Пояснення до схеми

5.

4.

3.

2.

1.

Функціонуванні економіки

Тема: «Попит, пропонування, ринкова ціна та гроші у

Лекція з економіки

План:

1. Сутність ринкового саморегулювання та принцип «прихованої руки»

2. Зміст та ознаки ринкової конкуренції

3. Ринковий попит і пропонування: зміст, функції

4. Ціна ринкової рівноваги: зміст і роль у ринковому регулюванні

5. Сутність грошей. Функції та види грошей

Ринкова економіка існує за умови здійснення певних принципів (вимог) взаємодії та спілкування економічних суб'єктів. Пояснимо їх.

Принцип перший - це економічна свобода. Він означає, що ко­жен економічний суб'єкт керується власним інтересом і несе відпо­відальність за власні дії. Умовою реалізації цього принципу є при­ватна власність на майно, доходи, виробничі ресурси.

Для виробника економічна свобода означає можливість розпочи­нати діяльність у будь-якій сфері та досягати мети максимізації влас­ного доходу (прибутку) усіма законними способами.

Для споживача економічна свобода передбачає широкий вибір ре­чей і послуг та досягнення найліпшого використання власних доходів з метою одержання найбільшої корисності.

Принцип другий - це конкуренція. Конкуренція в економічній сфе­рі є змаганням за ліпшу реалізацію власного економічного інтересу. Без економічної свободи не існує конкуренції. Вирізняють досконалу та недосконалу конкуренцію. Досконалою називають конкуренцію за таких основних умов:

• існує велика кількість виробників та покупців кожного продукту, тому жоден з них не диктує власних умов на ринку й одноосібно не визначає ціну;

• кожен продавець або покупець вільно входить на ринок (бере участь у купівлі-продажу) і виходить з нього (припиняє цю участь), оскільки не існує правових чи організаційних перешкод для цього;

• товари певного ринку однакові, або однорідні, не мають переваг для покупців, а всі покупці однакові для продавців;

• усі покупці і продавці повністю поінформовані про ситуацію на ринку, жоден з них не знає чогось такого, що приховано від інших;

• покупці і продавці поводять себе як раціональні економічні су­б'єкти і не вступають у змови з метою одержання вигід.

Недосконалою вважається конкуренція, за якої одна або кілька згаданих умов досконалої конкуренції з певних причин порушуються.

Принцип третій - саморегулювання. Саморегулювання означає, що попри велику кількість виробників і споживачів, значну відмінність інтересів. їхня діяльність узгоджується автоматично - завдяки конку­ренції і вільному (за взаємною згодою) формуванню цін.

Принцип ринкового саморегулювання сформулював ви­датний економіст, один з засновників економічної нау­ки Адам Сміт, що жив у Англії у XVIII ст. У праці – «Багатство народів» він висловив думку, що саме економічний егоїзм, тобто бажання досягти здійснення власних інтересів, змушує виробників створювати те, що потрібно покупцям, та ще й за найменшої ціни. «Кожна окрема людина, - писав він, - здебільшого не ставить за мету сприяння суспільній користі, а керується лише власним інтересом. Однак при цьому, як і в багатьох інших випадках, людина невидимою рукою ринку ске­ровується до мети, що зовсім не належала до її намірів. Ке­руючись своїми власними інтересами, людина неминуче надасть перевагу таким діям, які ліпше за все служать інтересам су­спільства».

Розкрити механізм ринкового саморегулювання можна, пояснив­ши, як саме в ринковій економіці вирішуються важливі для господар­ського життя суспільства питання: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти? Стисле пояснення наведемо в табл 3.1.

Конкуренція - невід’ємна ознака ринкової економіки, що відіграє важливу роль у механізмі ринкового регулювання. Економічною причиною виникнення конкуренції є обмеженість ресурсів, що створює суперництво за право їх використовування для підвищення власного добробуту.

Конкуренція – (від лат. concurrere – зіштовхуватися, змагатися) суперництво між учасниками ринкових відносин за кращі умови й результати виробництва, продажу й купівлі товарів і послуг.

Без ринкової конкуренції немає ринкового саморегулювання. Зо­крема, якщо б виробники не конкурували між собою, вони навряд чи мали б мотиви до пошуку способів найліпшого задоволення потреб споживачів. Ринкова економіка, як особлива форма організації гос­подарського життя за принципами економічної свободи, конкуренції, саморегулювання, має значні переваги. Водночас їй властиві й не­доліки (обмеження), подані на схемі 3.1.

