Уманська філія 5 страница

Процес розвитку української культури протягом 60 - 90-х років штучно переривався антинаціональними заходами російського уряду, наприклад, виданням у 1863 р. Валуєвського циркуляра, в якому говорилося: "Большинство малороссов сами весьма основательно доказьівают, что никакого малороссийского языка не было, нет й быть не может, й что наречие их, употребляемое простонародьем, єсть тот же русский язык, только испорченньїй влиянием на него Польши...". Після цього указу була видана ще ціла низка подібних заборон щодо українських театрів, української дитячої літератури, скасування української преси і т.д. Українська культура в таких умовах виявляла дивовижну життєздатність, оскільки була невід'ємним явищем історичного поступу. Цю свою нездоланність вона унаочнила двома процесами: по-перше, об'єднанням навколо шевченківського ядра всіх здорових сил нації (М. Драгоманов, О. Духнович, Ю. Федькович, С. Воробкевич) і, по-друге, рятівним виходом не лише за межі Росії, але й на культуру слов'янських та багатьох інших європейських народів.

Слід охарактеризувати становище освіти в Україні за такою схемою:1. Реформи в галузі освіти. 2. Початкова, середня і вища освіта. 3. Недільні школи. 4. Культурно-освітні заклади. 5. Наукові заклади. 6. Університетська наука. 7. Наукові товариства. 8. Досягнення українських вчених в різних галузях науки.

Значними досягненнями славиться українська художня література цього часу. Назвіть відомих поетів, письменників та їх найголовніші твори. Драматургія і театр виходять на рівень професійного мистецтва. Поясніть, хто такі «корифеї» українського театру.

У другій половині XIX ст. виникає система української музичної освіти. Відкрилися музичні училища у Києві, Одесі, Харкові, Львові. Серед українських професійних композиторів вирізняється творчість П.Ніщинського і П.Сокальського. Особливий внесок у розвиток національної музичної культури зробив М. Лисенко – основоположник інструментальних жанрів в українській музиці, створив численні фортепіанні твори. З іменем Лисенка пов'язаний розвиток національної музичної освіти. Він організовував хори, недільну школу для хлопців-селян, викладав у приватних музичних школах, 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу. Тут навчались українські композитори К. Стеценко, Л. Ревуцький, О. Кошиць. Видатними творцями духовної музики на зламі XIX— XX ст. були К. Стеценко та М. Леонтович. Розвитку професійної музичної освіти сприяло відкриття консерваторій у Києві, Одесі, Харкові. Почали діяти Одеський Український музично-драматичний театр, Харківський театр опери та балету.

Нові тенденції проявились у розвитку образотворчого мистецтва та архітектури. Безпосередніми продовжувачами демократичних традицій Т. Шевченка були К. Трутовський, Л. Жемчужников, І. Соколов, які піднесли український побутовий жанр на новий рівень. Видатним майстром побутового жанру був М. Пимоненко. В. Орловський відомий як один з фундаторів нового українського реалістичного пейзажу, його називали "шукачем сонця" — майстром сонячного пейзажу. Майстрами пейзажу світового рівня були С. Васильківський, П. Левченко, І. Труш, К. Костанді. Значний вплив на творчість українських художників в історичному жанрі мала картина І. Рєпіна "Запорожці". На початку XX ст. український історичний жанр досяг значного розвитку і став характерним явищем національної культури. На історичну тему створили картини Ф. Красицький ("Гість із Запоріжжя"), М. Самокиш ("Запорожці обі­дають"). Плідно працював в історичному жанрі М.Івасюк ("В'їзд Богдана Хмельницького в Київ", "Іван Богун під Берестечком" та ін.). Символізм та модерн, що склалися на зламі XIX—XX ст., внесли істотні зміни у розуміння проблем художньої творчості. У розвиток світового авангарду помітний внесок зробили О. Богомазов, М. Бойчук, К. Малевич.

