Історія розвитку геоекології, як науки

Процес екологізації наук

Ландшафтна екологія зародилася в результаті зближення ландшафтно-географічних уявлень про природні територіальні цілісності та уявлень про ці цілісності, розвинуті в екології. За висловом А.П.А. Вінка, вона є результатом “одруження географії з біологією”. Однак таке “одруження” дало не єдиний результат – його “дітьми” є й інші науки, зокрема біогеографія, геоботаніка, біогеоценологія.

При вирішенні різноманітних завдань природокористування географи і екологи діють спільно і спостерігається тенденція до ще більшого їх зближення. Даному процесу багато в чому сприяли наукові погляди В. В. Докучаєва, а за ним - і роботи Л. С. Берга, який став широко застосовувати Докучаєвський принцип вивчення природи в ландшафтній географії. В кінці 30-х років на стику географії та екології визначено новий напрям, названий К. Тролем (Troll, 1939) екологією ландшафту. Приблизно в цей же час Л. Г. Раменський (1938) вводить поняття "екологія земель", маючи на увазі вивчення природних факторів, що визначають умови землекористування. Далі В. Н. Сукачов (1940) розвиває уявлення про геоценози, яке в подальшому переросло в його вчення про біогеоценози (Сукачев, 1964).

Отож, перефразовуючи Вінка, можна сказати, що ландшафтна екологія є результатом поєднання вихідного поняття природничої географії та вихідного поняття екології, а саме – поняття ландшафту і поняття екосистеми. Звичайно, у подальшому розуміння ландшафтної екології значно розширилося й досить швидко вона перестала розумітися в такому дещо еклектичному стилі, але саме виникнення ландшафтної екології зобов’язано ідеї такого поєднання. Вперше ця ідея чітко була проголошена в статті Карла Троля 1939 року, в якій він і запропонував назву нової науки – “ Landschaftsökolоgie ” (ландшафтна екологія).

Отже, на відміну від більшості наук, дату виникнення ландшафтної екології можна вказати чітко – це 1939 рік, коли не тільки з’явилася її назва, але й були обґрунтовані її зміст і місія – поєднати територіальний аналіз, властивий ландшафтознавству, з функціональним, характерним екології. Цим ми зобов’язані Карлу Тролю, який справедливо вважається засновником ландшафтної екології й дуже багато зробив для поширення її ідей. Звичайно, що ці ідеї були підготовлені попереднім розвитком ландшафтознавства, екології та інших наук. Отож ландшафтна екологія має свою передісторію й відлік її віку з 1939 року, буде спрощенням картини розвитку цієї науки.

Шлях, який пройшла ландшафтна екологія, хоч і не такий довгий, однак насичений декількома важливими поворотними пунктами. Ці поворотні пункти, як своєрідні точки біфуркації розвитку науки (див. рис. 1.3), визначають етапність цього розвитку, що ілюструє табл.

Таблиця 1

Поворотні пункти та етапи розвитку ландшафтної екології

Поворотний пункт	Дати	Етапи	Основні риси етапу	Лідери етапу
	Початок ХХ ст	І. Зародження ландшафтно-екологічних ідей	Екологізація ландшафтознавства, географізація екології, зближення цих наук	Е.Рюбель, Л.Раменський, Ф.Клементс, В.Сукачов
Стаття К. Тролля	1939 р.
Перші підручники та узагальнюючі монографії	Середина 1970-х рр..	ІІ. Оформлення вихідних ідей	Формулювання основних понять ландшафтної екології, їх узгодження в цілісну систему уявлень виникнення наукових установ і організацій з ландшафтної екології, поява перших університетських підручників і узагальнюючих наукових монографій.	К.Троль, Й.Шмітхюзен, Е.Нееф, Г.Хаазе, В.Б.Сочава, А..А. Краукліс, Х.Лезер, Я.Дрдош
Масове видання монографій	Середина 1980 рр.	ІІІ. Етап експансії ідей	Поширення ідей ландшафтної екології у різних сферах практики, у різні регіони, розширення її предмету та змісту.	З.Наве, А.Вінк, Я. та І. Зоневельди,
	80 – 90 р.р. ХХ ст	ІV. Етап структуризації	Оформлення наукових напрямків, структурних частин ландшафтної екології, її наукових шкіл, їх закріплення у монографіях та підручниках	З.Наве, Р.Форман, І. Зоневельд
V-й Світовий конгрес IALE	1999 р.	V. Етап реконцептуалізації	Намагання визначитися зі своєю специфікою, сформулювати теоретичні засади та методи на основі новітніх загальнонаукових теорій	З.Наве, Дж. Вінс, Р.Хоббс, М.Мосс
Попереду	триває

