Теорія конкурентних переваг

Усі розглянуті у попередніх розділах теорії міжнародної торгівлі та багато інших теорій не здатні задовільно пояснити розвиток сучасних процесів та структур у світовій економіці. Цітеорії не дають відповіді на запитання, які останнім часом усе більше непокоять уряди та промислові кола будь-якої країни: “Чому фірми, які базуються у певних країнах, досягають всесвітнього успіху у певних сегментах ринку та конкретних галузях економіки? Які вирішальні характеристики країн дозволяють фімам цих країн створювати та утримувати конкурентну перевагу у певних галузях, тобто конкурентну перевагу країн?”

для того, щоб з‘ясувати, чому країни добиваються конкурентної переваги у тих чи інших галузях, а також зрозуміти вихідні точки для політики фірм та національної економіки, професор Гарвардської школи бізнесу, радник ряду провідних компаній та член Президентської комісії з промислової конкуренції Майкл Портер (Michael E. Porter) наприкінці 80-х років здійснив чотирирічне дослідження десяти країн, які займають важливе місце у світовій торгівлі: Великобританії, Німеччини, Данії, Італії, Кореї, Сингапуру, США, Швейцарії, Швеції та Японії.

У центр уваги проведеного дослідження М.Портер поставив процес отримання та збереження конкурентної переваги у більш ніж 100 відносно складних галузях економіки та індустріальних сегментах. На його думку, саме вони складають ключ до високої та зростаючої продуктивності у країні і найменш усього можуть бути проаналізовані з використанням традиційних та новітніх теорій міжнародної торгівлі. Для дослідження, як видно із переліку, були відібрані країни, які відрізняються за економічним розвитком (ПРК та НІК), розміром, державною політикою відносно промисловості, за суспільною філософією, географічними умовами та місцем розташування, але у той самий час усіх їх об‘єднує одна спільна риса - усі вони вже успішно конкурують у ряді проаналізованих галузей або показують себе усе більш здатними успішно конкурувати. Аналіз конкурентоспроможності галузей проводився на трьох часових межах: у 1971, 1978 та 1985 роках.

Розроблена в результаті проведеного дослідження всеохоплююча теорія конкурентної переваги країн, яка підтверджується достатньою кількістю фактів, - представлена у фундаментальній праці Майкла Портера “Конкурентна перевага країн” (The Competitive Advantage of Nations), опублікованій у 1991 році нью-йоркським видавництвом Free Press.

Згідно цієї теорії відповідь на запитання: “Чому країна добивається міжнародного успіху у тій чи іншій галузі?” полягає у чотирьох властивостях країни, які носять загальний характер та формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це середовище може сприяти утворенню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому. Ось ці чотири властивості:

1. Факторні умови, тобто ті конкретні фактори (наприклад, кваліфікована робоча сила певного профілю або інфраструктура), які необхідні для успішної конкуренції у даній галузі.

2. Умови попиту, тобто який на внутрішньому ринку попит на продукцію чи послуги, що пропонуються даною галуззю.

3. Споріднені (related) та підтримуючі галузі, тобто наявність чи відсутність у країні споріднених чи підтримуючих галузей, конкурентоспроможних на міжнародному ринку.