Щодо монументальної скульптури, то окрасою України є пам'ятники Володимиру Святому (1853 р., скульптори П. Клодт і В. Демут-Малиновський, архітектор К. Тон); Богданові Хмельницькому (1888 р., скульптор М. Микешин) у Києві; І. Котляревському (1902 р., скульптор Л. Позен) у Полтаві. В галузі станкової скульптури працювали Л. Позен (кращі його твори на історичну тему — "Скіф" та "Запорожець у розвідці"); П. Забіла (барельєфні портрети родини Кочубеїв, бюст Т. Шевченка, бронзова статуя О. Герцена на його могилі в Ніцці); В. Беклемішев (погруддя Т. Шевченка).

В архітектурі другої половини XIX ст. втрачається стильова єдність. Це зумовлено швидкими темпами зростання міст, великими масштабами їхньої забудови. Однак і в архітектурі цього періоду є цінні здобутки, виконані в стилі неокласицизму та "віденського бароко". В цьому стилі споруджено будинок Галицького сейму у Львові (арх. І. Гохбергер). У цьому будинку тепер розміщений університет ім. І. Франка. До зразків цього стилю належать такі споруди Львова: Музей етнографії та художніх про­мислів (арх. Ю. Захаревич), будинок залізничного вокзалу (арх. В. Садлівський). При забудові Києва домінує стиль "французького відродження". У такому стилі споруджено Український драматичний театр ім. І. Франка (арх. Г. Шлейфер, Є. Братман), національний оперний театр (арх. В. Шретер). Наприкінці XIX — початку XX ст. в українській архітектурі відбувається становлення нового напряму, що дістав назву стилю модерн. У стилі модерн збудовані перший в Україні критий ринок (Бесарабський) у Києві (арх. Г. Гай), міська залізнична станція (арх. О. Вербицький), власний будинок знаменитого київського архітектора В. Городецького.

Отже, у XIX — на початку XX ст. українська культура продовжувала свій прогресивний розвиток, хоча це відбувалося в умовах систематичних утисків і заборон. Тому українська культура не могла нормально розвиватися за властивими їй еволюційними законами.

4. Україна напередодні революції 1905 – 1907 рр.

По даному питанню слід охарактеризувати соціально-економічне становище України на початку ХХ ст., а саме: посилення концентрації виробництва, створення монополій і розвиток фінансового капіталу. Визначте, яку роль у цих процесах відіграла економічна криза 1900 – 1903 рр. Визначте фактори, що призвели до погіршення становища робітників та страйкового руху. Охарактеризуйте розвиток сільського господарства, становище селян, масові селянські виступи.

У суспільно-політичному житті потрібно відзначити посилення земсько-ліберальної опозиції царизму. Назвіть загальноросійські і українські партії в Україні, основні положення їх програм. Які три напрями характерні для української політичної думки початку ХХ ст.? Поясніть причини активізації студентського та кооперативного рухів.

5. Україна в демократичній революції 1905 – 1907 рр.

Поясніть причини, що призвели до революції. Початком антисамодержавної революції стали криваві події у Петербурзі у неділю 9 січня 1905 р.. Революція чітко визначила (три основні табори:урядовий, ліберальний та революційно-демократичний. Якщо представники останнього боролися за повалення самодержавства і встановлення демократичної республіки, то представники ліберально-буржуазного, - лише за обмеження самодержавства конституцією. Метою урядового табору було збереження існуючого політичного ладу. Найгострішою проблемою революції було селянське питання, яке зводилося до ліквідації поміщицького землеволодіння.

В Україні революційні події розгорталися так же стрімко, як і у центральній Росії. Зимою - весною 1905 р. у містах прокотилася хвиля грізних політичних страйків, а влітку у революційну боротьбу включилися армія, флот і селянство. Робітничий рух продовжував наростати восени 1905 р.. У жовтні розрізнені робітничі виступи переросли у загальний політичний страйк, а у грудні боротьба набула форми збройних повстань. В Україні збройні повстання відбулись у містах Донбасу і були придушені військами і поліцією. У листопаді спалахнуло повстання у Севастополі - найбільше з воєнних повстань на флоті. Революційна боротьба привела до виникнення рад робітничих депутатів та до організаційного оформлення профспілкового руху. Повстання на броненосці “Потьомкін”. Грудневе збройне повстання. Збройні виступи у Харкові, Олександрівську, Донбасі.

