Емоційний інтелект як динамічна риса, що визначає індивідуальну ідентичність

Емоційний інтелект є порівняно новим психічним феноменом, який розглядається в серії індивідуальних розбіжностей особистості. Термін уперше з’явився, як відмічають автори огляду стану розробки проблеми, у дослідженнях Лоунера (1966), Грінспана (1989) і у дисертації Пейна (1986). Але найширшого розповсюдження ідеї вивчення емоційного інтелекту отримали завдяки публікації серії монографій Гоулмана, перша з яких вийшла у 1995 році. Вона спиралась на більш ранні теоретичні засади вивчення емоційного інтелекту, викладені в статті Саловея і Меєра (1990). Монографія Гоулмана «Емоційний інтелект» включає огляд більш ранньої літератури, зокрема, досліджень із проблеми соціального інтелекту, наприклад, праці Торндайка (1920), Гарднера (1983), присвячені теорії множинності проявів інтелекту.

Значний інтерес до вивчення феномену емоційного інтелекту поза межами академічної психології, стимульований працями Гоулмана, зумовлений тим, що в них висловлювалось твердження, на той момент ще недостатньо теоретично обґрунтоване емпіричними дослідженнями, відносно визначальної ролі емоційного інтелекту у забезпеченні успішності життєдіяльності людини. Популярні видання і засоби масової комунікації розповсюдили ідею відносно більшої ролі емоційного інтелекту порівняно з IQ у досягненні успіху як в академічній, так і в професійній діяльності людини.

Завдяки публікаціям відповідних опитувальників, зокрема, Бар-Она і Паркера (2000 [7]), а також серії досліджень Меттьюса зі співавторами (2002), Мерфі (2006), Шульца і Робертса (2005 [63]), в літературі з’явилась досить детальна характеристика сутності емоційного інтелекту як феномену, що почав розглядатися як нова динамічна риса особистості, яка має диспозиційні компоненти і спирається на систему здібностей. Останні виявляються ззовні в особливостях переробки інформації.

Моделі описання емоційного інтелекту варіюються від погляду на нього як на набір когнітивних здібностей, пов’язаних із розпізнаванням змісту власних емоцій і емоцій інших людей, їх зв'язку з подіями особистого життя, наявності в суб’єкта здатності до регулювання емоцій, до розглядання емоцій, які можуть впливати на взаємини особи з іншими людьми, тобто зумовлювати міжособистісні аспекти функціонування людини. Підкреслюється особлива роль внутрішньоособистісного компонента у вивченні емоційного інтелекту, що характеризує вміння людини мобілізуватись на активне виконання діяльності, яке і забезпечує досягнення успіху в ній.

Хоча існує достатня кількість різних підходів до вимірювання емоційного інтелекту, перевірених на надійність та валідність, на сьогодні найпопулярнішими вважаються два методи вимірювання емоційного інтелекту. Один базується на описанні певних проблем, які можуть виникати в життєдіяльності, і нагадує у цьому аспекті тести інтелекту, у той час як другий підхід до вимірювання емоційного інтелекту передбачає експліцитне самооцінювання суб’єктом власних здібностей і в цьому аспекті нагадує особистісні тести.

У цьому розділі підручника ми розглянемо оцінки зарубіжними дослідниками, зокрема, Елізабет Остін, Джеймсом Паркером, Петрайдісом і Дональдом Саклофскі [4] надійності підходів до вимірювання емоційного інтелекту, включаючи питання, чи відповідає емоційний інтелект визначенню його як аспекту прояву інтелекту. Це буде зроблено, зокрема, з урахуванням результатів численних емпіричних досліджень відносно наявності значущих кореляцій емоційного інтелекту з різними аспектами життєдіяльності людини, зокрема, зі здоров’ям, академічними успіхами і досягненнями у професійної діяльності. Розділ буде завершено визначенням перспектив щодо подальшого вивчення емоційного інтелекту.

Підходи до вимірювання емоційного інтелекту

Один із розповсюджених підходів до вимірювання емоційного інтелекту включає аналіз вирішення людиною проблем, які мають емоційний контекст, у той час як інший нагадує, як вказувалось вище, особистісні опитувальники, за допомогою яких людина сама оцінює притаманність їй тих чи інших особливостей поведінки в емоційно забарвлених ситуаціях.

Петрайдес і Фурнем (2001) запропонували використовувати для описання емоційного інтелекту не тільки набір здібностей, що пропонувалися у свій час такими відомими дослідниками проблеми як Мейєр і Саловей, а й його диспозиційні компоненти. Знайдено кореляції між вимірюванням диспозицій за п’ятифакторною моделлю й емоційним інтелектом.

У монографії Е. Л. Носенко і Н. В. Ковриги [2] також розглянуті емпіричні дані відносно статистично значущих зв’язків показників емоційного інтелекту з п’ятьма диспозиційними рисами особистості, зокрема: додатного кореляційного зв’язку з доброзичливістю, екстраверсією, відкритістю наявному досвіду і сумлінністю, та від’ємного зв’язку – з нейротизмом. В цій праці також наведено дані щодо дослідження зовнішніх аспектів прояву емоційного інтелекту, зареєстрованих за допомогою методики Флюгеля, широко відомої під назвою «емоційний щоденник».

