Соціально-когнітивні теорії особистості: особистість у контексті ситуації

Когнітивна теорія представляє одну із стратегій побудови пояснювальної моделі особистісної цілісності. Стратегія базується на достатньо простому вихідному положенні, яке полягає в тому, що процеси конструювання змісту є настільки важливими для досвіду людини, що вони повинні бути розглянуті на першому і центральному місці в пояснювальній моделі особистості.

Люди реагують на особистісний зміст. Перебіг нашого мислення, емоційні реакції, наші плани соціальної діяльності значною мірою базуються на суб’єктивній інтерпретації подій нашого життя, на суб’єктивному сприйнятті себе і інших людей, які є значущими для нас, і на наших можливостях діяти у майбутньому. Такий ракурс бачення не є унікальним для соціально-когнітивних теорій: він був центральним у теорії особистості, починаючи з робіт Келлі [14]. Це – основне положення в когнітивному аналізі емоцій (Лазарус [15]). Розуміння соціокультурної природи суб’єкта є провідним положенням у теорії антропологістів, в культурно-психологічних теоріях.

Існують інші вихідні положення, на яких можна будувати пояснювальні моделі особистості. Можна було б, як підкреслює в огляді даного підходу Цервоне [9], звернути основну увагу на можливе існування великої кількості викликаних специфічних для конкретної галузі механізмів мозку, які функціонують у відносно фіксованому автоматичному режимі, коли активуються еволюційно релевантними стимулами оточуючого середовища. З іншого боку, можна було б почати з відносно невеликого набору психологічно релевантних нейронних систем, які роблять внесок у широкий клас таких дій, як поведінкова активація і гальмування поведінки (Грей [12]).

Системи, які базуються на біологічному поясненні афекту і мотивації, теж спираються, як підкреслює Сандер зі співавторами (2005), значною мірою на процеси конструювання змісту. Нейронні системи, які забезпечують досягнення бажаних цілей і / або запобігання неконтрольованих загроз, активуються, коли людина інтерпретує наявні умови існування як такі, що загрожують досягненню важливих для неї цілей. Попередній аналіз ролі когнітивних процесів в активації афективних і мотиваційних систем був проведений у дослідженні Бандури [1]. Меттьюс і Джіліланд (1999) здійснили переконливий огляд даних, які базуються на нейронному підґрунті індивідуальних відмінностей, досліджених Айзенком і Греєм. Вони обгрунтували положення про те, що «когнітивні конструкти» можуть бути більш доречними, ніж біологічні, для пояснення більшості аспектів поведінки людини.

У соціально-когнітивній теорії можна виокремити такі аспекти оцінювання особистості. По-перше, оцінюються доступні зовнішньому сприйняттю диспозиційні тенденції особистості, які можуть бути представлені у різний спосіб для оцінювання, і внутрішня структура особистості, оцінювання динаміки якої повинно здійснюватись на підставі певної концептуальної моделі особистісної архітектури. По-друге, оцінюючи особистісні детермінанти діяльності, соціально-когнітивна теорія представляє так звану агентну перспективу, яка має спрямованість на дослідження особливостей активності людини (Бандура [5]; Капрара, Цервоне [18, 19]). Оцінювання особистості у цьому ракурсі повинно бути спрямовано на ті компетенції і системи саморегуляції, через які людина робить певний внесок у свій власний розвиток. У межах соціально-когнітивних теорій особистості окремо оцінюються когнітивна, афективна і соціальна активність суб’єкта. Для ілюстрації зазначених положень можна розглянути теорію суб’єктної ефективності Бандури, яка базується на функціонуванні взаємозв’язків між: а) уявленнями людини про власну ефективність, б) її емоційною збудливістю і в) поведінковими тенденціями. В його моделі не передбачаються виміри впевненості відносно емоцій і поведінки в одному комплексному конструкті.

