Тема 17. Психолого-педагогічні основи самовиховання

Зміст понять "самоосвіта", "самовиховання", "самопізнання", "аутотренінг", "саморегуляція". Поняття самовиховання і самоосвіти. Засоби самовиховання (самоінформація, самоконтроль, самоаналіз). Шляхи самоосвіти та самовиховання в умовах діяльності ПО. Розвиток та вдосконалення вмінь саморегуляції. Види саморегуляції: м'язова, емоційна, ментальна. Релаксація. Загальна характеристика методів саморегуляції. Шляхи підвищення психофізіологічної надійності та ефективності праці пожежника-рятівника.

Термін самовиховання закріпився в науковій літературі лише в середині

XIX ст. Спочатку він позначав вироблення в себе характеру, в першу чергу — самовладання (Н. Міллер, Красовський, 1859 р.). Г. Кершенштейлер (початок

XX ст.) під самовихованням розуміє боротьбу людини зі своєю природою, з дурними інстинктами як переборення тваринних потреб.

Л. Толстой, Е. Кей розуміли самовиховання як процес формування особистості, як основний шлях розвитку людини, причому самовдосконалення протистояло вихованню. Прагматисти вважали самовиховання шляхом пристосування людини до життя в суспільстві (Д. Блеккі, Д. Бодунін, С. Орісон).

Американський спеціаліст із психології особистості Г. Олпорт поділяє реакційну концепцію самовиховання, розроблену Питиримом Сорокіним.

Представник практичної психології Л. Кронбах пов'язує самовиховання з філософією персоналізма, протиставляє самовиховання вихованню в колективі.

Представник екзистенціалізму Г. Кнеллер розглядає самовиховання як самопізнання, саморозкриття особистості, що відбувається незалежно від впливів зовнішнього світу. Американський учений Е. Фромм вважає самовиховання основним шляхом перебудови суспільства, перебудовою самого себе. Сучасний учений Ю. Орлов називає самовиховання самовдосконаленням, процесом бажаної і радісної діяльності над собою.

Представник гуманістичного напрямку психології А. Маслоу розробив теорію розвитку особистості, вершиною якої є самоактуалізація ("здійснення самого себе"). Він розробив ієрархію потреб - ступені розвитку; виявив принципи мотивації людини. Самоактуалізуюча особистість характеризується: 1) знанням життя, розумінням його; 2) прийняття інших і себе (я поважаю і приймаю тебе таким, яким є; 3) орієнтація на професію, на справу; 4)самостійність суджень; 5) здатність розуміти інших; 6) постійна новизна; 7)саморозвиток, творчість; 8) готовність до вирішення проблем.

Етапи деградації: 1) формування психології "пішака"; 2) залежність від інших; 3) поділ соціального оточення на "хороших" і "поганих"; 4) культ самокритики; 5) формування спеціалізованої мови. Висновок, який робить психолог, простий: якщо людина впевнена в тому, що сенс життя існує, то людина може піднятися над найскладнішими умовами. Психолог Ю. Орлов пропонує самовдосконалення, яке прирівнюють до самовиховання, вважати шляхом, протилежним насиллю над собою (переборення себе заради цілей). Самовдосконалення, за Орловим, полягає у розкритті своєї індивідуальності на шляху досягнення мети засобами ненасильницьких зусиль, зусиль на межі приємного, бажаного.

Робота над собою з корекції свідомого в нашій поведінці починається з розвитку розумових здібностей і продовжується у роботі над своїм здоров'ям, волею, проявом емоцій, моральними якостями тощо. На інтелект людини впливає все наше життя: середовище, природа, товариство, стиль спілкування, знання, вміння, інформація, спадковість, спосіб життя в сім'ї, емоції, самоосвіта. Дж. Грехем Скотт у книзі "Сила розуму" зазначає, що природна інтуїція -велика внутрішня сила, яка допомагає в подоланні стресів, підвищенні енергії, досягненні мети, розумінні людей, ситуації тощо. Розвивати інтуїцію можна двома основними методами: а) рецептивним (вироблення проникливості в інформацію й розуміння її); б) активним (використання інформації для зміни себе самого). Розвивати розум можна шляхами переробки інформації, розв'язування задач, проблем, написання творів, ведення щоденника, конструювання, малювання, виконування доручень. Розвитку розумових здібностей сприяють логіка, мнемоніка, евристика (наука про творчу уяву). Особлива увага зосереджується на розвитку пам'яті (моторна, словесно-логічна, образна, емоційна). У різних людей розвинені певні види пам'яті. Сприяти розвитку пам'яті можна за допомогою слідуючи вправ: підвищувати здатність концентрувати увагу на тому, що ви хочете запам'ятати, підвищувати здатність створювати в думках чітку картину, поліпшити здатність відтворювати в пам'яті те, що запам'ятали.

