Закріплення вивченого матеріалу

1. Давати відповіді на питання:

1. Особливості післявоєнного розвитку Великобританії.

2. Крах Британської колоніальної імперії.

3. «Тетчеризм».

4. Діяльність лейбористських урядів у 1997 – 2010 роках.

5. Особливості внутрішньої та зовнішньої політики Великобританії на сьогоднішній день.

6. Особливості післявоєнного розвитку Франції.

7. Особливості розвитку IV Республіки. Причини кризи.

8. «Голізм».

9. Діяльність урядів Ж. Ширака.

10. Особливості внутрішньої та зовнішньої політики Н. Саркозі.

2. Вміти аналізувати:

Порівняти політичну систему IV та V Республік у Франції.

Ольстерська проблема та шляхи її вирішення.

3. Підготувати доповіді: « ЄС та позиція в ньому Великобританії та Франції».

«Основні проблеми сучасної Франції».

Література

Основна:

Александров В.В. Новейшая история стран Европы и Америки 1945 – 1986 г. М, 1986.

Бердичівський Я.М. Всесвітня історія 11 кл. К, 1998.

Бураков Ю.В. Новітня історія країн Європи, Азії та Америки. Л, 1993.

История новейшего времени стран Европы и Америки. М, 2002.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 11 кл. К, 2000

Майборода О.М. Новітня історія (другий період). К, 1995.

Додаткова:

Гісем О. Всесвітня історія XX ст. (кінець XIX - початок XXI ст.). Повний курс. - Кам'янець-Подільський: Абетка. - 2003.

История XX века. Зарубежные страны / Ред. Володина.- М.: Аванта+, 2002.

Сироткин В.Г. История Франции. Пятая республика. М, 1995.

Тема: Німеччина, Італія (1945 – початок XXI століття).

Основні поняття: «репатріація», «грошова реформа», «економічне диво», «мафія», «корупція», «тероризм».

План:

1. Німеччина у 1945 – на початоку XXI століття.

2. Італія у 1945 – на початоку XXI століття.

1. Основні положення післявоєнного устрою Німеччини були розроблені на Потсдамській конференції. Західнонімецькі землі (11 земель) опинилися в американській, англійській та французькій зонах окупації (43 млн. осіб). Передбачалося, що в майбутньому Німеччина стане єдиною і демократичною державою, та протистояння США і СРСР відклало цей процес.

У 1947 р. Англія та США об'єднали свої окупаційні зони в Бізонію. У 1948 р. до них приєдналася французька зона (Тризонія). В них створено єдину адміністрацію та військове командування; розроблено проект конституції і створено управління господарством, яке очолив Л. Ерхард. Він розробив програму економічних реформ, метою яких стало створення соціального орієнтованого ринкового господарства. Господарська реформа включала в себе грошову реформу та реформу цін. Було відмінено адміністративний розподіл ресурсів і контроль над цінами. Господарська реформа переросла в економічні реформи 1948-1956 pp., які вивели економіку ФРН на третє місце у світі.

7 вересня 1949 р. проголошено Федеративну Республіку Німеччини. За формою правління - парламентська республіка. Першим канцлером ФРН був Конрад Аденауер (блок ХДС/ХСС). Він перебував при владі до 1963 р. Уряд Аденауера орієнтувався на США. У 1952 р. у ФРН відмінено окупаційний режим. 1955 р. стала членом НАТО. У 1957 р. вступила до ЄЕС.

Причини швидкого економічного розвитку ФРН - потужна промислова база, сучасне устаткування, компетентне керівництво реформами, гнучка податкова і кредитна політика, значні іноземні інвестиції (за планом Маршалла - 50 млрд дойчмарок), організованість нації; жорстка експлуатація робочої сили (62-годинний робочий тиждень, заробітна плата - 65% довоєнної), підтримка економіки з боку держави (довгострокові кредити, 30% акцій підприємств належали державі), відсутність військових видатків до 1955 p.

У 1969 р. сформовано новий уряд на чолі з соціал-демократом Віллі Брандтом. У результаті проведення «нової східної політики» ФРН врегулювала територіальні проблеми і стала одним із головних торгових партнерів країн Східної Європи та СРСР.

70-ті роки були переломними - ФРН охопила криза. Знизилась динаміка розвитку промисловості, з'явилася небезпечна проблема - політичний терроризм («Фракція Червоної армії»). У 70-80-х роках з'явились нові масові рухи: рух «зелених», у зв'язку з розміщенням на території ФРН ядерних ракет - пацифістський рух.

У1982 р. канцлером став християнський демократ Г. Коль. Він провів реформи, які дозволили подолати кризи 70-х років. З 1983 р. у ФРН почалось економічне піднесення.

Процес демократизації ппоставив необхідність об'єднання двох Німеччин. На виборах 1990 р. перемогу здобула ХДС, яка виступала за негайне об'єднання Німеччини.

1 червня 1990 р. в НДР було введено західнонімецькі гроші. 31 серпня відбулися вибори та відновлення 6 земель на території НДР. 12 вересня СРСР, США, Англія та Франція підписали договір про остаточне врегулювання німецького питання.

З жовтня 1990 р. відбулось об'єднання Німеччини, столицею якої став Берлін. На позачергових виборах в уже об'єднаній Німеччині перемогла коаліція ХДС/ХСС з ВДП.

