Розділ 1

МіЖпредметні зв'язки педагогічної психології з іншими науками

галузь психологічної науки педагогічна психологія має тісні міжпредметні зв'язки з такими психологічними дисциплінами, як загальна й соціальна, віко-

1. Педагогічна психологія як психологічна дисципліна

ва й спеціальна психологія. Особливий характер міжпред-метних відношень існує між педагогічною психологією та педагогікою.

Загальна психологія є базовою наукою для педагогічної психології. Це проявляється в активному використанні педагогічною психологією наукових фактів щодо специфіки, структури й проявів окремих психічних функцій як об'єктів психолого-педагогічного дослідження. Крім того, педагогічна психологія активно використовує досягнення загальної психології у царині методології психологічних досліджень. На цій базі педагогічна психологія створює власну, похідну від загальнопсихологічної, систему категорій і принципів наукової теорії. У традиціях вітчизняної психології основними вважаються принципи детермінізму й розвитку (це найстаріші, найуніверсальніші наукові евристики), відображення та єдності психіки й діяльності, об'єктивності, системного підходу тощо.

Категорія педагогічної взаємодії як центральне поняття педагогічної психології позначає однозначні родо-видові відношення педагогічної психології із соціальною психологією. Як відомо, предметом дослідження соціальної психології виступають явища формування, протікання й результативності впливу соціальної взаємодії на соціальні об'єкти й соціально-психологічні характеристики соціальних об'єктів (будь-то особистість чи група осіб). Педагогічна взаємодія в цьому відношенні виступає як окремий випадок соціальної взаємодії, для якої є дійсними всі основні соціально-психологічні особливості спілкування людей та закономірності їхньої взаємодії між собою й з груповими суб'єктами. Тенденція до зближення зазначених дисциплін на сьогодні реально відображена у виникненні нової галузі психолого-педагогічної науки, яка має назву соціальна педагогічна психологія. Вона вивчає проблеми соціалізації особистості учня, психології особистості вчителя як суб'єкта педагогічного спілкування та діяльності, питання специфіки міжособистісних відносин в учнівських групах у процесі педагогічної взаємодії тощо.

Єдність педагогічної та вікової психології зумовлена, перш за все, єдністю їхнього об'єкта дослідження, за який

ВСТУП ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ' ПСИХОЛОГІЇ

приймається онтогенез особистості в соціальних умовах. Якщо цей об'єкт розглядається в плані особливостей та закономірностей вікового розвитку особистості в умовах її соціалізації, то ми одержуємо предмет вікової психології. У випадках, коли необхідно з'ясувати особливості й закономірності процесів соціального впливу на особистість з метою її розвитку, перед нами виникає предмет дослідження педагогічної психології. Цілком логічно, що розділ, який охоплює проблеми співвідношення навчання і розвитку, належить і до вікової, і до педагогічної психології. Тенденція інтеграції їх відображається у виникненні й розвитку в останнє десятиріччя генетичної психології, науково-методоло-гичні засади якої активно розробляє Інститут психології АПН України.

Взаємозв'язок педагогічної психології зі спеціальною психологією проявляється насамперед через взаємозбагачуван -ня теоретичного й науково-методичного інструментарію цих дисциплін. З позиції педагогічної психології у цих процесах завжди реалізується установка на пильне вивчення досвіду навчання і виховання дітей зі специфічними вадами розвитку. Будь-який момент соціалізації цих дітей у статичному, законсервованому вигляді розкриває специфічність окремих стадій розвитку людського індивіда, визначає реальний діапазон дії спрямованих соціальних впливів на розвиток особистості людини, вказує на магістральні напрями та головні психологічні передумови її ефективної спрямованої соціалізації. Прикладом інструментально-методичних запозичень педагогічної психології є історія виникнення автоди-дактичних іграшок, тобто ігрових пристосувань для самонавчання дітей. На початку XX ст. відомий італійський педагог і психолог Марія Монтессорі запропонувала використовувати для навчання співвідносним рухам дітей раннього дошкільного віку так звану дошку Сегена — діагностичний пристрій, який до того було винайдено у спеціальній психології для визначення відставання в розумовому розвитку дітей. Дослідниця справедливо розсудила, що те, що діагностує й допомагає в розвитку дітям з інтелектуальними вадами, може розвивати і нормальних дітей на ранніх етапах онтогенезу. Таким чином вона започаткувала новий напрям

1. Педагогічна психологія як психологічна дисципліна

творення науково-методичних засобів для потреб педагогічної психології.