Можна розрізнити три вектори, вздовж яких відбувалося зародження та зміцнення ландшафтно-екологічних ідей, які врешті й злилися в рамках однієї науки – ландшафтної екології. Ці вектори такі: 1 – екологізація ландшафтознавства, 2 – географізація екології, 3 – зближення цих двох наук.

1. Екологізація ландшафтознавства першої половини 20 ст. полягала у намаганнях ввести певні положення екології (на той час це була наука біологічна) в його теоретичний базис (такі як середовище, сукцесія, функціонування), а також запровадити деякі методи екології рослин до вивчення ландшафту. Цей процес був властивий обом центрам розвитку ландшафтознавства того часу – Німеччини та Росії (згодом – СРСР).

У Німеччині, поряд із просторовим напрямом ландшафтознавства А. Геттнера, розвивалися й інші погляди на ландшафт як на функціональну систему, що знаходиться під суттєвим впливом зовнішніх чинників.

На відміну від Німеччини, де ландшафтознавство будували географи, у Росії в цій справі приймали активну участь і біологи (ботаніки, лісівництва, еволюційної теорії тощо). Такими вченими були А.М. Краснов, Г.Ф. Морозов, Г.М. Висоцький, Л.Г. Раменський та інші. Тому тут для сприйняття екологічних ідей ґрунт був сприятливіший.

«Поняття і ознаки середовища та хазяїн» Г.М. Висоцький, наприклад, ще 1909 року висунув ідею створення карт, які він називав “фіто-топологічними”. На таких картах мали бути показані територіальні ділянки різного рангу з однаковими для рослин екологічними умовами (кліматичними, рельєфу тощо). Ландшафтознавці такі карти вважають прообразом ландшафтних карт, але за своєю суттю ідея Висоцького є геоекологічною.

«Поняття динамічності та сукцесії» Впродовж 1920–1930-их рр., на етапі становлення радянського ландшафтознавства, чимало його представників висували ідеї екологічного змісту. Так, Е. Маркус 1926 року писав про “ряди природних комплексів” (аналог сукцесійних рядів в екології). Таку саму ідею під назвою генетичних рядів ландшафту пропагував на початку 1930-их рр. О.Д. Гожев. Логічного завершення ця лінія екологізації довоєнного ландшафтознавства знайшла у роботах Б.М. Городкова 1940-их років, в яких він застосував до ландшафту не тільки поняття сукцесії, але й клімаксу.

Поряд із впровадженням в ландшафтознавство екологічних ідей Ф. Клементса (про сукцесію, ряди та клімакс і навіть про екосистему як організм), намітилася й інша екологічна лінія розвитку поняття ландшафту.

«Поняття функціональності» Вона пов’язана з уявленнями А.О. Григор’єва про фізико-географічний процес, який виникає в межах географічної оболонки внаслідок проникнення тут різних речовин одна в одну. Спираючись на ці уявлення, М.А. Первухін у 1930-их роках наголошував на тому, що ландшафт – не стільки комплекс матеріальних тіл, скільки система процесів він є виразом фізико-географічного процесу на певній території. Таке розуміння ландшафту наближало його до концепції екосистеми як єдності, зумовленої потоками енергії по трофічних рівнях.

2. Географізація (“ландшафтизація”) екології. У визначеннях екології Е. Геккеля, В. Шелфорда, А. Тенслі на територіальний аспект цієї науки безпосередньо не вказувалось. У першій половині 20 ст. одні її напрями зосереджувалися на вивченні впливу на живі організми факторів їх середовища, другі – на взаємодії популяцій між собою, треті – на залежності біологічних угруповань від кліматичних особливостей території, ґрунтів, рельєфу, ґрунтових вод. Саме розвиток третього напряму екології мав набути для становлення ландшафтної екології особливе значення. Посилення цього напряму можна вважати за географізацію, а більш точно – ландшафтизацію екології як науки.

Дата добавления: 2015-05-22