Класичні теорії уваги

Теорії уваги

Властивості уваги

Увага людини має 5 основних властивостей (характеристик, параметрів):

1. Стійкість уваги виявляється в здатності тривалий час утримуватися на будь-якому об'єкті, не відволікаючись і не послабляючись. Стійкість залежить: 1) від складності завдання; 2) наявності перешкод; 3) установки й інтересу; 4) особливостей нервової системи.

2. Зосередженість (концентрація) виявляється в глибині “занурювання” в той чи інший об’єкт і відволіканні від інших.

3. Здатність до переключення уваги – навмисне її переведення з одного об'єкта на інший, з одного виду діяльності на інший.

Можна говорити про повне й неповне переключення. У першому випадку попередня діяльність не гальмує ту, на яку була переключена увага, у другому –така інтерференція існує.

Існують деякі закономірності переключення:

· · успішність переключення знижується під час переходу від легкої до важкої діяльності;

· · чим цікавіша була попередня й менш цікава подальша діяльність, тим важче переключення;

· · перехід до нової діяльності значно важчий, якщо не довершена попередня;

· · при глибокому зосередженні переключення досягається на превелику силу;

· · ясність і чіткість мети нової діяльності, її значимість для особистості поліпшують переключення.

4. Розподіл уваги полягає в здатності розосередити увагу на значному просторі, паралельно виконувати кілька видів діяльності або робити кілька різних дій.

Розподіл уваги залежить від психологічного й фізіологічного стану людини. У разі стомлення, під час виконання складних видів діяльності, які вимагають підвищеної концентрації уваги, область розподілу звичайно звужується.

Розподіл уваги має певні закономірності:

· · чим складніші види діяльності, які сполучаються, тим сутужніше розподіл

уваги; важко сполучати два види розумової діяльності;

· · розподіл найбільш ефективний за умови сполучення розумової й моторної діяльності, при цьому продуктивність розумової діяльності знижується більше, ніж моторної;

· · основна умова успішного розподілу – автоматизація принаймні одного з видів діяльності, які здійснюються одночасно.

5. Обсяг уваги – це така її характеристика, яка визначається кількістю інформації, здатної одночасно зберігатись у сфері підвищеної уваги (свідомості) людини. Кількісна характеристика середнього обсягу уваги людей 7±2. за один погляд (200 мсек) дорослий здатний утримати стільки одиниць інформації. Ця характеристика пов'язана з обсягом короткочасного запам'ятовування.

Здавна добре відомі форми прояву уваги та її значення для успішності всякої предметної діяльності. Але питання, що таке сама увага, до останнього часу викликає найрізноманітніші тлумачення й суперечки.

М.М.Ланге в роботі “Теорія вольової уваги” (1893 р.) наводить огляд теорій уваги від Августина до кінця XIX ст. Він розподіляє ці теорії на 8 груп:

1. Моторні теорії уваги.

Увага розглядається як результат рухового пристосування, що “миттєво” поліпшує сприймання предмета чи розумовий розгляд ідеї.

2. Увага – результат обмеження обсягу свідомості (І.Гербарт, В.Гамільтон).

Увага пояснюється тим, що обсяг свідомості обмежений і “сильні” уявлення витісняють із неї більш слабкі.

3. Увага – результат емоцій.

Явище уваги є результат емоцій і окремого процесу уваги не існує. Те, що привертає увагу, завжди так чи інакше пов'язане з інтересом, а інтерес – це емоція, вона і надає об'єкту сприймання або уявлення додаткової інтенсивності, а з нею – ясності, виразності й стійкості у зміні асоціацій.

4. Увага – результат аперцепції, що розглядається як первинна духовна здатність (В.Вундт) чи внутрішня воля, автономна первинна духовна сила (В.Джемс).

5. Увага – результат посилення нервової подразливості або додаткового нервового подразнення, що виходить від вищих нервових центрів і веде до посилення образа або поняття.

6. Увага – результат особливої активної здатності духу (волі).

7. Увага як діяльність розрізнення.

Первинний ефект уваги – не в посиленні (підвищенні інтенсивності) уявлення, а в з'ясуванні (більшому розрізненні) його.

8. Увага як результат нервового придушення.

Увага пояснюється антагоністичною взаємодією нервових процесів: той процес, що складає фізіологічну основу об'єктів уваги, придушує нервові процеси, що складають основу інших уявлень, і тим самим забезпечує “своєму уявленню” панування та стійкість у полі ясної свідомості [16; 107-143].

Огляд теорій, запропонованих у минулому, дає підстави стверджувати:

1. Увага завжди розглядається як прояв чогось іншого.

2. Увага не має свого окремого специфічного продукту. Її результатом є поліпшення всякої діяльності, до якої вона приєднується, і це скоріше за все говорить проти визначення уваги як окремої форми психічної діяльності.

Дата добавления: 2015-05-22