Когнітивно-експерієнціальна модель С.Епштейна. 2 страница

Існує, як підкреслює автор, два аспекти автоматичного мислення, які вимагають урахування його змісту і його форми. Що стосується змісту автоматичного мислення, то він відбиває специфічні настанови у суб’єктивному образі реальності, які дають уявлення про те, чи розглядається світ як доброзичливий або ворожий, а інші люди – як гідні довіри чи ні. Другий аспект, процесуальний, має відношення до способу, у який функціонує експерієнціальна система. Він містить такі змінні, як надширока генералізація, категоріальне мислення, магічне мислення.

Щоб проілюструвати ці два класи змінних, автор розглядає у своїй теорії декілька специфічних прикладів. Для вимірювання ефективності когнітивно-експерієнціальної системи він пропонує задати запитання: «Коли я не впорююсь з тестом, я відчуваю, що я взагалі повний невдаха і що я ніколи не зможу будь-що зробити добре». Подібна настанова являє собою невдалий спосіб реагування на ситуацію як за змістом, так і за формою. На рівні змісту воно надто песимістичне, а у процесуальному аспекті – характеризується надмірною генералізацією. В протилежність цьому можна запропонувати наступне формулювання коментаря відносно такої ситуації: «Коли я не впорююсь з тестом, я усвідомлюю, що це лише цей конкретний тест, і я зроблю висновки з цього досвіду, не втрачаючи впевненості у собі і бадьорості духу». Подібне реагування на ситуацію є позитивним як за формою, так і за процесуальними аспектами. Можна уявити, що існують індивідуальні розбіжності у підсвідомому мисленні, які варіюються у діапазоні від високо конструктивного мислення до надмірно деструктивного мислення. Ефективне конструктивне мислення визначається як автоматичне розміркування, яке сприяє подоланню проблем в житті у такий спосіб, що максимізує ефективність вирішення проблеми з мінімальними витратами, щонайменшим стресом для себе і дистресом для оточуючих. Невдале ж конструктивне мислення полягає у підсвідомому автоматичному розміркуванні, що відносно адекватне вирішення проблеми досягається з великими витратами як власної емоційної енергії, так і спричиненням дистресу для інших.

Висловлюється припущення, що на конструктивність мислення більшою мірою впливає виховання і що воно в меншій мірі успадковане людиною, ніж раціональний інтелект. Можна вважати, як стверджує автор когнітивно-експерієнціальної теорії, що ранній досвід дитинства, особливо той, який викликає сильні емоційні реакції, ініціює формування настанови відносно можливості. Подібна настанова має тенденцію з плином часу перетворюватись на навичку. З цього випливає висновок, що, хоча конструктивне мислення, скоріш за все, більше піддається змінам, ніж раціональний інтелект, воно, все ж, і більше піддається формуванню при прямому чи непрямому досвіді його набуття.

Для того, щоб сприяти дослідженням проблеми конструктивного мислення, авторами когнітивно-експерієнціальної теорії був створений опитувальник, повне описання якого наводиться у праці Епштейна і Мейєра (1989). Наведене нижче стисле описання цього опитувальника дає певне уявлення про його зміст.

Велика кількість пунктів, які описують конструктивні розмірковування у повсякденному житті, були піддані факторному аналізу. Виявлено шість основних груп факторів, які характеризують конструктивне мислення, а саме: 1) емоційно фокусоване подолання; 2) поведінково фокусоване подолання; 3) категоріальне мислення; 4) мислення, опосередковане забобонами; 5) наївний оптимізм і 6) негативне мислення. Фактори були перекладені на шкали шляхом вибору пунктів із навантаженням, більшим ніж 0,3, з використанням стандартних психометричних процедур. Деякі шкали, а саме шкали емоційного і поведінкового реагування, подібні до шкал, запропонованих Лазарусом для виявлення стратегій стресоподолання (1980–1984). Запитання, які містить шкала наївного оптимізму, стосуються стереотипів і спрощених способів мислення такого типу: «Всі люди можуть досягти чого-небудь, якщо вони цього побажають, застосують більше сили волі» тощо. Автори перевірили зв'язок шкал конструктивного мислення з опитувальниками емоційного реагування, у результаті чого були виявлені статистично надійні кореляційні зв’язки між існуючими шкалами рис особистості стійких ознак емоційності. Зокрема, глобальна шкала мала високий рівень доданої кореляції з біполярною шкалою позитивності, самооцінки і шкалою сили Его, а від’ємна – зі шкалами нейротизму, тривожності, депресії.

