Групування витрат за класифікаційними ознаками

Ознаки класифікації	Групування витрат
За способами перенесення вартості на продукцію	Прямі витрати Непрямі витрати
За видами продукції (робіт, послуг)	Витрати на вироби Витрати періоду
За економічним змістом (елементами витрат)	Матеріальні витрати
За цільовим призначенням (статтями калькуляціями)	Витрати на утримання і експлуатацію машин Загальновиробничі витрати Адміністративні витрати Витрати на збут
За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат	Умовно-змінні витрати Умовно-постійні витрати Інші (змішані, альтернативні, незворотні)
За календарними періодами	Поточні витрати Одноразові витрати
За функціями управління	Виробничі витрати Невиробничі витрати
За звітними періодами	Капітальні витрати Фінансові витрати
В залежності від доцільності їх здійснення	Продуктивні витрати Непродуктивні витрати
За ступенем залежності від прийняття рішень	Релевантні витрати Нерелевантні витрати
За порядком обчислення (складом)	Фактичні витрати Планові (бюджетні) або прогнозовані витрати Нормативні витрати
За ознакою переносу вартості в часі	Операційні витрати Витрати на амортизацію
За характером зв’язку з процесом виготовлення продукції	Основні витрати Накладні витрати
За періодичністю виникнення	Поточні витрати Довгострокові (інвестиційні)

Продовження табл. 12.1

За функціональним призначенням	Витрати, пов’язані з операційною діяльністю Витрати, пов’язані з фінансовою діяльністю Витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю Витрати щодо надзвичайних подій
За ступенем однорідності	Елементні (прості) витрати Комплексні витрати
За місцем виникнення витрат	Витрати виробництва Витрати структурних підрозділів Витрати на продукцію
За центрами відповідальності	Контрольовані витрати Неконтрольовані витрати

Поточні витрати пов’язані з вирішенням таких тактичних задач, як закупівля сировини та матеріалів, їх транспортування та зберігання, обслуговування матеріально-технічної бази, утримання персоналу тощо.

Довгострокові витрати пов’язані з вирішенням стратегічних задач (будівництво, реконструкція чи придбання нових виробничих приміщень; придбання нових машин, обладнання; придбання нематеріальних активів тощо).

Релевантні (нерелевантні) витрати можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень. Різниця, яка утворюється внаслідок існування альтернативнх рішеннь щодо витрат називається диференційованими витратами.

Управління витратами на підприємстві відбувається за місцем їх виникнення та центрами відповідальності. Для проведення аналізу раціональності витрат та контролю за їх рівнем формують бюджети витрат за калькуляційними підрозділами (виробничими, адміністративними, збутовими і ін). Облік фактичних витрат відбувається на окремих синтетичних рахунках кожного підрозділу. Фактичні витрати спісвставляюь з бюджетними, які коригують на обсяг діяльності визначеного центру витрат чи центру відповідальності (найчастіше вони збігаються). Тому треба визначити одиниці виміру обсягу діяльності.

Для виробничих підрозділів – це обсяг виготовленої продукції чи виконаних робіт (послуг). Для адміністративних чи інших функціональних підрозділів за одиницю діяльності часто приймають витрати праці у певній кількості нормативного (стандартизованого) часу.

За центрами відповідальності витрати групуються відповідними кошторисами для кожного рівня управління. У зв’язку з цим витрати розподіляють на контрольовані та неконтрольовані для кожного рівня відповідальності. У процесі аналізу дають оцінку дотримання бюджету витрат та активності керівника кожного рівня що до їх раціоналізації.

Прямі витрати безпосередньо зв’язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть буди розраховані на її одиницю.

Непрямі витрати зв’язані не з виготовленням конкретних виробів, а процесом виробництва в цілому: утримання та експлуатація будівль, споруд, машин, зарплата управлінського персоналу тощо. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, а треба розподіляти на підставі певних ознак (бази розподілу). На практиці, в основному, непрямі витрати розподіляють пропорційно заробітній платі або пропорційно собівартості коефіцієнто-машино-годин. Розглянемо на прикладі розрахунку статті “Утримання та експлуатація машин і устаткування”.

Найбільш поширеним на вітчизняних підприємствах є розподіл непрямих витрат пропорційно основній заробітній платі основних робітників, а саме:

,

де ВУЕУ –витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування на одиницю продукції, грн.;

ЗПосн – основна заробітна плата основних робітників на одиницю продукції, грн.;

Крм – відношення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування да основної заробітної плати виробників (по цеху), коеф.

Але найобгрунтованішим є обчислення витрат на утримання та експлуатацію устаткування на один виріб залежно від часу його обробки та собівартості коефіцієнто-машино-годин (нормативу витрат на одиницю часу). Визначається за формулою:

,

де См-гд – собівартість машино-години базової групи устаткування;

t_і – тривалість обробки виробу на і-тій машині (групі);

k_і – коефіцієнт машино-годин певної групи до собівартості машино-годин.

У свою чергу, коефіцієнт машино-годин для кожної групи визначається як відношення собівартості машино-годин певної групи до собівартості машино-годин базової групи.

Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для продажу. Витрати періоду не пов’язані з виробничою діяльністю і їх розглядають як витрати того періоду, коли вони були здійснені (маркетингові, дослідницькі та інші).

