Навчання й психічний розвиток

РОЗДІЛ 1

ВСТУП ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Педагогическая знциклопедия. В 5 т. М., 1964—1968.

Столяренко Л. Д. Педагогическая психология. Ростов-на-До-ну, 1998. С. 18-33, 49-53, 131-138, 161-167, 186-194.

Субботский Е. В. Ребенок открьшает мир. М., 1985. С. 6—52, 161-185, 208-284, 293-296.

Фридман Л. М., Волков В. В. Психологическая наука — учителю. М., 1986. С. 134-135, 268-283, 428-464.

Фридман Л. М., Кулагина И. Ю. Психологический справоч-ник учителя. М., 1991.

РОЗДІЛ 2. Психологія навчання

1.1. Зміст і сутність категорії навчання

Навчання — це специфічний вид діяльності, що його здійснює педагог, організатор педагогічного процесу, з метою передати учням у педагогічно опрацьованій формі дозовану частку певної науково-практичної інформації.

По суті — це процес активної педагогічної взаємодії між тим, хто навчає, і тим, хто навчається. В результаті цього процесу в учня формуються певні знання, уміння і навички, а також загальні пізнавальні здібності.

Як наукова категорія поняття навчання розглядається в тісному зв'язку з такими категоріями: освіта, виховання, викладання й уміння. Навчання й виховання утворюють цілісне поняття освіти, яке є інтегральним педагогічним механізмом соціального розвитку індивіда. Саме через цей механізм суспільство реалізує прилучення його до здобутків власного виробництва, науки та культури з метою їх дальшого відтворювання й розвитку. Сама категорія освіти має щонайменше три модуси теоретичної представленості: система освіти (державна, недержавна, початкова, середня, середньоспеці-альна, вища та післядипломна), навчально-виховний процес функціонування та здобування освіти, результат освіти — освіченість, що є синонімом загальної й професійної компетентності спеціаліста. В цьому випадку освіта розглядається у двох планах. Перший — як освітній стандарт вимог, які повинна задовольняти людина з певною освітою. Другий план існування результату освіти — сама людина, яка пройшла навчання в певній освітній системі.

З психологічного погляду категорії навчання й освіта не є тотожними, оскільки остання ширша за обсягом і включає ще й виховання. Навчання в системі освіти "відповідає" за

1. Навчання й психічний розвиток

передавання способів культурно-історичного опанування дійсністю, забезпечуючи таким способом формальну сторону процесу соціалізації особистості. Виховання ж, очікуваним результатом якого є формування цінностей, інтересів, ідеалів та соціальних установок вихованця, практично відтворює й в доступній формі передає вихованцю культурно-історичний зміст інтенцій (потреб, ідеалів та цінностей) сучасної йому цивілізації. Таким чином забезпечується становлення змістового боку особистості людини. Немає потреби в детальному обґрунтуванні очевидної тези про неподільну єдність і взаємозумовленість цих двох механізмів спрямованої соціалізації людського індивіда: у навчанні з необхідністю присутні виховні моменти, а виховання неможливе без елементів научіння людини. "Не можна виховувати, не передаючи знань, будь-яке знання діє, виховуючи", — підкреслював видатний російський письменник, філософ і суспільний діяч Л. М. Толстой, узагальнюючи власний досвід організації навчання у своїх педагогічних творах*. Тим не менше, ці категорії неважко й диференціювати. Так, результати виховання (самовиховання) можна усвідомити, задавши запитання: "Що являє собою людина?" "Якою вона є?". А результат навчання (і, відповідно, учіння) проявляється в тому, як вона діє.

Отже, навчання необхідно розглядати і в парі з такою категорією, як учіння (навчальна діяльність). Разом вони утворюють єдину цілісність процесу педагогічної взаємодії. У межах цього процесу передається й засвоюється зміст навчання. У цьому контексті навчання як педагогічна діяльність виступає лише однією стороною педагогічного процесу, орієнтованого на передавання соціального досвіду. У ході навчання педагог організовує й здійснює педагогічну взаємодію з метою стимуляції та управління активністю учня (студента), який у ході педагогічної взаємодії розгортає і здійснює під керівництвом учителя (викладача) навчальну діяльність по засвоюванню соціально-практичного досвіду.

