Психологічна характеристика стадій допиту

У літературі з юридичної психології та криміналістики допит прийнято поділяти на декілька стадій — підготовчу, початкову, стадію вільної розповіді, деталізуючу та заключну.

Перейдемо до їх аналізу.

Важливим завданням слідчого при підготовці до допиту є створення його інформаційної бази. Ознайомлюючись з матеріалами справи, слідчий, насамперед, визначає, кого та з яких питань необхідно допитати. З цією метою використовуються результати раніше проведених слідчих дій та дані, одержані шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності.

При вивченні особи допитуваного слідчий з´ясовує соціальний статус даного суб´єкта, соціальні ролі, що він виконує, референтні (авторитетні) для нього соціальні групи, соціально-позитивні та соціально-негативні особистісні якості, його психологічні можливості у практичних ситуаціях, що мають значення для розслідування, способи задоволення ним матеріальних та духовних потреб, світогляд, риси характеру. Для цього слідчий може одержати ряд незалежних характеристик, допитати родичів та знайомих допитуваного, з´ясувати обставини біографічного характеру, скористатися консультацією педагога або психолога. Для встановлення способу життя допитуваного, його можливих злочинних зв´язків, слідчий дає доручення органам дізнання, одержує необхідну інформацію від дільничного інспектора.

Вивчення особистості допитуваного спрямоване на визначення найефективніших прийомів психологічної взаємодії з даною особою і на побудову моделей найімовірнішої її поведінки на допиті. Плануючи подолання можливої протидії, необхідно враховувати такі особливості особистості допитуваного, як рефлексивність, гнучкість або ригідність (застій) його мислення, а також характерологічні якості — агресивність, конфліктність поведінки, стійкість або нестійкість до стресу, до обставин, що раптово виникли. Оскільки вихідні дані про особу допитуваного часто бувають дуже мізерними, можлива побудова декількох найімовірніших моделей поведінки особи, яка підлягає допиту та варіантів тактики його допиту. Підготовка до допиту завершується складанням його плану.

На початковій стадії допиту діагностується психічний стан допитуваного, його емоційно-вольові настанови, прогнозується можливий розвиток міжособистісної взаємодії, відшукується можливість встановлення комунікативного контакту.

Дії слідчого, що передують одержанню показань — встановлення особи допитуваного, роз´яснення йому прав та обов´язків, покликані ввести допитувану особу в процес офіційно-рольового спілкування.

Встановлення комунікативного контакту — вихідна умова проведення допиту. На відміну від терміну «психологічний контакт», що передбачає загальне емоційне настановлення на основі єдиної мети та інтересів, термін «комунікативний контакт» означає взаємодію з метою обміну інформацією. Комунікативний контакт базується на усвідомленні необхідності інформаційного спілкування та спрямований на створення умов для одержання певних відомостей. Однак поряд з обміном уявою, ідеями він передбачає і обмін настроєм, почуттями.

Комунікативний контакт — це ділова міжособистісна взаємодія. Перешкодами на шляху встан

овлення такого контакту (комунікативними бар´єрами) можуть бути міжособистісні антипатії, конфлікти, відмінності у моральних поглядах, соціальному статусі осіб, які спілкуються, психологічна несумісність. Завдання слідчого — подолати такі бар´єри. Передбачення вказаних перешкод, переконання допитуваного у доцільності правдивої поведінки, у необґрунтованості його побоювань, у необхідності сприяння правосуддю — одна з найважчих завдань комунікативної діяльності.

Для встановлення комунікативного контакту важлива як загальна орієнтація у особистісно-психологічних особливостях допитуваного (особливості темпераменту, характеру, ціннісних орієнтацій, інтересів, схильностей, інтелектуальних та мовних здібностей), так й орієнтація у базових позиціях індивіда стосовно розслідуваної події, мотиви його можливої особистої заінтересованості у певному вирішенні кримінальної справи.

Комунікативний контакт — це інформаційний процес, що ґрунтується на зворотному зв´язку. Він постійно залежить від сигналів, що одержують партнери по спілкуванню, та від їх інтерпретації в оціночній сфері осіб, які спілкуються. При цьому не лише слідчий, але й допитуваний постійно проявляє підвищену вибіркову чутливість до певних інформаційних блоків.

Особливо важливе значення мають перші фрази слідчого, їх лексична побудова та емоційна тональність. Вони не повинні містити нічого негативного щодо особи допитуваного. Мова слідчого повинна бути позбавлена і награно підлещувального відтінку.

«Золотим» правилом поведінки слідчого на цій стадії допиту є недопущення нічого, що могло б викликати негативне до нього ставлення.

Доброзичливе знайомство, повідомлення свого ім´я й по батькові, звертання до допитуваного по імені та по батькові, охайний зовнішній вигляд, достойна, але не зарозуміла манера поведінки — усе це формує перше враження про слідчого. Допускається у перші хвилини допиту повідомлення слідчим деяких відомостей про себе, про ті сподівання, які він покладає на допитувану особу.

Підвищені вимоги ставляться до культури мови слідчого. Вона повинна бути зрозумілою, переконливою та достатньо емоційною. Суха, анемічна мова не викликає відгуку.

Не варто опускатися до рівня окремих допитуваних осіб — допускати вульгарність, панібратство. Манірність та примітивність також різко знижують авторитет слідчого.

Коректність, справедливість, уважність, ситуативна гнучкість та чуйність, емоційна стійкість — основні якості слідчого. Грубість, імпульсивність, нестриманість, пиха свідчать про професіональну деформацію.

