Методи балансування платіжного балансу

Класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ.

А. Поточні операції

Товари

Послуги

Доходи від інвестицій

Інші послуги та доходи

Приватні односторонні перекази

Державні односторонні перекази

Разом А: БАЛАНС ПОТОЧНИХ ОПЕРАЦІЙ

В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал

Прямі інвестиції

Портфельні інвестиції

Інший довгостроковий капітал

Разом: А + В: БАЗИСНИЙ БАЛАНС

С. Інший короткостроковий капітал

D. Помилки та пропуски

Разом: A + B + C + D (відповідає концепції ліквідності у США)

Е. Балансуючі статті

Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл та використання СДР

Рух золотовалютного резерву

Надзвичайні джерела покриття сальдо

Зобов’язання, які утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів

Разом: A + B + C + D + E (відповідає концепції офіційних розрахунків у США)

F. Підсумкова зміна резервів

Золото

СПВ (СДР, SDR)

Резервна позиція у МВФ

Іноземна валюта

Інші вимоги

Кредити МВФ

При складанні платіжного балансу його статті підрозділяють на основні та балансуючі. До основних відносяться статті, в яких відбиваються операції, що впливають на остаточний результат платіжного балансук та є відносно самостійними: поточні операції та рух довгострокового капіталу. До балансуючих статей належать операції, які не мають самостійності або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи та джерела врегулювання сальодо платіжного балансу та включають рух валютних резервів, зміну короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, зовнішні державні позики, кредити міжнародних валютно-фінансових організацій тощо.

Поділ платіжного балансу на основні та балансуючі статті є загальновизначеним методом визначення його дефіциту (balance-of-payments deficit) або активу, надлишку (balance-of-payments surplus). Сальдо, яке утворюється по основних статтях, покривається за допомогою балансуючих статей. Таким чином, формально платіжний баланс зрівноважений. При цьому саме сальдо основних статей прийнято називати сальдо платіжного балансу.

Якщо платежі перевищують надходження по основних статтях, то виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей. Традиційнодля цього використовуються позики та ввезення підприємницького капіталу. Це - тимчасовий метод балансування платіжного балансу, оскільки країни-боржники зобов’язані виплачувати високі проценти та дивіденти, а також суму позики. Існує і небезпека того, що іноземні кредитори одночасно у майбутньому можуть у масовому масштабі вилучити свої внески. Новим способом покриття пасивного сальдо балансу є короткострокові кредити по угодах «croh», які взаємно надаються центральними банками у національній валюті.

Для покриття тимчасового дефіциту платіжного балансу МВФ надає країнам-членам МВФ резервні (безумовні) кредити (у межах 25% їх квот).

Промислово розвинені країни мобілізують для погашення дефіциту платіжного балансу кошти на світовому ринку позикових капіталів у вигляді кредитів банківських консорциумів, облігаційних позик.

До тимчасових методів покриття дефіциту платіжного балансу відносяться також пільгові кредити, одержані країною по лінії іноземної допомоги.

Ще однією остаточною альтернативою балансування платіжного балансу є використання країною своїх офіційних золотовалютних резервів (official reserves). Час від часу Центральний банк може продавати частину своїх резервів та купувати на них національну валюту з метою підтримки її обмінного курсу. Таке використання резервів утворює статтю кредиту, тому що резерви нібито надходять на баланс, одночасно залишаючи рахунок резервів. Резерви, таким чином, можуть використовуватись для покриття дефіциту по будь-якій позиції платіжного балансу. І, навпаки, якщо по тій чи іншій статті платіжного балансу утворюється додатнє сальдо, то отримані кошти можна використати для формування резервів, що буде являти собою статтю дебету.

