Методичні рекомендації. 1.Теорії походження Русі, назви «Русь», передумови виникнення держави

План

1.Теорії походження Русі, назви «Русь», передумови виникнення держави.

2.Основні напрями зовнішньої та внутрішньої політики київських князів кінця ІХ-Х ст. (Аскольд, Олег, Ігор, Ольга, Святослав).

3.Період розквіту Київської Русі:

а) адміністративні, релігійні реформи, зовнішня політика Володимира Святославовича;

б) основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики Ярослава Володимировича.

4.Суспільно-політичний лад Русі.

5.Основні риси економічного розвитку.

6.Політична роздробленість Русі: причини, особливості суспільного життя; наслідки.

Розгляд даної теми необхідно розпочати з обґрунтування основних передумов виникнення давньослов’янської ранньофеодальної держави – Русь. Важливо звернути увагу та проаналізувати основні теорії походження Русі. Далі слід визначити основні етапи розвитку давньоруської держави. З другої половини ІХ й до кінця Х ст. – період найбільшої експансії Русі, виходу її на міжнародну арену, недостатньої консолідації держави, слабкої великокнязівської влади, не чіткої організації та централізації. При висвітленні цього періоду особливу увагу слід приділити реформам княгині Ольги та їх значенню.

Розглядаючи етап найбільшого піднесення та розквіту Русі (кінець Х – середина ХІ ст.), необхідно зупинитися на внутрішній та зовнішній політиці Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Особливу увагу доцільно приділити з’ясуванню причин прийняття християнства та його значення для давньоруського суспільства.

Необхідно проаналізувати соціально-класову структуру руського суспільства (структуру панівного класу, диференціацію серед феодально-залежного населення). При аналізі соціальної структури суспільства виділити такі категорії населення: привілейована верства, вільне населення, напіввільне, залежне та люди поза суспільством. Розглядаючи політичний устрій Русі – ранньофеодальної держави з монархічною формою правління, слід акцентувати увагу на еволюції влади впродовж ІХ-ХІІ ст. Зосередити увагу на елементах політичної влади (князь, боярська рада, віче). Розкрити значення княжої дружини на різних етапах.

Вивчаючи економічний розвиток Русі необхідно виділити традиції, що склалися в східнослов’янському суспільстві в хліборобстві, й в цілому в землеробстві. Господарство Русі протягом Х-ХІІІ ст. набуло переважно аграрно-комерційної спрямованості, скотарство носило присадибний характер. На другий план відійшло мисливство й рибальство. Коротко охарактеризувати заняття й побут населення Русі; внутрішню й зовнішню торгівлю.

Висвітлюючи добу політичної роздробленості Київської Русі (кінець ХІ – середина ХІІІ ст.) розкажіть про зміни, що відбулися в суспільно-політичному та економічному житті держави (зміни форми правління Київської Русі, стрімкий розвиток феодалізму, економічне зміцнення земельної знаті, відцентрові тенденції та ін.). Зверніть увагу на спроби відновити цілісність та велич держави (княжі з’їзди та політику Володимира Мономаха). Проаналізуйте причини феодальної роздробленості та занепаду Київської Русі з огляду на внутрішні та зовнішні фактори.

Ознайомтесь із першоджерелами:

Абуль-Хасана Алі Ібн Хусейна (Аль-Масуді) про слов'ян і русів (20-50-ті роки X ст.) (витяг з праці « Промивальні золота»)

2. Слов'яни поділяються на багато народів; деякі з них християни, між ними є також язичники, так само й сонцепоклонники. Живуть вони коло великої ріки, що тече зі сходу на захід. Друга ріка в їхній країні тече зі сходу на захід, поки не вливається ще в іншу ріку, яка приходить з країн Ільгуза.

В їхній країні багато рік, що течуть з півночі. Жодне з їхніх озер не солоне, бо країна їхня далеко від сонця, і вода їхня солодка; вода ж близька до сонця буває солона. Країна, що далі за ними на північ, не заселена через холод і силу-силенну води. Більша частина їхніх племен – язичники, які спалюють своїх мерців і поклоняються їм. Вони мають багато міст, також церкви, де навішують дзвони, в які б'ють молотком подібно до того, як у нас християни б'ють дерев'яним калаталом по дошці....

9. Щодо язичників, які є в країні хазарського царя, то деякі з їхніх племен – слов'яни і руси. Вони живуть в одній з двох половин цього міста і спалюють своїх мерців з їх в'ючною худобою, зброєю і прикрасами. Коли вмирає чоловік, з ним спалюється живою його дружина; коли ж умирає жінка, то чоловік не спалюється; а коли вмирає в них холостий, то його одружують після смерті....

Історія України в документах та матеріалах. – Т.1. – С.66-67.

Абу Алі Ахмед Ібн Омар Ібн Даст про слов'ян (30-ті роки X ст.)

