Поняття та особливості зовнішньоекономічної

угоди (контракту)

Вихід на зовнішній ринок підприємства (фірми) завжди пов’язаний із значними труднощами. Особливо це відчувають малі та середні підприємства (фірми). Тому, в світовій практиці отримала розповсюдження експортна кооперація, яка характеризується наявністю різноманітних форм. У наш час все активніше розвивається міжнародна кооперація, при якій кордони перетинають продукти творчої (інтелектуальної) діяльності. Вона проявляється у трьох основних формах:

- ліцензійне виробництво;

- управління за контрактом (підрядне виробництво);

- виробництво за контрактом.

Така форма співробітництва як управління за контракту знайшла своє використання в країнах, які розвиваються, мають капітал, але не володіють ноу-хау і не мають кваліфікованих спеціалістів. Використовуючи цю форму, підприємство (фірма) експортує не продукцію, а управлінські послуги.

Виробництво за контрактом (підрядне виробництво) характеризується тим, що зарубіжне підприємство приймає на себе зобов’язання виготовляти на власних виробничих потужностях продукцію, придбання якої гарантується вітчизняним підприємством (фірмам) на основі довгострокового договору. Ця форма використовується звичайно при дефіциті власних потужностей, наявності перешкод або високої вартості експорту, або при більш низьких витратах виробництва.

Виробничо–господарська діяльність будь-якого суб’єкта має за мету реалізацію товару, що пов’язане з активним пошуком потенціальних контрагентів (в тому числі і закордонних) для укладення угоди. Результатом такого пошуку і наступних переговорів є підписання між двома або декільками сторонами контракту.

За міжнародним правом зовнішньо-торгівельний контракт – це угода між двома або декількома сторонами, які знаходяться в різних країнах, на постачання визначеної кількості товарних одиниць або виконання послуг у відповідності з узгодженими сторонами умовами. В міжнародній практиці використовуються різні типи і види контрактів, зміст яких залежить від типу угоди.

У виробничій сфері контракти укладаються при організації спільних підприємств, в яких має місце спільне володіння партнерами капіталом, спільне управління і спільний розподіл прибутків, ризиків і збитків. Спільні підприємства створюються не тільки на базі двох, але і декількох контрагентів. Тому, спільне підприємництво передбачає підписання контрактних зв’язків.

Відомо, що найважливішими умовами функціонування і оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності підприємств в сучасних зовнішньоекономічних відносинах є інтелектуальний капітал. Зростаюча цінність інтелектуальної власності підприємства (фірми) – патентів, ноу-хау, ліцензій тощо – перетворює його в об’єкт міжнародного обміну. В системі сучасних економічних відносин ліцензування є розповсюдженою формою виходу підприємств (фірм) на зовнішній ринок, який включає як експорт, так і імпорт технологій.

Ліцензійна угода (контракт) – це договір між двома сторонами про умови передачі і експлуатації науково-технічних, економічних або будь-яких інших нововведень, як тих, що мають правовий захист, так і тих, що його не мають. Сутність ліцензійної угоди (контракту) в економічному плані слід розглядати як науково-технічне, фінансове і комерційне співробітництво партнерів. При цьому ліцензійна винагорода (відшкодування) в більшості випадків сплачується в грошовій формі. Особливості зовнішньоекономічних угод (контрактів) пов’язані з різноманітністю видів і форм зовнішньоекономічної діяльності підприємств (фірм). Прийнято відрізняти договір (контракт) про перепоступання права на патент і ліцензійну угоду. В першому випадку договір відноситься до акту купівлі-продажу, при якому право власності на винахід або інший об’єкт промислової власності переходить до нового власника патенту (відбувається зміна патентовласника). При продажу або купівлі ліцензії право власності на продукти інтелектуальної діяльності (в тому числі винаходи, товарні знаки, ноу-хау тощо) зберігається за її володарем. У випадку надання патентної ліцензії патентовласник не змінюється, а покупець ліцензії отримує тільки дозвіл на право користування об’єктом ліцензії за плату на певний термін і в певних межах.

У міжнародній торгівельній практиці використовується зовнішньо-торгівельний контракт купівлі-продажу. Це комерційний документ, який являє собою угоду на постачання товару, узгоджений і підписаний імпортером і експортером. Обов’язковою умовою договору купівлі-продажу є перехід права власності на товар від продавця до покупця. Саме це положення відрізняє контракт купівлі-продажу від інших видів контрактів (орендного, страхового, ліцензійного, франчайзингового та ін.). При укладанні зовнішньо-торгівельної угоди сторони повинні визначити, право якої держави буде використовуватися для регулювання форми укладання угоди, прав і обов’язків сторін. Це пов’язане з тим, що національні закони, які регулюють відносини по міжнародних торгівельних угодах, можуть відрізнятися і мати по однакових питаннях протилежні вимоги. Тому, правовою базою для укладання і реалізації міжнародних контрактів є Віденська Конвенція “Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів”.

Згідно з українським законодавством права і обов’язки сторін за зовнішньо-торгівельним контрактом визначаються правом країни, яка обрана сторонами при укладанні контракту, або в результаті подальшого узгодження. Порядок укладання зовнішньоекономічних контрактів регулюється Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Контракт вважається здійсненим, якщо досягнута домова сторін по усіх важливих умовах. Контракти, які укладаються у зовнішній торгівлі, мають різні умови, які визначаються комерційними особливостями угоди. Всі умови контракту можна класифікувати з точки зору їх обов’язковості для продавця і покупця та з точки зору універсальності. З точки зору обов’язковості, умови контракту поділяються на обов’язкові (суттєві) і допоміжні (несуттєві). Якщо одна із сторін контракту не виконує обов’язкові умови, то інша сторона має право розривати контракт і вимагати відшкодування збитків. При порушенні однією із сторін допоміжних (несуттєвих) умов інша сторона не має права розірвати контракт, а може вимагати виконання контрактних обов’язків і стягнення штрафних санкцій (якщо це передбачено умовами контракту). Які із умов контракту будуть обов’язковими, а які допоміжними в кожному випадку вирішують самі сторони договору.

Дата добавления: 2015-05-22