Автори перевірили також зв'язок показників шкал конструктивного мислення з опитувальниками інтелекту. Зокрема, в дослідженні Епштейна і Мейєра (1989), проведеному для того, щоб перевірити гіпотезу стосовно того, що конструктивне мислення дає уявлення про широкі здібності людини долати певні життєві ускладнення. Було встановлено, що конструктивне мислення не залежить від результатів тестів інтелекту. На групі студентів університету зазначену гіпотезу було перевірено.

Зв'язок конструктивного мислення з успіхом життєдіяльності

З використанням розглянутого вище інструментарію для вимірювання ефективності конструктивного мислення було проведено дослідження з метою визначити, якою мірою конструктивне мислення порівняно з іншими способами вимірювання стратегій подолання стресу пов’язане з різними критеріями успішності життєдіяльності. Показники успішності життєдіяльності були отримані для таких її аспектів як успішність у професійній діяльності, у соціальних відносинах, в інтимних стосунках, що знаходять прояв в академічних досягненнях, ментальному і фізичному здоров’ї. Участь у дослідженні взяли студенти-волонтери. Показники успішності були комплексними і складались з об’єктивних і суб’єктивних пунктів. Наприклад, успішність у професійній діяльності вимірювалась за допомогою шкали, яка складалася з чотирьох пунктів, що включали тривалість робочого часу протягом минулого року, заробіток і загальний прибуток за той же проміжок часу, а також оцінку задоволення працівника своєю роботою.

У дослідженні, проведеному авторами цієї теорії, перевірявся також зв'язок стійкості характеру (hardinness) (Kobasa) з показниками конструктивного мислення. Порівнювані критеріальні змінні включали емоційне благополуччя, декілька вимірів фізичного благополуччя і продуктивне навантаження. Емоційне благополуччя вимірювалось за допомогою звітів досліджуваних про відчуття депресії, тривожності, роздратованості протягом останнього року. Фізичне благополуччя вимірювалось за результатами звітів про різноманіття загальних фізичних симптомів, таких як: біль у шлунку, у спині, головні болі, застуди протягом останнього року; продуктивне навантаження вимірювалось у термінах конструктивних зусиль, які досліджувані застосовували в процесі їх академічної діяльності, враховуючи кількість курсових кредитів, отриманих у процесі навчання; обсяг самостійної роботи, виконуваної студентами; організовані соціальні види активності, спортивні змагання, в яких досліджувані брали участь, тощо.

Було виявлено, що шкала стійкості характеру (hardinness), запропонована Кобаса, має високі кореляційні зв’язки з тими показниками, які вимірювались для характеристики задоволення успішністю життєдіяльності, операціоналізованими у спосіб, коротко розглянутий вище.

За допомогою цього дослідження було продемонстровано важливість конструктивного мислення, оскільки воно включає багато компонентів, які відбивають ті аспекти функціонування особистості, що оцінюються за допомогою інших психодіагностичних методик.

Варте уваги також дослідження, проведене у 1988 році Гріном під керівництвом автора когнітивно-експерієнціальної теорії, в якому вивчалось подолання стресу, пов’язаного з професійною діяльністю шкільних адміністраторів. Опитувальник містив пункти, що описують різні види стресогенних подій, які трапляються у житті адміністраторів загальноосвітніх шкіл. Досліджувані відповідали на запитання, вказуючи, як довго вони переживали кожну з подій, і наскільки стресогенними ці події їм здавались.