4. Стратегія фірми, її структура та конкуренти, тобто які умови у країні, які визначають те, як утворюються та управляються фірми, та який характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Ці властивості національної конкурентоспроможності Майкл Портер назвав детермінантами (determinants). Першим важливим детермінантом національної конкурентної переваги у якій-небудь галузі є факторні умови. На думку М.Портера, наділеність країни тими чи іншими факторами виробництва, безумовно, впливає на конкурентну перевагу фірм країни, але роль факторів цим не обмежується. Фактори, які є найбільш важливими для конкурентної переваги у більшості галузей (особливо галузей, найбільш важливих для зросту продуктивності в розвиненій економіці), не дістаються у спадок, а створюються у межах країни за допомогою процесів, які у різних країнах та галузях дуже різні. Отже, важливий не стільки запас факторів на даний момент, скільки швидкість, з якою вони утворюються, вдосконалюються та пристосовуються до потреб галузей. Крім того, наявність деяких факторів у великій кількості може не підсилювати, а, навпаки, підривати конкурентну перевагу. І, навпаки: нестача деяких факторів часто впливає на стратегію та спонукає до оновлення таким чином, що призводить до тривалої конкурентної переваги. Другий детермінант національної конкурентної переваги у якій-небудь галузі - це попит на внутрішньому ринку на товари чи послуги, що пропонуються цією галуззю. Майкл Портер виявив, що практично у кожній із розглянутих галузей попит на внутрішньому ринку впливає на конкурентну перевагу. Впливаючи на ефект масштабу, попит на внутрішньому ринку визначає характер та швидкість впровадження новацій, що здійснюються фірмами країни. Він характеризуєтья трьома важливими рисами: структурою внутрішнього попиту (природа купівельних потреб), обсягом та характером зросту внутрішнього попиту і, нарешті, механізмами, за допомогою яких переваги на внутрішньому ринку передаються на закордонні ринки. Значення двох останніх властивостей залежить від першої. Для конкурентної переваги важливіший не кількісний, а якісний бік попиту на внутрішньому ринку.

Третім важливим детермінантом, що визначає національні переваги у галузі є наявнісь у країні галузей-постачальниць або суміжних галузей, які конкурентоспроможні на світовому ринку. Конкурентоспроможність деяких галузей-постачальниць дає перевагу національним фірмам в інших галузях промисловості, тому що вони продукують елементи, які широко використовуються та відіграють важливу роль у інтернаціоналізації та іноваційних процесах. Наприклад, виробництво напівпровідників, програмного забезпечення, а також торгівля є тими галузями, які мають значний вплив на інші. Наявність у країні конкурентоспроможних споріднених галузей часто веде до винкнення нових високорозвинених видів виробництва. спорідненими називаються такі галузі, в яких фірми можуть взаємодіяти одна з одною у процесі формування ланцюжка цінності, я також галузі, які мають справу із взаємодоповнюючими продуктами. Взаємодія може відбуватись у сфері розвитку технологій, виробництва, поширення маркетингу або сервісу. Нариклад, копіювальна та факсимільна техніка використовують багато однакових технологій та компонентів, які можуть розповсюджуватись через ті самі канали.

Четвертим важливим детермінантом, що визначає конкурентоспроможність галузі, є той факт, що фірма створюється, організується, управляється в залежності від характеру конкуренції на внутрішньому ринку. У різних країнах фірми організовуються по-різному, виробляють різні стратегії та цілі. Національні переваги у промисловому виробництві є результатом правильного співвідношення між їх вибором та джерелом конкурентоспроможності національної промисловості. Те, як розвивається суперництво на внутрішньому ринку також відіграє велику роль у процесі впровадження новин та у забезпеченні перспектив міжнародного успіху.

Детермінанти національної конкурентоспроможності являють собою комплексну систему, яка постійно розвивається. Майкл Портер назвав цю систему “ромбом” (в оригіналі - “diamond”, тобто алмаз, діамант) - див. Рис.5.7.3.

Кожний детермінант у цій системі впливає на усі решта. Наприклад, значний попит на продукцію фірми сам по собі не дасть їй конкурентної переваги, якщо гострота конкуренції недостатня, щоб фірма прийняла цей попит до уваги. Крім того, переваги в одному детермінанті можуть створювати або підсилювати переваги в інших.

Конкурентна перевага на основі тільки одного-двох детермінантів можлива лише у галузях із сильною залежністю від природних ресурсів або у галузях, де мало застосовуються складні технології та навички. Втримати таку перевагу, як правило, не вдається, тому що вона швидко пересувається з країни в країну, а глобальні фірми легко можуть нейтралізувати її, діючи “в обхід” за допомогою глобальної стратегії.

Рис. 5.7.3. Національний “ромб” або детермінанти національної конкурентної переваги.

