Козацьке літописання

Козацтво як головний чинник укр.. сусп..-політ та культ. Життя

.Духовна культура українського народу досягла порівняно високого рівня в період існування козацької державі (1648—1781 рр.). Запорізьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високорозвинена самобутня культура Січі домінувала тут у XVI—XVIII ст. і мала величезний вплив на формування національної самосвідомості українського народу. Культура Запорізької Січі формувалась у руслі українських генетичних джерел. В її основі лежали глибокі традиції українського народу. Водночас історичні особливості життя Січі наклали свій відбиток і на її духовну культуру. Запорізька Січ формувалась із втікачів від кріпацтва, національних та релігійних переслідувань не лише з різних регіонів України, але й з усієї Російської імперії, а також з інших країн. Кожен, хто приходив на Січ, вносив у культурне середовище щось своє, певні риси, особливості культури і мистецтва свого народу. Внаслідок переплетення цих індивідуальних культур сформувалась оригінальна, яскрава, різнобарвна самобутня культура, яка справила величезний вплив на розвиток культури всієї України.
Запорізьке козацтво брало активну участь в опозиційному русі українського міщанства православного духовенства, частини української шляхти протії політики національно-релігійних утисків.. В духовному житті козацької держави важливе місце посідала релігія. Козаки були віруючими людьми, дотримувались християнської православної віри. Демократичні засади ладу Запорізької Січі визначали й характер її церкви. Всі найважливіші питання церковного життя, будівництва храмів вирішувались на загальновійськовій Раді за участю всіх запорожців. Таким чином, культура козацької держави була багатогранною і самобутньою, з плином часу вона увійшла як складова частина в духовне життя сучасної української нації. Отже місце і роль українського козацтва у вітчизняній історії абсолютно унікальні, особливі, не мають аналогів в історії інших народів. Саме завдяки козацтву в середині XVII ст. була створена суверенна українська держава. У другій половині XVII – першій половині XVIII століть козацтво не лише виступало як національні збройні сили, а й було головним чинником збереження української державності. Козацтво справило суттєвий вплив на формування специфічних рис культури, самосвідомості та національного характеру.

На початку XVIII ст з нав'язуванням до літописної традиції автори-інтелектуали з-поміж козацької старшини створили низку.Історичних творів, що за тематичним спрямуванням а також обґрунтуванням автономістичної. Ідеї були явищами одного порядку. ЦІ твори прийнято називати Козацькими літописами. Важливим зразком цього жанру був "Літопис Самовидця". 3 джерелознавчого погляду літопис вивчали М.Максимович, О. Левицький.Ним цікавились І високо оцінювали Т.Шевченко, М Костомаров, І.Франко та ін.До 1846р "Літопис Самовидця" зберігався у рукописних списках. У 1878 р Орест Левицький видав редакцію літопису, для підготовки якої використав ще два ново-відкритих списки Іскрицький та Козельський.Перший у свій час належав бунчуковому товаришеві Петру Іскрицькому, другий був у списку полкового осавула Якова Козе-льського, а потім — у родині філософа Я. Козельського О.Левицький вважав, що справжній текст "Літопису Самовидця" описує події з 1648 до 1702 р Події 1703-1734 рр дописані пізнішим переписувачем. 3 цією думкою ніби погоджуються всі дослідники.М Петровський, М Грушевськии та Інші дослідники вважали, що автором літопису був козацький старшина Роман Ракушка-Романовський. Події літопису охоплюють другу половину XVIIстоліття.У ньому згадуються усі визначні козацькі поводирі,починаючи від Богдана Хмельницького й закінчуючи Іваном Мазепою, полковники, генеральні писарі, обзорні, сотники.Другим за часом написання вважається ' Літопис Григорія Грабянки", козацького старшини, який у 1730 р став гадяцьким полковником Літопис був написаний церковносло-в'янською мовою, завершений 1710.Допускають, що автор переслідував цим мету зробити твір доступним для всього слов'янського світу, щоб завоювати його прихи-льність до української автономістичної Ідеї в межах Російської держави. «Літопис» Грабянки в питаннях Ідейно-політичних був своєрідною протилежністю "Синопсису" І Гізеля.У заголовку сформульовані мета й основний зміст "Літопису Самуила Вели-чка", написаного 1720 р, а вперше виданого у 4-х томах в 40-60-х роках XIX ст. Коза-цькі літописи ніби завершують літописний етап української Історіографії. Історичні твори наступного часу, наприклад, "Історія Русів", за жанровими особливо-стями від-кривали новий етап у розвитку української Історичної думки, зокрема нового методу передачі Історичних знань: не через констатацію подій та її Інтерпретацію, а через ана-ліз І узагальнення всієї суми історичних знань, доступних досліднику.

Дата добавления: 2015-05-22