У процесі дослідження було встановлено, що конструктивне мислення додатно корелює із задоволенням роботою і від’ємно – із симптомами ментального стресу і фізичного нездоров’я протягом останнього року.

Розглянемо ще одне дослідження 1990 року, проведене в рамках когнітивно-експерієнціальної теорії Кацом і Епштейном. Для дослідження були відібрані суб’єкти, які мають високі і низькі показники за конструктивним мисленням, вимірюваним за допомогою розробленого авторами тесту. Учасники дослідження виконували завдання двох лабораторних тестів, які стимулювали виникнення стресу, а саме, тест на рахунок сімками у зворотному порядку і дзеркальне відслідковування за допомогою спеціального приладу рухів об’єкта. Це дослідження мало на меті аналіз того, як впливають думки, емоції і психофізіологічні реакції осіб із високим і низьким рівнями конструктивного мислення на їх поведінку в ситуації виконання стресогенних завдань, а також вимірювання спонтанних думок щодо емоцій. Фізіологічні реакції, такі як пульс, діастолічний кров’яний тиск, температура пальців і зап'ястків вимірювались протягом експерименту чотири рази, а саме: перед стресогенним періодом, безпосередньо після його закінчення; після першого періоду, коли знімався стресогенний вплив, і після другого періоду повернення до нормального стану). У самозвітах досліджувані також указували на суб’єктивне відчуття стресу і характеризували ефективність своєї діяльності. Дослідників особливо цікавили типи деструктивних думок, які виникали у суб’єктів із низьким рівнем конструктивного мислення в період, коли вони стикались зі стресогенними впливами. Вчені також перевіряли результати попередніх досліджень відносно того, що низький рівень конструктивного мислення є характерним для осіб, які мають більш низький рівень фізичного і психічного здоров’я; а люди, які мають високий рівень конструктивного мислення, мають протилежні характеристики.

Людина зацікавлена в тому, щоб підтримувати стабільність свого особистісного образу реальності, оскільки цей образ є необхідним для того, щоб пізнавати світ і спрямовувати власну поведінку. Коли загроза стабільності концептуальної системи зростає, людина починає відчувати зростаючу тривогу і в її поведінці простежується тенденція до дезорганізації образу світу.

Коли дезорганізація досягає значної міри, тривога стає дуже інтенсивною, і людина намагається зробити все можливе, щоб зменшити інтенсивність тривоги і припинити дезорганізацію власної картини світу.

Існує декілька стратегій, які, з точки зору автора когнітивно-експерієнціальної теорії, людина може використати для того, щоб підтримати цілісність і основні постулати власного образу світу, який сформувався, незважаючи на те, що вона отримує інформацію, що свідчить про його зміну.

Важливо усвідомити, що необхідність підтримувати базисні уявлення відносно сформованої картини світу стосується і тих настанов, які людина визнає як дезадаптивні, а також і тих настанов і уявлень про світ, які людина розглядає як бажані.

Рішення підтримувати деструктивні погляди не приймається усвідомлено, воно виникає на підсвідомому рівні. Його опосередковують сигнали тривоги, які виникають кожного разу, коли виникає загроза для стабільності концептуальної системи.

У процесі життєдіяльності у людини формується сензитивність до експерієнціально зроблених узагальнень відносно того, що деякі типи подій є загрозливими. Обидва ці типи уявлень є стійкими до змін, оскільки вони були засвоєні за умов високого емоційного збудження і з часом перетворились на провідні настанови – перцептивні і поведінкові у даних типах ситуацій. Отже, з позиції когнітивно-експерієнціальної теорії зазначена сензитивність до необхідності поводитись у відповідний спосіб є найбільш фундаментальним джерелом контролю дезадаптивної поведінки.

