Образотворче мистетство 17-18ст

Відбувався розвиток барокової книжкової графіки. Перу Івана Щирського належать першокласні з погляду рисувальної техніки та барокові за типом образного мислення графічні твори. Він – автор відомих гравюр до книжок Л. Барановича («Благодать і істина», 1683) та інших письменників. На противагу скром-ному зовнішньому декору різко збагачується оздоблення іконостасів і кіотів; у них використовуються українські мотиви, зокрема традиційний рослинний орнамент, як основа береться флора місцевого походження. Виконується ажурне різьблення, іконо-стаси золотяться, знизу підводяться вставки яскравого синього кольору, який підси-лює і відтіняє пластичність декору. Яскравий зразок — іконостаси Троїцької церкви в Межиріччі (1750—1760), церков Успенської та Юр'євської в Батятичах (1760—1770), Різдва Богородиці в Козельці (1763) та Калнишевського в Ромнах (1764) Наприкінці XVII — на початку XVIII ст. у живопис також приходять нові тенденції. У цей час змінюється технологія розписів, замість фрески використовується темпера, плоско-декоративні трактування змінюються на живописно-декоративні, змінюється тематика до суто теологічної входять атика, до суто теологічної входять світські мотиви, від-бувається "перевдягання" біблійних героїв вукраїнські строї, в ікону вводяться порт-ретні зображення. В образах святих простежується введення українського народного етнічноготипу. Це яскраво помітно у творчості двох майстрів кінця XVII — початку XVIII ст. — Й. Кондзелевича та І. Рутковича. їхні кращі твори — церозписи Богоро-дчанського іконостасу та церков у Волинцях і Скваряві. Віконний живопис входить зображення конкретних історичних осіб; як яскравий приклад можна навести ікону Розп'яття з портретом Л. Свічки. Формується інтимний портрет для оселі, в якому підкреслюються суто світські риси портретованого — це портрети Г. Забели, І. Забели та ін. З огляду на великі обсяги розписів у храмах постала потреба у підготовці майстрівживописців. У церко-вні розписи вводиться пейзаж. В іконах окрім активного використання кольору з'явля-ється рух; до цього постаті були статичними. Та найбільше досягнення — це спроба, і досить вдала, передати внутрішню духовність особистості. Це яскраво видно в розпи-сах церкви у Великих Сорочинцях на портретах-іконах гетьмана Д. Апостола та його дружини Уляни. У цей же період поглиблюється інтерес до увічнення образу сучас-ника. Це помітно в зображеннях запорізької старши-ни. Наприкінці XVIII ст. у живо-писі чітко розмежувалися два нап-рямки; один — суто теологічний, підпорядкований вимогам храмових розписів, дру-гий — світський живопис, де перевага нада-ється реалістичному відображенню порт-ретованої людини, проникненню в її внутрі-шній світ. Яскраві приклади — портрети І. Гудими та Д. Долгорукова; вони різні, але їх об'єднує одне — художники намагалися передати особистість портретованого, показати багатство його внутрішнього духов-ного світу, створити привабливий образ мислячої особистості. Таким чином, у XVIII ст. було закладено підвалини сприйняття нових течій, налагоджено мистецькі зв'язки з європейськими школами, кращі їх досягнення використано в практичній роботі, що, безумовно, збагатило і поглибило художнє життя України.

Дата добавления: 2015-05-22