Закріплення вивченого матеріалу

1. Дати відповідь на питання:

1. Назвіть основні політичні партії Канади.

2. У чому полягає сутність квебекської проблеми?

3. У чому полягає значення конституційної реформи 1982 р.?

4. Назвіть основні тенденції розвитку економіки країн Латинської Америки в 40—60-х рр.

5. Яким чином перемогла революція на Кубі? Її наслідки.

6. Які важливі зміни в житті народів Чилі та Нікарагуа відбулись у 70—80-х рр.?

7. Дайте характеристику перебудові економіки країн Латинської Америки у 80—90-х рр.

8. Схарактеризуйте суспільно-політичне життя в Аргентині та Бразилії.

2. Вміти аналізувати:

Які можливі способи вирішення квебекської проблеми?
Чому відносини між Україною та Канадою Мають надійні перспективи?

Визначте роль США для країн Латинської Америки.
Чим, на вашу думку, країни Латинської Америки кардинально відрізняються від країн Азії та Африки?

3. Підготувати доповіді: «Кубинська революція та її наслідки для регіону», «Країни Латинської Америки на початку XXI ст.»

Література

Основна:

Александров В.В. Новейшая история стран Европы и Америки 1945 – 1986 г. М, 1986.

Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 11 кл. К, 1998.

Бураков Ю.В. Новітня історія країн Європи, Азії та Америки. Л, 1993.

История новейшего времени стран Европы и Америки. М, 2002.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 11 кл. К, 2000

Майборода О.М. Новітня історія (другий період). К, 1995.

Пивовар С. Новітня історія XX ст.. К, 1996.

Додаткова:

Гісем О. Всесвітня історія XX ст. (кінець XIX - початок XXI ст.). Повний курс. - Кам'янець-Подільський: Абетка. - 2003.

Гренвилл Дж. История XX века. Люди. События. Факты.- М.: Аквариум, 1999

История XX века. Зарубежные страны / Ред. Володина.- М.: Аванта+, 2002.

Розділ: Країни Західної Європи (1945 р. – початок ХХІ ст.)

Тема: Велика Британія, Франція (1945 – початок XXI століття).

Основні поняття: «грошова реформа», «центризм», «лейборизм», «неолібералізм», «середній клас», «тетчеризм», «третій шлях», «тероризм».

План:

1. Велика Британія у 1945 – на початоку XXI століття.

2. Франція у 1945 – на початоку XXI століття.

1. Після Другої світової війни Англія втратила провідну роль у світі. Людські втрати у війні становили 245 тис. вбитих, 275 тис. поранених, 53 тис. безвісти зниклих, зменшились золотовалютні запаси, збитки від бомбардувань, втрати суден; розвиток гальмували застаріле обладнання, втрати капіталовкладень за кордоном, державний борг зріс у 4 рази.

Під час виборів 26 липня 1945 р. англійці проголосували за лейбористів (Клемент Етлі), мета — перетворити Англію у квітучу державу: націоналізовано вугільну, газову, металургійну промисловості, електроенергетику, зв'язок, транспорт, Англійський банк. Лейбористський кабінет приділяв велику увагу питанням програмування економіки, регулювання зайнятості, експорту-імпорту. Програма соціальних реформ: розширення безкоштовної системи охорони здоров'я та зростання житлового будівництва. У галузі зовнішньої політики лейбористи запишались на позиції союзу зі США. Згідно з «планом Маршалла» отримала 2,8 млрд. дол. У 1949 р. стала членом НАТО. Реформи призвели до зростання державних витрат. Фінансові труднощі сприяли перемозі у 1951 р. консерваторів на чолі з В. Черчіллем. Вони провели часткову денаціоналізацію, скоротили соціальні програми. У 1952 р. Великобританія завершила створення ядерної зброї. З загостренням національних рухів у колоніях у 1948 р. Британська імперія перетворилась на нову форму об`єднання – Британську співдружність. З розвитком науки ставка робиться на нові технології, а не на експлуатацію колоній.

Спроби вступити в ЄЕС були безуспішними. Шарль де Голль двічі накладав вето на прийняття в ЄЕС, аргументуючи це тісними відносинами з США. У 1973 р.- прийнято.

Наприкінці 60-х років загострилась ірландська проблема. Після надання Ірландії незалежності у складі Великобританії залишилось шість графств Північної Ірландії переважно з протестантським населенням. Католицька меншість Ольстеру в 1968 р. почала боротьбу за громадянські права. У 1969 р. в Ольстер було введено англійські війська. У відповідь на це на території Північної Ірландії ІРА розв'язала терор.