Найбільш складним для реалізації принципом побудови соціально-когнітивних теорій особистості є необхідність врахування в них індивідуальної ідіосинкразії. З цього принципу можна зробити висновок, що, якщо об’єкти дослідження є індивідуумами, то оцінювання повинно бути достатньо чутливим до ідіосинкразії. Останній принцип вимагає оцінювання особистості у певних контекстах. Формулюючи цей принцип, дослідники намагались привернути увагу до тих контекстів, у яких людина функціонує. Соціально-когнітивна теорія базується на положенні, що для повного оцінювання структури особистості та її динаміки необхідно враховувати контексти особистісного життя. Контекстуалізоване оцінювання вимагається, якщо йдеться про оцінювання зовнішніх диспозиційних тенденцій, оскільки ці тенденції включають контекстуалізовані патерни варіабельності у реагуванні. Увага до контексту також вимагається, коли здійснюється оцінювання внутрішньої структури особистості, оскільки як когнітивні структури особистості, так і біологічно обумовлені системи темпераменту внутрішньо функціонують контекстуально.

3.2.1. Соціально-когнітивна теорія особистості (А. Бандура)

Соціально-когнітивну теорію А. Бандури сучасні зарубіжні дослідники вважають винятково цілісною і обґрунтованою теорією особистості [1; 2; 3]. Вона базується на двох центральних принципах, обидва з яких дозволяють зробити важливі висновки для розуміння особистості і її досягнень. Перший принцип стосується «реципрокного детермінізму» - провідної ідеї конструювання пояснювальних моделей особистості. Соціально-когнітивна теорія базується на пояснювальному принципі «тріадного реципрокного детермінізму» (Бандура [1; 2]). Маються на увазі три концептуально відмінних класи факторів, взаємовплив яких зумовлює розбіжності у поведінці людини. Перший аспект тріадного детермінізму стосується взаємовпливів фізичного і соціального оточення; другий – когнітивних і афективних систем, які формуються у людини; і третій – індивідуальної поведінки, яка спостерігається і сприймається у соціальному оточенні. Під детермінізмом Бандура розуміє залежність результатів поведінки від певних подій. Соціально-когнітивна теорія визнає, тим не менше, що у випадку аналізу комплексного психологічного функціонування події породжують імовірнісні ефекти скоріше, ніж детерміновані.

Поняття реципрокності є, мабуть, найбільш важливим з трьох концептів, які включені Бандурою в поняття тріадного реципрокного детермінізму. Ідея полягає в тому, що коли шукають пояснення причин тієї чи іншої спрямованості особистісного функціонування, некоректно задавати питання типу: «Які фактори – суб’єкт, середовище або дії суб’єкта були причиною певного реагування?». Ці три фактори взаємопов’язані і кожний з них причинно впливає на інші. Таким чином, всі три елементи реципрокно детерміновані один одним. Оточуюче середовище, в якому перебувають і яке сприймають суб’єкти життєдіяльності, є таким, яким вони обирають його для себе і яке вони змінюють після того, як до нього входять. Системи уявлень, які є центральними для функціонування особистості, формуються і розвиваються через взаємодію суб’єкта з середовищем і рефлексію його на власну поведінку.

Соціально-когнітивна теорія, звичайно, не є унікальною у висвітленні реципрокності. Заслуга Бандури полягає не в тому, що він запропонував даний принцип, а в тому, що він сформулював його експлікацію для психології особистості і соціально зумовлених дій. Необхідно також підкреслити, що біологічний аналіз лише підтверджує принцип реципрокності. Структура, яка функціонує у нейронній системі, частково детермінована досвідом взаємодії організму зі світом, який активується у конкретних умовах оточуючого середовища.

