Правова держава

Право і закон

Обов’язковість й однаковість правових норм досяга­ється дією закону як усталеного зв’язку між ді­ями і вчинками людей та їх наслідками. У процесі зако­нодавства право набуває статусу закону (позитивується), тоб­то йому надається форма загальності й визначеності. Тому закон не просто взаємопов'язаний із правом, а є необхід­ною загальнообов'язковою формою його об'єктивації, ви­разу і дії в суспільному житті. Закон, на відміну від права, яке з’являється спонтанно у ході природного плину людського буття, формується людь­ми свідомо й цілеспрямовано. Закон може бути знаряддям реалізації права, а може і суперечити праву, бути повністю або частково формою офіційного ви­знання, нормативної конкретизації і захисту як права, так і неправових вимог, дозволів чи заборон. Для контролю дотримання правових відносин існує си­стема противаг у відносинах між законодавчою, виконав­чою і судовою гілками влади, загальносудовий, конституційно-судовий, прокурорський контроль за правовою якіс­тю закону.

Закон не має іншої сутності, крім сутності права. За­гальнообов'язковою силою володіє тільки правовий закон. Неправовий закон позбавляє правове буття об'єктивнос­ті. Його сутністю і принципами є тільки владні установ­лення у формі загальнообов'язкових норм. Неправовий закон не може від­мінити об'єктивні властивості права. Правовий принцип рів­ності, справедливості та свободи людей за будь-яких об­ставин зберігає свою об’єктивну загальнозначимість, є ос­новою для критики наявного насилля та свавілля, єдино правильним орієнтиром до бажаної правової перспекти­ви − правового закону.

Право або правовий закон мають різні форми своєї буттєвості: правові норми, правові відносини, правову свідомість, правосуб’єктність, правові процедури, процесуальні форми тощо.

Реалізація правових принципів передбачає необхідний зв'язок права і держави. При цьо­му держава виступає правовим інститутом, необхідним для зведення загальнозначимого права у загальнообов'язковий закон з відповідними санкціями для утвердження і захис­ту правового закону. Домі­нуюча в сучасному світі демократична концепція право­вої держави має своєю основою ідею народного сувереніте­ту як підвалини і джерела державного суверенітету, зокрема внутрішнього. Народний суверенітет − концентрована єдність повноважень і правочинності, сили і права, які поширюються на все населення і всю країну і визначають зміст законів та порядок суспільного буття. Державний суверенітет − верховенство, незалежність, повнота, загальність і винятковість влади держави, що ґрунтується на прин­ципі права. Тобто, для реалізації правової держави треба панування тільки правових законів і правової законності. Правовий закон і правова держава внутрішньо взає­мопов'язані, оскільки правова держава неможлива без утвердження верховенства правового закону, а правовий закон для свого встановлення і послідовної реалізації потребує правової держави з відповідним розподілом влади, кон­ституційно-правовим контролем.

Для правової держави необхідні й відповідна правова організація самої системи державної влади, створення різних державних органів, чітке означен­ня міри їх компетенції, місця в системі, співвідношення між собою. Зрештою, правова держава − це держава, в якій панує право, метою якої є утвердження правової форми і правового характеру взаємовідно­син (взаємних прав і обов'язків) між публічною владою та підвлад­ними структурами як суб'єктами права, визнання і надійне гаран­тування формальної рівності та свободи всіх індивідів, прав і сво­бод людини і громадянина. Прикметними ознаками правової держави є: верховенство і домінування правового закону та по­стійне утвердження суверенітету народу; визнання й захист прав і свобод, забезпечення реалі­зації прав та виконання обов'язків людини і громадянина; організація і функціонування суверенної держав­ної влади на основі принципу поділу влади на законодав­чу (парламент і представницькі органи місцевого само­врядування), виконавчу (уряд, виконавчі установи на міс­цях), судову (органи правосуддя і нагляду); чітке визначення повноважень держави, її органів і службових осіб; взаємна відповідальність особи і держави; організація ефективного контролю і нагляду за ре­алізацією правових законів і режиму законності на прин­ципах права.

Висновки:

Філософія права – розділ філософії, що займається вивченням змісту права, його сутності й поняття, форм існування й цінності, ролі у житті людини, держави, суспільства.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте процес формування поняття «філософія права» в різ­них філософських концепціях.

2. Доведіть, що право — це лише однаковий для різних людей формалізований шлях до набуття прав на різні об’єкти, а не їхнє розда­вання порівну кожному.

3. Обґрунтуйте, чому лише вільні індивіди є носіями, суттю і сенсом права.

4. За яких умов закон є знаряддям реалізації права, а за яких він може суперечити праву?

5. Чим визначається загальнообов'язковість правового закону?

6. Які статті Конституції України закріплюють юридичнозначимі ас­пекти свободи людини як духовної особистості. Прокоментуйте їхній зміст.

7. Українські громадяни є суб'єктами чи об'єктами права? Проана­лізуйте сучасну ситуацію на конкретних прикладах.

8. Чи є сучасні громадяни України свідомими суб’єктами власних прав. Ваші аргументи: «за» і «проти».

Дата добавления: 2015-05-22