на подолання як зовнішніх, так і внутрішніх труднощів;

- мають певну суперечність, яка полягає у боротьбі мотивів з початку або в процесі їх здійснення;

- можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.

Недостатність спонукання до дії може виникати при конкуренції слабкого соціального мотиву з емоційно привабливим особистісним мотивом тощо.

50. Вольові якості особистості – відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

Класифікація вольових якостей (за В.К. Каліним):

1. Базальні (або первинні) вольові якості. Вони становлять підґрунтя вольових якостей людини. Це енергійність (здатність вольовим зусиллям швидко підвищувати активність до необхідного рівня), терплячість (здатність підтримувати інтенсивність роботи при різних перешкодах), витримка (здатність швидко гальмувати дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення), сміливість (здатність при виникненні небезпеки – для життя, здоров’я чи престижу – зберегти стійкість організації психічних функцій та не знизити якість діяльності; це вміння протистояти страху, ризикувати).

2. Системні (або вторинні) вольові якості. За своєю будовою вони складні і включають в себе інші прояви (емоційні, інтелектуальні тощо). Основні: цілеспрямованість (уміння керуватись загальними стійкими цілями), наполегливість (здатність добиватись мети), принциповість (вміння керуватись стійкими принципами, точкою зору), самостійність (здатність обходитись без чужої допомоги), ініціативність (здатність знаходити нове рішення), рішучість (здатність сприймати обдумати рішення і послідовно втілювати їх в життя), організованість (вміння керуватись визначеним планом).

Вольові якості людини утворюють силу волі особистості.

Вольові якості характеризуються такими параметрами: генералізованість (поширення якості на різні сфери особистості), вираженість (інтенсивність прояву якості в певних видах діяльності чи поведінки).

51. Поняття про емоції та почуття. Емоція – це безпосереднє тимчасове переживання, що відображає значущість діючих на людину явищ та ситуацій.

Почуття – це стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, які відображають їх значущість стосовно потреб та мотивів людини.

Функції емоцій та почуттів:

1. Сигнальна. Переживання виникають і змінюються у зв’язку з подіями, що відбувають в довкіллі чи організмі людини.

2. Регулююча. Стійкі переживання та реакції спрямовують поведінку людини, регулюють, дають можливість долати різноманітні перешкоди та досягати мети.

Дата добавления: 2015-05-22