Еволюційний підхід до дослідження особистості

Еволюціонувати – означає змінюватись з перебігом часу. Є чіткі свідоцтва того, що групи тварин змінились на протязі тривалого часу. Наприклад, теорія Чарльза Дарвіна щодо еволюції і природного відбору є спробою запропонувати пояснення цього процесу змін. Основні принципи цієї теорії можуть бути сформульовані у наступний спосіб.

1. Середовище мешкання постійно змінюється і тварини пересуваються у нові умови мешкання. Зміни в середовищі вимагають нових адаптаційних зусиль для того, щоб вижити.

2. Живі істоти постійно змінюються. Це відбувається частково завдяки сексуальній репродукції, коли двоє батьків створюють нового індивідуума, поєднуючи свої гени.

3. Змагання між індивідуумами за обмежені ресурси (такі як доступ до їжі, до партнерів) призводить до того, що ті індивідууми, які мають риси, що дозволяють краще адаптуватись до змінного середовища, мають більше шансів на виживання. Іншими словами, ті індивідууми, які більше відповідають середовищу, в якому перебувають, виживають краще. Ніхто не відбирає цих індивідуумів з кращими рисами – вони відбираються природньо.

Кінцевим результатом адаптації до змінюваних фізичних умов мешкання є зміни у поведінці людини, які допомагають їй у більшій мірі відповідати умовам мешкання і сприяти виживанню в них. Ті риси особистості, які не є адаптивними, зникають, рівно як і носії цих рис. Необхідно підкреслити, що зникає не сам по собі індивідуум, а його гени. Природний відбір відбувається на генному рівні. Класичним прикладом цього є тенденція батьків ризикувати своїм життям для спасіння своїх дітей, яку можна розглядати як альтруїстичну поведінку. Якщо альтруїстична поведінка наслідується, вона може певною мірою сприяти виживанню і репродукції.

Соціобіологія

Соціобілоги, такі як Гамільтон (1964), Дофкінс (1976), та інші запропонували розглядати додатково до природного відбору відбір видовий. Принцип видового відбору полягає в тому, що будь-яка поведінка, що сприяє виживанню виду, буде відбиратись. Еволюційна теорія Дарвіна робить наголос на індивідуальній відповідності умовам, в яких існує індивідуум. Соціобіологи поширили це положення на генетичну спорідненість, і, таким чином, селекція почала включати виживання будь-якого родича, який має такі ж гени.

Основні положення еволюційного підходу до дослідження особистості

Еволюційний підхід базується на тому, що всю поведінку можна пояснити в термінах генетичного детермінізму. Етологічне вивчення поведінки було спрямоване на те, щоб зрозуміти, що означає функція поведінки для індивідуума. Прихильники еволюційного підходу стверджують, що будь-яка поведінка може бути певною мірою адаптивною або нейтральною. Інакше вона б не залишилась в індивідуальному генному запасі. Цей аргумент застосовується, наприклад, і для пояснення ментальних захворювань. Якщо гени, які відповідають за ментальні психічні розлади, не мають адаптивної значущості, навіщо вони повинні продовжувати існування? Це, звичайно, передбачає, що ментальні розлади мають деяку генетичну основу. Дослідження близнюків доводить, що це дійсно так.

Наступне положення еволюційного підходу полягає в тому, що генетично детерміновані риси виникають в процесі природного і видового відбору. Поведінка, яка сприяє виживанню і репродукції генетичної лінії, буде вибраною і гени, відповідальні за подібну рису, матимуть шанс вижити. Коли середовище мешкання змінюється, або індивідуум змінює місце мешкання, нові риси необхідні для забезпечення виживання. Отже, зміни в середовищі і викликають певне напруження, пов’язане з відбором. Нові генетичні комбінації створюють адаптацію, й індивідуальні гени, які краще за все відповідають конкретному середовищу, мають можливість вижити. Приклади еволюційного підходу, звичайно, більш переконливі по відношенню до тварин. Проте в еволюційних поясненнях людської поведінки фокусується увага на тому, як еволюційні пояснення можуть бути використані для того, щоб зрозуміти репродуктивну поведінку людини, як пояснити наявність психічних розладів і еволюцію інтелекту.