Канцлером об'єднаної Німеччини залишився Г. Коль. Головною проблемою для об'єднаної Німеччини стала інтеграція східнонімецьких земель. У 1990-1993 pp. на східнонімецьких землях спостерігався спад виробництва і падіння життєвого рівня населення, але вже в 1994 р. завдяки значним капіталовкладенням цю негативну тенденцію вдалося подолати.

Німеччина разом із Францією стала одним з головних рушіїв інтеграційних процесів у Європі, головним торговельним і політичним партнером для більшості країн Східної Європи, СНД, активно розвиває відносини з Росією, Україною та країнами Балтії.

На виборах у вересні 1998 р. перемогла коаліція, очолювана соціал-демократами. Новим канцлером Німеччини став Герхард Шрьодер. Основний вектор політики соціал-демократів спрямований на поглиблення інтеграційних процесів у Європі та на посилення у цьому процесі ролі Німеччини.

У 2005 році канцлером обрано Ангелу Меркель (ХДС). Основна задача – перехід до соціально – орієнтованої економіки. Сприяє інтеграції іммігрантів в німецьке суспільство. Завданням зовнішньої політики – збереження ЄС.

2. Під час боротьби з фашистським урядом Муссоліні в Італії сформувався союз антифашистських партій: християнських демократів, комуністів, соціалістів, які у 1944 р. увійшли до складу уряду Італії. У 1945 р. ці партії сформували уряд. Він провів реформи: необроблювані поміщицькі землі передано селянам; введено рухому шкалу заробітної плати; заборонялося звільнення з роботи без згоди профспілок; на підприємствах створювались робітничі ради. 2 червня 1946 р. відбувся референдум з питання збереження монархії, більшість віддала свої голоси за республіку.

Розгортання «холодної війни» загострило стосунки між ХДП та ІКП. У травні 1947 р. християнський демократ Альчіде де Гаспері під тиском США сформував уряд без комуністів. Установчі збори у грудні 1947 р. прийняли Конституцію - Італія проголошувалась демократичною парламентською республікою, введено загальне виборче право, королівській сім'ї заборонялось повертатися в Італію, вищим органом влади проголошувався двопалатний парламент, який обирав президента - главу держави. Виконавчу владу очолював голова ради міністрів, який призначався президентом і затверджувався парламентом.

Перші парламентські вибори принесли перемогу ХДП, яка сформувала уряд на чолі з де Гаспері, який знаходився при владі до 1953 р. У 1949 р. вона однією з перших стала членом НАТО, а в 1957 р. - однією зі співзасновниць ЄЕС.

У 50-60-х роках Італія пережила період бурхливого розвитку економіки («економічне диво»). Італії вдалося розрахуватися з боргами і стабілізувати грошову одиницю - ліру. Зріс життєвий рівень італійців, сформувалася держава процвітання. Зросла зарплата, система соціального забезпечення та пенсії.

У період 1963-1976 pp. ХДП вступила в коаліцію з ІСП. Уряд Альдо Моро посилив втручання держави в економічне життя суспільства, прийняв п'ятирічну економічну програму, націоналізував електротехнічну промисловість. Запроваджувався 40-годинний робочий тиждень, розширювалися права профспілок на підприємствах.

Перспектива стабільності в країні не влаштовувала лідерів «Червоних бригад». Альдо Моро було вбито. Політична нестабільність сприяла розвитку тероризму як з боку неофашистів, так і з боку ультралівих організацій. З 1969 р. по 1981 р. від рук терористів загинуло 386 осіб. В країні процвітала мафія. Корупція.

У 80-90-х роках державні інститути переживали глибоку кризу, яку намагався подолати уряд Бетгіно Краксі (1983-1987), він спрямував зусилля на боротьбу з мафією та обмеження привілеїв католицької церкви. Але подолати кризу так і не вдалось.

Скандал 1992 p. пов'язаний з хабарництвом. Під слідством (операція «Чисті руки») опинились лідери ХДП, ІСП, кілька міністрів, депутатів, сенаторів та підприємців.

У 1993 р. на референдумі італійці висловилися за ліквідацію пропорційної системи виборів. Це стало початком реформування італійського політичного життя. Реформи призвели до встановлення в Італії Другої республіки. У 1996 р. відбулися вибори, на яких перемогли ліві - знаходились при владі до 2000 р. Вони зуміли погасити інфляцію, прийняли нові соціальні закони, сприяли подальшій європейській інтеграції.

На виборах 2001 року прем’єр – міністром став Сільвіо Берлусконі. Передвиборні обіцянки Берлусконі включали скорочення податків і бюрократичного апарату, збільшення пенсій і числа робочих місць, боротьбу з нелегальною імміграцією. Передбачалося провести реформи систем освіти і охорони здоров'я, судової системи. Результатами невдало спланованого входження Італії в зону євро в 2002 році стали зростання цін, зниження купівельної спроможності населення. У 2002 і 2003 роках пройшли масові акції протесту. Незадоволеність італійців викликав і зовнішньополітичний курс Берлусконі: після терактів 11 вересня 2001 року країна надавала підтримку США в Афганістані і в Іраку. У квітні 2005 року коаліція «Дім свободи» зазнала поразки на регіональних виборах, і Берлусконі відповідно до конституції вимушений був піти у формальну відставку. Коаліційний уряд на чолі з соціалістом Романо Проді недовго пробув при владі. На позачергових виборах 14-15 квітня 2008 року нова партія Берлусконі «Народ свободи» здобули перемогу і отримали більшість в обох палатах італійського парламенту.

Дата добавления: 2015-05-22