Як вже зазначалось вище, сензитивність до тих чи інших характеристик навколишнього світу та їх наслідків відповідає дескриптивним схемам, які ідентифікують витоки загрози, а зобов’язання поводитись у той чи інший спосіб при виникненні таких загроз відповідають мотиваційним схемам відносно того, як необхідно діяти, щоб їх запобігти. Таким чином, дезадаптивність цих схем залежить від того, наскільки узагальненими і ригідними до модифікацій вони залишаються. Більше того, чим раніше такі результати пізнання навколишнього світу отримуються людиною, і чим більшою є інтенсивність і повторюваність емоційного досвіду, на якому вони базуються, тим більше вірогідною є ситуація, що вони включаються до системи тих центральних постулатів в індивідуальному образі світу людини, який у неї сформувався. Набуття цієї сензитивності до певних загрозливих ситуацій може здійснюватись завдяки значній кількості феноменів, які представники психоаналітичної теорії приписують неусвідомленому конфлікту. Отже, існує загроза того, що психоаналітик буде діагностувати поведінку і намагатись відкорегувати її у спосіб, що відповідає ситуації, коли конфлікт є неусвідомленим і він присутній, коли фактично у даний момент його немає. Це твердження, проте, не заперечує важливості неусвідомленого конфлікту, але необхідно мати на увазі, що він менш узагальнений, ніж бажає психоаналітик, і що необхідно привернути увагу до інших типів підсвідомої поведінки, з якою нерідко цей конфлікт плутають. Для ілюстрації автор розглядає такий специфічний конкретний випадок, який він вивчав.

Певний час тому молода жінка, яка працювала над магістерською роботою під його керівництвом, робила негативні зауваження або насміхалася, коли керівник її роботи, викладач, виступав публічно. Автор після декількох таких інцидентів викликав її до свого кабінету і запитав, що в його поведінці виводило цю жінку з рівноваги. Вона поглянула на співбесідника у повному збентеженні і сказала, що не усвідомлювала, що реагує негативно на висловлювання її наставника, і що вона ставиться до нього з приязню і великою повагою. «Як можна пояснити, – запитує автор, – таку повну відсутність усвідомлення власної поведінки?». Психоаналітик, скоріш за все, сказав би, що у жінки є якісь несвідомі ворожі почуття відносно батьків або до іншої постаті, яка є для неї авторитетною, і що вона переносить їх на свого наукового керівника. Він запропонував студентці невеликий експеримент: провести моніторинг своїх спонук відносно негативного реагування на його публічні висловлювання. Через два тижні після цього інциденту студентка доповіла результати своїх спостережень.

Після певної практики вона навчилась розпізнавати власні непевні спонуки до певного типу емоційного реагування, і їй стало зрозуміло, що ці непевні почуття виникали, коли вона чула, як її керівник публічно виступає. У такі моменти їй хотілося захистити свою незалежність шляхом створення для свого керівника ситуації, в якій він відчув би себе ніяково, незручно, невпевнено. Вона визнала, що це були такі ж самі почуття, які вона переживала відносно свого батька, до якого вона ставилась усвідомлено вороже. Оскільки ворожість до батька була усвідомленою, ситуація перенесення несвідомого конфлікту в даному випадку не могла бути розглянута як пояснення її поведінки. Отже, таку поведінку можна пояснити шляхом припущення, що молода жінка набула високої сензитивності до голосу свого батька, і що ця сензитивнисть генералізувалась на голос її керівника. Оскільки негативна реакція відносно керівника суперечила усвідомленому ставленню студентки до цієї конкретної людини, можна було вважати, що вона не усвідомлювала своєї агресивної поведінки. Підтвердженням того, що в даному випадку мав місце неусвідомлений конфлікт, стало те, що жінка не відчувала ніякої протидії, коли усвідомила витоки цієї поведінки. Все, що для неї виявилося необхідним у такій ситуації, – усвідомити, що її емоційні реакції і думки, з якими асоціювалась її поведінка, не перебували в полі її уваги. Цей випадок також добре ілюструє спосіб, в який емоційні спонуки контролюють думки і поведінку за відсутності усвідомленості, і, відповідно з когнітивно-експерієнціальною теорією, це відбиває реальний стан подій при контролі поведінки у повсякденному житті.