Крім застосування сили у боротьбі проти революційно-демократичного табору царизм удався до маневрування. У період найбільшого напруження боротьби царським маніфестом 17 жовтня 1905 р. було оголошено закони про вибори до державної Думи з законодавчими повноваженнями. Вони відбулися навесні 1906 р., але вже у липні царським маніфестом І Думу було розпущено. Те саме сталося із з II Думою, її розпуск 3 червня 1907 р. з одночасною зміною виборчого закону на більш реакційний став фактичним державним переворотом.

У ході революції відбувається піднесення українського національного руху, виникнення україномовної преси. Значну роль відігравали в українському русі “Просвіти”, українська думська громада.

6. Україна в період третьочервневої монархії (червень 1907 – липень 1914 рр.).

Третьочервневий переворот. ІІІ Державна дума. Столипінська аграрна реформа та її наслідки для України. Економічний розвиток України в 1907 – 1914 рр. Діяльність українських партій і організацій в післяреволюційну добу. Робітничий і селянський рух. Українське питання в Державній думі.

7. Західноукраїнські землі на початку ХХ ст. Посилення гноблення і економічна відсталість західноукраїнських земель. Стан промисловості і сільського господарства. Боротьба трудящих проти соціального гніту. Кооперативний рух. Поява українських організацій “Січ”, “Сокіл”, “Пласт”. Культурно – просвітницький рух. Церковне життя. Митрополит А.Шептицький. Активізація переселенського руху за океан.

8. Україна в роки першої світової війни. Причини, початок і характер війни. Україна в планах воюючих сторін. Ставлення до війни різних партій і класів. Українські січові стрільці. Військові дії на території України. Вплив війни на економіку. Назрівання революційної кризи.

Література

1. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1999.

2. Козицький М.Ю., Доморослий В.І. Українська парламентська громада в І - ІІ-й Державних Думах // Наукові праці з питань політичної історії. – К.,1992. – Вип.73.

3. Партії і соціальні групи в першій російській революції. – К.,1992.

4. Чорна Т. Україна в роки революції 1905 – 1907 рр. Передумови і початок // Історія України. – 2001. - №20.

Тема 6. Українська революція та громадянська війна (1917 – 1921 рр.).

1.Програми і цілі українських та загальноросійських політичних партій в Україні у 1917 р.

2.Революційні події 1918 р. на західноукраїнських землях.

3.Встановлення радянської влади в Україні на початку 1919 р. «Воєнний комунізм».

4.Селянський повстанський рух.

5.Радянсько-польська війна.

Методичні рекомендації

1. Програми і цілі українських та загальноросійських політичних партій в Україні у 1917 р.

Складіть порівняльну таблицю за зразком:

Назва

Лідери

Місце в політичному спектрі

Основні положення програми

2.Революційні події 1918 р. на західноукраїнських землях.

По цій темі мають бути розкриті такі питання:

1. Розпад Австро-Угорської імперії. Студент повинен пояснити, що призвело до розпаду однієї з найбільших монархій у Європі та які перспективи відкрились перед народами, що входили до її складу.

2. Утворення у Львові Української Національної Ради. Є.Петрушевич. Відповідь має бути у формі короткої довідки про УНРаду (зверніть увагу на її політичний склад, яка партія там мала перевагу) та біографічної довідки про її голову – Є.Петрушевича.

3. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Поясніть обставини, що призвели до проголошення української держави. Чи випадково обрано назву «народної республіки»? Які кроки було зроблено по формуванню основних органів влади?

4. Акт злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. Поясніть обставини проголошення Акту соборності – хто був ініціатором злуки, що прискорило процес? Чи відбулась насправді Злука?

