Т. 9.: Філософія суспільства

Мета: Розглянути природу, закони та принципи розвитку суспільства. З’ясувати форми організації, джерела та спонукальні сили суспільного розвитку. Проаналізувати соціальну структуру, основні характеристики малих, середніх та великих соціальних груп, принципи соціальної стратифікації та мобільності соціуму. Встановити основні теоретичні підходи до розуміння суспільства. Розглянути суспільство як єдність природного та соціального. Пояснити теорії аграрного, індустріального, постіндустріального суспільств.

Основні поняття: суспільство, велика соціальна група, середня соціальна група, мала соціальна група, стратифікація, страта, клас, нація, народ, етнос, суверенітет, держава.

План лекції:

1. Онтологія соціального.

2. Спрямованість (напрямок) суспільного розвитку.

3. Форми організації суспільного розвитку.

4. Соціальна структура суспільства.

Семінар: Філософський аналіз суспільства:

1. Поняття суспільства. Структура та функції соціальної системи.

2. Суспільство як система: основні сфери та закони розвитку суспільного життя. Духовне життя соціуму.

3. Джерела та спонукальні сили суспільного розвитку.

4. Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального суспільств.

Методичні вказівки до семінару:

1. У першому питанні студент повинен розуміти, що поняття «соціум», «соціальне» − це сфера спільного, взаємного буття людей. Суспільство раціонально організована спільнота людей, об’єднаних спільною спрямованістю інтересів, взаємною угодою в розумінні принципів колективного існування. Цим суспільство відрізняється від спільності – органічного об’єднання людей пов’язаних єдиним походженням, родинними зв’язками, єдністю долі (сім’я, рід, плем’я, народ) та від держави – раціонально організованого апарату управління суспільством. В цілому суспільство – це соціальна система, що охоплює сукупність соціальних об’єктів та суб’єктів, їхніх властивостей і відносин, що утворюють цілісний соціальний організм. Основними струтурними підрозділами суспільства є: суб’єкти суспільних відносин: люди і групи людей; суспільні відносини; соціальні інститути; соціальна діяльність. Суспільство задовольняє потреби у збереженні та відновленні життя його членів; підтримує стабільність функціонування соціальної організації життя; культивує вищі духовні потреби своїх членів. Суспільство існує лише там де є значна група людей; відбуваються процеси інституалізації соціальної сфери; існує співпраця, взаємодія між людьми; існують спільні ментальні, духовні, ціннісні принципи, які об’єднують спільноту. Поняття «суспільство» включає соціально організовану спільноту людей; певний конкретний тип соціальної оганізації людей (ліберальне суспільство, розвинене суспільство, цивілізоване суспільство); сукупність історично здійснених спільнот (античне, феодальне, буржуазне, соціалістичне).

2. Суспільство є поєднанням мінливих та сталих елементів. Останні є суттєвими характеристиками суспільства. Для суспільства характерні: системна організація, особливий механізм передачі інформації, єдність матеріальних та духовних процесів. Основними сферами життєдіяльності суспільства є: матеріально-виробнича та економічна діяльність (виробництво, обмін та розподіл матеріальних благ, продуктивні сили та виробничі відносини, НТП, сільське господарство, фінанси, економіка, банківська діяльність), побуту та сімейних стосунків (сім’я, побут), соціально-гуманітарних відносин (закони та правові норми, медицина, засоби масової інформації, суспільні організації та об’єднання, спорт), політико-управлінська (політичні партії, органи влади, державні інституції), духовного життя (наука, освіта, церква, література, мистецтво). Лише в єдності цих сфер забеспечується цілісний характер суспільних відносин та задоволення життєвих потреб людини (матеріальних, соціальних, життєвих, творчих, духовних).