За тисячоліття розвитку цивілізації люди накопичили стільки відомостей, як зберегти здоров'я, що хворіти і безглуздо, і соромно. Залишається лише підсумовувати й осмислювати цей досвід, пристосовувати його до наших умов життя. Це методика правильного харчування, вміння правильно дихати; методика загартування (за П. Івановим, Є. Келлер, П. Брегом та ін.).

3. Фрейд - видатний психоневролог, довів, що низький рівень емоційних проявів підсвідомо викликає в людині почуття дискомфорту, оскільки гальмує потребу людини у взаємодії з навколишнім світом. Ю. Орлов детально займався проблемами пізнання своїх емоцій, особливо питанням управління емоціями. Чи здатні ми управляти своїми емоціями? Людина образилася, але щоб зробити "вигляд спокою", вона лише приховує образу. Образа - як негативна емоція -може перерости у гнів, ненависть, помсту. Це реакція людини, викликана невідповідністю наших очікувань і поведінки іншого. Але звідки береться установка на те, що інша людина залежить від нас? Чому ми ображаємося на тих, кого любимо? Таке програмування поведінки іншого й емоційна реакція на невдачу йде з дитинства - інфантильна реакція. "Образившись, я експлуатую любов іншого й управляю його поведінкою, караю почуттям вини. Ми не ображаємося на тих, хто нас не любить". Людині, незалежно від її прогресії, слід знайти основи самовиховання. Важливо звертатися до наукових основ самовиховання і самоосвіти. Представникам такої складної і небезпечної професії, як рятівник, потрібно не тільки знати, а й уміти успішно працювати над собою, знати форми, правила, програми, етапи і методи самовиховання, особливо це стосується вольового розвитку.

Самовиховання має суспільний характер і визначається соціальними умовами, існує певна залежність самовиховання від виховання. В.О. Сухомлинський писав: "Самовиховання - це не щось додаткове у вихованні, а міцний його фундамент. Ніхто не зможе виховати людину, якщо вона сама себе не виховує".

Самовиховання - процес інтенсивного розвитку сил, який вимагає великого психічного напруження. Людина не може постійно працювати над собою, оскільки в неї ще не сформувалися необхідні для цього якості, тому виникають паузи, перерви. У цей час більш активно виникають інші форми саморозвитку - пристосування, наслідування.

Щоб виховання переростало в самовиховання, необхідні внутрішні та зовнішні умови.

1. Зовнішні умови (впливи):

- знання методики управління процесом самовдосконалення;

- висока стадія розвитку колективу;

- поєднання прийомів самовиховання з педагогічним впливом (спонукає, надихає на самовдосконалення).

2. Внутрішні умови (впливи):

- рівень самосвідомості, самопізнання особистості (розвиток мислення,

психологічний розвиток у цілому);

1. Самоінформація - це розробка програми роботи над собою, самостійне вивчення літератури, засвоєння нових знань; продумування прочитаного, конспектування, заучування положень.

2.Самоспостереження - висока вимогливість до себе, зіставлення думок про себе з думками інших, боротьба із самовтіхою, самонеправдою. За

зовнішніми виявами дуже важко судити про моральні якості. Так, мовчазність людини свідчить про її серйозність або безпорадність, обережність або замкненість.

3. Самоаналіз - установлення зв'язків між новими знаннями і відомими; систематизація, узагальнення, виділення суттєвих компонентів, сильні, слабкі сторони.

4. Самонаказ вимагає розвинутої волі, щоб сконцентрувати свої сили на виконанні прийнятого рішення; необхідно розвивати самодисципліну.

5. Самоконтроль і самостимулювання включають такі прийоми: самосхвалення, самопідбадьорення, самозасудження, самоперевірка, самозвіт.

6. Самосхвалення - "Правильно, молодець!"

7. Самопідбадьорення - "Нічого, все вийде! Я зможу, якщо захочу".

8. Самозасудження - "Теж мені герой".

9. Самозвіт: усний, письмовий.

Існують такі методики самовиховання: аутогенне тренування, довільна саморегуляція м'язових функцій, механізмів дихання, раціональна йога та ін. Аутогенне тренування (аутотренінг - з грецьк. сам і народжую) - психотерапевтичний метод широкого профілю, що використовується при лікуванні захворювань як функціонального, так і органічного характеру, а також * як засіб психологічної саморегуляції станів. Він заснований на використанні прийомів самонавіювання, елементів східних технік, медитації та занурення в релаксаційний стан і спрямований на оволодіння навичками довільного виклику відчуттів тепла, тяжкості, спокою, розслаблення і на цьому фоні нормалізації (активізації проходження основних психофізіологічних функцій). Класичний метод аутотренінгу розроблено німецьким психотерапевтом І.Г. Шульцем

- розвиток вольової сфери вихованців (недостатність вольового розвитку частіше всього зумовлюють його епізодичність, невдачі, особливо у юності). "Людина без гальм - несправна машина" (А.С. Макаренко);

- потреба у розвитку (необхідність у вимогливості до себе, незадоволення собою, прагнення стати кращим).