Те, що поведінка типу, описаного в даному випадку, може бути джерелом серйозних проблем у житті людини, підтверджується наступним мисленнєвим експериментом. Уявимо, що науковий керівник поставив би свою аспірантку в незручне становище чи викликав би у неї збентеження, якби публічно відреагував на її поведінку негативними коментарями. Це дало б їй об’єктивну причину для ворожого ставлення до нього, що підсилило б конфлікт між ними.

Подібні конфлікти регулярно трапляються між подружніми парами, між батьками і дітьми, між партнерами, між друзями і в робочому колективі, де вони можуть спричиняти неприємні наслідки. Отже, неусвідомлений конфлікт є основною причиною дезадаптивної поведінки, як уважають представники психоаналітичної теорії.

Висновки

Внесок когнітивних теорій у пояснення функціонування особистості у контексті реальних ситуацій її життєдіяльності

Основним завданням цього розділу підручника було узагальнення спроб зарубіжних дослідників створити так звані пояснювальні моделі особистості, за допомогою яких можна описувати особистісні відмінності, зумовлені не тільки диспозиційними рисами, а й особливостями сприйняття, суб’єктного оцінювання і ставлення до соціальних контекстів, у яких людина функціонує.

Розглянуті у даному розділі варіанти реалізації когнітивного підходу до розуміння особистісної цілісності й індивідуальної унікальності підіймаються до ідей Дж. Келлі відносно наявності у кожної людини, як у вченого, певного набору особистісних конструктів або «когнітивних схем», за допомогою яких вона може інтегрувати свій досвід, не завжди усвідомлюючи наявність зазначених конструктів. Ці особистісні конструкти базуються на попередньому досвіді і спрямовують інтерпретацію індивідуумом досвіду, який набувається ним у більш пізній період життєдіяльності. Наявність системи особистісних конструктів є більш важливою, ніж події повсякденного життя. Автори когнітивних пояснювальних теорій стверджують, що поведінка людини не тільки формується факторами соціального оточення, а й впливає на оточення, а внутрішні характеристики індивідуума, такі як емоційний стан, переконання, настанови, також впливають на поведінку. І всі ці сили – навколишнє середовище, поведінка, внутрішні особистісні переконання й цінності – реципрокно детермінують одна одну.

В останні роки (1996–2006) А. Бандура, один із провідних представників соціально-когнітивного підходу до вивчення особистості, більш чітко окреслив набір когнітивних процесів, які дозволяють суб’єкту самостійно регулювати власну поведінку, що призвело до зсуву в його теорії від описання закономірностей соціального навчання до теорії соціально-когнітивної перспективи. Основним конструктом останньої є впевненість у суб’єктній ефективності, яка розглядається як важливий каузальний фактор, який спрямовує поведінку людини у різноманітті сфер її діяльності (академічній; діяльності, спрямованій на збереження власного здоров’я; спортивній та ін.), і це має дуже важливі наслідки для досліджень у галузі корекції поведінки.

Розкриття «архітектури особистості» через пояснення дії механізму «знання–і–оцінювання» (Д. Цервоне та ін.), поєднання уявлень про мінливість і стабільність у виявленні особистісних диспозицій як відносно стійкої характеристики особистості (Мішель, Шода); дослідження зв’язку «контекстуалізованих рис» особистості з ефективністю інформаційно-переробної діяльності (Г. Меттьюс); глибокий аналіз ролі індивідуального досвіду, що відбиває специфіку сприйняття людиною світу у цілому, себе та оточуючих (С. Епштейн), – усі ці здобутки застосування когнітивних теорій для пояснення особистості відкривають нові перспективи для розуміння складних процесів саморегуляції особистості в процесі життєдіяльності.

У наступному розділі підручника ми розглянемо деякі аспекти реалізації у зарубіжній психології особистості інтегративного підходу до дослідження індивідуальності, окремі положення якого знайшли відбиття при розгляді основних положень когнітивно-експерієнціальної теорії формування внутрішнього світу особистості.

Дата добавления: 2015-05-22