Іншими словами, скорочення офіційних резервів (яке зображується додатнім значенням у статті офіційних резервів) показує масштаби дефіциту платіжного балансу країни; зріст офіційних резервів (від’ємне значення у статті офіційних резервів) показує величину активного сальдо платіжного балансу. Головним засобом остаточного балансування платіжного балансу є резерви ВКВ; з 70-х років стали використовувати СДР шляхом переказу їх з рахунку однієї країни на рахунок іншої у МВФ; з 1979 року країни-члени ЕВС для покриття тимчасового дефіциту платіжного балансу використовують також ЕКЮ (ECU).

Офіційні резерви будь-якої країни обмежені. Тому сталі або тривалі дефіцити платіжних балансів, які повинні фінансуватись за рахунок цих резервів призведуть до їх вичерпання. Саме це викликало встановлення жорстких границь, у яких золотовалютні резерви можуть використовуватись для покриття дефіциту балансу. Крім того, якщо резерви використовуються надто швидкими темпами, то може виникнути криза довіри. У цьому випадку країні доведеться вжити спеціальних заходів для коректування платіжного балансу. Ці заходи можуть потягнути за собою хворобливу перебудову на макроекономічному рівні, використання торгових бар’єрів та аналогічних обмежень або зміну міжнародної вартості національної валюти.

Остатлчним засобом погашення дефіциту платіжного балансу є і іноземна допомога у формі субсидій та дарунків.

Допоміжним засобом балансування платіжного балансу є продаж іноземних та національних цінних паперів на іноземну валюту. Наприклад, США частково погашають пасивне сальдо свого платіжного балансу, розміщуючи облігації скарбниці у центральних банках інших країн.

У таблиці 1 наведені дані платіжного балансу США. Зверніть увагу, на те, що ООН веде облік даних по платіжних балансах у СПЗ, але також наводить курс для конвертації унизу таблиці..

Таблиця 6.1.

Платіжний баланс США за 1989 рік, млрд.СПЗ.

А. Поточний платіжний баланс, за винятком групи F

- 82,71

Торгівля: експорт, ФОБ Торгівля: імпорт, ФОБ Торговий баланс Інші товари, послуги, доходи: кредит Реінвестований прибуток Інші доходи від інвестицій Інше Інші товари, послуги, доходи: дебет Реінвестований прибуток Інші доходи від інвестицій Інше Разом товари, послуги, доходи Неоплачені приватні трансферти Разом, за винятком офіційних неоплачених трансфертів Офіційні неоплачені трансферти Гранти Інше   В. Прямі інвестиції та інші довгострокові капітальні вкладення, за винятком групи: F - H Прямі інвестиції у США за кордоном «Портфельні» інвестиції Інші довгострокові капітальні вкладення Офіційний резидентський сектор Платежі по довгострокових кредитах Погашення довгострокових кредитів Інше Комерційні банки Інші сектори Разом: А + В   С. Інші короткострокові капітальні вкладення, за винятком груп: F - H Офіційний резидентський сектор Комерційні банки Інші сектори D. Помилки та пропуски Разом: А - D Е. Дублюючися пункти Монетизація (демонетизація золота) Випуск (анулювання СПЗ) Оцінюючі зміни резервів Разом: А - Еф F. Виключне фінансування Випуск цінних паперів з номіналом у іноземній валюті Разом: А - F G. Зобов’язання, які являють резерви іноземних держав Разом: А - G Н. Загальна зміна резервів Золото у монетах СПЗ Залишок резервів у МВФ Активи в іноземній валюті Кредити МВФ та ресурси, що управляються МВФ Перевідний курс долара США до СПЗ

282,40 - 370,85 - 88,45   186,29 16,81 80,59 88,90     - 2,66 - 93,52 - 72,83 - 71,56 - 1,24   - 72,80 - 9,91 - 8,00 - 1,91   59,44 22,40 47,67 - 25,26 35,04   1,73 -3,02 4,76 - 0,01 0,27 - - 23,27     9,75 0,81 7,67 1,27 27,59 14,06 1,32 0,09 - 1,23 15,39   - - 15,39   5,78 21,16 - 21,16 - 0,11 - 0,41 0,36 - 21,00 - 1,2818

Джерело: Intenational Monetary Fund, Balance of Payment Statystics

(Washington, D.C.: IMF, May 1990), p. 22.