Основні ознаки самовиховання: високий рівень самосвідомості, самоуправління (волі), потреб у розвитку; виникнення самовиховання -результат виховання; самовиховання є своєрідним прискорювачем розвитку психіки людини у вирішальний момент життя; робота над собою вимагає інтенсивного використання всіх сил і здібностей людини.

Етапи самовиховання

Перший етап - вироблення системи мотивів, що спонукають до роботи над собою (перспективи, шляхи самовдосконалення). Мотиви: позитивні (наслідувати прийнятим нормам моралі; завоювати авторитет; стверджувати самостійність; пізнавальні; професійні; любові до близьких); негативні, корисні; неправильно засвоєних норм моралі).

Другий етап - безпосередня організаційна і практична діяльність, аналіз; складання програм самовиховання за змістом, значенням, послідовністю, вимогливість, самозвіт; розробка режиму доби, часу, місця ситуацій вправ із самовиховання.

Третій етап - систематична робота над собою і потреба в цій роботі.

Методами самовиховання можуть виступати будь-які засоби виховання, які людина вживає по відношенню до себе. Однак робота над собою повинна мати цілеспрямований характер.

Відомі такі методи: самопримушування, самоумовляння, самонаказ, самопідбадьорення, самовмовляння, самозаохочення, самонавіювання, самовиявлення, самоінструктаж, самоінформація, самонагадування, самоспостереження. (1932), широке вживання у практику почалося в 50-х рр.; з 60-х рр. використовується як психологічна профілактика і корекція негативних станів у різних видах професійної діяльності та спорті.[75]

І.Г. Шульц розробив декілька вправ з аутотренінгу.

1. Самонавіювання, відчуття тяжкості тіла (спочатку в лівій руці, потім -

у правій, пізніше - у двох, у ногах, серці).

2. Самонавіювання, самоуявлення, відчуття тепла.

3. Керівництво роботою серця.

4. Керівництво диханням.

5. Вплив на стан головного мозку.

Аутогенне тренування здійснює позитивний вплив на техніку й організм людини, сприяє появі спокою, точності рухів, посилює самоконтроль, запобігає стомленню, збільшує протидію стресу.

Довільне розслаблення м'язів, що базується на здатності людини уявно відключати м'язи від імпульсів, які йдуть від рухового центру головного мозку, називаємо релаксацією. Відомо, що в стані емоційного збудження, тривоги, страху порушується м'язова координація. Тому довільна саморегуляція м'язів має лікувальне психотерапевтичне значення.

Йога - одна з поширених давніх систем самовиховання. Йога створена практикою давньої культури індійського народу, опробувана багатовіковим досвідом. Система має свою психологію, адже всі моральні та фізичні вправи спрямовані на те, щоб засобом свідомо-вольових зусиль досягти стійкості

рефлекцій.

Кожний працівник підрозділу оперативно - рятувальної служби обирає для себе найбільш придатні методи залежно від індивідуально-психологічних можливостей. На особливу увагу заслуговує використання методів саморегуляції в переборенні психічних станів рятівників перед виконанням професійних завдань, уміння змінити хід думок, виконувати спеціальні вправи, вести самоконтроль за проявом емоцій.

Завдання та питання для самоконтролю

1. Виписати з книги Самонова А.П. "Психологическая подготовка пожарных" (М., 1982) характеристику прийомів регуляцій психічних станів рятівників (С. 26-30).

2. Ознайомитися з комплексом вправ для зниження емоційного напруження з книги Самонова А.П. „Психология для пожарных" (Перм, 25-50).

3. Дайте визначення поняттю "самовиховання", „Самовдосконалення".

4. Хто з науковців досліджував проблеми самовдосконалення, самовиховання?

5. Назвіть основні етапи самовиховання.

6. Дайте характеристику методам самовиховання.

Література

1. Алексеева А.В. Психологическая тренировка. - М., 1979.

2. Шульц И. Аутогенная тренировка. - М., 1985.

3. Селье Г. Стресс без дистресса. - М., 1979.

4. Хитров Н.К. и др. Стресс, расстройство поведения и современная война.-М., 1992.

Дата добавления: 2015-05-22