Пояснення до схеми

Ринкова конкуренція має переваги, пов'язані зі спрямованістю виробництва на повніше задоволення потреб споживачів, з ви­користанням досягнень технічного прогресу для зменшення ви­трат виробництва та з можливістю реалізувати особисті інтереси економічних суб'єктів.

Недоліки конкуренції виявляються у тому, що вона, по-перше, мо­же породжувати масштабні банкрутства найслабших виробників, спричиняти масове безробіття та розшарування суспільства на дуже багатих і злиденних. По-друге, виробники заінтересовані у швидких та високих прибутках, яких не можна одержати в освіті, культурі, здійснюючи природоохоронні заходи. Тому потреби лю­дей у розвитку саме цих сфер можуть залишитися незадоволеними. По-третє, руйнівні для виробників-конкуренті в наслідки конкурен­ції змушують їх шукати порозуміння, змовляючись та укладаючи угоди. Це шкодить споживачам, оскільки спричиняє зростання цін і зниження якості.

Лише держава (уряд) може ефективно протидіяти негативним на­слідкам конкуренції. Впливовими інструментами такої протидії є:

• законодавство, що забороняє змови виробників та обмежує за­бруднення довкілля;

• фінансування з державного бюджету витрат на допомогу без­робітним та малозабезпеченим, на розвиток культури та освіти.

Попит та пропонування є найважливішими категоріями (явищами) ринку. Без них не можна пояснити, що таке ринкова ціна.

Попит як економічне явище - це готовність придбати товар, яку виявляє покупець за певного рівня ціни.

Обсяг попиту - це кількість товару, що може бути придбана за кожного значення ціни у визначений період часу.

Індивідуальним називають попит окремого споживача на певний товар, а ринковим - попит усіх споживачів певного товару. Фактично, ринковий попит - сума індивідуальних.

Назвемо найголовніші чинники, які можуть вплинути на обсяг по­питу в певний час:

• ціна товару;

• ціни інших товарів:

• доходи та кількість покупців;

• смаки та вподобання покупців;

• очікування покупців.

Попит – платоспроможна потреба споживача. Попит - потреба в певному товарі, що забезпечена грошима. За відсутності грошей вона немає шансів бути задоволеною. Проте, навіть, маючи гроші, споживач прагне купити товар якомога дешевше. Він готовий заплатити за товар певну ціну – ціну попиту. Ціна попиту – це та найвища ціна, яку згодний заплатити споживач за товар чи послугу.

Раціональний споживач за нормальних ринкових умов виявляє ба­жання придбати більшу кількість товарів саме за нижчою ціною. Отже, між обсягом попиту та ціною існує зворотний зв'язок. Цей зворотний зв'язок називають законом попиту.

Законпопиту – чим вища ціна на продукт, тим меншу його кількість купуватимуть споживачі, і навпаки.

Але існують блага, для яких закон попиту не виконується. Це: малоцінні та низькоякісні товари (маргарин, низькоякісні цигарки, крупи, картопля тощо); престижні коштовні товари (золото, коштовності, антикваріат, хутряні вироби, одяг від відомих кутюр’є, дуже дорогі автомобілі тощо); товари ажіотажного попиту.

Пропонування як економічне явище - це вияв готовності вироб­ника створювати і продавати товар за певного рівня ціни.

Обсяг пропонування - це кількість товарів, які можуть бути продані за кожного значення ціни у визначений період часу.

Індивідуальне пропонування стосується окремого виробника (продавця) певного товару, а ринкове - усіх виробників певного то­вару, що фактично є сумою індивідуального пропонування різних ви­робників.

Серед багатьох чинників, які можуть вплинути на пропонування є певний час, визначальними є такі:

• ціна товару;

• ціни інших товарів, що використовуються як ресурси для вироб­ництва;

• застосовувана технологія;

• податки, які сплачує виробник, чи пільги, що йому надаються;

• кількість виробників.

