Методичні рекомендації. Тема: Українські землі у складі Великого князівства Литовського

План

Та інших держав

Тема: Українські землі у складі Великого князівства Литовського

Семінарське заняття №3

Мета: сформувати цілісне уявлення про процес інкорпорації українських земель Великим князівством Литовським, зміни, що відбувалися в економічній, державно-політичній, релігійній сфері, соціальній структурі населення.

Ключові поняття: Велике князівство Литовське; інкорпорація; експансія; Кревська унія 1385 р.; Вітовт; Городельська унія; Люблінська унія; Річ Посполита; удільні князівства; панщинно-фільваркове господарство; Магдебурзьке право.

1.Інкорпорація українських земель у ХІV ст. Литвою, Польщею та Угорщиною.

2.Особливості існування українських земель у складі Великого князівства Литовського.

3.Соціальна структура населення України у ХІV – першій половині ХVІ ст.

4.Економічний розвиток українських земель у ХІV – першій половині ХVІ ст.

Ослаблення Галицько-Волинської держави спричинило посилення тенденцій до його захоплення з боку сусідніх держав – Литви, Польщі, Угорщини. Необхідно коротко охарактеризувати процес приєднання українських земель до цих держав та особливості політики кожної з них щодо українських земель. До Великого Князівства Литовського у ХІV ст. увійшли Київщина, Переяславщина, Чернігово-Сіверщина, Східна Волинь, Поділля; до Польщі – Галичина, частина західної Волині та західне Поділля; до Угорщини – Закарпаття; до Молдавії – Буковина та Покуття (згодом ці землі перейшли під владу Османської імперії). Москва на початку ХVІ ст. захопила Чернігово-Сіверщину.

Бажано відповісти на питання: які ж були причини швидких і легких успіхів литовців по приєднанню українських земель? Чому населення України часто вітало просування литовських військ вглиб українських земель? Пояснити причини феномену Великого князівства Литовського в якому протягом майже двохсот років досить мирно співіснували литовський, український і білоруський народи. Необхідно звернути увагу на територіально-адміністративний устрій українських земель, що увійшли до складу Великого князівства Литовського (Волинь, Чернігово-Сіверщина, Поділля, Київщина). Слід пояснити, чим відрізнялося литовське панування в українських землях від польського. Розкрити причини спроб проведення Кревської та наступних уній, аж до утворення Речі Посполитої.

Економічний розвиток та зміни в соціальній структурі українського суспільства необхідно розглядати в еволюції. При цьому слід охарактеризувати промисловість й сільське господарство, промисли й ремесла, внутрішню й зовнішню торгівлю.

Соціальна структура України ХІV-ХV ст. була типовою для періоду розвинутого феодалізму. Висвітлюючи це питання, важливо розглянути структуру українського населення в складі Великого князівства Литовського, Польського королівства. Бажано дати характеристику кожної соціальної групи (правове становище, економічна основа).

Ознайомтесь із першоджерелами:

Битва руських князів з монголо-татарами на річці Калці (1223 р.)

(витяг із Літопису руського)

Йдеться про першу збройну сутичку київських князів з татарами, яка закінчилася поразкою княжих дружин внаслідок неузгодженості їх дій.

У рік 6732 [1224]. В той же рік прийшла нечувана рать.: … прозвані татарами, прийшли на землю Половецьку, і половці стали [супроти них. Але навіть хан] Юрій Кончакович, що був найбільший між усіх половців, не зміг вистояти перед ними. І побіг він до ріки Дніпра, і многі [половці] побиті були. А татари, вернувшись, пішли у вежі свої.

І прибігло половців багато в Руську землю, і говорили інші руським князям: «Якщо ви не поможете нам, [то] ми нині порубані були, а ви завтра порубані будете». І була рада всіх князів у городі Києві, [і] нарадились вони так: «Лучче б нам зустріти їх на чужій землі, аніж на своїй»…

Звідти ж [із Києва] рушили вони місяця квітня і прийшли до ріки Дніпра, до острова Варязького. І приїхала туди до них уся земля половецька, і чернігівці приїхали, і кияни, і смольняни, й інші землі. Всі ми посуху Дніпро перейшли, – так ото покрита вода була безліччю човнів. А галичани й волинці, кожен зі своїми князями, і куряни, і трубчани, і путивльці, кожен зі своїми князями, прийшли кіньми. А вигонці галицькі рушили по Дністру ввійшли в море – човнів же було тисяча…

Коли ж прибули вісті у стани, що [татари] прийшли вже поглянути на руські човни, то Данило Романович, вчувши [це] і сівши на коня, помчав подивитися на небачену рать…

І встріли татари полки руськії, але стрільці руськії перемогли їх і гнали в поле далеко, рубаючи, і зайняли їх скот, а зі стадами втекли, так що всі вої набрали повно скоту…

Звідти ж ішли вони вісім днів до ріки Калки. [І] встріли їх сторожі татарські, і сторожі [ці] билися з ними, і вбитий був [воєвода] Іван Дмитрійович та інших двоє з ним, а татари од'їхали звідти.