5. Війна з Польщею. Українсько-польська війна мала такі етапи: перший – збройна боротьба за столицю 1–22 листопада 1918 р.; другий – утворення і стабілізація фронту у грудні 1918 – січні 1919 рр.; третій – боротьба за ініціативу у лютому–квітні 1919 р.; четвертий завершальний – відступ УГА за Збруч у травні–липні 1919 р. Студент має пояснити, що призвело до збройної боротьби в Галичині, на які сили опирались воюючі сторони та загальний перебіг подій.

6. Визвольний рух у Північній Буковині та Закарпатті. Революційні події мали своє відображення на оживленні національно-визвольного руху у Північній Буковині та Закарпатті. Поясніть, у чому це проявлялось та чому на ці території не поширилась дія законів ЗУНР.

3.Встановлення радянської влади в Україні на початку 1919 р. «Воєнний комунізм».

Перш за все слід пояснити, у результаті яких подій відбулось встановлення радянської влади в Україні. Які сили протидіяли цій владі? Далі треба охарактеризувати радянське державне будівництво. Починаючи з 29 січня 1919 p. уряд радянської України став іменуватися Радою Народних Комісарів УСРР, а керівники центральних відомств — народними комісарами. 8 лютого 1919 р. Раднарком України видав постанову "Про організацію місцевих органів Радянської влади та порядок управління", де ставилося питання про повсюдну передачу влади Радам. Поясніть суть «радянської» форми правління. Охарактеризуйте Ш з’їзд Рад України та його рішення, зокрема прийняття першої Конституції УСРР. Проаналізуйте запровадження політики «воєнного комунізму» в Україні. 4.Селянський повстанський рух. Студент має визначити та пояснити причини виникнення масового селянського руху та його основні прояви (стихійні повстання та повстанські загони). Чи була якась спільна ідеологія та мета селянських виступів? Потрібно також навести коротку довідку про найвідоміших отаманів Н.Григор’єва та Н.Махна.

5.Радянсько-польська війна.

Потрібно пояснити причини війни, у т.ч. підписання Варшавського договору між УНР і Польщею, перебіг основних подій. Чи можна визначити переможця у цій війні? Охарактеризуйте Ризький мирний договір та останній етап боротьби за збереження української державності.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України: Пос. – К., 2005.
2. Верстюк В.Ф. Махновщина - селянський повстанський рух в Україні в роки громадянської війни (1918-1921). - К. 1991.
3. Гісем О.В., Мартинюк О.О., Трухан О.Ф. Історія України в таблицях. - Харків, 2007.
4. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. Нариси політичної історії. – К., 1993.
5. Дорошенко Д. Історія України. 1917 – 1923 рр. Т.1. Доба Центральної Ради. – Ужгород, 1932, 1991.
6. Кульчицький С. УРСР в добу "воєнного комунізму" (1917-1920 рр.): Спроба побудови концептуальних засад реальної історії. - К., 1994.
7. Солдатенко В.Ф. Українська революція. Кн.1. – К., 1998.

Тема 7. УСРР в 1920 –1930-х роках.

1. Утворення СРСР, вступ до нього Української СРР.

2. Національно-культурне будівництво та національні меншини в Україні.

3. Націонал-комунізм в Україні та його течії.

4. Репресії в Україні.

5. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період (1920-1939 рр.).

Методичні рекомендації

Утворення СРСР, вступ до нього Української СРР.

Відповідаючи на це питання, потрібно вказати проекти створення єдиної союзної держави (автономізації та федералізації). Зважайте на те, що процес розпочався ще під час громадянської війни і був зумовлений об´єктивними чинниками (якими?). Надалі має бути розгорнута характеристика таких процесів:

Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, поступово, у процесі входження УСРР до складу Союзу РСР, який умовно можна поділити на кілька етапів.

І етап (червень 1919 — грудень 1920 р.) — утворення «воєнно-політичного союзу» радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави.

II етап (грудень 1920 — грудень 1922 р.) — формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету.

III етап (грудень 1922 — травень 1925 р.) — утворення СРСР, втрата Україною незалежності.

У цей період процес ліквідації суверенітету України вступив у свою завершальну фазу. 26 січня 1924 року відбувся II з´їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу. У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з´їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавчо закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу.