Сам процес навчання за психологічним змістом також не є однорідним. Він складається принаймні з двох функціо-

* Толстой Л. Н. О воспитании // Педагогические сочинения. М., 1953. С. 409.

РОЗДІЛ 2

ПСИХОЛОГІЯ НАВЧАННЯ

нально різнорідних видів активності педагога. По-перше, це діяльність по передаванню або ретрансляції учнівській аудиторії науково-практичної інформації, яка становить зміст навчання, по-друге, це активність педагога по орієнтації навчальної діяльності учнів (студентів) на ефективне засвоювання змісту навчання, що передбачає організацію, стимуляцію та управління такою діяльністю.

В сучасній системі освіти вимальовується стійка тенденція до зміни питомої ваги кожного з видів активності педагога в процесі навчання на користь збільшення функцій управління учінням та все більшого передавання функції викладання друкованим (підручники, довідники, словники) та електронним засобам комунікації.

Таким чином, організація, стимуляція та управління навчальною діяльністю учнів стає центральним змістом активності педагога в педагогічному процесі. Прекрасну метафо-ру-передбачення історичної необхідності розвитку такої тенденції запропонував ще у 20-ті роки XX ст. Л. С. Виготський, коли писав, що педагогові потрібно перестати бути рикшею навчально-виховного процесу, який, образно кажучи, не лише організовує рух навчання, обираючи його маршрут, а й тягне на собі, наче кінь, весь тягар цієї складної роботи, залишаючи учневі лише можливість "ковтати" підготовлену інформацію. Настав час стати йому вагоноводом, тобто водієм трамвая. Поняття трамвай — аналог потенціалу сучасного учня, що має власні великі потужності, які необхідно викликати до життя, організовуючи й управляючи всією складною системою двигунів, гальм і сигналів*.

Стосовно змісту навчання зазначимо, що сучасна українська освіта, на жаль, дуже інформаційно перевантажена. Так, освітній стандарт вивчення курсу фізики в середній загальноосвітній школі передбачає засвоєння учнями за роки навчання в американській школі 300 понять, в англійській — 600, а в українській — 1200 фізичних термінів. Змінити стан справ тут необхідно, чітко відділивши доцільно необхідне засвоєнню від можливого. При цьому з позиції психолого-

* Див.: Вьіготский Л. С. Педагогическая психология. М., "Педагогика-Пресс". 1999. С. 52-53.

1. Навчання й психічний розвиток

педагогічної науки необхідно послуговуватися такими основними критеріями добору науково-практичної інформації:

• знадобиться в розвиненій формі людині як соціально зрілому суб'єктові власної життєдіяльності;

• не здійснить від'ємного впливу на розвиток моральної свідомості учнів;

• сформує уміння самостійно поповнювати знання й оволодівати новими видами діяльності;

• забезпечить всебічний розвиток суб'єкта учіння: не лише інтелектуальний, а й фізичний, моральний та естетичний.

У психолого-педагогічній літературі відзначається тенденція розширеного тлумачення категорії навчання, що дає змогу включати в поняття навчання як викладання, так і учіння. Іноді ця тенденція простирається ще далі і, скажімо, у "Психологічному словнику" за редакцією В. І. Войтка знаходимо таке означення учіння: "Це — навчальна праця (на противагу педагогічній праці), яка відображає активність учня (студента) по оволодіванню соціальним досвідом". Крім того, трапляється й таке, що замість терміна "навчання" вживають термін "учіння". З нашої точки зору, з метою запобігти різночитанню у другому випадку активність учня доцільно називати все-таки учінням, а не навчшіьною працею, навчальною діяльністю, а діяльність навчання як і виховання міцно закріпити за педагогом; у першому ж випадку доречніше вживати поняття педагогічний (навчальний, або освітній) процес.

Дата добавления: 2015-05-22