Духовне життя виступає вагомим фактором продукування, закріплення, передачі та вдосконалення предметних, смислових, ціннісних орієнтирів розвитку суспільства. Воно складається з цілісної єдності думок, норм, ідей та принципів, які становлять запоруку розвитку певних соціальних сфер. Духовна сфера тісно пов’язана з матеріальною. Саме до духовної сфери суспільства можна віднести форми суспільної свідомості: економічну, правову, політичну, моральну, естетичну, релігійну. В духовному житті суспільства можна виділити наступні рівні: індивідуальний та масовий, ідеологічний та теоретичний. Ідеї та принципи життя прийняті на індивідуальному рівні суттєво змінюються на масовому. Тут відбуваються переважно стихійні процеси формування уявлень, поглядів, вподобань, стереотипів, смаків. На рівні суспільної ідеології відбувається організоване формування ідеї, вчень, принципів. Її свідомо продукують певні соціальні групи з метою впливу на масову свідомість та зміни суспільства. В свою чергу суспільну ідеологію треба відрізняти від теоретичного рівня осмислення суспільних процесів. Ідологія завжди заангажована інтресами певних груп, а теоретична свідоміст повинна бути нейтральною в аналізі суспільних явищ. Окремо можна виділи стани духовного життя суспільства: активний, пасивний, акцентований, збалансований.

3. У третьому питанні студент має пояснити, що рушійними силами розвитку суспільства є істотні, необхідні чинники. Виділяють принаймні три джерела розвитку суспільства: природні фактори (Монтеск’є, Гумільов, Вернадський), матеріальне виробництво (Маркс, Ростоу, Бжезинский), зміни культурного життя та системи духовних цінностей (Конт, Сорокін). Насправді, усі три фактори в єдності виступають джерелами розвитку суспільства. Окрім цього, існує інший погляд, який джерелами саморозвитку суспільства визначає: протиріччя між природною та культурною організаціями, суспільні відносини та духовний потенціал суспільства. Ще одним джерелом розвитку соціального є індивідуальна неповторність людей, які прагнучи подолати свою обмеженість, відчуженість і залежність, повинні вступати у спілкування з іншими. Саме в спілкуванні полягає виток суспільного буття. Спілкування стає можливим коли «Я» протистоїть «Ти». Студент повинен пояснити поняття соціальна дія, соціальний статус, соціалізація, соціальна роль. Важливе місце в теорії суспільного розвитку посідають питання пов’язані з визначенням форм преходу суспільства з одного стану в інший. Цей перехід здійснюється революційним та еволюційним шляхом.

4. В сучасній філософії розвиток суспільства уявляється таким, що проходить декілька етапів: аграрний, індустріальний, постіндустріальний. Усі вони концентруються на формуванні суспільства через розвиток виробництва. На першому етапі домінують землеробство, скотарство та дрібне ремісництво. Виробництво не відіграє вирішальної ролі в розвитку суспільства. На індустріальному етапі велике промислове виробництво починає відігравати вирішальну роль в формуванні суспільних процесів. В постіндустріальному суспільстві разом з великими промисловими підприємствами важливу роль відіграють невеликі корпоративні об’єднання робітників. Нарешті деякі дослідники виділяють навіть технотронне суспільство в якому виключну роль будуть відігравати глобальні електронні технічні засоби (Інтернет).

Питання для самостійної роботи:

1. Основні теоретичні підходи до розуміння суспільства.

2. Суспільство як єдність природного та соціального. Закони соціального розвитку.

3. Соціальна структура суспільства: малі, середні та великі суспільні групи. Проблема соціальної стратифікації та мобільності.

4. Теорії постіндустріального та інформаційного суспільства Д.Белла та О.Тоффлера.

Методичні вказівки до самостійної роботи:

1. Студент повинен пояснити, що існує декілька філософських позицій в тлумаченні суспільства. Релігійно-міфологічна модель розглядає суспільство як компонент божественно-космічного буття (античні філософи). Теологічна концепція визначає призначення суспільства в обмеженні гріховності людства, і тому воно є результатом Божественного промислу (Августин, Фома Аквінський). Згідно натуралізму розвиток суспільства визначається природними чинниками: географічними, кліматичними (Мєчніков), біологічними (соціальний дарвінізм), космічними (Л. Гумильов), расовими (Гобіно). Згідно ідеалізму сутність суспільства покладається або у реалізації засад світового Розуму (об’єктивний ідеалізм), або визначається духовно-ідеальною та вольовою активністю людини (суб’єктивний ідеалізм). Згідно діалектичному матеріалізму природа суспільних процесів має виробничо-економічний характер (Маркс). Зрештою студент повинен розуміти, що усі представлені підходи є редукціоністськими, адже усю багатоманітність суспільних процесів зводять лише до одного фактору. Протилежну позицію займає збалансований підхід, згідно якому, суспільство постає єдністю природного, суспільного, індивідуального. Природні процеси (біологічні, географічні, кліматичні) виступають основою для формування суспільства. Історичні процеси (культура в розвитку) обумовлюють загальний динамізм і культурну зумовленість розвитку суспільства. Наявність індивідуального аспекту свідчить про те, що суспільство складається з окремих осіб, які разом утворюють нову спільноту. Як висновок студент повинен пояснити зв’язок усіх названих компонентів.

