Зовнішньоекономічної діяльності. Джерела правового регулювання

Джерела правового регулювання

Ускладнення міжнародного економічного життя та розвиток його суперечностей закономірно зумовлюють об’єктивну необхідність регулювання світових господарських зв’язків. Поступово напрацьовується система міжнародного економічного регулювання на регіональному та глобальному рівнях. Взаємозв’язок соціально-економічної структури сучасного світового господарства об’єктивно зумовлює потребу в розширенні масштабів і функцій міжнародного регулювання, обміну досвідом. Регулювання міжнародного підприємництва суб’єктів господарювання пов’язане з захистом національних інтересів. Кожна країна, як суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності, дбає про власні національні інтереси. В Україні розроблена власна національна система регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств, яка спрямована на досягнення таких завдань:

- стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зов-нішньоекономічних зв’язків суб’єктів підприємницької діяльності;

- створення сприятливих умов для інтеграції економіки України в систему світового розподілу праці і її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн:

- здійснення захисту економічних інтересів України в цілому і конкретних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності особисто;

- створення рівних можливостей для ефективного господарювання для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Головними рисами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в сучасних умовах є використання двох взаємопов’язаних типів зовнішньоторгівельної політики – протекціонізму і лібералізації. Метою протекціонізму є створення найсприятливіших умов для роботи на внутрішньому ринку національних виробників товарів (послуг) і обмеження іноземної конкуренції. Відмова від політики протекціонізму обумовлює лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності.

Окремі функції регулювання міжнародної підприємницької діяльності забезпечують державні органи законодавчої і виконавчої влади. Верховна Рада України приймає закони, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів господарювання, затверджує законодавчо-нормативні акти регулювання окремих напрямків зовнішньоекономічної діяльності, ратифікує міжнародні договори України.

Це Закони України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну”, “Про єдиний митний тариф” та інші.

Кабінет Міністрів у сфері регулювання зовнішньо-економічної діяльності виконує такі функції:

- координує зовнішньоекономічну діяльність відповідних міністерств і державних комітетів, узгоджує роботу торгових представництв України за кордоном;

- здійснює переговори і підписує міжурядові угоди з питань зовнішньоекономічної і спільної діяльності, забезпечує їх виконання;

- організує реєстрацію міжнародних спільних підприємств, упорядкування платіжного балансу і раціональне використання державного валютного фонду України.

Національний банк України у сфері зовнішньоекономічної діяльності має повноваження:

- забезпечувати збереження і раціональне використання в міжнародній підприємницькій діяльності золотовалютного резерву України;

- представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав і укладати відповідні міжбанківські угоди;

- проводити облік і розрахунки кредитних ресурсів, операції з валютними ресурсами, наданими державним валютним фондом України.

Міністерство економіки і з питань європейської інтеграції України виконує такі функції: проведення єдиної зовнішньоекономічної політики в процесі виходу суб’єктів господарювання на зовнішній ринок; координація їх діяльності в сфері міжнародного бізнесу; контроль виконання всіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності відповідних законів і міжнародних договорів України; нетарифне регулювання діяльності суб’єктів спільного підприємництва.

Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність регулюється системою законодавчих актів і контролюється найвищими державними установами України. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності реалізується шляхом використання тарифних і нетарифних методів регулювання та інших нормативних актів.

До інструментів зовнішньоторгівельної діяльності відносяться:

- тарифні обмеження (митні тарифи, митні збори, тарифні квоти);

- нетарифні обмеження.

Митні тарифи – систематизований перелік мит, якими обкладаються товари при перетинанні державного кордону. Мита виконують функцію податку на товар, який провозиться через кордон. У залежності від зовнішньоторговельної операції мита розподіляються на експортні, імпортні і транзитні.

За способом відшкодування – на адвалорні (відшкодовуються у відсотках від ціни товару; специфічні (відшкодовуються у вигляді певної суми коштів з ваги, об’єму або штуки товару); змішані мита, при яких товар обкладається обома митами.

Методи тарифного регулювання спрямовані на регулювання експортно-імпортних операцій для захисту внутрішнього ринку і стимулювання структурних змін національної економіки. Інструментом тарифного регулювання є мито (митний тариф), яке є своєрідним податком на товари, які ввозять чи вивозять з країни. Митний тариф виконує функції:

- фіскальну, тобто забезпечує поповнення доходної частини бюджету;

- захисну, тобто захищає національну економіку від іноземної конкуренції;

- регулюючу, тобто впливає на формування структури виробництва;

- заохочувальну, тобто стимулює розвиток певних галузей і стимулює розвиток інших.

Митарозподіляються на імпортні, експортні і транзитні. Діяльність митних органів державної влади регулюється Законом України “Про єдиний митний тариф”.

Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності являють собою різні адміністративні, технічні методи, а також заходи по охороні навколишнього середовища і здоров’я людини, захисту національної безпеки тощо. Нетарифні обмеження використовуються багатьма країнами для збереження жорсткого контролю за сплатами по зовнішньоторговим угодам або виходу із стану загального економічного відставання. Із усіх видів нетарифних бар’єрів найбільше розповсюдження отримали кількісні обмеження, які включають квотування і ліцензування.

Держава регулює зовнішньоекономічну діяльність не тільки за допомогою створених тарифних і нетарифних бар’єрів, а й шляхом укладання різних торгівельних угод, в яких визначаються принципи торгово-економічних взаємовідносин з іноземними партнерами. Одним з найбільш важливих типів договорів (конвенцій) у сфері зовнішньоекономічних зв’язків, що стимулюють зовнішньоекономічну діяльність підприємств (фірм), є договори про уникнення (ліквідацію) подвійного оподаткування. Використання розглянутих методів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відбувається у відповідності до Законів України “Про зовнішньоекономічну діяльність” і “Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну”.

Регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється на трьох рівнях: національному, міжнародному і наднаціональному. До основних міжнародних організацій фінансово - економічного напрямку, які виконують певні функції по регулюванню спільної підприємницької діяльності відносяться:

- Банк Міжнародних Розрахунків, через який відбуваються міжнародні фінансові операції і здійснюється співробітництво центральних банків різних країн;

- Міжнародний Банк Реконструкції і Розвитку, основною метою діяльності якого є надання позичок і кредитів країнам - членам ООН;

- Міжнародний Валютний Фонд, який підтримує розвиток торгівлі і валютних операцій, надає фінансову допомогу в іноземній валюті;

- Міжнародна Фінансова Корпорація як філіал Міжнародного Банку Реконструкції і Розвитку, створена для інвестування приватного сектора економіки;

- Рада ООН з промислового розвитку, створена для підтримки всесвітнього розвитку виробничої сфери країн-членів ООН;

- Європейський Банк Реконструкції і Розвитку - міжнародна організація, що була створена для підтримки розвитку ринкової економіки в країнах Центральної і Східної Європи та країн СНД.

Структура національних і міжнародних органів і механізми регулювання зовнішньоекономічної діяльності дозволяють підприємствам (фірмам) оцінювати свої можливості при виході на зовнішній ринок. Але для того, щоб зробити перший крок в цьому напрямку необхідно ретельно визначити свої можливості, визначити власну позицію. Для цього необхідно провести маркетингові дослідження, визначити свої конкурентні переваги, оцінити можливості залучення іноземних інвестицій, розміщення виробництва у вільній або офшорній зоні, здійснити всебічний глибокий аналіз перспектив розвитку підприємництва.

Дата добавления: 2015-05-22