Другим визначальним принципом соціально-когнітивної теорії Бандури є дотримування певного набору основних конструктів, за допомогою яких здійснюється концептуалізація поняття особистості. Бандура базує свою теорію на когнітивних здібностях, і цей вибір є принципово важливим, як стверджує Д. Цервоне, оцінку якого внеску соціально-когнітивної теорії у пояснення закономірностей функціонування особистості ми розглядаємо [9]. Можна було б замість цього звернути увагу на особистісну теорію диспозицій: актів поведінки, які люди мають тенденцію виконувати у тих чи інших соціальних контекстах. Це для соціально-когнітивної теорії означало б вимальовувати портрет особистості занадто статичним. Люди володіють когнітивними здібностями, які дають їм потенціал для вибору певної лінії поведінки і для особистісного розвитку, який може й не використовуватись у їх наявній поведінці (Капрара, Цервоне [7]). Бандура визначає п’ять основних здібностей, які він поклав в основу соціально-когнітивної теорії особистості. Символічні здібності, у термінах яких реалізуються можливості людини обмірковувати і кодувати ознаки оточуючого світу, із використання мови як основного засобу символічної системи; «вікаріус» – здатність у процесі соціального навчання здобувати знання і навички через спостереження за поведінкою інших людей; здатність до антиципації майбутніх результатів і планування стратегій їх досягнення; здатність до саморегуляції – тобто до здійснення контролю над власними вчинками і емоціями шляхом моніторингу досвіду, оцінки дій у відповідності з певними стандартами і цілями на майбутнє. І, кінець кінцем, здатність до саморефлексії – спроможність усвідомлювати не тільки оточуючий світ, але й себе як суб’єкту активності. Одним з результатів цієї здатності є формування впевненості у власній ефективності, тобто спроможності досягати цілі діяльності.

Ідеї суб’єктної ефективності і впевненості в суб’єктній ефективності (Бандура [1]) є центральними, як стверджують Мішель і Шода [21], у соціально-когнітивному підході до аналізу особистості.

Розглянутий вище реципрокний детермінізм поведінки у розумінні Бандури суттєво відрізняється від детермінізму Скіннера. Бандура розумів, що поведінка формується факторами оточення, але він також визнавав, що поведінка впливає на оточення і що внутрішні характеристики індивіда, такі як емоційний стан або переконання, у свою чергу, теж впливають на поведінку. І всі ці сили – оточуюче середовище, поведінка, внутрішні особистісні цінності – реципрокно детермінують одна одну. Бандура стверджував, що у зв’язку з тим, що люди є «мислячими, інформаційно-перероблюючими організмами», вони можуть навчатись шляхом спостереження за поведінкою інших людей і можуть модифікувати власну поведінку шляхом привласнення досвіду інших людей. Навчання шляхом спостереження стало центральним конструктом у його первинній концептуалізації. Ця теорія відома як теорія соціального навчання. Бандура показав, що людина може навчитись чомусь (тобто створювати внутрішню репрезентацію поведінки) навіть без фактичного виконання такої поведінки. Він більш чітко окреслив набір когнітивних процесів, які дозволяють суб’єкту самостійно регулювати власну поведінку, що призводить до зсуву від описання в його теорії соціального навчання до теорії соціально-когнітивної перспективи.

В останні роки своєї діяльності Бандура чітко сформулював важливу когнітивну систему, що відома яка система самоефективності, або впевненості у самоефективності, яку особа може перенести на іншу поведінку, що приведе до бажаних нею результатів [5]. Впевненість у самоефективності є важливим каузальним фактором, який спрямовує поведінку у різноманітті сфер діяльності людини (академічній, у діяльності, спрямованій на збереження власного здоров’я, спортивній діяльності), і це має дуже важливі наслідки для досліджень у галузі корекції поведінки.

Із когнітивних теорій випливає багато цікавих можливостей практичного застосування їх принципів і конструктів. Хоча ці теорії не розглядаються у зарубіжній психології як такі, що пояснюють різні аспекти поведінки, однак значна кількість вчених запозичила фундаментальні принципи когнітивного підходу і застосувала їх для розробки системи надання психологічної допомоги. Аарон Бек, наприклад [6], своїм відомим когнітивним підходом до лікування депресій та інших негативних емоційних станів демонструє важливий аспект реалізації цих ідей. На теорії соціально-когнітивної перспективи базується когнітивна терапія для надання допомоги у формуванні ефективних стратегій впорання зі стресогенними ситуаціями, а також раціонально-емоційна поведінкова терапія як потужний засіб зміни поведінки через корекцію ірраціональних систем переконань.