4 червня 1979 р. було сформовано уряд на чолі з Маргарет Тетчер, що енергійно вдався до заходів, які мали оздоровити англійську економіку та фінанси «тетчеризм»:

- Боротьба з інфляцією — скорочення державних витрат, апарату та соціальних програм.

- Підтримка приватного підприємництва, ініціативи.

- Приватизація нафтової, авіакосмічної, суднобудівної та інших галузей.

- Запровадження антипрофспілкових заходів.

Політичний курс кабінету М. Тетчер забезпечив зниження рівня інфляції, скорочення безробіття, підвищення темпів розвитку британської промисловості. Зріс добробут населення. Позитивно впливав на економічний розвиток зростаючий видобуток нафти у Північному морі.

15 листопада 1985 р. було укладено англо-ірландську угоду про Ольстер, згідно з якою Ірландія отримувала право брати участь в управлінні Північчю. Однак ІРА продовжувала свою діяльність. У 1994 р. - перемир'я, але на початку 1996 р. знову пролунали вибухи.

У зовнішній політиці консерватори займали однозначну позицію атлантичної солідарності. М. Тетчер твердо і рішуче відстоювала інтереси Великобританії в ЄЕС. Наприкінці 80-х років уряд Тетчер зіткнувся з низкою проблем - європейською економічною інтеграцією, протестами проти введення нового податку.

У листопаді 1990 р. М. Тетчер пішла у відставку. Новим прем'єр-міністром став Джон Мейджер, який прагнув зберегти досягнення «тетчеризму». На виборах 1 травня 1997 р. лейбористи здобули перемогу. Новим прем'єр-міністром став Єнтоні Блер.

Він відразу взявся за реформи. Було сформовано регіональні парламенти в Шотландії та Вельсі. Поступове реформування палати лордів з метою перетворення її в орган, до якого обирають, а не призначають.Започатковано реформи в системі освіти та охорони здоров'я. Важливим здобутком Т. Блера стало підписання Угоди про врегулювання ольстерської проблеми - Ірландія відмовляється від возз'єднання з Північною Ірландією, а Великобританія надає право Північній Ірландії на самовизначення. Угода передбачає припинення насилля, введення самоуправління (Північно-ірландська асамблея), здачу зброї та проведення референдуму про статус Північної Ірландії.

У 2007 році почався скандал з невиправданим введенням англійських військ до Іраку і Є. Блер іде у відставка, прєм`ер – міністром стае Гордон Браун 2007 – 2010 рр.

На виборах 2010 року перемагають консерватори на чолі з Дєвідом Кємероном.

У зовнішній політиці як консерватори, так і лейбористи чітко координують свою політику зі США, беруть участь майже в усіх зовнішньополітичних акціях американців, у рамках Європейського Союзу часто займають особливу позицію.

2. Друга світова війна та окупація завдали значної шкоди французькій економіці. Провідну роль у політичному житті почали відігравати комуністична, соціалістична партії, Народно-республіканський рух. Післявоєнний коаліційний уряд очолив Шарль де Голль. Усі три політичні партії виступали за створення у Франції парламентської республіки. Де Голль виступив за створення президентської республіки. Ці протиріччя змусили його піти у відставку. В країні відновлювалося соціальне трудове законодавство, проведено часткову націоналізацію промисловості (заводи Рено, п'ять банків, електростанції). Встановлювався робітничий контроль на підприємствах.

У 1946 р. прийнято конституцію IV республіки яка: проголосила загальне виборче право, двопалатний парламент, право на працю, відпочинок, організацію страйків, безкоштовну освіту, жінки отримали рівні права з чоловіками. Це була. Конституція парламентської республіки з президентом, позбавленим повноважень і урядом підзвітним парламенту..

Режим Четвертої республіки виявився нестабільним. На розвиток внутрішньополітичних процесів впливала «холодна війна». З 1946 р. по 1958 р. змінилось 14 урядів. В обмін на фінансову допомогу за планом Маршалла США зажадали виведення комуністів з уряду Франції, що було зроблено у травні 1947 р.

Одночасно, виник рух прихильників де Голля (Об'єднання французького народу). Основними ідеями голлізму стали ідеї нації, сильної влади і соціальних реформ та створення керованої економіки на основі співпраці різних прошарків суспільства.

