Аналіз виробничого потенціалу підприємства

Найважливішими факторами економічної безпеки підприємства є забезпеченість його основними фондами у необхідній кількості та асортименті і більш повне їх використання, прогресивність застосовуваних технологій, забезпеченість підприємства необхідними сировинними ресурсами. Ці та інші фактори визначають виробничий потенціал підприємства (рис. 20.2).

Рис. 20.2. Фактори, що визначають виробничий потенціал підприємства

Джерелами даних для подібного аналізу є дані фінансової та статистичної звітності, дані обліку і т.п.

З метою вивчення руху і технічного стану основних виробничих фондів (ОВФ) розраховуються такі показники:

- коефіцієнт оновлення (К_он) ОВФ;

- коефіцієнт вибуття (К_в) ОВФ;

- коефіцієнт приросту (К_пр) ОВФ;

- коефіцієнт зносу (К_зн) ОВФ;

- коефіцієнт придатності (К_прид) ОВФ.

Необхідно також визначити частку прогресивного обладнання у загальній його кількості по кожній групі машин та обладнання, а також частку автоматизованого обладнання.

Для характеристики вікового складу та морального зносу основні фонди групуються за тривалістю експлуатації (5,5 – 10 років, 10 – 20 років та більше 20 років).

Середній вік обладнання розраховується за формулою:

Т = Σt · j,

де Т – середній вік обладнання;

j – питома вага обладнання кожної інтервальної групи у загальній кількості;

t – вік обладнання, що відповідає середині інтервалу і-тої групи обладнання і розраховується по формулі:

де t_n та t_b – відповідно нижнє та верхнє значення інтервалу групи.

Узагальнюючим показником, який характеризує рівень забезпеченості підприємства основними виробничими фондами, є фондоозброєність праці.

Для оцінки технічної озброєності праці на підприємстві необхідно зіставити вартість активної частини основних промислово – виробничих фондів з чисельністю робітників у найбільшу зміну.

Для узагальнюючої характеристики використання основних фондів використовують показники фондовіддачі, фондоємності та рентабельності основних фондів.

Після аналізу узагальнюючих показників ефективності використання основних фондів більш досконало вивчається ступінь використання виробничих потужностей підприємства, окремих видів машин та обладнання. Ступінь використання виробничих потужностей характеризується інтегральним коефіцієнтом, коефіцієнтом інтенсивності та коефіцієнтом екстенсивності.

Вивчаються динаміка цих показників і причини їх зміни, такі як введення у дію нових фондів і технічне переоснащення виробництва, скорочення виробничих потужностей.

Розрізняють обладнання наявне і встановлене (здане в експлуатацію); обладнання, яке фактично використовується у виробництві і яке знаходиться у ремонті та на модернізації, і резервне. Найбільший ефект досягається, якщо по величині перші три групи обладнання приблизно однакові.

Для характеристики ступеня залучення обладнання у виробництво розраховуються коефіцієнти використання парку наявного та встановленого обладнання, а також коефіцієнт змінності.

Коефіцієнт використання парку наявного обладнання (К_он) визначається через співвідношення кількості використовуваного обладнання (N_в) і наявного (N_н):

Коефіцієнт використання парку встановленого обладнання (К_ов) розраховується шляхом ділення кількості використовуваного обладнання на кількість встановленого обладнання (N_во):

Разність між кількістю наявного та встановленого обладнання, помножена на планову середньорічну виробку продукції на одиницю обладнання, - це потенційний резерв збільшення виробництва продукції за рахунок збільшення кількості діючого обладнання.

Для характеристики ступеня екстенсивного навантаження обладнання вивчається баланс часу його роботи. Порівняння фактичного і планового фондів дозволяє встановити ступінь виконання плану з вводу обладнання в експлуатацію по кількості та строках; календарного та режимного – можливості кращого використання обладнання за рахунок підвищення коефіцієнта змінності; порівняння ж режимного та планового фондів дозволяє визначити резерви часу за рахунок скорочення витрат часу на ремонт.

Для характеристики використання часу роботи обладнання застосовують такі коефіцієнти:

- календарного фонду часу: К_к.ф. = Т_ф/Т_к;

- режимного фонду часу: К_р.ф. = Т_ф/Т_р;

- планового фонду часу: К_п.ф. = Т_ф/Т_п;

- питома вага простоїв у календарному фонді: У_пр. = Т_пр/Т_к;

де Т_п, Т_р, Т_к – відповідно плановий, режимний та календарний фонди робочого часу обладнання;

Т_пр – час простоїв обладнання.