Пропонування – це сукупність товарів, які представлені на ринку. Пропонування – бажання та можливість продавати товар за певною ціною. Пропонування – кількість товарів та послуг, що пропонується виробниками для реалізації на ринку в даний момент за певного рівня цін. Прагнення виробника – дістати вигоду, тобто продати товар як найдорожче. Водночас ціна пропонування має враховувати інтерес споживача з огляду на його платоспроможність. Ціна пропонування – це та найнижча ціна, за якою виробник згодний запропонувати певну кількість товару.

Досвід господарювання переконує: якщо ціна буде вищою, то ви­робник готовий запропонувати (виробляти) більшу кількість товарів. Обсяг про­понування зростає саме тоді, коли зростає ціна. Цю залежність на­зивають законом пропонування.

Законпропонування – зі зростанням ціни продукту його пропозиції збільшуватимуться, і навпаки.

Завжди існує ціна, за якої обсяг пропонування відповідає обсягу попиту, тобто бажання покупців і продавців щодо купівлі-продажу збігаються. Така ціна називається рівноважною, або ціною рівноваги попиту та пропонування.

Рівноважна ціна – це така ціна, за якої величина попиту на продукт дорівнює величини пропонування.

Обчислимо ціну рівноваги для нашого прикладу з індивідуальним попитом та пропонуванням на ринку картоплі. Для спрощення при­пустимо, що на ринку є лише один покупець і один продавець картоплі. Об'єднаємо дві попередні таблиці в одну і додамо стовпчик, в якому показано, на скільки пропонування перевищує попит або, навпаки, по­пит перевищує пропонування за різних цін на картоплю.

У реальному житті товари не завжди продаються за ціною ринкової рівноваги. Наприклад, продавці можуть завищити ціну. Але тоді по­купці не купуватимуть усієї продукції. Виникне її надмір, і постане пи­тання, як реалізувати весь товар. Продавці, конкуруючи між собою, почнуть знижувати ціну.

Якщо ринкова ціна встановиться на рівні нижчому, ніж рівноважна, то попит перевищуватиме пропонування, і виникне дефіцит. Це створить для покупців проблему: як придбати товар? Вони, конкуруючи між собою, виявлятимуть готовність купувати за вищої ціни.

Ринкова конкуренція є тим регулятором, який, попри відхилення, повертає ціну до рівня, узгоджує попит і пропонування.

Ціни не завжди формуються лише під впливом попиту і пропо­нування. Причиною такого неринкового ціноутворення може стати прагнення виробників обмежити конкуренцію. Саме з цією метою у період середньовіччя ремісники об'єднувались у цехові організації - цехи перукарів, броварів, кравців тощо. Таку саму роль виконують і су­часні монополісти - великі підприємства, які контролюють виробницт­ва в цілих галузях.

Неринкове ціноутворення відбувається й тоді, коли держава об­межує зростання цін на такі товари, як хліб, ліки, комунальні послуги для малозабезпечених громадян.

Гроші мають багатовікову історію, протягом якої суттєво йнеодно­разово змінювалася їхня форма. Давньогрецький історик Геродот свідчив, що перші карбовані монети існували у Лідійському царстві ще у VII ст. до нашої ери. Близько 500 р. до н.е. перський цар Дарій здійснив економічну революцію, увівши в оббіг монети та замінивши ними натуральний обмін. Паперові гроші з’явилися в Китаї у ХІІ ст. У ХХ ст. паперові гроші остаточно витіснили з обігу золоті. Проте еволюція грошей не завершилася, і в наші дні цей процес триває.

Гроші для господарського життя суспільства важливі не самі по собі, а з огляду на виконувані ними функції. Тому іноді кажуть, що гроші - це сукупність функцій, які вони виконують, підкреслюючи тим самим другорядність форми, в якій гроші існують.

Гроші – це загальний еквівалент (всеобмінюваність), за допомогою якого вимірюється вартість всіх товарів і послуг.

Гроші – товар, що виступає в ролі загального еквівалента, який відображає вартість усіх інших товарів.

Гроші виконують кілька функцій:

• засобу обігу;

• засобу платежу;

• міри вартості;

• засобу нагромадження.

Функцію засобу обігу гроші виконують під час купівлі-продажу речей та послуг. Щоразу, коли ми розраховуємось у крамниці грошима, вони виконують для нас та для тих, хто продає товар, функцію засобу обігу.

Коли йдеться про відшкодування за використані ресурси - для виплати зарплати, процента за кредит, орендної плати тощо, гроші виконують функцію засобу платежу.