Щоб отримати та утримувати конкурентну перевагу у наукоємних галузях, які є основою будь-якої розвиненої економіки, необхідно мати перевагу в усіх складових частинах “ромба”. Перевага з кожного детермінанті не є передумовою для конкурентної переваги у галузі. Взаємодія переваг з усіх детермінантів забезпечує самопідсилюючі виграшні моменти, які іноземним конкурентам важко знищити або скопіювати. Для того, щоб зробити теорію завершеною, М.Портер розглядає ще дві змінні, які суттєво впливають на обставини у країні - випадкові події та дії уряду. На рисунку вони зображені пунктиром тому, що вони не є детермінантами. В історії більшості конкуруючих галузей зіграв свою роль випадок, тобто такі події, які мають мало спільного з умовами розвитку у країні та впливати на які часто ні керівництво фірми, ні навіть національні уряди. До подій, які мають особливо важливе значення для розвитку конкурентоспроможності, М.Портер відносить такі: винахідництво; великі технологічні зрушення (наприклад, біотехнологія, мікроелектроніка); різкі зміни цін на ресурси, такі як нафтовий шок; значні зміни на світових фінансових ринках або в обмінних курсах; сплеск світового або місцевого попиту; політичні рішення закордонних урядів; війни.

Випадкові події важливі тому, що вони змінюють позиції компаній-суперниць. Вони можуть на ніщо переваги старих конкурентів та створити потенціал для нових фірм, здатних змінити старі після досягнення необхідного рівня конкурентоспроможності у нових умовах. У той час як випадок може сприяти змінам у рівні конкурентоспроможності у галузі, національні особливості впливають на те, яким чином країна зможе цей випадок використати. У країні з найбільш сприятливим “ромбом”, скоріше за усе, випадок укріпить конкурентоспроможність. В описі факторів, від яких залежить рівень національної конкурентоспроможності, останньою змінною є роль уряду. Уряд може впливати та підпадати під вплив - як позитивний, так і негативний - усіх чотирьох детермінантів. На параметри виробничих факторів, наприклад, впливають субсидії, політика відносно ринків капіталу, освіти тощо. Роль уряду щодо формування параметрів місцевого попиту часто менш помітна. Урядові органи встановлюють місцеві норми та стандарти у виробництві того чи іншого товару, а також інструкції, що впливають на поведінку споживачів. Уряд часто є головним покупцем різної продукції: товари для армії, телекомунікаційне обладнання, літаки для національних авіаліній тощо. Ця роль уряду як покупця, може як допомагати, так і перешкоджати розвитку національної промисловості. Уряд може формувати умови розвитку споріднених галузей та постачальників іншими способами, наприклад, таким, як контроль над рекламними засобами або регулювання діяльності інфраструктури. Урядова політика може впливати на стратегію фірм, їх структуру, суперництво, використовуючи регулювання ринків капіталу, податкову політику та антитрестівські закони. У свою чергу, чотири детермінанта також можуть впливати на уряд. Наприклад, розподіл капіталовкладень на освіту здійснюється в залежності від кількості місцевих конкурентів. Високий рівень внутрішнього попиту на той чи інший товар може призвести до швидкого введення урядових норм техніки безпеки.

Таким чином, уряд впливає на рівень національної конкурентоспроможності, хоча цей вплив неминуче виявляється частковим. Урядова політика обов‘язково зазнає поразки, якщо вона є єдиним джерелом національних переваг. Політика діє успішно в тих сферах, де є основні детермінанти, які визначають національні переваги, а уряд може тільки підсилити їх дію. Уряд може покращити шанси досягнення високого рівня конкурентоспроможності, але у нього немає сил, щоб самому створити необхідні умови.