(витяг із «Книги дорогоцінних скарбів»)

2....На самому початку границі країни слов'ян знаходиться місто під назвою Куяб(?). Шлях в їх країну йде степами, землями бездорожними, через струмки й дрімучі ліси. Країна слов'ян – країна рівна і лісиста; в лісах вони й живуть. Вони не мають ні виноградників, ні нив. З дерева виробляють вони щось подібне до глеків, в яких містяться в них і вулики для бджіл, і мед бджолиний зберігається. Це зветься в них сидж, і один глек містить у собі близько десяти кухлів його. Вони пасуть свиней подібно до овець. Коли вмирає хтось з них, вони спалюють труп його. Жінки їх, коли трапиться в них покійник, дряпають собі ножем руки й обличчя. На другий день по спаленні покійника йдуть туди, де воно відбувалось, збирають попіл і кладуть його в урну, яку ставлять потім на пагорок. Через рік після смерті людини беруть глеків двадцять меду... і несуть їх на той пагорок, де збирається родина покійного, їдять, п'ють і потім розходяться. Якщо в покійного було три дружини і одна з них твердить, що вона (особливо) любила його, то приносить вона до трупа його два стовпи, і їх забивають сторч у землю, потім кладуть третій стовп упоперек, прив'язують посеред цієї перекладки вірьовку, стають на лаву, і кінець цієї вірьовки (дружина) зав'язує навколо своєї шиї. Коли вона так зробила, лаву приймають з-під неї, і вона лишається повислою, поки не задихнеться і не вмре, а після її кидають у вогонь, де вона й згоряє. Всі вони ідолопоклонники. Найбільше сіють вони просо. Під час жнив беруть вони просяні зерна в ковші, підіймають їх до неба і говорять: «господи, ти, що постачав нам їжу [досі], дай і тепер нам її вдосталь».

Є в них різні лютні, гуслі й сопілки. Їх сопілка два лікті завдовжки, лютня ж їх восьмиструнна. Хмільний напій готують з меду. При спалюванні покійників вдаються в буйні веселощі, виявляючи тим самим свою радість з приводу ласки, зроблені йому [покійникові] богом. Робочої худоби в них мало… Зброя їх складається з дротиків, щитів і списів; іншої зброї не мають.

3. Вони мужні і хоробрі. Коли нападають на інший народ, то не відступають, поки не знищать його всього; насилують переможених і обертають їх у рабство. Вони високорослі, мають гарний вигляд і сміливі під час нападу; але сміливості цієї на коні не виявляють, а всі свої набіги роблять на кораблях. Шаровари носять вони широкі: сто ліктів матерії йде на кожні. Надягаючи такі шаровари, збирають їх вони у збори коло колін, до яких потім прив'язують....

Історія України в документах і матеріалах. – Т. 1. – С. 68-70.

Княжіння Олега в Києві (IX — початок X ст.)

(витяг із Літопису руського)

Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий. …

У рік 6390 [882].

Вирушив Олег [у похід], узявши своїх воїнів – варягів, чудь, словен, мерю, весь, кривичів. І прийшов він до Смоленська з кривичами, і взяв город Смоленськ, і посадив у ньому мужа свого. Звідти рушив він униз [по Дніпру] і, прийшовши, узяв [город] Любеч і посадив мужа свого.

І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А підступивши … він послав [посла] до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: «Ми – купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас».

Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: «Ви оба не є ні князі, ні роду княжого. Я єсмь роду княжого. – І [тут] винесли Ігоря. – А се – син Рюриків».

І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли [Аскольда] на горі...

І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським». І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися руссю.

Літопис руський. – К., 1989. – С. 13.

Діяльність київської княгині Ольги (946-947 рр.)

(витяг із «Повісті минулих літ»)

І пішла Ольга по Деревлянській землі із сином своїм і з дружиною своєю, встановлюючи устави і уроки (данини, податі й повинності). І [донині] є становища її і ловища її.

І прийшла вона в город свій Київ із сином своїм Святославом. І, пробувши один рік,

У рік 6455 [947], пішла Ольга до Новгорода. І встановила вона по [ріці] Мсті погости (адміністративно-господарський осередок, де княжі люди здійснювали князівські розпорядження, чинили суд та ін.) і данину, і по [ріці] Лузі погости, і данину, і оброки (феодальний побор у натуральній формі, пізніше грошима). І ловища її по всій землі, і знаки [її], і місця, і погости, і сани її стоять у Пскові й до сьогодні. І по Дніпру [є] перевісища [її], і по Десні, і єсть село її Ольжичі до сьогодні.

Установивши порядок, повернулася вона до сина свого в Київ і перебувала [тут] із ним у любові.

Літопис руський. – К., 1989. – С. 35.

Дата добавления: 2015-05-22