Національно-культурне будівництво та національні меншини в Україні.

У цьму питанні слід відобразити, як здійснювалася політика коренізації в районах України, населених національними меншинами. Пам’ятаємо, що найчисленнішими національними групами неукраїнського населення були росіяни (9,2%), євреї (5,4%), поляки (1,6%), німці (1,4%). Вкажіть, які заходи проводились радянською владою на забезпечення економічних, правових, культурних та інших інтересів неукраїнського населення республіки. Зверніть увагу на створення національних районів у місцях компактного проживання, зокрема на обставини створення Автономної Молдавської республіки.

Націонал-комунізм в Україні та його течії.

Опрацюйте наступну інформацію:

«Поява й поширення націонал-комунізму спричинені насамперед слабкістю, незрілістю та розколом українського демократичного руху. Програні визвольні змагання та розпочата більшовиками українізація (з 1923 р.) навіяли деяким представникам українських лівих надію на те, що можна виправити критичне становище, в якому опинилася Україна, методом порозуміння, компромісу з російськими більшовиками, які перебрали на себе державне керівництво, і навіть досягти незалежної державності. Виступаючи за співпрацю з російськими більшовиками на ґрунті спільної (марксистської) доктрини, українські націонал-комуністи об'єктивно сприяли подальшому розколові єдиного фронту боротьби за самостійність України і прирікали себе на політичну поразку.

Від самого початку український націонал-комунізм не був монолітною політико-ідеологічною течією та розпадався на кілька напрямів:

1) ліва течія в УСДРП (1917-1918 pp.; головні представники - П.Буценко, В.Врублевський, Е.Касьяненко, Ю.Медведєв, Е.Неронович);

2) течія, що обстоювала потребу створення самостійної української компартії (більшовиків) (1918-1919 pp.; головні представники - Г.Лапчинський, С.Мазлах, В.Шахрай, певною, мірою М.Скрипник);

3) колишня ліва течія в УПСР, пізніше - УКП (боротьбисти) (1918-1920 pp.; головні представники - Г. Гринько, В. Еллан-Блакитний, О.Любченко, О. Шумський);

4) незалежна ліва течія УСДРП, пізніше УКП (укапісти) (1920-1925 pp.; головні представники - М.Авдієнко, А.Драгомирецький, Ю.Кулиниченко, А.Річицький (Пісоцький), М.Ткаченко);

5) самостійницька течія федералістів у КП(б)У (1919— 1920 pp.; головні представники - Е.Касьяненко, Я.Ландер, Г.Лапчинський, П.Попов);

6) закордонна група УКП (1920-1922 pp.; головні представники - В.Винниченко, З.Висоцький, В.Левицький, В.Мазуренко, певний час М.Чечель).

Теоретичним підґрунтям українського націонал-комунізму стали гостро полемічні та публіцистичні твори В.Шахрая (1888-1919; "Революція на Україні", 1918), С.Мазлаха та В.Шахрая ("До хвилі. Що діється на Вкраїні і з Україною?", 1919), М.Хвильового (1893-1933; "Камо грядеши", "Думки проти течії"; "Україна чи Малоросія?"; "Апологети писаризму"). Політичну концепцію націонал-комуністів складали економічні дослідження М.Волобуєва, Г.Гринька, С.Діманштейна і В.Доброгаєва про колоніальний статус української економіки в системі народногосподарського комплексу СРСР та історичні праці М.Равича-Черкаського і М.Яворського, в яких обґрунтовувалися ідеї "двокорінності" КП(б)У та потреби незалежного розвитку української радянської державності. У площині практичної політики під час українізації (1923-1933 pp.) ідеї націонал-комунізму намагалися реалізувати М.Скрипник (1872-1933) та О.Шумський (1890— 1946).

Найяскравішим представником націонал-комунізму є письменник і публіцист М.Хвильовий. Головними завданнями, що постали перед Україною, він вважав: 1) подолання комплексу просвітянської провінційності, меншовартості ("малоросійства"), виплеканих століттями російського панування; 2) переродження нації на засадах волюнтаризму та досягнення українцями ідеалу європейської людини фаустівського типу - людини-громадянина, носія етики активізму, творця культурних і суспільно-політичних цінностей та рушія історії.