Якщо ми використовуємо грошову форму для зіставлення цін різ­них товарів, дивлячись на етикетки і вирішуючи, купити чи не купити, гроші виконують для нас функцію міри вартості Таку саму функцію

вони виконують для суспільства в цілому, коли уряд надає статистичну інформацію, використовуючи грошові показники про обсяги створе­ного валового внутрішнього продукту, доходи та видатки бюджету, експорт та імпорт тощо.

Функцію засобів нагромадження гроші виконують тоді, коли домогосподарства, підприємці або уряд роблять заощадження.

В економіці гроші виконують певні функції, а саме:

· засобу обігу — гроші є посередником при обміні товарів та послуг;

· міри вартості — засобу кількісного виміру та порівняння від­носних вартостей товарів на ринку;

· засобу платежу — засобу відкладених платежів, які повинні здійснитися в майбутньому, при сплаті боргових зобов'язань, величина яких установлюється в грошовій формі;

· засобу нагромадження — тобто засобу накопичення купівель­ної спроможності, яка може бути використана на купівлю товарів у майбутньому.

Сучасні гроші існують у таких формах.

Паперові гроші - це банкноти, або банківські білети. Назва «бан­ківські білети» відбиває те, що перші банкноти виникли в середні віки і були письмовими свідченнями (розписками) банкірів про одержання на зберігання від клієнтів певної кількості золота. У бан­кноті зазначалася кількість золота, яку треба було повернути власникові на його вимогу. Згодом право випуску банкнотів пе­рейшло до держави. Спочатку банкноти обмінювалися не золото, а випуск їх пов'язувався з золотим запасом країни. На початку XX ст. більшість країн світу припинили обмін банкнотів на золото.

До паперових грошей належать також казначейські білети. Їх випускає міністерство фінансів для покриття державних витрат. Казначейські білети ніколи не обмінювалися на золото.

Сучасні паперові гроші виконують функцію грошей не тому, що вони забезпечені золотом, а через те, що їх пускає в обіг дер­жава, її авторитет та державне майно гарантують (забезпечують) надійність грошей.

Для розмінювання паперових грошей використовуються мо­нети, які називають білонними грошима.

До замінників грошей належать чеки, векселі, банківські картки. їх використовують у розрахунках, але за умови, що кожний із цих замінників забезпечується або рахунком у банку, або готівковими грошима.

Чек - це письмове розпорядження власника банківського рахунка перерахувати певну суму пред'явникові чека або видати йому готівку.

Вексель - це письмове зобов'язання боржника сплатити певну суму грошей у визначений термін, вексель може розпочати самостійний рух, коли він передається третій, четвертій тощо осо­бі, і обслуговувати розрахунки багатьох економічних суб'єктів Вексель передається від одного власника (держателя) до іншого за допомогою особливого передатного напису - індосаменту. Век­сель можна передати банку, одержавши (з певною знижкою) за­борговані гроші раніше від зазначеного на векселі терміну.

Банківська пластикова картка - розрахунковий засіб, який найчастіше видають банки своїм клієнтам. Картка містить іден­тифікатор власника - позначку про номер рахунка в банку. Під час розрахунків кредитними картками в торговельних або інших уста­новах використовуються спеціальні пристрої - термінали. Через них номер картки та дані про рахунки за товари та послуги надходять у банк. Банк робить безготівкові перерахунки грошей на користь установ, що надали товари або послуги. Кредитною карткою можна скористатись і в разі, якщо П власникові потрібна готівка. Банківські рахунки, або депозитні гроші - це своєрідний засіб відображення і контролю за станом і рухом коштів (депозитів). Рахунки поділяють на безстрокові та строкові. Кошти з безстро­кового рахунка можна одержати в будь-який час для розрахунків або платежів. Строкові рахунки стають доступними вкладникам лише через визначений час.

Поняття «електронні гроші» застосовують для означення банківських (депозитних) грошей, використання яки. передбачає електронні технології. Ці технології дають можливість перерахо­вувати гроші та реєструвати інформацію про їхній рух без паперовим способом.

Міжнародні - це гроші міжнародних організацій, що призначені для здійснення розрахунків між країнами. Такими грошима є СДР «спеціальні права запозичення», створені Міжнародним валютним фондом (МВФ), та євро - спільна валюта країн ЄС, котрі утворюють Єврозону.

Дата добавления: 2015-05-22