1.6.3. Національне та міждержавне регулювання платіжного балансу.

Платіжний баланс є одним з об’єктів державного регулювання. Хоча платіжні баланси не можуть бути постійно активними або пасивними, поляризація їх стану збільшує нестабільність валютних курсів, переливи капіталу, особливо «Гарячих грошей», негативно впливає на грошовий обіг і, у кінцевому рахунку, на економіку. Стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу через автоматичний процес цінового регулювання діє слабо. Тому відновлення рівноваги міжнародних розрахунків вимагає цілеспрямованих державних заходів. Зрівноваження балансу міжнародних розрахунків є однією з головних цілей економічної політики держави поряд із забезпеченням високих темпів економічного зросту, боротьбою з інфляцією та безробіттям.

Державне регулювання платіжного балансу - це сукупність економічних, у тому числі, валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу.

Існують три основних шляхи ліквідації надлишку або дефіциту платіжного балансу:

1) зупинити потоки торгівлі та капіталу;

2) скоректувати внутрішні економічні перекоси;

3) примусово або дозвільно добитися зміни курсу валюти.

Зрозуміло, що не тільки ринкові сили визначають торгівлю та рух капіталу між країнами. Уряди можуть утворювати стимули та перешкоди, переслідуючи власні цілі або під тиском лоббістів, і вони, зазвичай цим користуються. Навіть при обмеженому рівні державного втручання може виникати стан нерівноваги, що призводить до більшого втручання. Припинення або переривання торгівлі або руху капіталу - лише косметичний засіб усунення нерівноваги, причому спочатку необхідно точно встановити, що приймається за надлишок або дефіцит, а також виробити стратегію вирівнювання балансу. Існують чисельні засоби переривання або скорочення торгівлі за рахунок руху капіталу, наприклад, субсидії, тарифи, квоти та обмеження на вивіз дивідентів. Уряди можуть втручатись з метою підтримки своєї валюти шляхом продажу та купівлі іноземної валюти, введення декількох валютних курсів тощо.

Другим із зазначених шляхів відновлення рівноваги платіжного балансу є усунення перекосів у внутрішній економіці. Інфляція є одним із основних джерел дефіциту платіжного балансу. Темп інфляції можна зменшити завдяки жорсткій грошовій та фінансовій політиці, високим процентним ставкам, контролю за зарплатою та цінами. Але цей шлях тягне за собою економічний застій та безробіття, які непопулярні політично. Можна також урізноманітнити експорт шляхом індустріалізації та перерозподілу ресурсів на продукцію, більш конкурентоздатну на світовому ринку. Можна сприяти виробництву продукції, здатної конкурувати з імпортною, якщо ще економічно виправдано.

Третій шлях - це можливість зміни валютного курсу з метою відновлення рівноваги у платіжному балансі. Багато країн розцінюють саме платіжний баланс як ключовий фактор прийняття рішення про доцільність чи необхідність зміни курса їх валюти. Аналітики вважають, що зниження курсу або девальвація національної валюти роблять вітчизняну продукцію менш дорогою на міжнародних ринках, розширюючи тим самим експорт. Одночасно девальвація робить більш дорогими імпортні товари, а це веде до зниження попиту і, отже, до скорочення імпорту.

Новим явищем з середини 70-х років стали спроби вироблення принципів колективного регулювання балансу міжнародних розрахунків, зокрема, на регулярних зустрічах на вищому рівні країн «G - 7» - великої «сімки».

До міждержавних заходів регулювання платіжних балансів належать такі:

1) узгодження умов експортних кредитів;

2) двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах за угодами «своп»;

3) кредити міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій, перш за все МВФ.

Дата добавления: 2015-05-22