Гасло культурного Ренесансу на українських теренах, проголошене М.Хвильовим, було наслідком відмови від однобічної орієнтації на Росію ("Дайош Європу!" - закликав мислитель), наслідком обраного курсу на засвоєння культурної спадщини "психологічної Європи". Оскільки для М.Хвильового культурні процеси уявлялися тісно пов'язаними з політичними, він вважав боротьбу за самостійність української культури складовою процесу кристалізації української нації та створення повноцінного й незалежного від Москви державного організму у формі радянської соціалістичної республіки. Він виявився фактично і найпослідовнішим поборником ідеї самостійної комуністичної України».

Репресії в Україні.

Складіть таблицю «Сталінські репресії в Україні», враховуючи наступне:

Початок масового вишуковування „класових ворогів” – „ворогів народу” поклав сфабрикований ДПУ “шахтинський процес” 1928 р. Починаючи з 1929 р. масові репресії трьома хвилями прокотилися по Україні. Перша – 1929–1931 рр.: примусова колективізація і розкуркулення. Друга – 1932–1934 рр.: штучний голод, постишевський терор (проти інтелігенції та партпрацівників). Третя – 1936–1938 рр.: так званий „великий терор”, в центрі якого були репресії проти військових. Вкажіть назви «організацій», проти яких були сфабриковані звинувачення та приблизне число жертв репресій.

Західноукраїнські землі у міжвоєнний період (1920-1939 рр.).

Заповніть таблицю:

Країна	Землі	Політичне становище	Економічне становище	Українські партії
Польща	Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина
Румунія	Північна Буковина, Хотиніщгаа, Південна Бессарабія, Марморощина
Чехословаччина	Закарпатська Україна

Як ви розумієте поняття «український інтегральний націоналізм»?

Література

1. Бойко О.Д. Історія України: Пос. – К., 2005.

Тема 8. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945рр.).

4. Встановлення окупаційної влади в Україні. Суть окупаційного режиму.

5. Початок відбудови народного господарства у 1943 р.

6. Проблема втрат України у Другій світовій війні в сучасній історіографії.

1. Встановлення окупаційної влади в Україні. Суть окупаційного режиму.

Опрацюйте матеріал по темі та дайте відповіді на наступні питання:

1. Розкажіть про адміністративне розчленування України після її окупації німцями. 2. Що являє собою «новий порядок»? 3. Що було метою гітлерівської пропаганди на захоплених українських територіях? 4. В чому полягала суть плану «Ост»? 5. Яке місце в політиці нацистів займав терор? 6. Як здійснювалося економічне пограбування України? 7. З якою метою здійснювався вивіз населення до Німеччини? 8. Чому окупанти не ліквідували колгоспи?

2.Початок відбудови народного господарства у 1943 р.

Опрацюйте наступну інформацію:

«Одразу ж після визволення від окупації розпочинається і відбудова народного господарства України. Ще в серпні 1943 р. було прийнято постанову «Про невідкладні заходи щодо відбудови народного господарства в районах, звільнених від німецької окупації». Надзвичайно велика роль народногосподарського комплексу України як прифронтової матеріально-технічної бази діючої армії у забезпеченні нагальних воєнних потреб обумовила ту величезну увагу, яку приділяли його відбудові ще в роки війни. Величезні кошти вкладалися у відбудову шахт Донбасу та відродження гірничо-металургійної бази Подніпров’я. Так, на кінець війни у Донбасі було відновлено 54% шахтного фонду, а видобуток вугілля досяг 43,3% довоєнного. Уже в 1944 р. почали давати продукцію найбільші металургійні підприємства України. Щоправда, справа дещо ускладнювалася, адже реевакуація майна підприємств, вивезених на початку війни на схід, була визнана (і цілком слушно) недоцільною, і на Україну поверталися лише колективи цих підприємств. Але в результаті самовідданої праці українського народу до кінця війни в Україні вдалося відновити до 30% довоєнних виробничих потужностей. Дещо повільніше зводилося на ноги сільське господарство, заклади науки, культури, житловий фонд та комунальне господарство міст і сіл. Вкрай незадовільним залишалося матеріально-побутове становище населення, адже існуюча карткова система могла забезпечити лише напівголодне існування більшості населення; ще гострішою була житлова проблема, більше 10 млн осіб залишилося без житла. Населення тулилося в землянках та бліндажах, залишених відступаючими військами, сараях та напівзруйнованих будинках».