2. Суспільство є лише там, де спільне співжиття людей виведене за межі суто природного способу існування, тому варто наголосити на принциповій відмінності природних та суспільних систем. На відміну від природних, суспільні системи включають не лише матеріальні, але й духовні процеси. Центральним елементом соціальної системи є людина, яка має свободу вибору, тобто діє вірогідно та варіативно, із цільовим, ціннісним та смисловим спрямуванням. В цілому соціальна система − це жива, складна і динамічна система, що саморозвивається. В той же час, природні, біологічні процеси є вихідними для суспільних, надають матеріал для розвитку суспільства.

Так само варто відрізняти природні та соціальні закони. Якщо природні закони діять об’єктивно і незалежно від людини, то соціальні закони − це такі стійкі, загальні та істотні зв’язки, які діють в соціумі. На відміну від природних, соціальні закони мають історичний характер. Класифікація законів суспільства здійснюється: за сферою дії − соціологічні закони (закони структури, закони функціонування, закони розвитку) та закони окремих сфер життя (економічні, політичні, соціальні); за тимчасовою ознакою − загальноісторичні (закони, що діють протягом усіх етапів розвитку суспільства) та специфічні (закони, що діють протягм одного етапу розвитку суспільства); за місцем у суспільному житті − основні (відіграють головну роль в житті суспільства) та неосновні (відіграють другорядну роль в житті суспільства).

3. У третьому питанні студент повинен пояснити, що основною структурною одиницею суспільств є соціальні групи – спільноти людей, які об’єднані навколо спільної діяльності, інтересів, цінностей, соціальної належності. Виділяють такі соціальні групи: малі (сім’я, сусіди), середні (жителі регіону, робітники підприємства), великі (страти, класи, нації, народності). Так, існують чисельні теорії класового поділу суспільства (класово-статусна модель М. Вебера, дихотомна модель К. Маркса, моделі Р. Дарендорфа, Гідденса, Е. Райта, Д. Девіса). Загалом в наш час в економічно розвинених країнах сформувалися такі класи: вищий клас, клас виробничих та невиробничих виробників, середній клас. Також для прикладу необхідно охарактеризувати націю. Вона формується завдяки єдності кількох чинників: географічного, антропологічно-етнічного, культурного, історичного, морально-психологічного. Також необхідно охарактеризувати теорію соціальної стратифікації та мобільності. Її представники стверджують, що в сучасному суспільстві існують не класи, а страти, між якими немає непримиренної боротьби. Страти (групи) виділяють на основі ознак: професія, величина прибутку, стиль і спосіб життя, рід занять, рівень культури та освіти, політичні вподобання. Перехід з однієї страти до іншої називають соціальною мобільністю (вертикальною та горизонтальною).

4. Представниками теорії постіндустрального суспільства є О. Тоффлер та Д. Белл. Вони виділяють три періоди в історії людства − аграрний, індустріальний та постіндусріальний. На думку Тоффлера для третього етапу (третьої Хвилі) розвитку суспільства характерні абсолютно нові цінності, стандарти та принципи в порівнянні з індустріальним періодом. Замість величезних монополій та корпорацій, які виступали ініціаторами стандартизації, максималізації та концентрацій капіталу, в новітню епоху буде панувати економіка самообслуговування. Поява нової наукової технології, реорганізація виробництва на основі впровадження досягнень науки й техніки породить новий тип виробництва − домашнє виробництво на новій електронній базі. Цьому типу виробництва відповідає нова етика в якій цінується робітник фахівець здатний креативно релізувати певний проект. При цьому повага до людини залежить не від її статків, а від практичної віддачі.