З метою оцінки можливостей укріплення виробничого потенціалу підп-риємства, як одного з найважливіших напрямків підвищення його економіч-ної безпеки, слід розраховувати резерви зростання фондовіддачі. Ними можуть бути: ввід у дію невстановленого обладнання, його заміна та модернізація; скорочення цілодобових і внутрішньо змінних простоїв; підвищення коефіцієнту змінності; більш інтенсивне використання обладнання, впровадження заходів НТП.

Схема факторів, які впливають на зміну фондовіддачі, наведена на рис. 20.3.

Для оцінки можливостей зростання фондовіддачі на підприємстві (ΔФВ) використовується наступна формула:

де ФВ_в, ФВ_ф – відповідно можливий та фактичний рівні фондовіддачі;

Q_ф – фактичний обсяг виробництва продукції;

ΔQ – резерв збільшення виробництва продукції;

Ф_в – фактична величина основних виробничих фондів;

Ф_д – додаткова сума основних виробничих фондів, необхідна для освоєння резервів збільшення випуску продукції;

Ф_н – резерв скорочення середніх залишків основних виробничих фондів за рахунок реалізації і здачі в оренду не використовуваних та списання непридатних.

При розрахунку показників фондовіддачі вихідні дані приводять у зіставлений вигляд. Обсяг продукції коригується на зміну гуртових цін і структурних зрушень, а вартість основних фондів – на їхню переоцінку.

Оцінка забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами та ефективності їх використання також є важливим напрямком аналізу виробничого потенціалу підприємства. Повне та своєчасне забезпечення підприємства сировиною і матеріалами за асортиментом і якістю, які вимагаються – необхідна умова його нормального функціонування.

Рис. 20.3. Схема факторів, які впливають на фондовіддачу

Зростання потреби підприємства у матеріальних ресурсах може бути задоволене екстенсивним шляхом (придбанням більшої кількості матеріалів і енергії) або інтенсивним (більш економним використанням запасів, які маються, у процесі виробництва продукції).

Перший шлях обумовлює зростання питомих матеріальних витрат на одиницю продукції, хоча собівартість її може при цьому і знизитися за рахунок збільшення обсягів виробництва і зменшення частки постійних витрат. Другий шлях забезпечує скорочення питомих матеріальних витрат і зниження собівартості одиниці продукції. Економне використання сировини, матеріалів та енергії рівнозначне збільшенню їх виробництва.

Завдання аналіза забезпеченості та ефективності використання матеріальних ресурсів полягають в такому:

а) оцінка стану матеріально – технічного постачання, його впливу на обсяг виробництва продукції, витрати та інші показники;

б) виявлення внутрішньовиробничих резервів економії матеріальних ресурсів і розробка конкретних заходів по їх використанню.

Джерелами інформації для аналіза матеріальних ресурсів є: план матеріально–технічного постачання, заявки, договори на постачання сировини та матеріалів, звіт про витрати на виробництво, оперативні дані відділу матеріально–технічного постачання, дані аналітичного бухгалтерського обліку про надходження, витрати та залишки матеріальних ресурсів та ін.

Важливою умовою безперебійної роботи підприємства є повна забезпеченість потреби у матеріальних ресурсах джерелами покриття. Вони можуть бути зовнішніми та внутрішніми. До зовнішніх джерел відносяться матеріальні ресурси, які надходять від постачальників у відповідності з укладеними договорами. Внутрішні джерела – це скорочення відходів сировини, використання вторинної сировини, власне виготовлення матеріалів, напів-фабрикатів, економія матеріалів в результаті впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Реальна потреба у завезенні матеріальних ресурсів зі сторони визначається як різниця між загальною потребою у визначеному виді матеріалу і величиною власних внутрішніх джерел її покриття.

У процесі аналізу необхідно також перевірити забезпеченість потреби у матеріальних ресурсах договорами на їх постачання та фактичне їх виконання.

Повинна контролюватися також якість одержаних від постачальників матеріалів, їх відповідність стандартам, технічним умовам та умовам договорів і у випадках їх порушення повинні висуватися претензії до постачальників.

Особлива увага повинна приділятися аналізу дотримання строків постачання матеріалів, тому що їх систематичне порушення веде до невиконання договірних зобов’язань підприємства та погіршення фінансових результатів його діяльності.

Перевірці повинен підлягати й стан запасів сировини і матеріалів на предмет виявлення надлишкових і непотрібних запасів. Їх можна встановити за даними складського обліку шляхом порівняння приходу й витрат. Якщо по будь-яких матеріалах не мали місця витрати протягом року і більше, то їх відносять до групи неходових і підраховують загальну вартість.