На річці Калці татари встріли їх, війська половецькі і руські. Мстислав Мстиславич тим часом повелів Данилові попереду перейти з полками ріку Калку і іншим полкам [піти] з ним, а сам після нього перейшов. Сам же поїхав він у сторожі, і, коли побачив полки татарські, він, приїхавши, сказав: «Оружіться!»

Мстислав же [Романович] і другий Мстислав [Святославич] сиділи у стані, не знаючи [цього], тому що Мстислав [Мстиславич] їм обом [нічого] не сказав – через зависть, бо велика незгода була межи ними.

Коли зітнулися війська між собою, то Данило виїхав наперед, і [воєвода] Семен Олуйович, і [воєвода] Василько Гаврилович. Ударили вони в полки татарські, і Василько був збитий [з коня], а сам Данило поранений був у груди. Але через молодість і одвагу він не чув ран, що були на тілі його, – був бо він віком вісімнадцяти літ, був бо він сильний, – і Данило кріпко боровся, побиваючи татар. Мстислав [Ярославич] Німий, бачивши це [і] подумавши, що Данило збитий був, помчав і сам між них, бо був той муж дужий, [і] тому, що він [був] родич Романові, із племені Володимира, на прозвище Мономаха. Він бо, велику приязнь маючи до отця його, йому й поручив по смерті свою волость – оддав князю Данилові.

Татари ж утікали, а Данило побивав їх своїм військом, і Олег [Святославич] курський. Кріпко вони билися, [але] інші полки [татарські] зітнулися з ними, [і] за гріхи наші руські полки було переможено. Данило, бачивши, що все сильніше в битві налягають вороги [і] стрільці їхні стріляють сильно, повернув коня свого на втечу – через те що кинулися [за ним] противники. І коли він біг, то захотів води, [і], пивши, відчув рану на тілі своєму – в битві не помітив він її через силу й мужність віку свого. Був бо він смілий і хоробрий, «од голови й до ніг його не було на нім вади».

Сталася побіда над усіма князями руськими, якої ото не бувало ніколи. Татари ж, перемігши руських князів за гріхи християн, пішли й дійшли до Новгорода Святополчського, а руси, які не знали лукавства їх, виходили назустріч їм із хрестами, і вони побили їх усіх.

Літопис руський – К., 1989. – С. 379-381.

Устава на волоки (1557 р.)

(витяг з Литовської метрики)

[Артикул] 19. Робота підданим через війта має бути замовлена на тиждень, з чим і на котрий день люди до роботи прийти мають, а війт того ж дня людям визначить роботу, і якщо котрийсь чоловік не вийде на роботу, то за перший день прогулу заплатить гріш, а за другий – барана, а якщо й третій раз прогуляє, або через п'янство не вийде, то бичем на лавці скарати, а дні пропущені відробити... Пустих волок (волока - земельна ділянка, яка дорівнювала приблизно 23,5 га.) підданим не орати; а якщо котрийсь, не вписавшися в реєстр, посміє те вчинити, то збіжжя втратить до нашої стодоли [клуні] і за провину рубель [карбованець] грошей до казни нашої заплатить. А до роботи приступати підданим, як сонце сходить, а зійти [з роботи], як заходить [сонце], а відпочинку тим, що з худобою роблять, перед обідом година, в полудень – година, надвечір – година; а котрі пішо роблять, тим відпочинку в ті ж часи, але по півгодини має бути, а то літом на Великдень відпочивання; а хто рано на роботу не вийде через запізнення, такий другого дня стільки часу, на скільки спізнився, відробити має.

Литповская метрика // Історія України: Документи. Матеріали. Посібник /Уклад., комент. В.Ю.Короля. – К., Академія, 2002. – С. 87.

Запровадження у великокнязівських володіннях феодальних господарств – фільварків та їх зв'язок з ринком (1557 р.)

Фільварки (маєток, господарство феодала) хочемо мати, щоб вони скрізь були заведені, причому якнайбільшого розміру, при кожних замках і дворах наших, крім тих, де б ґрунти погані або неродючі були, – такі [ґрунти] наказати людям [селянам] осаджувати, зоставивши на уряд (управитель фільварком) у кожному полі по одній волоці, а урядову волоку огородник (залежний селянин) із своїм бидлом [худобою] обробити має, а за це [йому] морг (0,52 га) землі на огород, з чого лічби чинити і платити [він] не повинен. Уряд наш гумно під пильним наглядом повинен мати, щоб у ньому ні в чому шкоди не сталося, а збіжжя, ужаття (скошене збіжжя на полі) всякого повинен мати, на себе третій сніп, віддавши спочатку десятину (десята частина врожаю) і засіявши пашню нашу; а умолоти всякого збіжжя наші ревізори в усіх гумнах при дворах наших мають бути, і того доглядати і навчити, щоб скрізь з повним вимолотом і без пилу збіжжя обмолочувалося. А продавання збіжжя гуменного має бути по лічбі прийняте, по чому управитель положить, як продавав; для того і для всіх підданих мають бути бочки торгові в дворах і гумнах наших, в селах і на всіх шляхах однакової міри, по чотири корці (6 пудів) краковських...

Хрестоматія з історії Української РСР. – Т. 1. – С. 124.

Дата добавления: 2015-05-22