3.Проблема втрат України у Другій світовій війні в сучасній історіографії.

Аналізуючи втрати Радянського Союзу у воєнну добу, науковці звернули увагу на цілеспрямоване заниження жертв війни в радянській історіографії з метою виправдання тоталітарного режиму. Спочатку в літературі називалася загальна цифра людських жертв в СРСР 7 млн.чол., потім 12, 19, 27 млн. чол.. М.В.Коваль у своєму дослідженні назвав загальну цифру людських жертв в Україні – до 8 млн.осіб. До такої ж цифри загальних втрат прийшов В.Косик. Демографічні втрати були ще більші. Необхідно підкреслити, що й сьогодні остаточно не визначені втрати Радянського Союзу і України у війні.

За підрахунками П.Процика:

«Загальні демографічні втрати України - включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими нацистами, - становлять не менше 14 млн. чоловік. Це втрати найбільші й не порівняні із втратами інших країн і народів у Другій світовій війні.

Фактично, втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР. З 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в УРСР, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 мільйони чоловік. То ж втрати цивільного населення України: 5,5-6 мільйонів чоловік, понад 2,5 мільйони уродженців України загинуло на фронтах. Виходить, усього як мінімум 8 мільйонів осіб. Депортації в Сибір, Казахстан і на Далекий Схід - це ще понад мільйон жителів УРСР, переважно із західних областей. Втеча частини населення з окупантами, страшна цифра - 2,4 мільйони остарбайтерів із 2,8 мільйона радянських людей, загалом вивезених у нацистське рабство!

На руїни перетворилися 720 українських міст і містечок, 28 тисяч сіл, з яких 250 спалено вщент, знищено 16,5 тисяч промислових підприємств, 18 тисяч лікувальних закладів, 33 тисячі шкіл, вузів, технікумів та НДІ; а також понад 33 тисячі колгоспів, радгоспів, МТС».

Тема 9. Українська РСР в другій половині 1940-х – 1980-х роках.

7. Підпільно-партизанська боротьба ОУН-УПА з тоталітарним ладом.

8. Ідеологічний наступ сталінщини на спроби культурно-національного відродження.

9. Поява дисидентів в Україні. Зародження руху “шестидесятників”, їх роль в національно – культурному житті.

10. Політичні репресії 1960-1970-х рр.

Підпільно-партизанська боротьба ОУН-УПА з тоталітарним ладом.

При формуванні загальної відповіді на це питання постарайтесь з’ясувати наступне: 1. Що спричинило продовження повстансько-підпільної боротьби в Західній Україні після завершення Другої світової війни? 2. Охарактеризуйте форми антирадянської боротьби УПА і оунівського підпілля. 3. До яких дій вдавалося радянське керівництво у боротьбі зі своїми противниками в Західній Україні? 4. Чому радянський режим ініціював ліквідацію УГКЦ? Якими методами це було зроблено? 5. Наскільки успішною виявилася радянізація Західної України?

Ідеологічний наступ сталінщини на спроби культурно-національного відродження.

Поясніть обставини посилення наступу сталінського режиму на українську культуру в післявоєнний період. Над українською інтелігенцією постійно нависала загроза бути безпідставно звинуваченими в некритичному підході до «реакційної буржуазної культури», «низькопоклонстві перед Заходом», «відступі від марксизму-ленінізму», «українському буржуазному націоналізмі», у безлічі інших «гріхів». Охарактеризуйте «ждановщину».

Дата добавления: 2015-05-22