На досягнення успіху в конкуренції, на думку М.Портера, впливають, крім уряду та випадків, також соціальна та політична історія, а також система культурних цінностей та лідери. Наприклад, соціальні норми та цінності впливають на структуру попиту на внутрішньому ринку, так само, як і на цілі менеджерів, і на те, яким чином фірми організуються. Соціальна та політична історія визначають ті навички, які були накопичені нацією, та інституційні структури, через які впливає конкуренція. Культурні особливості націй не можуть бути відділені від економічних. Наприклад, відносини між працею та менеджментом в Японіє не є чисто культурним аспектом, але залежать також від практики пожиттєвого найму, від характера матеріальних стимулів та політики менеджменту відносно працівників. Культурні фактори важливі також і тому, що вони формують те середовище, у якому існують фірми. Ці фактори впливають через головні детермінанти, а не у відриві від них. Такий вплив є дуже важливим для рівня конкурентоспроможності, і аутсайдерам важко його досягти. Національні успіхи у розвитку промисловості залежать також від лідерів. Лідери стикаються з проблемами, завданнями та сприятливими ситуаціями, які продукуються національним середовищем. У різних країнах лідери мають різні цілі, що визначається сукупністю детермінантів. Наприклад, у Японії такі лідери як Акіо Моріта (Akio Morita) та Коносуке Мацусіта (Konosuke Matsushita) працюють у галузі побутової електроніки; в США Томас Дж.Уотсон (Thomas J.Watson), Сеймур Крей (Seymour Cray), Кеннет Олсон (Kenneth Olson) та Сnів Джобс (Steve Jobs) працюють або працювали раніше у виробництві комп‘ютерів. В цих галузях національне середовище сприяє зросту конкурентоспроможності. Успіх лідерів залежить від того, чи достатньо вони далекозорі, щоб скористатися сприятливими можливостями та засобами, необхідними для досягнення потрібного рівня конкурентоспроможності. Отже, лідер - це людина, яка більше за інших усвідомлює важливість ролі детермінантів. Вони вірять у динамічний розвиток та процес постійних змін, не сприймають жодних примушувань та знають, що від них залежить успіх багатьох заходів. Вони здатні у більшому, ніж інші ступені, розуміти оточуючу їх реальність та мають мужність, щоб діяти. Часто саме лідерство визначає, яка конкурентна фірма тієї чи іншої країни, володіючи перевагами, буде процвітати чи зазнає поразки.

Дія системи детермінантів, розглянутої вище, на думку М.Портера, веде до того, що конкурентоспроможні національні галузі не розподілені рівномірно у всій економіці, а зв‘язані у те, що він назвав “кластерами” (cluster - пакет, блок, пучок), які складаються із галузей, що залежать одна від одної. Наприклад, в Італії близько 40% експорту припадає на частку кластера галузей, зв‘язаних з їжею, модою або благоустроєм житла. У Швеції понад 50% усього експорту становить експорт продукції кластера галузей, пов‘язаних з перевезеннями, металургією, деревообробкою. Взаємодія детермінантів дозволяє зрозуміти, чому національні галузі чахнуть та вмирають.

Теорія конкурентних переваг (Competitive Advantages Theory) - країна добивається міжнародного успіху у тій чи іншій галузі завдяки взаємодії конкурентних переваг у чотирьох національних детермінантах (властивостях країни): факторних умовах; умовах попиту; споріднених та обслуговуючих галузях; стратегії фірми, її структурі та конкуренції, - з‘єднаних у динамічну систему, так званий “ромб”

позитивною стороною цієї теорії є те, що вона показує роль, яку відіграють економічне середовище установи, політика, культурні цінності та лідери країни у забезпеченні успіху фірм цієї країни у певних сегментах ринку та конкретних галузях економіки. Іншими словами, вона пояснює властивості нації, які є передумовою успіху національної промисловості у міжнародній конкуренції.

Висновки:

1. Чотирма головними параметрами (детермінантами) конкурентної переваги країни є такі фактори і умови: умови попиту, споріднені та обслуговуючі галузі, стратегія фірми та конкуренція.

2. Теорія конкурентних переваг показує взаємодію чотирьох детермінантів, об‘єднаних у національний “ромб”, від яких залежить конкурентоспроможність країни на світових ринках.

3. Детермінанти - кожен окремо і усі разом - сприяють досягненнюнаціонального успіху або гальмують цого.

4. Детермінанти національної конкурентоспроможності являють собою комплексну систему, яка перебуває у стані розвитку. Детермінанти постійно впливають один на одного.

5. Підтримка конкурентоспроможності у галузі на високому рівні є результатом “самопідсилюючої” взаємодії переваг відразу у декількох сферах, що визначає середовище, яке іноземним конкурентам важко відтворити.

6. Національний “ромб” - це система, компоненти якої взаємозв‘язані та підсилюють дію один одного.

7. Кластери - це об‘єднання національних конкурентоспроможних взаємозалежних галузей. Кластери відбивають динаміку конкурентних переваг, і тому вони народжуються, поєднуються, розширяються, поглиблюються, але можуть і звужуватись, згортатись та розпадатись.

Дата добавления: 2015-05-22