Встановлено, зокрема, що суб’єкти з більш високим рівнем емоційного інтелекту, оціненим за допомогою відповідних тестів, характеризуються наявністю в їх досвіді реального спілкування меншої відсоткової частки порівняно із суб’єктами з низьким рівнем емоційного інтелекту, так званих «безпредметних» емоцій (тобто емоцій, чинники появи яких вони не можуть усвідомити), меншої інтенсивності переживання емоцій, а також нижчого рівня виявлення імпульсивності у реагуванні на емоціогенні подразники. Ці та інші численні емпіричні дані свідчать про опосередкованість реагування на емоціогенні подразники мисленням, тобто дійсно про наявність в емоційному інтелекті саме інтелектуальної складової.

Зараз широко обговорюється питання про те, чи можна розглядати здібності, які вважаються складовими емоційного інтелекту, як інтелект. Прийнята структура психометричного емоційного інтелекту є ієрархічною. Вона включає загальну здібність і більш специфічні здібності дещо нижчого рівня (Керол, 1993). Існують дані відносно того, що емоційний інтелект, якщо його розглядати як набір здібностей розпізнавати, регулювати емоції і співвідносити їх із ситуаційними чинниками, характеризується наявністю помірного додатного кореляційного зв’язку із загальним «кристалізованим» інтелектом, вимірюванним за допомогою IQ (кореляції не перевищували 0,3, за даними Фурнела і Родена, 1999) (Робертс, 2001). Конструктна валідність цих кореляцій викликала певні критичні зауваження. Тому виник альтернативний погляд на емоційний інтелект як особливість переробки інформації, що сприймається людиною з навколишнього світу.

Високий загальний інтелект, як відомо, асоціюється з більш високими показниками успішності впорання із завданнями, пов’язаними з переробкою інформації (Дієрі, 2000), зокрема, це відбивається на часових характеристиках виконання інформаційно-переробних завдань, їх тривалості, темпі. Якщо емоційний інтелект справді є формою виявлення загального інтелекту, то можна очікувати більшого рівня успішності переробці інформації в осіб із високим рівнем емоційного інтелекту. У дослідженнях Остін (2005) була встановлена наявність подібної кореляції між показниками емоційного інтелекту й успішністю переробки інформації людиною. Разом із тим, хоча й існують емпіричні дані відносно того, що здібності, котрі описуються в межах емоційного інтелекту, мають певні кореляції із загальним інтелектом, тест емоційного інтелекту, створений на сьогоднішній день, дозволяє оцінити специфічні особливості поведінки людини, що не обмежуються її функціями. Тому, власне, дослідники й звернули увагу на виокремлення в емоційному інтелекті його диспозиційних складових, а не лише здібностей до розпізнавання емоцій. Введення поняття диспозиційного емоційного інтелекту сприяло появі інших подібних понять, наприклад, самоусвідомленого емоційного інтелекту, який людина оцінює експліцитно.

Оскільки жодна модель емоційного інтелекту, яка базується на припущенні відносно його зв’язку зі здібностями, поки ще не має переконливого підтвердження, на сьогоднішній день набуває все більшого визнання теорія притаманності емоційному інтелекту характеристик динамічної риси особистості (Петрайдес та ін., 2007). Вона може забезпечити підґрунтя для коректної інтерпретації даних будь-яких опитувальників для вимірювання емоцій.

Моделі емоційного інтелекту як здібностей є проблематичними не тільки тому, що вони виявляють лише помірний зв'язок цієї властивості з IQ, а й тому, що емоційний досвід є суб’єктивним. Важко розробити пункти опитувальника, які були б оцінені однозначно (як здібностей і як особистісної риси), при розрізненні двох підходів до визначення емоційного інтелекту, бо в них розглядаються два конструкти, що суттєво розрізняються. Отже, операціоналізація одного з них не пов’язана з операціоналізацією іншого; обидва конструкти співіснують, як підкреслють сучасні зарубіжні дослідники (Пет та ін., 2005). Виникає питання: що собою являє диспозиційний емоційний інтелект? Автори огляду теорій емоційного інтелекту, який аналізується в даному підрозділі підручника, стверджують, що таке питання є некоректним, бо емоційний інтелект являє собою набір пов’язаних аспектів самосприйняття і диспозицій, які розташовані на низьких рівнях ієрархії особистості.

Така дефініція має важливі імплікації для цього конструкта і дає можливість формування на його підґрунті когерентної психологічної теорії, яка відрізняється від моделей чи тестів. Згідно з цією теорією, диспозиційний емоційний інтелект – це конструкт, який забезпечує цілісну операціоналізацію прояву афективних аспектів особистості. Якщо залишити поза межами цього аналізу всезростаючу кількість літератури з проблеми нових видів інтелекту, запронованої Торндайком (1920), Карвером (1983), Саловеєм і Мейєром (1990), Гоулманом (1995), то дослідження диспозиційного емоційного інтелекту спрямоване на емпіричне встановлення міри, в якій ці ідеї вже були використані в різних диференціальних психологічних таксономіях, і пошук шляхів операціоналізації цих ідей.

Таблиця 4.1

Аспекти прояву диспозиційного емоційного інтелекту (EI)

Дата добавления: 2015-05-22