Феноменологія та її вплив на сучасний філософський процес

Екзистенціалізм формувався під суттєвим впливом іншої філософської теорії, яка виникла на початку ХХ ст. – феноменології Е.Гуссерля (1859-1938). За своїм змістом феноменологія займає проміжне становище між сцієнтистською методологією та антропологією і культурологією: Е.Гуссерль починав із вимоги створити філософію як науковчення, що буде базуватися на продукуванні точних завершених знань; проте в 30-і роки він почав все більше цікавитися питаннями розвитку культури та людським у ній становищем. У першій половині XX ст. феноменологія була досить поширеною і навіть модною філософією. Е.Гуссерль підкреслював, що ми завжди маємо справу з феноменом, тобто з тим, що нам надано, що перед нами з’явилося (“феномен” із давньогрецької — явище, з’явлення). Чи існує щось поза феноменом — питання некоректне, адже свідомість принципово нездатна мати справу з чимось, що не сприйнято нею. А сприйняте і є феномен. Якщо це так, то слід усі наші судження будувати лише на основі дослідження феноменів. Чи це можливо? Е. Гуссерль міркує так: феномен наявний у свідомості; отже, він у ній вибудований. Оскільки дії свідомості є для неї самої прозорими, вона може відновити ті найперші власні акти, якими вибудовувався перший “ейдос” (образ та внутрішній сенс) предмета. Коли така процедура очищення дій свідомості від усього зайвого, привнесеного у феномен звичками, наявними поясненнями світу і т. ін., буде здійснена (Е. Гуссерль назвав її “феноменологічною редукцією”), ми отримаємо смислову основу предмета. Е. Гуссерль вважав, що така основа є єдино надійним і остаточним знанням, адже, забравши це із свідомості, ми просто залишимо її порожньою. Отже, найперший та неподільний предметний зміст свідомості є вічним, незмінним і у плані значущості – найнадійнішим знанням, винайдення якого дасть можливість розв’язати цілу низку наукових проблем.

Якщо аналітична філософія обстоює гіпотетико-дедуктивну модель наукового знання, де істинність наукового знання доводиться шляхом узгодження теоретичного знання зі спостережуваними фактами, то феноменологія прагне побудувати апріорно-трансцендентальну модель науки та дати обґрунтування абсолютної істинності наукового знання.

Згідно Е.Гуссерля, наука не завжди ототожнювала строгу обгрунтованість істини з об`єктивністю. Це стосується позитивістського підходу до визнання істинним того, що досвідно констатоване. Наукова об`єктивна істина констатує фактичність світу, як фізичного, так і духовного. На думку Е.Гуссерля, об`єктивізм у природознавстві набуває форми натуралізму, в науках про дух - форми історицизму. Ці два типи мислення загрожують строгості наукового знання, вважає Е.Гуссерль, шляхом його психологізації та релятивізації. Зокрема натуралістичний спосіб мислення, який виходить з поняття природи як універсальної і фундаментальної реальності, релятивізує істину, ставлячи її в залежність від природи та природної організації людини. Історицистський спосіб мислення також релятивізує істину, ставлячи її в залежність від історії, історичного характеру життя. Істина постає як продукт свого часу, результат збігу історично змінних обставин.

Наука тим і відрізняється від інших типів знання, вважає Е.Гуссерль, що завжди прагне до абсолютного обґрунтування свого знання. Історично це знайшло вияв у декартівській дедуктивній моделі науки, де виклад знання ґрунтується на аксіоматичному фундаменті, звідки, за Р.Декартом, слідує абсолютне обґрунтування дедукції. Аксіоматично-дедуктивна наука, на думку Е.Гуссерля, постає як діяльність по обґрунтуванню суджень, де віра в справедливість одного судження породжує віру в справедливість інших. Сенс діяльності по обґрунтуванню - це пошук очевидності. Вчений хоче не просто розмірковувати, а обґрунтовувати свої судження. Він не хоче брати за наукове знання таке, яке не обґрунтоване досконально і яке б не можна було виправдати в будь-який момент. У цьому полягає, за Е.Гуссерлем, ідеальна мета науки.

Пізніше феноменологію почали запроваджувати у різні сфери людської діяльності; наприклад, у сферу мистецтва, бо мистецтво безсумнівно має справу перш за все та переважно із феноменами. Так само широке використання знайшла феноменологія у культурології, соціології та політології; зокрема, в останній її методи використовують задля створення політичного іміджу (образу) різного роду політичним діячам.

Поки що “позитивні науки, після трьох століть блискучого розвитку, відчувають себе надзвичайно скутими неясностями у своїх підставах, у своїх фундаментальних поняттях і методах”. Отже, аксіоматично-дедуктивна модель наукового знання не убезпечує науку від релятивізму. Тому, вважає Е.Гуссерль, потрібна нова модель, яка б ґарантувала обґрунтування абсолютної істинності наукового знання.

Дата добавления: 2015-05-08