Підсумовуючи результати оцінки соціально-когнітивної теорії, необхідно підкреслити, що пояснення особливостей поведінки особистості з посиланням на когнітивні процеси, її знання відносно себе і своїх можливостей, тощо, дає можливість зрозуміти, як наміри особистості, її уявлення про свої можливості, про особистісні цілі, яких вона прагне досягти, пов’язані з певними особистісними рисами. Наприклад, соціальну поведінку індивідуума можна зрозуміти, якщо врахувати її соціальну мотивацію, - наприклад, потребу в афіліації; і особистісні уявлення відносно того, які ситуації можуть сприяти досягненню можливості афіліації. Значущим для таких пояснень є зміст ситуацій для індивідуума. Пояснення, які базуються на когнітивному аспекті, можуть також бути передумовою для розуміння зв’язків між пізнанням, мотивацією і емоціями. Як приклад можна згадати і наведені вище ідеї Бандури [5] відносно суб’єктної ефективності, соціального навчання і мотивації, і праці Лазаруса [15], в яких викладається транзактна теорія динамічної інтеракції між суб’єктом і ситуацією як наслідок обраної стратегії подолання стресу і оцінки ситуації.

Традиційно такі пояснення ігнорувались дослідниками, що працювали у межах перспективи природничих наук. Соціально-психологічні підходи ними часто розглядались як сумісні з теорією рис. Проте в останні роки в зарубіжній психології помітні ознаки принаймні часткового прийняття соціально-психологічних теорій. Критичний погляд на оцінку людиною власного Я, її самоідентичності може бути підкріплений стійкими когнітивними структурами, у межах яких організовані уявлення людини про себе, такі як «схеми Я». Стійкі уявлення про себе можуть суттєво впливати на риси. Ці стійкі уявлення відносно власної соціальної ефективності можуть підкріплювати екстраверсію, а уявлення щодо власної вразливості можуть робити додатковий негативний внесок у підсилення нейротизму.

Схеми власного Я контролюють те, як людина пояснює оточуючий світ і своє власне місце в ньому, що призводить до появи наслідків відносно соціального функціонування і зумовлює психологічне благополуччя людини (Капрара, Цервоне [7]). Більш того, у зв’язку з тим, що ситуаційні фактори впливають на те, чи будуть деякі положення самосвідомості чи знань про себе активовані і доступні, теорія особистісних схем відкриває доступ до розуміння взаємодії людини і ситуації. Встановлено, що особистісні риси асоціюються з конструктами на рівні самопізнання, включаючи уявлення про власну ефективність чи неефективність, оцінку ситуації і можливості подолання складних умов тощо. Справді, існують систематичні відмінності між екстравертами і інтровертами в їх сприйнятті себе як соціальних суб’єктів і в їх оцінках критичних подій і їх переваг, які вони надають різним засобам подолання важких ситуацій. Аналогічним чином такі риси як нейротизм і тривожність характеризуються цілим кластером знань людини відносно себе, які дають уявлення про суб’єктну вразливість і обмежений особистісний контроль над потенційними ускладненнями.

Розробляючи когнітивні архітектури саморегуляції, Меттьюс зі співавторами [19] виходять з того, що риси особистості повинні бути співвіднесені зі специфічними параметрами цих архітектур чи зі змістом пам’яті, яка впливає на них. Так, Велс і Меттьюс [24] пов’язують нейротизм як з негативними уявленнями про себе, представленими у стійких схемах, так і з упередженістю, яку можна спостерігати у приділенні уваги різним явищам оточуючого середовища, тобто надання пріоритету переробці негативної інформації, яка стосується власного Я. Звичайно, ще зарано, як вважають автори робіт, включених до цього огляду, стверджувати, що всі проблеми, порівняно з теорією рис, уже вирішені у межах соціально-когнітивної теорії. Проте загальновизнаним є те, що існують певні фундаментальні розбіжності у постулатах соціально-когнітивної теорії і теорії особистісних рис.

Соціально-когнітивна теорія є типово ідеографічною, а не номотетичною теорією, і Цервоне зі співавторами [10] підкреслюють важливість аналізу особливостей поведінки одного і того ж суб’єкта в різних ситуаціях і необхідність співвіднесення структури особистості зі змінними, що характеризують процеси її функціонування.

Дата добавления: 2015-05-22