Напругу посилювали невдалі колоніальні війни в Індокитаї (1946-1954), Алжирі (1954-1962). Франція змушена залишити Індокитай, надати незалежність Марокко, Тунісу. Питання Алжиру стало причиною кризи. Алжирські французи (1 млн.) були проти незалежності країни. Визвольна війна змусила Францію втягнутися у тривалий конфлікт, внесла розкол у суспільство: одна частина населення виступала за припинення війни, інша - за її продовження. В Алжирі ультра та армійська верхівка готувалися до державного перевороту.

У таких умовах глава уряду Коті звернувся до де Голля з проханням очолити уряд. 1 червня 1958 р. де Голль отримав надзвичайні повноваження і розпустив парламент. У вересні на референдумі французи схвалили нову Конституцію: розширено права президента, він обирався на 7 років, право видавати закони, призначати прем'єр-міністра та інших посадових осіб, розпускати національні збори, був головнокомандувачем. Найбільшою партією став деголлівський «Союз за нову республіку». У грудні 1958 р. де Голля було обрано президентом.

У 1960 р. було надано незалежність 14 африканським колоніям Франції. 16 вересня 1959 р. де Голль визнав за алжирським народом право на самовизначення. У відповідь в Алжирі 24 січня 1960 р. французькі офіцери вчинили заколот. Заколот було придушено. 22 квітня 1961 р. там же вибухнув заколот, який очолив генерал Шаль. У березні 1962 р. Алжир став незалежною державою.

Стабілізації в країні сприяло завершення у 60-х роках модернізації французької економіки. Франція стала сучасною індустріальною державою з передовою багатогалузевою промисловістю. Домігшись значного збільшення експорту, до середини 60-х років вона розрахувалася зі всіма своїми боргами і знову стала державою-кредитором. Економічна політика де Ґолля характеризувалася активним втручанням держави в управління промисловістю. За допомогою державних замовлень та кредитів швидко розвивалися атомна та ракетна галузі, виробництво ЕОМ, пластмас. За 10 років (1958-1968 pp.) обсяг промислового виробництва збільшився на 60%. Франція стала найбільшим експортером зерна, молочної продукції та вин. Вийшла з НАТО.

На кінець 60-х профспілки, підприємці та робітники були незадоволені надмірним контролем за трудовими відносинами з боку державних структур і авторитарною владою президента. Це спричинило кризу П'ятої республіки. У березні 1968 р. розпочалися студентські заворушення, до них приєднались робітники. Уряд у квітні 1969 р. пішов у відставку. На референдумі про місцеве самоврядування французи виступили проти позицій де Голля. Наступним президентом став Жорж Помпіду. Він послабив державну регламентацію соціально-економічного життя, розширив соціальне законодавство. Країна знов вступила до НАТО.

Наприкінці 70-х років у Франції різко змінилась економічна ситуація, що призвело до загострення соціальних проблем. Це дало змогу лівим силам здобути перемогу на президентських і парламентських виборах 1981 р. Президентом став соціаліст Ф. Міттеран. Уряд спробував вийти з кризи шляхом розширення державного втручання. У Франції відбулася третя хвиля націоналізації. Проте це не дало бажаних результатів, назрівала криза.

На президентських виборах 1995 р. переміг Жак Ширак. Він відразу оголосив про відновлення Францією ядерних випробувань. У січні 1998 р. стався новий соціальний вибух, який вдалося погасити з великими труднощами. Великі сподівання уряд покладав на продовження інтеграційних процесів в рамках ЄС, приватизацію державного сектора, скорочення військових витрат за рахунок докорінного реформування армії.

У зовнішній політиці: Франція є одним з ініціаторівєвропейської інтеграції, виступає за розширення НАТО і продовжує відігравати вирішальну роль у регіонах традиційного впливу (Африці), бере активну участь у миротворчих операціях ООН. Позиція країни часто розходиться з позицією США - не підтримала втручання в Ірак.

У 2002 році термін президентства скоротився до 5 років. Президентом переобрано Ж. Ширака, та в країні загострились економічні та соціальні проблеми (емігранти). У 2007 році президентом стає Ніколя Саркозі («Союз за народний рух»), який всю діяльність спрямовує на їх розв’язання. У зовнішній політиці виступає за зміцнення та оновлення ЄС.

Дата добавления: 2015-05-22