У ряді випадків допитувані спершу проявляють сором´язливість, скутість, замкненість, недовіру, побоювання. Обстановка ускладнюється й необхідністю занесення до протоколу допиту анкетних даних допитуваного. Дану формальну сторону рекомендується оживляти більш детальним розпитуванням про життя допитуваного, про найзначніші для нього епізоди біографії. Щирий інтерес до особи допитуваного зазвичай знаходить відповідний емоційний відгук.

Особливу чуйність та співчуття повинен проявити слідчий при допиті потерпілого, що зазнав психічної травми від насильницьких дій злочинця.

Допитуючи підозрюваного (обвинуваченого), також необхідно враховувати особливості процесуального статусу даних суб´єктів кримінального процесу. У багатьох випадках підозрюваний (обвинувачений) може бути психічно глибоко травмований обставинами вчиненого злочину. Цей стан пригніченості, некомунікативності ускладнюється фактом затримання (обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту), порушенням щодо нього кримінальної справи (винесенням постанови про притягнення як обвинуваченого), порушенням соціальних зв´язків.

Різні психічні стани напруги відчувають і свідки.

Для попередньої оцінки особистості допитуваного деяке значення мають його зовнішній вигляд, одяг, зачіска, манера поведінки, а також деякі ознаки приналежності до злочинного світу — блатний жаргон, наявність татуювань зі злочинною символікою. В окремих випадках це може послужити приводом для початку розмови, але без критичних оцінок.

При з´ясуванні даних про судимість не слід надмірно акцентувати увагу на цих обставинах, запитувати про деталі. Це може негативно вплинути на комунікативну взаємодію.

Важливу роль у ході проведення допиту відіграє просторова організація спілкування. Остання залежить від характеру відносин (конфліктні, безконфліктні) і тактичного задуму.

В. В. Романов виділяє наступні основні варіанти просторової організації спілкування під час допиту:

Надання допитуваній особі можливості вільної розповіді виключає сугестивні впливи (навіювання, підказки, натяки) з боку слідчого та негативний прояв ретроактивного та проактивного гальмування, полегшує протікання асоціативних процесів, сприяє появі ремінісценції.

Однак і в умовах вільної розповіді може проявитися конформністьдопитуваного, його бажання відповідати очікуванням слідчого. З іншого боку, можливі і небажання особи відтворити певну подію у цілісній розповіді, і, навіть, її неспроможність у цьому. У таких випадках застосовуються тактико-психологічні прийоми. Одним з них є «розбиття теми вільної розповіді»: допитуваному пропонується розповісти спочатку тільки про один епізод події, який є найзначнішим для даної особи та простішим за фабулою. Початкова вербальна активність, яка при цьому виникає, полегшує допитуваному перехід до розповіді про подію в цілому.

Сприймаючи вільну розповідь особи, яка дає показання, слідчий повинен аналізувати її наявні переживання, виділяти в них домінуючу спрямованість, рефлексувати позиції та ціннісні орієнтації, визначити психологічні особливості особистості. Одночасно слідчий робить оперативні помітки, готує базу для стадії детального допиту (однак записи необхідно звести до мінімуму, оскільки допитувані зазвичай більше розповідають тому слідчому, який їх уважно слухає).

Основними завданнями слідчого на деталізуючій стадії допиту є: заповнення прогалин вільної розповіді, уточнення деяких висловлювань, усунення суперечностей; надання мнемічної допомоги допитуваному з метою найповнішого відтворення ним окремих епізодів події; одержання контрольних даних для перевірки та оцінки показань; діагностика причин замовчування допитуваним про окремі обставини події, психічне сприяння у подоланні «бар´єрів замовчування», нейтралізація мотивів замовчування; діагностика та викриття завідомо неправдивих показань; здійснення правомірного психологічного впливу на допитувану особу з метою одержання правдивих показань.

На заключній стадії допиту необхідно враховувати наступні обставини. Закон (ч. 3 ст. 145, ч. 2 ст. 170 КПК України) вимагає фіксації у протоколі допиту всіх одержаних показань «по можливості дослівно». У ньому повинні бути відображені показання, отримані як на стадії вільної розповіді, так і на деталізуючій стадії з точним фіксуванням запитань та відповідей. Однак у слідчій практиці протокол допиту піддається шаблонній слідчій стилізації. І некваліфікований робітник, і науковий працівник, і малолітній, судячи з протоколу, вільно оперують юридичними поняттями, складними мовними виразами.

Утім, розмовна мова відзначається фрагментарністю, неповнотою або надмірністю, значною кількістю побутової лексики. Чим людина схвильованіша, тим сгорнутішою є її мова.

У процесі допиту слідчий повинен спрямовувати мовну діяльність допитуваного, просити викладати факти точніше та чіткіше. Різноманітні інтонаційні виокремлення, жести, міміку слід по можливості переводити у мовні вирази.

Фіксуючи показання, необхідно враховувати явище мовної персеверації — тенденцію осіб з нерозвинутою мовною культурою автоматично повторювати почуте, включати у відповіді мовні конструкції, взяті з допиту, а також явище вербальної ригідності — тенденцію розвивати думку у тій формі, яка була задана слідчим. При занесенні до протоколу відповідей допитуваних слід пересвідчитись, чи не були такі відповіді так званою антиномічною асоціацією (так, на запитання: чи була людина старою, може бути дана відповідь — ні, вона була молодою, хоча насправді людина могла бути середнього віку).

Особливо ретельно необхідно уточнювати показання неповнолітніх, для яких притаманна мовна неадекватність.

Дата добавления: 2015-05-22