По результатах аналізу визначаються втрати продукції внаслідок:

а) недопостачання матеріалів;

б) низької якості матеріалів;

в) заміни матеріалів;

г) зміни цін на матеріали;

д) простоїв у зв’язку із порушенням графіку постачання.

Зменшення обсягу виробництва продукції (ΔQ_нед) у зв’язку із недопос-тачанням матеріалів визначається таким чином:

де М_іф, М_іпл – відповідно кількість матеріалів і-го виду фактично поставлених і за планом;

m_і – норма витрат і-го виду матеріалів на одиницю продукції;

і – кількість видів матеріалів, які використовуються при виробництві певної продукції (і=1,2,...n).

При порушенні асортименту матеріалів, які постачаються, підпри-ємство може провести доробку матеріалів, що поступили або знайти їм заміну. При доробці матеріалів утворюються їх перевитрати на одиницю продукції, що призводить до збільшення суми змінних витрат. Щоб визначити пов’язані з цим втрати, необхідно перевитрати матеріалу на одиницю продукції в результаті його доробки (підгону) помножити на фактичний випуск продукції з цього матеріалу і на його ціну:

де m_ф, m_пл – відповідно фактичні витрати матеріалу на одиницю продукції і по плану;

N_ф – фактичний випуск продукції з даного матеріалу;

Ц – ціна матеріалу.

Якщо відбувається заміна одного матеріалу на інший, який більше коштує, то зростає й сума витрат. Для визначення її необхідно кількість заміненого матеріалу помножити на різницю у ціні взаємозамінних матеріалів:

де К_з – кількість заміненого матеріалу;

Ц_пз, Ц_дз – відповідно ціна матеріалу після і до заміни.

Неритмічні постачання сировини і матеріалів обумовлюють простої підприємства і недоодержання продукції. Для визначення розміру недоо-держаної продукції (ΔQ_пр) необхідно кількість людино-годин простою у зв’язку із відсутністю матеріалів помножити на середнього денну виробку продукції:

де Т_пр – час простоїв підприємства у зв’язку із неритмічністю постачання сировини і матеріалів;

ВП_г – середньоденна виробка продукції.

Для характеристики ефективності використання матеріальних ресурсів застосовується система узагальнюючих і локальних показників: матеріаловіддача, матеріалоємність, коефіцієнт співвідношення темпів зростання обсягу виробництва і матеріальних витрат, питома вага матеріальних витрат у загальній їх сумі, коефіцієнт використання матеріалів і т.д.

Локальні показники матеріалоємності (сировинна ємність, металева ємність, паливна ємність, енергоємність і т.д.) застосовуються для характеристики ефективності використання окремих видів матеріальних ресурсів, а також для характеристики рівня матеріалоємності окремих виробів шляхом зіс-тавлення вартості всіх матеріалів, які використовуються на одиницю продукції до її оптової ціни.

У процесі аналізу показників ефективності використання матеріалів вивчають їх динаміку, причини змін, а також вплив на обсяги виробництва. Схема факторів, які впливають на матеріаловіддачу і матеріалоємність, наведена на рис. 20.4.

Як видно з рисунку, загальна матеріалоємність залежить від структури виробленої продукції, норми витрат матеріалів на одиницю продукції, цін на матеріальні ресурси і відпускних цін на продукцію.

Витрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції можуть змінюватися за рахунок якості матеріалів, заміни одного виду матеріалу іншим, зміну техніки та технології виробництва, організації матеріально-технічного постачання і виробництва, зміни норм витрат.

Вартість сировини та матеріалів залежить також від їх якості, стану ринків сировини, зростання цін на них у зв’язку з інфляцією, рівня транспортно - заготівельних витрат і т.п. Зміну матеріалоємності під впливом і-того фактору (ΔМЕ_і) можна розрахувати за формулою:

де ΔМЗ_і – абсолютний приріст матеріальних витрат за рахунок і-го фактору;

Q – обсяг виробленої продукції.

Вплив ефективності використання матеріальних ресурсів на обсяг виробництва продукції можна розрахувати за формулою:

де МЗ – сума матеріальних витрат, які мають місто при виробництві продукції;

МО – матеріаловіддача;

МЕ – матеріалоємність продукції.

Рис. 20.4. Схема факторів, які впливають на матеріалоємність виробництва

По результатах оцінки стану виробничого потенціалу підприємства необхідно розробити загальні рекомендації по забезпеченню техніко-технологічної складової економічної безпеки підприємства, в яких повинні бути наведені заходи, що плануються.

Дата добавления: 2015-05-22