Особливості іменника в мові правника

Скорочування слів і словосполучень у мові правника.

Особливості слововживання в мові правника.

· Перевага у використанні книжної і загальновживаної лексики;

· Умотивованість використання слів у тексті;

· Широке використання термінів (правничих, адміністративних, військових, економічних і т. ін.);

· Уникнення слів із кількома значеннями; якщо ж використовують багатозначне слово – контекст повинен залишити одне значення;

· Використання слів тільки у прямому значенні, у переносному – не використовують;

· Виправдане використання чужомовних слів;

· Обґрунтоване використання неологізмів, за необхідності використання – пояснюють;

· Уникнення слів з емоційним забарвленням;

· У певному тексті із синонімічного ряду використання одного із синонімів;

· Уникнення збірних іменників, що позначають осіб.

Види скорочень:

· Звукові – утворені від початкових звуків у словосполученні;

· Буквені – утворені від початкових букв слів у словосполученні;

· Складові (частинкові) – утворені за допомогою певних частинок слів чи словосполучення;

· Графічні скорочення (у тім числі й «усічена середина»);

· Комбіновані (змішані) – утворені за допомогою поєднання попередніх способів.

Особливості скорочування в офіційно-діловому стилі:

· Відання переваги загальноприйнятим, стандартним скороченням;

· Уникнення одно звучності з іншими абревіатурами, не благозвучності, появи небажаних асоціацій;

· Уникнення скорочень у назвах держав, найвищих державних посад, звань, закладів;

· Уникнення скорочень назв посад, звання, організації в час звернення до особи чи адресування їй документа;

· Пояснення новоутвореного скорочення (за першим разом використання необхідно назвати повну форму);

· Уникнення службових слів (прийменників і сполучників);

· Невикористання скорочених одиниць виміру, фізичних одиниць, знаків (§, %, №), якщо вони без цифр і не в таблицях (за винятком фізичних одиниць у формулах);

· Уникнення в одному тексті кількох скорочень для однієї назви;

· Уникнення авторських скорочень;

· Зниження офіційності тексту через велику кількість скорочень у ньому;

· У назвах посад, звань. Що мають два слова і більше, скорочуються здебільшого тільки перше слово.

· Перевага у використанні книжних і загальновживаних іменників;

· Перевага надається абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам;

· Назви професій, посад, звань (за невеликим винятком) мають форму чоловічого роду, залежні від них слова також узгоджують у чоловічому роді; якщо ж вказують прізвище чи ім’я й ім’я по батькові жінки, яка має названу посаду, звання чи професію, то залежні дієслова, займенники узгоджують із прізвищем – мають форму жіночого роду;

· Необхідно уникати двозначності форм іменників;

· У звертанні до людей обов’язково використовують іменники ввічливості, шанобливості чи «рольові» слова, які з називанням людини використовують у кличному відмінку, а в адресуванні – у давальному відмінку;

· У документах називання людей, як правило, має три компоненти: прізвище. Ім’я, по батькові; в усній формі – залежить від ситуації;

· Значна кількість імен людей в українській мові має по кілька офіційних варіантів;

· Не використовують збірні іменники на позначення осіб, їх замінюють іменниками у формі множини.

Дата добавления: 2015-05-08