Філософські проблеми герменевтики

Філософія і мораль

Мораль - моральність, особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин (моральні відносини). Один з основних способів регуляції дій людини в суспільстві за допомогою норм. На відміну від простого звичаю чи традиції моральні норми отримують ідейне обґрунтування у виді ідеалів добра і зла, належного, справедливості. На відміну від права виконання вимог моралі санкціонується лише формами духовного впливу (суспільної оцінки, схвалення чи осудження). Поряд із загальнолюдськими елементами мораль включає історично минущі норми, принципи, ідеали. Мораль вивчається спеціальною філософською дисципліною - етикою. Мораль - система поглядів на життєве призначення людини, що охоплює поняття добра і зла, справедливості, совісті, мети життя. У філософії мораль визначається як "норма поводження людини в особистому житті", а етика - як "норма поводження людини на основі сімейного життя". Роль моралі - направляти індивіда на шлях удосконалювання особистості, а роль етики - направляти його на шлях удосконалювання сімейного життя. Інакше кажучи, мораль є нормою для здійснення першого Благословення, а етика - нормою для здійснення другого Благословення.

З одногу боку, герменевтика – це теорія розуміння, вчення про розуміння та інтерпретацію документів, що містять у собі смислові зв’язки, вчення про передумови і засоби такого розуміння. В такому вигляді була розроблена у 18 ст. Герменевтика – в суч. бурж. ф. метод тлумачення культурно-іст. явищ, який протиставляється об’єктивному, традиц.-науковому методу. Базується на “внутр. досвіді” людини, який нібито є сферою безпосереднього сприйняття нею “життєвої цілісності” сусп. на противагу “зовн. досвідові”, здатному фіксувати лише ізольовані факти природи.

З ін. боку, герм. розглядається як течія суч. ф., основними представниками якої є Гадамер, Аппель, Рікьор.

Осн. засади закладені Шлейермахером і Дільтеєм. Дільтей розвивав герм як методологічну основу гуманітарного знання. Можливість трансформації герм. у ф. була закладена феноменологією Гуссерля. Свідомість постає у феноменології як поле значень і смисл слів, тим самим відкривається можливість інтерпретації, а, отже, і герм.

Осн. питання герм. – як влаштоване упорядковане те суще, буття якого полягає в розумінні. Три моменти, які дозволяють зрозуміти герм. як ф. течію: 1) герм. перетворюється із методології розуміння на її онтологію; 2) спостерігається відмова від феноменологічного підходу до свідомості як самодостатньої та безпередумовної; 3) принцип рефлексії обмежується принципом інтерпретації.

Вихідний пункт герм. як ф. течії є онтологічний х-р герменевтичного кола, яке виражає специфічну рису процесу розуміння, пов’язану з його циклічним х-ром. Гадамер: герм. – ф. розуміння, а не методологія розуміння текстів. Герм. є ф. “тлумачення”: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття в ньому.

Рікьор: герм. як інтерпретація символів вузького, обмеженого і переходить до аналізу цілісних культурних текстів як об’єкта інтерпретації.

Ф. герм. ще виконує комунікативну ф-цію. Хабермас пропонує теорію комунікативної дії. Головним методом комунікації є мова. В результаті комунікативної поведінки складається опосередковане, нормативне середовище, стійкі міжособистісні відносини тощо.

Герм. як ф. концепція внеслатакі позитивні моменти: відтворюється ідея цілісної культури, ф., сусп. тощо; дається метод аналізу культурних явищ; визначається поворот до загальнолюдських цінностей.

Дата добавления: 2015-05-08