Так само на думку Белла аграрне суспільство має здобуваюче виробництво, індустріальне − виробляюче, а постіндустріальне − обробляючий та обслуговуючий тип економічних відносин. Для останнього характерні високий розвиток науки, обмін інформацією за допомогою телекомунікацій та комп’ютерів. В новому суспільстві на перший план виходять фахівці-технократи та великі науковці − виробники нового знання, носії нових цінностей а ідеалів, які прагнуть до управління суспільством. З економічно-виробничих відносин в суспільстві акцент зміщується в соціально-інформаційні, комунікативні. На шляху такого розвитку розмиваються межі соціальних систем капіталізму та соціалізму.

Питання для індивідуальної роботи:

1. Охарактеризуйте сучасні підходи до розуміння суспільства.

2. Чи не нівелює суспільство індивідуальність?

3. Яка головна ознака нації, без якої нація ще просто народ?

4. Охарактеризуйте історичні формації за марксисткою класифікацією.

5. Лібералізм, націоналізм, соціал-демократія, фашизм, релігійний фундаменталізм, як типи суспільних ідеологій.

6. Підходи до структуризації суспільства: етнічний, поселенський, класово-стратовий, професійно-освітній та ін.

Теми творчих робіт:

1. Особливості соціальної структури українського суспільства.

2. Сучасний стан та прогнози розвитку українського суспільства.

3. Нація як соціально-культурний феномен.

4. Фактори самовизначення сучасної української нації

5. Труднощі та перспективи становлення українського етносу.

Першоджерела:

1. Бодрийар Ж. В тени молчаливого большинства, или Конец социального. – Екатеринбург, 2000.

2. Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990.

3. Делез Ж., Гватари Ф. Капитализм и шизофрения. Анти-Эдип. – М., 1990.

4. Дебор Г. Общество спектакля. – М., 1999.

5. Зиммель Г. Как возможно общество? // Избранное: В 2 т. – М., 1991.

6. Парсонс Т. Ссистема современных обществ. – М., 1998.

7. Рікер Поль. Історія та істина. – К., 2001.

8. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. – М., 2003.

9. Белл Деніел. Прихід постіндустріального суспільства // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. – К., 1996.

10. Лайон Девід. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії // Сучасна зарубіжна філософія. – К., 1996.

11. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1991.

12. Франк С.Л. Духовные основы общества. – М., 1995.

13. Хабермас. Демократия. Разум. Нравственность: Московские лекции и интервью. – М., 1995.

Основна література:

1. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. Філософія. Підручник. – К., 2002.

2. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. – К., 1996.

3. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). – К., 1993.

4. Кемеров В.Е., Керимов Т.Х. Хрестоматия по социальной философии. – М., 2001. – http://www2.usu.ru/philosophy/soc_phil/rus/annotations /chrestomatia.html

5. Контексты современности. Ч. 1: Актуальные проблемы общества и культуры в западной социальной теории /Хрестоматія. – Казань, 2000. // http://ecsocman.edu.ru/

6. Лазарев Ф.В. Трифонова М.К. Философия. Учебное пособие. – Симферополь, 1999.

7. Пигров К.С. Социальная философия. Учебное пособие. – СПб., 2002

8. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. – К., 2007.

9. Салтовський О.І. Основи соціальної екології: курс лекцій. – К., 1997.

10. Философия истории: Учеб. Пособие / Под ред. проф. А.С. Панарина. – М., 1999.

11. Філософський енциклопедичний словник. – К., 2002.

Додаткова література:

1. Єрмоленко А.Н. Этика ответственности и социальное бытие человека. – К., 1994.

2. История теоретической социологии: В 4-х т. – М., 1997.

3. Кисельов М.М., Канак Ф.М. Національне буття серед екологічних реалій. – К., 2000.

4. Князев В.Н. Человек и технология (социально-философский аспект). – К., 1990.

5. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К., 1996.

6. Крисаченко В.С., Хилько М.І. Екологія. Культура. Політика: Концептуальні засади сучасного розвитку. – К., 2001.

7. Лоб’є П. де. Природа соціального феномена: альтернатива «Аристотель– Маркс» // Філософська і соціологічна думка. – 1999. – № 5.

8. Радаев В В, Шкара­тан О.Социальная стратификация. − М, 1995.

9. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей. Панорама новітньої науки. – К., 1998.

10. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. – К., 1998.

11. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник / За заг. ред. В. Пічі. – К., 2002.

12. Тарасенко Н.Ф. Природа, технология, культура: Философско-мировоззренческий анализ. – К., 1985.

Дата добавления: 2015-05-22