Елементні (прості) витрати є однорідні за складом, й мають єдиний економічний зміст. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, витрати на соціальні відрахування. Комплексні витрати є різнорідні за складом. Вони охоплюють кілька елементів витрат. Наприклад, витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати та інші.

Змінні витрати – це витрати, які змінюються в залежності від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу, їх можна розділити на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для них коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці. До них належать витрати на сировину, основні матеріали, відрядну заробітну плату, комплектуючі вироби.

Непропорційні витрати поділяють на прогресивні та дегресивні. Прогресивні витрати зростають у більшій мірі ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більше одиниці). Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати. Дегресивні витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності менше одиниці). До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, на інструменти тощо.

Постійні витрати – це витрати, загальна сума яких не залежить від кількості виготовленої продукції. Лише за істотних змін обсягу виробництва, наслідком яких є зміна виробничої та організаційної структури підприємства, стрибкоподібно міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на отримання та експлуатацію будівль та споруд, організацію виробництва, управління.

На практиці до групи постійних витрат належать також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягів виробництва, але не істотно. Такі витрати називають умовно-постійними. Умовно-постійні витрати – є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.

Умовно-змінні витрати – витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції (рис.12.3).

Розподіл витрат на постійні та змінні дає змогу аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіантів планових рішень (12.4).

а – постійні витрати; б – дегресивні витрати; в – пропорційні витрати; г – прогресивні витрати.

Рис. 12.3 – Динаміка витрат (В) залежно від обсягів виробництва (Q)

Q – обсяг виробництва; Q_кр – критичний обсяг випуску певної продукції; В – витрати на випуск продукції; В_пост – постійні витрати; В_змін – змінні витрати; – сумарні витрати на випуск продукції; ВР – виручка від реалізації продукції.

Рис.12.4 – Динаміка витрат і виручки від реалізації продукції залежно

від обсягу виробництва

Основні витрати безпосередньо зв’язані зі здійсненням технологічного процесу. До них належать витрати на сировину та матеріали, паливо та енергію на технічні цілі, заробітну плату основних робочих, витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

Накладні витрати зв’язані з організацією, обслуговуванням та управління виробництва. До них належать загальногосподарські та загальновиробничі витрати.

Визначальним в аналітичному забезпеченні групувань витрата за схемою “діяльність – витрати – фінансовий результат” є їх групування за економічними елементами та статтями калькуляції.

Групування витрат за економічними елементами стосується лише операційної діяльності підприємств і дає змогу провести аналіз складу, структури та ефективності витрат.

Можна визначити залежність витрат від технічного рівня розвитку та ефективності використання матеріальних, трудових ресурсів, визначити пріоритетні напрямки їх раціоналізації. Поелементне групування використовують, визначаючи граничний рівень витрат, для складання кошторисів та формування нормативної бази.

Економічні елементи характеризують спожиті ресурси за їх економічним змістом, незалежно від форми та місця використання, тобто сукупність однорідних витрат у грошовому вираженні за їх видами. Групування витрат за економічними елементами має типову структуру (рис.12.5).

Рис. 12.5 Класифікація витрат підприємства за економічними елементами

Матеріальні витрати. У цю групу витрат елементу включаються: вартість витрачених у виробництві сировини та основних матеріалів; закуплених напівфабрикатів та комплектуючих, палива та енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари та тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів. Вартість матеріальних витрат розраховується виходячи з цін їх придбання, націнок (надбавок), комісійних винагород, сплачених постачальниками і зовнішньоекономічними організаціями, вартості послуг товарних бірж (включаючи брокерські послуги), мита і митних зборів, витрат на транспортування, зберігання та доставку, які здійснюються сторонніми організаціями, без урахування податку на додану вартість, за винятків встановлених законодавством випадків. Витрати на транспортно-заготівельні роботи, послуги, що виконуються власними силами, включаються до собівартості розгорнуто за відповідними елементами витрат (витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів тощо).

Витрати на оплату праці. У склад цих витрат включаються основна та додаткова заробітна плата. Заробітна плата включає всі форми оплати штатного та позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються з джерел спеціального призначення.

Відрахування на соціальні заходи. До них належать: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальні заходи, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи за діючими ставками згідно діючого законодавства.

Амортизація. У склад цих витрат включається сума нарахованої амортизації основних засобів та нематеріальних активів.

Інші операційні витрати включають витрати операційної діяльності, які не ввійшли у склад попередніх елементів, а саме: витрати на відрядження, на послуги зв’язку, на виплату матеріальної допомоги, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Порядок розробки кошторису виробництва за наведеними елементами може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва можна складати за допомогою коригування фактичних витрат за минулий період.

Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти змін обсягу виробництва, кількості персоналу та вартості основних фондів з урахуванням закономірності динаміки витрат, ймовірної зміни норм і цін (тарифів). Більш обґрунтовано кошторис виробництва обчислюється за кожним елементом на підставі планових обсягів продукції (послуг), норм і цін (тарифів). Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим.

На середніх і великих підприємствах кошторис виробництва складається за підсумками кошторисів місць витрат (структурних підрозділів функціональних служб, загальногосподарських витрат).

Дослідження структури і динаміки витрат на фармацевтичних підприємствах свідчить, що найбільшу питому вагу мають матеріальні витрати (табл. 12.2).

Таблиця 12.2

Дата добавления: 2015-05-22