Музика ХІХ ст

Драматургія і театр ХІХ ст. в Україні.

В українській драматургії ХІХ ст. одним з перших заявив про себе І. П. Котляревський, його п’єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» були поставлені ним у 1819 р. в Полтавському театрі. В українську драматургічну класику ввійшли «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Назар Стодоля» Т. Г. Шевченка. Серед українських акторів цього періоду виділяються Михайло Щепкін (1788—1863) та Карпо Солоник (1811—1851), Іван Дрейсіг (1791—1888).Перу М. Л. Кропивницького (1840—1910) належить понад 40 п’єс. Це, зокрема, «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «По ревізії», «Пошились в дурні» та ін. Діяльність його театральної трупи — це віхи в розвитку українського театру і культури. Історичні твори і драматургія М. П. Старицького (1840—1904), його численні обробки — унікальне явище в історії української художньої культури. Найвідоміші його соціально-побутові драми «Не судилось», «Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці», історична драма «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Остання ніч». Його творчість — утілення любові до України, до її народу, його історії. Український театр важко уявити без драм і комедій І. К. Карпенка-Карого (Тобілевича) — (1845—1907). Відомі також драми І. С. Нечуя-Левицького, Б. Д. Грінченка, П. Мирного.Усі ці видатні драматурги, театральні діячі, письменники творили в умовах жорстких заборон Емського указу 1876 р. та заборони діяльності українських театральних труп 1883 р. 1882 р. була створена перша українська професійна трупа, у якій розквітла творчість М. Заньковецької, П. Саксаганського і багатьох інших акторів і театральних діячів. Вона започаткувала поширення нового типу театру.Українська культура ХІХ ст. стала фундаментом, класикою, на яку спираються у своєму становленні наступні покоління.У цей час відбувається пошук нових форм і змісту, нових напрямів і видів мистецтва, які відображали б складність культуротворчих процесів в умовах соціального і національного пригнічення.Водночас це була епоха творення національної самосвідомості і національної культури.

Чималих здобутків у ХІХ ст. набула українська музична культура. Віками створювалася в нашого народу пісенно-фольклорна культура. Пісенності, мелодійності народної творчості сприяли помірний клімат, мелодійна мова, благодатна земля, українські ліси, луки, ріки, степи. Українськими піснями здавна захоплювалась і Європа, і Петербург. Ще у ХVІІІ ст. було створено цілий ряд культурно-музичних осередків у Києво-Могилянській академії, Харківському колегіумі, у Глухові, Полтаві, Переяславі. Українських співаків і композиторів запрошували до Придворної капели, вони стажувались в Італії. Творчу базу, фундамент цього розвитку заклали Д. Бортнянський, М. Березовський, А. Ведель. Крім того, діяли кріпацькі театри, симфонічні оркестри в Перемишлі, Качанівці, Сокиринцях, інших поміщицьких маєтках чи при церквах.У професійній українській музиці з’являються перші симфонії, на Заході України збагачують музичний репертуар твори М. Вербицького (автора музичного гімну України), Івана Лаврівського.Семен Степанович Гулак-Артемовський (1813—1873) був оперним співаком (баритон), учився в Італії на кошти, зібрані за концерт Глінки, Даргомижського, Волконського 1839 р.За власним лібретто він написав першу українську національну оперу «Запорожець за Дунаєм» (1862 р.), яка з 1884 р., коли вперше була поставлена М. Кропивницьким, не сходить зі сцени. Його творчості належать пісні «Стоїть явір над водою», «Спать мені не хочеться». У Петербурзькій консерваторії в М. Римського-Корсакова навчались М. Лисенко, Я. Степовий, П. Молчанов, Г. Давидовський, Г. Козаченко, Ф. Якименко. На українські теми М. Римський-Корсаков написав «Майську ніч» (1877 р.), «Ніч перед різдвом» (1895 р.), ряд творів написав М. Мусоргський. Великий внесок в українську професійну музику зробили Петро Ніщинський та Петро Сокальський (1832—1887). Ніщинський написав твори для хору, солістів та оркестру: «Вечорниці», «Закувала та сива Зозуля», ряд обробок народних пісень. П.Сокальський — опери «Осада Дубно», «Майська ніч». Його праці про народну музику — важливий етап у розвитку української музичної фольклористики.Особливий внесок в українську і світову музичну культуру зробив Микола Віталійович Лисенко (1842—1912) — український композитор, диригент, етнограф, основоположник національної музичної школи, автор опер, які заклали фундамент українського оперного мистецтва: «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Утоплениця», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Ноктюрн», «Енеїда», ряд дитячих опер. У музично-драматичній школі, яку він створив 1904 р., навчались українські композитори К. Г. Стеценко (1882—1922), Я. М. Ревуцький (1889—1977), О. Кошиць.

Дата добавления: 2015-05-22