Найочевиднішим є взаємозв'язок педагогічної психології з педагогікою. У середині XIX ст. класик вітчизняної педагогіки К. Д. Ушинський у роботі "Людина як предмет виховання" висловив афористичну думку про те, що, якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна й пізнати її в усіх відношеннях (тобто, психологічно). Тим самим він заклав реальні підвалини виникнення педагогічної психології як самостійної науки, результати якої активно використовуються й в сучасній педагогіці. За своєю суттю педагогіка, яка покликана вивчати цілі, зміст та методи ефективної соціалізації особистості, є наукою комплексною. Ця наука поєднує науково обґрунтовані й емпірично підтверджені закономірності загальної дидактики та методики викладання певного предмета, анатомії й фізіології дитини, психогігієни, вікової й педагогічної психології. Психолого-педагогічне знання тут виступає хоч і центральним, але тільки окремим моментом складнішої системи педагогічного дослідження, що, звичайно, не применшує його суттєвості. Таке розуміння співвідношення психолого-педагогічних і педагогічних досліджень запропонував свого часу О. М. Леонтьєв, сформулювавши його таким чином:

• педагогічна дійсність як відправний момент досліджень із педагогічної психології;

• психологічна діяльність учня, виділена як один із моментів цієї дійсності, як предмет педагогічної психології;

• результат психологічного дослідження — це нове уявлення про психологічну діяльність учня;

• педагогічне дослідження, яке реконструює педагогічний процес на основі врахування нового уявлення про психологію діяльності учня;

• нова педагогічна дійсність як результат попередньої реконструкції.

РОЗДІЛ 1 ВСТУП ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

1.3. Система категорій педагогічної психології

Система категорій педагогічної

психології як науки являє собою взаємозв'язок понять, які з позиції критеріїв науково-психологічного аналізу в сукупності описують явище спрямованої соціалізації як педагогічної взаємодії в освітньому процесі.

Категорії — це найзагапьніші наукові поняття або розряди

певної дисципліни.

Систему категорій представлено на рис. 1.

Як будь-яка взаємодія, педагогічний процес передбачає наявність двох основних суб'єктів взаємопов'язаної активності. З боку дитини як суб'єкта педагогічної взаємодії соціалізація переважно реалізується як засвоєння (інтеріоризація) соціально-історичного досвіду, а з позиції педагога, який транслює соціальну інформацію й організовує, стимулює і контролює, як засвоює її учень, у ході педагогічної взаємодії, — спрямована соціалізація, відображена в категорії формування. Кінцевою метою активності зазначених осіб виступає розвиток особистості дитини в напрямі досягнення нею соціально зрілих форм. Такий розвиток являє собою процес кількісного, якісного й структурного перетворювання психіки людського індивіда внаслідок засвоювання ним соціального досвіду.

Засвоювання, або інтеріоризація, — це процес здобування індивідом суспільно-історичного досвіду. Якщо в умовах педагогічної взаємодії відбувається усвідомлювання й засвоювання соціальних значень предметів і способів дії з ними, то такий процес має назву учіння. А засвоювання суспільних норм і цінностей, а також форм і засобів спілкування з іншими людьми називається самовихованням, або соціально-психологічним научінням.

Діяльність педагога по організації, стимуляції й контролю активності дитини в педагогічному середовищі по засвоюванню соціально-історичного досвіду називається формуванням її як особистості. Формування як ретрансляція знань, умінь і навичок взаємодії з предметним світом, організація, стимуляція й контроль учіння дитини — це

Рис. 1.

Система категорій педагогічної психології

навчання, а передавання дитині соціальних норм і цінностей суспільства, організація, стимуляція й контроль її соціально-психологічного научіння називається вихованням. Основними результатами навчання для дитини виступають факти розвитку її пізнавальних процесів, здібностей і загальної компетентності. Результатами виховання є розвиток потребово-мотиваційної сфери особистості дитини, становлення її характеру та соціальної компетентності. З позиції педагога результати педагогічної взаємодії розглядаються, перш за все, в аспекті оцінки ефективності використаних навчально-виховних впливів з метою дальшого вдосконалення їх або ж корекції.

Принциповим питанням при інтерпретації поданої системи для педагогічної психології є необхідність розрізняти категорії розвитку та учіння. Учіння як навчальна діяльність — це здобування знань, умінь і навичок. Знання означується як відображення дійсності в категоріях соціального досвіду. Навичка розуміється як дія, яка сформована в процесі повторювання й є частиною складніших дій та діяльностей як засіб виконання їх. Нарешті, вміння — це дія, яка забезпечує людині досягнення усвідомленої мети в нових умовах на основі знань і навичок, якими вона володіє. Самі знання, уміння і навички можуть бути різного рівня узагальненості. Так, можна вміти розв'язувати задачу на множення, а можна й володіти знаннями про основні принципи розв'язування задач узагалі. Jl. C. Виготський пропонував під психічним розвитком розуміти процес набування людиною загальних якостей і здібностей (здатності до абстрагування, узагальнювання, переносу, або довільності тощо) в результаті засвоєння соціальних знань, умінь і навичок. Саме такі характеристики, які виникають в межах здійснення навчальної діяльності, складають основу розвитку творчого потенціалу особистості.

Дата добавления: 2015-05-22