У психології людини є багато прикладів для пояснення з позицій еволюційного підходу до дослідження поведінки. Прикладом може бути теорія формування прив’язаності. Адаптивна природа стресу також може розглядатись як приклад еволюційної поведінки. Соціобіологічний підхід застосовується для пояснення формування відносин між індивідуумами. Він також має значення для розуміння про- і антисоціальної поведінки. Про- і антисоціальна поведінка, моральний розвиток, когнітивний розвиток, розвиток гендерних розбіжностей, теорія біологічних ритмів, – усі ці феномени можуть отримати пояснення на базі еволюційного підходу до дослідження особистості.

Оцінка еволюційного підходу

Звичайно, немає сумніву в тому, що аспекти людської поведінки детерміновані генетичними факторами і напруженістю процесу природного відбору. Цей підхід має ефективні аспекти практичного застосування, такі як, наприклад, генна інженерія, генетично модифіковані продукти, відбір сільськогосподарських тварин, і таке інше.

Ще один аспект цієї теорії, який має успішне застосування, – це консультування майбутніх батьків з приводу можливих генетичних проблем і порушень у дітей.

Проте з цим підходом асоціюється дуже велика кількість етичних проблем, що зумовлюють його негативні аспекти. Теорія еволюції пропонує багато положень і даних, які можуть бути описані в термінах „екс-пост-фактум”. Складно встановити, чи поведінка справді є корисною і чому вона залишилась в генному запасі: саме тому, що вона є позитивною, чи завдяки тому, що вона була просто нейтральною і ніколи не була відібрана як неуспішна.

Еволюційні пояснення є суворо детерміністськими. Що б ми робили, якщо б виявили, що тенденція поводитись агресивно була необхідною, і ця поведінка була успадкована деякими індивідуумами? Що тоді треба було б зробити – ізолювати цих індивідуумів, або не дозволяти їм створювати нові покоління?

Нещодавні спроби виправдати ґвалтування в термінах еволюційної теорії зустріли дуже серйозні заперечення як з боку чоловіків, так і з боку жінок. Сонфіл та інші автори (2000) роботи стверджують, що цей тип розуміння може допомогти нам краще вирішувати цю проблему, проте необхідно пам’ятати, що багато інших підходів в психології є у рівній мірі детерміністськими, як і еволюційний підхід, наприклад, біологічні, поведінкові підходи. Фактично, наука сама у цілому є високо детерміністичною. Тому детермінізм неможливо розглядати як негативний аспект. В термінах поведінки тварин еволюційні пояснення можуть бути більш доречними, тому що ця поведінка меншою мірою регулюється на підставі досвіду.

Зарубіжні дослідники цієї проблеми пропонують замислитись над питанням: чому людство продовжує поводитись у такий спосіб, який міг бути адаптивним в еволюційному минулому, але зараз вже більше не є адаптивним? Між іншим, існують цікаві зарубіжні дані у межах еволюційного підходу стосовно того, що деякі переваги, які людина віддає споживанню тієї чи іншої їжі, були пов’язані з еволюційними процесами відбору їжі, яка забезпечувала швидке поновлення енергетичних ресурсів для первісної людини. Те, що було адаптивним і необхідним раніше, зараз вже втратило свою доцільність. Тим не менше, людині дуже важко відмовитись від стереотипів, які склалися. Це – цілком обґрунтована критика, й еволюційні психологи звертаються до поняття середовища еволюційної адаптації, тобто того періоду в еволюції людини, на протязі якого гени людини відбирались для того, щоб вирішувати проблеми виживання, що були актуальними у той давній час. Проте це був проміжок часу між 35 тисячами і трьома мільйонами років до нашої ери. Яскравим прикладом тривалості еволюційних змін може бути реакція на стрес, що породжує поведінку, яка була адаптивною у той час, коли подолання стресу вимагало фізичних зусиль.

Подолання стресорів сьогодення не вимагає підвищеного психофізіологічного збудження, яке дає можливість запобігти стресу шляхом боротьби або втечі. Чому ж тоді ці типи поведінки залишаються? Пояснення знаходиться у відставанні геному від тих змін, що відбулись, і гени, які ми маємо, можуть бути достатньо адаптивними, але вони не є суттєво дезадаптивними, тому вони і можуть зумовити зміни нашої поведінки шляхом, як вважають прихильники цього підходу, природного відбору.

Дата добавления: 2015-05-22